04.04.2018 18:03
для всіх
45
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 10 том 4

Приїзд вчених із Америки

В аеропорту Бориспіль о чотирнадцятій годині дня приземлився літак Нью-Йорк – Київ. На трапі появилася група людей: троє мужчин і одна жінка. В руці кожного був прапорець Америки. Василина Григорівна, Микола Антонович та Олександр Андрійович серед них легко розпізнали по високій і дебелій постаті Рудольфа Феймана – лауреата Нобелівської премії в області фізики і стали махати прапорцями України. Рудольф Фейман теж помітив київських колег і підійшов до них із групою своїх колег.

– Знайомтеся, – сказав Рудольф Фейман. – Його звати Джеймсон Уотсон – доктор біохімічних наук і керівник нашої групи. Це доктор фізичних наук (рентгено-структурщик) – Розальдіна Франклін. Це доктор хімічних наук – Ервін Чаргафф. – А це наші українські колеги, – повідомив Рудольф Фейман і став представляти. – Василина Чабаненко – доктор філософських наук; Микола Опанасенко – доктор математичних та медичних наук; Олександр Світозаренко – доктор математичних та медичних наук. І вони стали знайомитися тепло тиснучи чоловічі руки і цілуючи ніжні жіночі пальчики.

Під’їхало таксі і вони посідали.

– В готель, чи на завод? – запитала Василина Григорівна.

– Давай на завод, а там прикинемо, – запропонував Микола Антонович. – В нашому ж будинку на першому поверсі напроти котельної є ніким не зайняті дві однокімнатні квартира. В одній із них спочатку знаходилися сторожа завода, а та стояла пустою, – повідомив Микола Антонович і подзвонив Надії Петрівні.

– Їдемо на завод. Ви ж, шановний, у нас вже були і дорогу ж знаєте.

– Знаю, – відповів водій і поїхав.

– Це я. Ти щойно візьми у завхоза ключі від двох порожніх однокімнатних квартир, що на першому поверсі і зайди до Сергія Никифоровича, і виріши питання поселення в них наших гостей із Америки. Зрозуміла? От і добре. Цілую і телефонуй як ітимуть справи, – попросив Микола Антонович.

– Шановні гості, поки що невеличкі незручності, – звернувся до них Микола Антонович. – Наш завод знаходиться на далекій окраїні нашого міста. Добратися можна або на електричці, або на таксі. Тому ми вам не пропонуємо номер в готелі Києва. Але вам у нас дуже сподобається. І вам буде набагато краще і зручніше ніж у готелі міста, Рудольф, будь ласка розкажи своїм колегам, ти ж у нас уже був і все знаєш, – попросив Микола Антонович.

Автомобільна траса бігла неподалік від залізничної колії. Було видно і чути зустрічні товарні потяги. Невдовзі водій доїхав до переїзда і заїхав на заводську територію.

– Ось ми і приїхали, – повідомила Василина Григорівна.

У Миколи Антоновича задзвонив мобільний телефон.

– Молодець. Цілую, – похвалив він Надію Петрівну і звернувся до водія таксі. – А тепер, будь ласка, до нашого будинка.

Водій довіз до будинка. Микола розплатився і повів їх прямо в однокімнатні квартири, де на них чекала Надія Петрівна.

Микола Антонович відчинив двері і, запросив Розальдіну Франклін та Рудольфа в кімнату в якій сиділа Надія Петрівна.

– От ми і дома, Рудольф, будь ласка познайом її з моєю дружиною і поясни їй де вона зараз знаходяться, – весело промовив Микола Антонович.

Рудольф познайомив Розальдіну Франклін із дружиною Миколи Антоновича.

Перед зором гостів красувалися: шафа для одягу два ліжка. Напроти них під стіною – телевізор. Посеред кімнати стіл та два стільці. Далі по коридору ванна, туалет та кухня.

– Розташовуйся, Розальдіна, як у себе вдома, – запросила Надія Петрівна. – А я і наші науковці за вами через декілька хвилин зайдемо і вручила їй ключі, а Фейману віддала ключі від їхньої кімнати.

– Фейман, будь ласка, переведи Розальдіні те, що сказала Надія Петрівна, – попросив Микола Антонович. – І веди своїх колег в свою кімнату, а ми підемо і через декілька хвилин прийдемо, – додав він.

Василина та хлопці, побувавши в себе дома, незабаром повернулися до гостей.

Гості їх зустріли задоволені і радісні.

– А тепер, шановні колеги, запрошуємо вас до нашої заводської їдальні, – повідомила їх Василина Григорівна.

Фейман закрив кімнату, зайшов за Розальдіною і вони пішли до їдальні. Йшли ялинковою алеєю. Не дійшовши заводської лікарні повернули праворуч до їдальні.

– Це наша лікарня, а це наша школа та дитячий садок, – пояснював Микола Антонович.

Біля входу в їдальню гостей зустрічав Тузик.

– Це наш заводський улюбленець Тузик. Він нікого не кусає, а завжди щиро зустрічає і проводжає кожного, – пояснив Микола Антонович.

Вони посідали за столик. Рудольф Фейман зачитав своїм колегам меню.

Офіціантка прийняла замовлення. Кожен замовляв на свій смак.

– Шановні колеги і гості, смачного вам, – сказала Василина Григорівна.

– Пообідаємо і підемо в лабораторію, Сьогодні почнемо вам показувати, як проходила операція головного мозка, – повідомив Микола Антонович.

Рудольф Фейман переклав і теж побажав смачного і переклав те, що запропонував Микола Антонович.

Смачно пообідавши вони, як один, обмінялися теплими поглядами. Підійшла офіціантка і вони розплатившись пішли в лабораторію.

В лабораторії їх зустрічав Петро Микитович з відеокамерою.

– Мене звати Петро Микитович – начальник відділу заводського Інтернета, – представився він.

– Мене звати Рудольф Фейман – лауреат Нобелівської премії в області фізики, із Америки, член наукової робочої групи і заодно перекладач української та англійської мов, – пояснив він – А це мої колеги, – додав він і представив своїх колег. – Його звати Джеймсон Уотсон доктор біохімічних наук – керівник нашої групи. Це доктор фізичних наук (рентгено-структурщик) Розальдіна Франклін. Це доктор хімічних наук Ервін Чаргафф. А це Петро Микитович – начальник відділу заводського Інтернета, – представив він, звернувшись до своїх колег.

– Микола Антонович, – звернувся Рудольф Фейман. – Мої колеги хочуть перевірити резервну частину свого мозка.

– Будь ласка. Запрошуй на стільці і скажи їм, що вони повинні робити. Ти ж, Рудольф, свою резервну частину мозку вже перевіряв і знаєш, – сказав Микола Антонович.

Рудольф Фейман роз’яснив своїм колегам, що вони повинні робити і як вони дізнаються про те, чи задіяна свідомістю їхня резервна часина мозка.

Вони оділи шоломофони. Микола Антонович та Олександр Андрійович, налаштувавши шоломофони включили зв`язок із Наташею з планети «SS-344».

– Наташа, будь ласка, протестуй їхню резервну частину мозку, – попросив Микола Антонович.

– Зараз, любий, – сказала Наташа і включила кольорову передачу.

У Рудольфа Феймана та його колег зав’язалася весела розмова. Нарешті він сказав Миколі Антоновичу, що вони всі бачили кольорове зображення.

– Наташа, ми тобі дуже вдячні – хай тобі щастить на любов, – сказав Микола Антонович.

– Тобі теж, любий, – сказала Наташа і вимкнула зв`язок.

– Ну що скажете? – запитав Микола Антонович.

Фейман та його колеги між собою поговорили англійською мовою.

– Мої колеги дуже задоволені, що бачили в кольоровому зображенні передачу, я ж ще тоді знав, що моя резервна частина задіяна свідомістю, – відповів Рудольф.

– Це значить, що вашим колегам, Фейман, шоломофон більше не потрібний, – нагадав Микола Антонович.

– Шановні колеги, – звернувся до них Олександр Андрійович. – А тепер давайте розглянемо на екрані відео сценарій по проведенню операції, який підготував вам Петро Микитович, – додав він.

– Сідайте по зручніше і будете все бачити на табло компютера і слухати озвучену розмову та думки кожного хто був у операційній кімнаті на протязі всієї операції, – сказав Петро Микитович і включив відеокамеру з якої зразу ж пішов звук і стало видно як Олександр Андрійович відчинив операційну. Включив комп’ютер, через який автоматизоване операційне ліжко з його устроєм та приладами було вже задіяне із комп’ютерним устаткуванням по комплексній комп’ютерній програмі з виведенням результатів на табло комп’ютера.

Олександр Андрійович, Микола Антонович та Рудольф Фейман положили Едгард Паунда в операційне ліжко. Голову вложили в скафандр-устрій і закріпили для подальшого використання автоматики.

– Зараз ми з тобою, Рудольф Фейман, як з перекладачем мови, визначимо його координати мозка в тому числі і координати резервної частини мозка, – сказав Олександр Андрійович. – Пояснюю, – сказав Олександр Андрійович Рудольфу Фейман, а він перекладає Едгарду Паунд. – Зараз в нього на голові скафандр-устрій, в якому знаходиться перехідний модуль із кремнію, який передає інформацію із його біологічної системи – мозка в технічну систему – наше комп’ютерне устаткування. Цей модуль переводить із його біологічної системи – мозка електронно-магнітні коливання нейронів мозка в електронно-магнітні коливання нейтронів комп’ютера – технічної системи нашого комп’ютерного устаткування. Реєстрація такої інформації буде проводитися з виводом на табло комп’ютера по нашій спеціальній комп’ютерній програмі методом функціональної магнітно-резонансної томографії, – пояснив Олександр Андрійович. – Зараз вмикаю устаткування, – застеріг Олександр Андрійович.

На табло комп’ютера появилися два зображення мозка – кожне зображення було окреслено мембранними клітинами мозка На межі діючої і резервної частин мозка в діючій частині появилося біла хмарка – пухлина мозка і на табло стали появлятися цифри визначаючі координати резервної і діючої частин мозка та ракової пухлини. Олександр Андрійович щойно зафіксував координати в пам`яті комп’ютерного устаткування.

– Зараз ви бачите на табло комп’ютера ракову зону, – сказав Олександр Андрійович Рудольфу Фейман і обвів її на табло.

Рудольф Фейман пояснив Едгарду Паунд.

– Звертаю вашу увагу, – сказав Олександр Андрійович Рудольфу Фейман, а він перекладав Едгарду Паунд. – Зараз ми почнемо пошук і виявлення чотирьох видів молекул нуклеїнової кислоти. Це такі молекули: рядові молекули; хворі молекули; молекули реплікації – життєво-творчі; молекули репарації – само лікуючі. Кожна із цих молекул має свої особливі властивості і має свою структурну решітку, в якій атоми з’єднані під такими кутами, які притаманні тільки одному із цих видів молекул. Нагадую особливі властивості. Молекула реплікації має властивість швидко розмножуватися. Молекула репарації має властивість лікувати (вигризати) хворі місця в інших молекулах. Нам такі молекули треба відшукати і виявити в них кути з’єднання атомів. Це все ви побачите на табло комп’ютера. Пошук молекул реплікації та репарації будемо проводити не в діючій частині мозка, а в передбаченому устрої по автоматичному прокачуванню крові через скляну трубочку із вени лівої руки в праву. Такий устрій теж ув’язаний із комп’ютерним устаткуванням з виводом даних на табло комп’ютера, – пояснив Олександр Андрійович.

Олександр Андрійович підключив цей устрій і на табло комп’ютера через електронний мікроскоп задіяний в комп’ютерній програмі стали появлятися молекули нуклеїнової кислоти. Вони були затримані в скляній трубочці – резервуарі і за ними як в автоматичному режимі так і візуально Олександром Андрійовичем, Миколою Антоновичем та Рудольфом Фейман велося спостереження. Всього було затримано чотири молекули і їх кількість теж в автоматичному режимі виводилася в таблицю по спеціальній комп’ютерній програмі. В таблиці було показано чотири молекули в кожній молекулі по п’ять атомів. У трьох молекулах атоми між собою були з’єднані під кутом 45 градусів, а в одній молекулі атоми з’єднані під кутом 40 градусів.

Раптом на табло комп’ютера в таблиці кількість молекул в графі «з’єднання атомів під кутом 40 градусів» появилася цифра 1 і почала швидко збільшуватися. Візуально на табло комп’ютера Олександр Андрійович, Микола Антонович та Рудольф Фейман спостерігали швидке множення цієї молекули в якій атоми були з’єднані під кутом 40 градусів Таким чином експериментально була виявлена молекула реплікації, яка постійно множилася.

Олександр Андрійович вирішив замінити кров. Він заніс у пам`ять комп’ютера ще одну порцію автоматизованого прокачування крові. На цей раз у скляній трубочці було затримано вісім молекул крові. У двох молекул, атоми були з’єднані під кутом 45 градусів. В двох – під кутом 35 градусів. В трьох молекулах – під кутом 43 градуси. І в одній молекулі під кутом 30 градусів Пройшло двадцять хвилин серед молекул не спостерігалося ніяких змін і тільки ще через десять хвилин на табло комп’ютера в графі «з’єднання атомів під кутом 35 градусів» в таблиці «Кількість молекул» вискочила цифра 2 і на табло комп’ютера було помітно як молекула із графи «з’єднання атомів під кутом 35 градусів» стала обгризати молекулу із графи «з’єднання атомів під кутом 43 градуси». Так була знайдена репараційна молекула із графи «з’єднання атомів під кутом 35 градусів» і хвора молекула, в якій атоми з’єднані під кутом 43 градуса. Процес відбувався доки не залишилося ні одної хворої молекули, в якій атоми були з’єднані під кутом 43 градуса. І тільки одна молекула під кутом з’єднання атомів у 30 градусів залишалася незмінною. Це була рядова молекула. Таким чином на цей раз цьому експерименті були виявлені молекули репарації та хворі і рядові. Все це відбувалося на очах у дослідників та гостей.

– Шановні гості, прийшов той довгожданий час коли ми переходимо до завершального етапа операції в режимі автоматизованого хірургічного процеса лікування. Можливо буде болячи, якщо больовий синдром перевищує норму, то наше комп’ютерне устаткування автоматично по спеціальній комп’ютерній програмі переводить наше хірургічне ліжко в режим продовження операції під загальним наркозом, – пояснив Олександр Андрійович.

Олександр Андрійович під постійним наглядом Миколи Антоновича знову включив діюче комп’ютерне устаткування. Почався автоматизований хірургічний процес лікування. На табло комп’ютера знову появилася діюча і резервна частини мозка та пухлина.

– Зараз на табло комп’ютера появиться шприц із розсувною голкою і буде занурюватися у резервну частину мозка. І саме з цього часу по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі всі устрої і прилади задіяні через діюче електронно комп’ютерне устаткування починають лікувати людину і все це ви побачите на табло комп’ютера, – пояснив Олександр Андрійович.

На табло комп’ютера стало видно, як по заданій комп’ютерній програмі шприц проник в глибину мозка та як змінюються показники реакцію пацієнта на больовий синдром.

– Наголошую, – сказав Олександр Андрійович. – Саме з цього часу як тільки розсувний шприц проник у резервну частину головного мозка то через розсувній отвір цього шприца, в якому вмонтовані електронний мікроскоп та магнітно-резонансний томограф почнеться методом функціональної магнітно-резонансної томографії розшук в клітинах резервної часини головного мозка молекули репарації для розпізнання градусів кутів з’єднання, порівнюючи градуси в кутах з’єднання її атомів у ній із градусами кутів в молекулі репарації, яка уже визначена в передбаченому устрої по автоматичному прокачуванню крові через скляну трубочку із вени лівої руки у вену правої руки, – пояснив він. – А зараз, після знайдення в резервній частині головного мозка молекули репарації і встановлення її тотожності, ми побачимо на табло комп’ютера як миттєво будуть змінюватися кути атомів у рядових молекулах перетворюючи їх на репараційні молекули. Це буде досягнуто завдяки іншій розсувній частині шпріца, в якій вмонтовано електрично-магнітний датчик. Така зміна градусів у кутах буде в кількісному виразі показана в табличках по кожній групі атомів, які мають певний градус кута в молекулі. Зараз коли йде зміна градусу кута в молекулі ведеться по кожній групі молекул кількісний підрахунок молекул в яких пройшла зміна градусів кута.

– На табло комп’ютера стали появлятися таблички і всі стали спостерігати за зміною цифр.

В графі «Кількість рядових молекул» появилася цифра 34445376. В графі «Градус кута з’єднання атомів рядових молекул» появилася цифра 45.

В графі «Кількість хворих молекул появилась цифра 834689. В графі «Градус кута з’єднання атомів хворих молекул появилася цифра 43.

В графі «кількість молекул репарації.» появилася цифра 3. В графі «Градус кута з’єднання атомів молекули репарації» появилася цифра 35.

В графі «Кількість молекул реплікації» появилася цифра 2. В графі «Градус кута з’єднання атомів реплікації» появилася цифра 40.

– Зараз у нашого пацієнта в автоматичному режимі по спеціальній комп’ютерній програмі почнеться начинка резервної частини мозка молекулами репарації та реплікації. Це теж буде відбуватися на наших очах, – повідомив Рудольфа Олександр. Така начинка – це є процес штучного перетворення рядових молекул резервної частини мозка по аналогу шарикової моделі на молекули репарації та реплікації. Тобто завдяки спеціальним електронно-магнітним приладам та устроям по спеціальній комп’ютерній програмі в молекулах будуть мінятися кути з’єднання між ними – насторожив Олександр.

Через одинадцять хвилин став відбуватися процес зміни градусів кута в молекулі.

На табло комп’ютера. В графі «Кількість рядових молекул» було видно як почала зменшуватися цифра 34445376. А в графі «Кількість молекул репарації цифра 3 весь час збільшувалася аж до цифри 11127124. У графі «Кількість молекул реплікації» цифра 2 теж постійно збільшувалася до цифри 23318252. В графі «Кількість хворих молекул» почала повільно зменшуватися цифра 834689. Це все показувало на успішне завершення операції. І коли в такому процесі повністю рядові молекули штучно були перетворені в молекули репарації та реплікації, то вони штучно задіяли свідомістю резервну частину мозку і вона почала вести очікуваний процес лікування.

На табло комп’ютера стало видно як в графі «Кількість хворих молекул» повільно уменшається цифра 834689 і уменшається світла хмарка – ракова пухлина.

Довелося чекати не довго. На табло комп’ютера як тільки цифра 834689 дійшла до нуля то повністю зникла і світла хмарка – ракова зона.

– На кінець мрія, шановні колеги, здійснилася. Операція пройшла успішно, – сказав Олександр Андрійович, звільнивши Едгара Паунда від операційного скафандра.

– Друже, операція закінчена, – повідомив його Рудольф Фейман. Було боляче? Як себе почуваєш? – запитав він.

– Біль був терпимий. Спасибі почуваю добре, – відповів Едгард Паунд. Щоб дуже боліло – то ні. Терпіти можна, – додав Едгард Паунд. – То що ж, друже, спасибі тобі за те, що в тебе є такі колеги і спасибі їм за їхнє піклування. Скільки житиму стільки буду тепло згадувати і бажати міцного здоров’я за їх безкорисне прагнення зробити добро людині, – сказав Едгард Паунд своєму другу і перекладачу Рудольфу.

А потім Едгард Паунд підійшов до Олександра Андрійовича і скільки було сили міцно, потиснувши йому руку, розцілував обидві руки. Потиснув руку Миколі Антоновичу та поцілував руку дівчатам Сніжані Вікторівні та Василині Григорівні. А потім підійшов до Рудольфа Фейман і став його міцно притискувати до своїх грудей на які із його голови та голови Рудольфа Фейман непомітно котилися теплі і радісні сльози.


Так закінчився відео репортаж знятий Петром Микитовичем на відеокамеру в час проведення операції головного мозка.

Микола Антонович попросив Сніжану Вікторівну щоб вона для гостей щось прочитала на лікарняну тему. Сніжана Вікторівна кивнула головою і усміхнувшись глянула на Рудольфа Фейман.

– Читати будеш? – запитав Микола Антонович.

– Прочитаю, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Шановні гості, зараз Сніжана Вікторівна прочитає для вас вірш присвячений лікарняним справам, – повідомив Микола Антонович. – Будь ласка, Сніжано Вікторівна, читай, – попросив він.

Сніжана Вікторівна обвела гостей ледь схвильованим, доброзичливим поглядом і промовила: «Будь ласка, слухайте» і стала читати по пам`яті. Вірш був такого змісту:

ОЗНАКИ МДИЦИНИ

Змія божеством інформує з легенди, 

Звітує – сичить про минулі години…

Вона завітала на дослідні стенди

Щоб ліки з отрути знайшли для людини, 

Які б лікували й духовний занепад, 

Щоб люд не спіткала блудлива халепа.

Секрет довголіття щоб вчені відкрили

І людству дали невмирущості крила –

Кодовані в генах по даним науки…

…Прибульці людей клонували в Дворіччі, *

Як робота сили, на каторжні муки –

Руду золоту добувати навічно!...

…З тих пір на емблемах ознак медицини

Змія обвиває із золота чашу, 

Яка ще з часів допотопної днини

Налита отрутою нашого часу!

Гарний вірш, – сказав, здобривши оплесками Рудольф Фейман. Його оплески підтримали Джеймсон Уотсон, Розальдіна Франклін, Ервін Чаргафф, Микола Антонович, Василина Григорівна та Олександр Андрійович.

Всі розуміли, що вже закінчуються останні теплі хвилини їхнього спілкування, кожен отримав вражаючі глибокі симпатії один до одного і відчував сумний біль розлуки.

Це теж було Петром Микитовичем зафіксовано і озвучено на відеокамеру.

Микола Антонович переговорив із Рудольфом Фейманом, чи не бажають вони завтра прийняти участь у пошуках минулого через Машину Часу, яку вони розробили і будуть випробовувати. Рудольф Фейман відповів, що на жаль вони не можуть бо в них закінчилося відрядження. 

Петро Микитович показав Фейману флешку, сказавши йому, що на флешці записана з відеокамери вся інформація по операції яку ви побачили і почули, і вручив флешку Джеймсон Уотсону. А Рудольф Фейман переклав йому на англійську мову сказане Петром Микитовичем.

– Микола Антонович, нашою робочою групою вчених вже прийнято рішення, що і цього інформаційного матеріалу вистачить, – сказав керівник робочої групи Джеймсоном Уотсон у перекладі Рудольфа Феймана. – Ця інформація буде передана Консиліуму вчених Колумбійського інституту Нью-Йорка і після її розгляду буде направлена в Стокгольм на розгляд вченим Нобелівської Асамблеї для прийняття рішення про нагороду Нобелівською премією, – закінчив Рудольф Фейман переклад промови керівника робочої групи вчених Джеймсон Уотсона.

Микола Антонович міцно потиснув Джеймсон Уотсону його благодійну руку і побажав йому міцного здоров’я та довголіття.

– Олександр Андрійович, закажи таксі в аеропорт вони бажають летіти вечірнім рейсом, – попросив Микола Антонович.

Василина Григорівна, Микола Антонович та Олександр Андрійович повели робочу групу в заводську їдальню, Там вони, перекусили і пішли в кімнати, щоб скласти свої речі. А коли вийшли, то вже стояло таксі.

Мужчини потисли друг другу руку а Василині та Розальдіні поцілували тендітні пальчики.

Провівши робочу групу науковців, Василина Григорівна Олександр Андрійович та Микола Антонович пішли додому.

11.10.2015.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!