04.04.2018 20:30
для всіх
42
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 1 том 5

і знову в наукових пошуках

Пройшов у рутинній праці приємний час згадок вчених України – докторів математичних та медичних наук Миколи Опанасенко і Олександра Світозаренко та доктора філософських наук Василини Чабаненко про свої наукові відкриття, які привели їх до Нобелівської нагороди. Рутинну працю знову замінили наукові пошуки та експерименти, які знову відібрали в них вільний час, щоб поспілкуватися між собою, своїми дітьми та друзями.

Василина Григорівна прийшла в школу рано вранці, щоб встигнути до початку її уроку написати філософський нарис, який перервав її сон і розбудив. Вона згадала, що ще Христос закликав людство до громади і позбавлення власної душі, щоб придбати у спільноті вільну незалежну душу. Така думка навіяла їй написати філософський нарис «Як знищити Зло» за таким текстом: «Почуття власності в нашій нації поширило свої зазіхання на всі сфери життя: не тільки на майно, а і на любов. І це помітно навіть у нашій розмові: замість «бути» ми часто вживаємо «мати». Не бути «любимим», а мати любиму. Не «дружити», а «мати» друга.

Поклик душі до почуття власності народжує протилежні сили Добра – Зло. Розум стверджує, що хвороби людства: користь, брехня, егоїзм і нетерпіння проявляють почуття переваги – бажання бути винятковим. Громада є зрозумілою навіть на рівні атомів і живих клітин. Без такого взаємного спільного не існувало б ні космосу ні людей.

Винятковість – це наявність будь якого перевершення у чомусь над ким-то. Вона може привести до самих різноманітних форм привласнення: таємної – крадіжка; відкритої – експлуатація; економічної – незаконне привласнення; воєнної та інших. Одним словом це все – корупція, яка створює олігархів та викликає почуття власності, бажання особистого задоволення, прагнення до власті і спрямовує людину до віддаленості та відокремленості від суспільства, а в підсумку приводить до соціального хаосу та епідемічної хвороби суспільства – до зла.

Саме хаос протидіє єдності та цілісності суспільства. Почуття власності концентрує Дух навколо особи, яка хоче зробити Дух залежним від неї. Але Дух споконвічно вільний – іскра Вищого Розум і непідвладний навіть душі у спільних з нею діях, існуючи в її структурній оболонці, як окреме структурне атомне тіло».

Думку Василини Григорівни перервав дзвінок. Телефонував Микола Антонович.

– Добрий день, Микола Антонович! Що ти хочеш мені сказати? – з нетерпінням запитала Василина Григорівна.

– Я хочу обговорити таке питання, як роль атомів у співпраці через «ефірний флюїд» з душею і розумом людини. Та можливо до цього ще причетні і сили природи – «Вріль». В тебе є вільний час? – запитав він.

– Іди хоч зараз, бо мій урок історії у школі почнеться через сорок хвилин, – погодилася Василина Григорівна і стала далі писати філософський нарис, продовжуючи свою думку. Продовження нарису було таке: «Якщо Дух є безсмертний і непідвладний душі, то він повинен бути непідвладний і розуму. То яку ж він має структуру, де черпають енергію його атоми і якого вони розміру, що існують у невидимій духовній матерії душі. Можливо це є мікро атоми і їх призначення протистояти через флюїд ефіру своєю силою, впливаючи на дію особи, яка хоче поділити Вселену, обмеживши гранями на власне і колективне і цим зерном посіяти зло?».

На цій загадковій думці обірвалося філософське мислення Василини Григорівни і вона стала думати та зіставляти прочитане в Біблії. Думала про те, як Христос посланий на Землю Вищим Розумом ясно і просто викладав у своїй агітації правду, посилаючись на шляхи любові та єдності. Думала про те, як біблейські заповіді пропагують протилежне Ісусу, адже навіщо і для кого пишеться у Біблії, що сторіччями виховувалися нетерпимість до другої віри і виконувалося тотальне знищення всіх, окрім євреїв.

В кабінет, постукавши, зайшов Микола Антонович і, глянувши на Василину Григорівну помітив, що вона начебто схвильована.

– Чому ти, Василина, ніби чимось пригнічена? – запитав Микола Антонович.

– Може від своїх думок? – відповіла вона.

– А що ж то за думки такі не радісні турбують тебе? – запитав він.

– Та думаю чомусь над тим, що вчора перед сном прочитала.

– А що ж ти прочитала? – зацікавився Микола Антонович.

– Читала про те, як на Землі процвітав расизм та релігійна нетерпимість до всіх, окрім євреїв.

– Ну й що з того? Я теж читав про те, як раніше процвітала нетерпимість до іншої другої віри і, як слідство, цим одухотворялися хрестові походи та інквізиції, – сказав Микола Антонович. – Давай ми про це забуде мо, та поговоримо про те чого я прийшов, – додав він.

– Давай!– радісно погодилася Василина Григорівна.

– Тоді слухай. Я прийшов, щоб обговорити мою нову теорію ефіра, яку я назвав «Аналітична фізика ефіра», – повідомив Микола Антонович. Ефір – це автоклав у якому відбувається фізичний, хімічний, біологічний та духовний синтез матерії, як фізичної так і духовної різної за складом та призначенням. Серед цієї матерії є і така невидима, але частково відома самостійна матерія: Розум, Душа, Дух, та Сила, Зло і Добро. Ці духовні матерії, як і всі інші видимі фізичні матерії мають своє невидиме атомне структурне тіло в якому існують закодовані спадкоємні розміри атомів, відповідна їх кількість та певні кути їх з’єднання між собою. Це тіло теж покрите «шкірою» – атомною оболонкою і теж має певну структурну решітку із атомів. Флюїдна якість Розума, Душі, Духа, та Сили, Зла і Добра людини – це здібність кожного з них впевнено виконувати свої обов’язки і в тому числі виходити на зв`язок з флюїдом ефіра. Тому думаю, що в мозку людини окрім атомів Розума, Душі, Духа, та Сили, Зла і Добра існують їх двійники (копії), атоми яких по своїй величині менші від атомів-оригіналів: Розума, Душі, Духа, та Сили, Зла і Добра і теж існують у головному мозку людини. І коли потрібно щось зробити ці копії виходять із резервної частини мозка людини і далі завдяки своєму флюїду та флюїду резервної частини мозка, та флюїду ефіра приносять, відповідно, кожному оригіналу необхідну інформацію як зробити потрібні дії. – Що стосується причетності «Вріля» до цих флюїдів ти, Василина Григорівна, повинна подумати. Я думаю, що вже настав час проведення досліду експериментальним шляхом, який тільки зможе достовірно підтвердити мою філософську думку. Експериментально встановити розміри і структуру атомів Розума Душі, Духа, та Сили, Зла і Добра, які існують у головному мозку людини та розміри і структуру атомів їх двійників, які теж існують у мозку людини відповідно в їхніх невидимих тілах. Структурна решітка двійників, кількість атомів та кути з’єднання між ними окрім діаметра атомів повинні бути ідентичними відповідно атомам-оригіналам: Розума, Душі, Духа, та Сили, Зла і Добра. І коли моя філософська думка буде підтверджена дослідним шляхом в наших експериментах то це буде відкриття, яке відкриє шлях до створення репараційних ферментів, для знищення зла, яке має теж як атомна матерія своє атомне тіло, яке ми теж будемо виявляти експериментально.

Це все можна буде зробити завдяки: Машині Часа; Тазиметру Едісона; спеціалізованому електронному фото-мікроскопу; функціональному магнітно-резонансному томографу; фотоелектронній відеокамері;. Ці всі устрої та прилади ув’язані між собою та з електронно комп’ютерним устаткуванням. Інформацію буде шукати у Вселеній Машина Часу. Тазиметр Едісона буде розпізнавати відшукану інформацію у Вселеній Машиною Часу. Спеціалізований електронний фото-мікроскоп буде сприймати інформацію розпізнану Тазиметром Едісона. Функціональний магнітно-резонансний томограф буде зчитувати інформацію сприйняту спеціалізованим електронним фото-мікроскопом. Фотоелектронна відеокамера буде виводити на табло комп’ютера інформацію зчитану функціональним магнітно-резонансним томографом. Інформація буде виводитися на табло комп’ютера у збільшеному виді доступному для читання.

Таку думку Микола Антонович виклав Василині Григорівні.

– Скажу, що ми, Микола, однодумці. Я вже написала про це у першій половині філософського нариса, який закінчу писати після твого уходу, – відповіла Василина Григорівна – Хочеш, візьми та почитай, – додала вона.

Микола Антонович став читати. На кожній думці підіймав голову, кидаючи на Василину Григорівну свій радісний погляд.

– Здорово, Василина, це свідчить про вірність моєї нової теорії «Ана-літична фізика ефіра», яку я відніс до редакції газети «Науковий Київ».

– А коли ж ви почнете проводити дослідний експеримент? – запитала Василина Григорівна.

– Питання своєчасне, але я вже подумав тоді коли віддавав у редакцію газети «Науковий Київ» свою теорії «Аналітична фізика ефіра», – відповів Микола Антонович. – Я дав обґрунтовану об’яву і просив зателефонувати, якщо хтось побажає взяти участь у нашому експерименті, Та ще я мав розмову з головним редактором міського телебачення – Петром Якимовичем і просив його теж посприяти нам у цьому питанні, – повідомив він.

Задзвенів дзвінок на перерву.

– Все, Микола Антонович. Я радо задоволена почутим від тебе, яке надало мені наснаги і підкреслило вірність мого філософського нариса, який я закінчу писати після свого урока, – сказала Василина Григорівна і стала збиратися на свій урок історії.

Микола Антонович тепло і радісно сказав до побачення і повідомив Василину Григорівну, що зараз зайде в лабораторію, щоб із Олександром Андрійовичем обговорити подальшу наукову роботу по цій темі.

Коли Микола Антонович Зайшов у Лабораторію його радісно зустріла Сніжана Вікторівна. Вона зайшла, щоб забрати до їдальні Олександра Андрійовича, який сидів і читав газету.

– Ти, Микола Антонович, мабуть хочеш почути лірику? – запитала Сніжана. – Які?... Про любов, чи може на воєнну тематику?

– Прочитай, Сніжана Вікторівна, що-небудь про ті колишні події, що відбувалися на майдані, – попросив Микола Антонович.

– Про майдан. Пошукаю в комп’ютері. Знайшла, і стала читати:

ТРЕБА

Треба рвати диктаторський дріт

Тільки волею й болем народу, 

Бо вже в серці, мов сонячний цвіт, 

Вільним променем сяє свобода!

Щоб піару розвіяти пух

І, щоб шлях справедливості дати –

Треба, щоб демократії дух

Зміг соборно країну з’єднати!

Влади чинної чинний закон

Будь-кого вже посадить за грати…

І, щоб потім звільнити з оков –

Треба мудрості в герці заграти!



КРОВ СОЛІДАРНОСТІ

Його охопив революції біль, мов лещата, 

Стискалося серце у ритмі Майдану, –

Він більше не зміг можновладців за вчинки прощати, 

Бо ауру мав помаранчеву – космосом дану!

Бо кров солідарності в венах добром пульсувала…

Він в герці озвучив Майданову школу, –

«Так» – сталося! Біль – переміг і в борні з’ясувалось, 

Що в небо свободи злетів помаранчевий голуб!  


ЗЕМЛЯ НА МАЙДАНІ

В морозянім просторі лине Земля

І Сонце нам шле помаранчевий промінь, 

Що вибрав народ, як неньку – маля! 

Хоч має Майдан посивілі вже скроні, – 

Вони в революції – магма душі!

Та ми не вулкан, – лиш оранжево сяєм!

І, як нам не прикро, та й, що не кажіть

Земля на Майдані ввижається раєм!


– Дякую, Сніжана. Гарні вірші. Хвилюють. Правда, Олександр, – звернувся Микола Антонович до нього. – А що стосується самого майдана, Сніжана, то я хотів би, щоб і в Донецьку, і в Луганську, і в Маріуполі знайшлися такі люди, як тоді в Києві, і підняли народ України на тотальну війну проти сепаратистів та найманців Путіна заради спасіння людства планети Земля. – Але я хочу не тільки слухати вірші, а ще хочу обговорити з Олександром подальшу нашу роботу, – додав він.

– Я теж хотів звернутися до тебе, Микола Антонович, із моєю пропозицією, коли прочитав ось в цій газеті твою публікацію.

– Слухаю тебе, Олександр Андрійович, розповідай, – попросив Микола Антонович і став уважно слухати.

– У нашому вже нині діючому спеціалізованому комп’ютерному устаткуванні по відповідним математичним програмам сьогодні вже задіяно багато різних приладів, – почав викладати свою пропозицію Олександр Андрійович. – Серед них є і ті, які ми придбали раніше це прилади для дослідного проведення фізико-хімічного аналізу, такі як ультрацентрифуга хроматографічного роз’єднання молекул ДНК електрофорезом та електронний мікроскоп для розгляду молекули ДНК, яка має товщину 20 – 25 ангстрем (2 помножено на 10 у мінус 7-мій степені). Залишається нам тільки розробити і виготовити ще такі прилади: фото-електронну відеокамеру і спеціалізований електронний фото-мікроскоп, який буде знімати через фото-електронну відеокамеру інформацію з виводом її на принтер і на табло комп’ютера і у збільшеному виді, доступному для нашого зора. Потім ще розробити і виготовити електромагнітний перехоплювач атомів електронної інформації, який нам дасть можливість при дослідному експерименті переконатися про проходження інформації саме через якусь резервну частину головного мозка феномена. Та спеціальний тесло прилад для виявлення величини напруженості магнітного поля. Всі ці прилади потім ув’язати з уже діючим спеціалізованим комп’ютерним устаткуванням і створити і написати відповідні математичні моделі та комп’ютерні програми по спілкуванню з розумом феноменів і вияснити роль атомів в їхній резервній частині мозка при отриманні необхідної інформації з ефіра, – так закінчив він викладати свою думку.

– Тоді ми після обіду і займемося кресленням цих приладів, – запропонував Микола Антонович. – А зараз, Сніжана, перед їдою, будь ласка набий нам оскому своїми смачними віршами, – попросив він.

Вони, як завжди посідали на диван і Сніжана стала читати такі вірші:

О, КАРІ ОЧІ!

Ти жувала в трамваї Мо, ’ – гумку?

Одночасно в навушниках слухала музику, 

Що приємно впливало на думку…

На руці щось звисало в маленькому вузлику –

Із тобою ми поруч стояли.

Ти на мене очима дивилася карими, 

І мої почуття мов буяли, 

Мов, щось рідне у нашій розмові шукали ми…

…Із трамваю виходили разом

І в любові освідчились враз! І так сталося, –

Почуття вимірялися часом –

Нам любов навіки у трамваї дісталася!


СЕРЦЕ ПРОСИТЬ

Плаче ніч зірками неба –

Як із ринви, ллються сльози…

Ялинкові вії в тебе, 

Йде із тебе дух мімози!

У душі вогонь тривоги –

В дикім лісі я з тобою, 

Серце просить допомоги –

Хоче справжньої любові!..

Шепче щось духмяне листя, 

Нам зозуля час кувала…

В поцілунках ми злилися –

Нас любов зачаклувала!..

…Більш не плаче ніч зірками, 

Не горить вогонь тривоги, –

Бо тече любов річками –

Щастям стеляться дороги!


МЕЛОДІЯ КВІТІВ

Різнобарвні цвіти я зібрав у букет край села, 

Що у себе всотали усі аромати земні, 

Я хотів, щоб дорога кохання до тебе вела…

Ти ж, мов квітка любові, спішила назустріч мені!

Ми дивилися в очі – наш погляд зустрівся, мов струм, –

Біострумом ішли почуття від очей до очей

І співали вже душі любов’ю заквітчаних струн –

В них мелодія квітів від серця до серця тече!


У ХРАМІ ЗОДЧЕСТВА

Вигаптовує вечір із срібла зірок небеса…

Нам блискучі узори шедевром стелились до ніг

І п’янила емоції наші їх зодча краса –

Ми гуляємо в храмі під зводом мистецтва одні! 

Почуття, мов душі позивні, супроводжують нас, 

Солов’ї екіпірують в ноти пісенний літак, 

Щоб кохання вечірнього вир, у цей зоряний час, 

Мов на крилах мелодії, вмить до зірок аж злітав!


МЕЛОДІЯ ЕМОЦІЙ

Неначе на струнах емоцій

З душі почуттями органить…

Цікавлять мене лиш ті хлопці –

Щоб розумом був непоганий!

Органну ж мелодію жінки

Йому подарую навіки…

Зберем із кохання обжинки –

Він стане моїм чоловіком!


ПІД КРЯЖЕМ 

Під кряжем веселка п’є воду із річки

І, ніби фарбує будинки край міста.

У косах, мов з неї, заплетені стрічки 

І настрій у тебе хороший за змістом –

Твої почуття променяться озоном!

Душа омивається дощиком літнім –

Любов відкривається теплим сезоном

І вабить до себе гаразди елітні!

Під кряжем веселка п’є воду із річки, 

Ми ж – наше кохання з цілунків спиваєм!

У косах, мов з райдуги, вплетені стрічки…

…На серці так легко – душа аж співає!


ВИХОР

Кумедно розкиданий зачіски вихор

Лежить на твоїй голові, мов віночок!

Пробігся між нас архітектором вихор –

Добавив до зачіски щойно виточок!

Ти стала іще красивішою леді, 

А вихор побіг на ставок – по водиці, 

Де лагідно плив із лебідкою лебідь, 

Помчався в село, заглядав до криниці!

Вернувся на греблю, скошлатив тополі –

Нам чути, як він між гілок завиває!

І знов опинився далеко десь в полі –

Він зачіску в інших дівчат завиває!


ДВА ВЕСЛА

В ставі нашої любові хвилі

Йдуть з душі на почуттєвий берег…

Наших дій, що серцю завжди милі, 

Слід на греблі затонув у вербах…

Ми в човні від них завжди веслуєм!

Зорі з небом спати в став упали –

Мокрий місяць їх ві сні цілує!

Ми ж до ранку вдвох в човні не спали…

Наче сила нам прийшла небесна, 

Що протистояли сну обоє –

Тільки вранці просушили весла…

…Ми в житті, мов два весла з тобою!


ЛЮБОВ, ЯК ЧАС

Крізь час, що провів я на ниві життєвій

Відчув біль невдачі і радість удачі…

Робилися справи повільно й миттєво, 

В коханні були дні холодні й гарячі…

В любові, як в річці – здіймаються хвилі, 

Які зупинити ніяк не вдається:

Лиш тільки тому, що для серця є милі;

Чи й хвиля, неначе цунамі несеться!

Крізь час і любов лиш до тебе я лину, 

Любов, як і час – для людини важливі, 

Бо вічній любові – немає ще спину!

Любов, як і час – зупинить неможливо! 

ДЖЕРЕЛО ЛЮБОВІ

Ми воду джерельну п’ємо вечорами з криниці…

У ній, як на небі, рахуємо втоплені зорі,  

У срібній воді відбиваються милі зіниці –

Обличчя дівочого ніжні й вродливі узори!

Дивлюся на тебе – в тобі, як в криниці, я бачу –

Із тебе в світ білий любов, як вода, фонтанує!

А ти, мов зорієш рубіновим блиском – це значить, 

Що ти, мов криниця любові, в цім світі існуєш!

Тому я постійно в коханні лиш марю тобою –

Смакую водою любові з криниці твоєї, –

Бо ти напуваєш живою водою – любов’ю, 

Бо ти – джерело невичерпне любові моєї!


КОЛИ Ж?...

Ти, мій гуманоїде зоряний!

Чому залицятись посмів?!

Твій простір поки що не ораний

Плугами кмітливих умів…

Примчався в уяві лиш здалеку

Шляхами кохання мого.

І любощів крутиш педаліки

З сідла світозору свого…

Коли ж на Землі ми побачимось, 

Не штучно, а так — наяву?!

Візит твій у лузі позначимо —

Столочим кохання траву!


МЕТЕЛИЦЯ

Стою я, неначе ялинка, в ялиновім гаї –

Метелиця рану душі холодить і бинтує…

Однак я надіюсь – стою і на нього чекаю!

Та серце чому-то лиш проти – неначе страйкує.

Вже змерзла. Темніє і хуга сильніш завиває…

Вслухаюсь в мелодію лісу – його в ній не чую.

Соловей, що нам пісню співав – не співає…

Лиш голки пожухлі злітають – розлуку віщують!...

…Я вже не ялинка в ялиновім гаю, 

І серце моє вгомонилось. Душа – не бунтує!

Лиш в спогадах й досі в тім лісі на нього чекаю –

Ту рану любові метелиця й досі бинтує!


МАСТИЛО

Малює художник тематику вічну –

На плечах – в обіймах, мов сплетені руки!

Кладе на уста він, мов фарбу магічну –

В них чути троянди розкритої звуки!

Кладе він веселкою колір на щоки, 

А очі він сяєвом неба фарбує, 

Заливши у них синяву поволоки!

А брови він кольором ночі карбує!

Дивився і я, як малює художник

І бачив: її усміхалися очі, 

Цілунок в устах – був живому тотожний, 

На плечах, вже рухались руки дівочі!

О, фарби митця – загадкові мастила?!

Не встиг він закінчити образ малюнку –

Ця пара зійшла з полотна і застигла –

Злилася у першім медовім цілунку!


О, ПАСМО СЛІВ!

Коли щось пишу, то бува :

Мов з пасма слів, смичу слова

І зсукую в нитку — рядок, 

За змістом із різних думок, 

Об’єднаних в спільній меті, 

Яка, мов маяк у бутті, 

В поезії думку веде, 

Що стверджує образ-шедевр :

І вірш, мов душа, ожива…

О, пасмо слів, — пряжо жива!


– Ти, Сніжана, своїм смачним десертом віршів дійсно придала мені апетиту, – радісно сказав Микола Антонович.

– Ти, Микола, щиро кажеш – що не вірш, то смачна насолода, – підтвердив його думку Олександр і, поцілувавши Сніжану, пішли до їдальні.

Повернувшись із їдальні вони взяли ватман-папір і, приколовши його на дошки конструкторських комбайнів, один із них вони забрали у конструкторському відділі, і почали думати та креслити. Микола Антонович став творити електромагнітний перехоплювач атомів в мозку людини, а Олександр Андрійович – спеціальний тесло прилад для виявлення величини напруженості магнітного поля.

Після закінчення урока Василина Григорівна зайшла в свій кабінет, думаючи дописати нарис, але думка чому-то пішла по іншому напрямку.

Вона чомусь згадала, що по закону Природи людське буття не може терпіти однобічності та одноманітності. І там, де починається посилення Зла там ярко розгорається Добро. І тому Вищий Розум, як творець, при позбавленні людства від Зла проявив себе як винищувальна сила проти надмірного почуття власності, яке приводить до розвитку олігархії, слідством якої були, є і будуть всі війни на Землі. Що по закону Природи всі форми проявлення сил природи мають один спільний початок, тобто вони знаходяться між собою в такому співвідношенні і в такому взаємному зв’язку, що кожна з них зможе перетворитися в будь яку іншу, а їх спільні дії можуть проявитися одним еквівалентом. Таке з’єднання різноманітного проявлення сил природи древні вчені – філософи різних планет назвали словом «Вріль». Вражаючим прикладом Вріля є сучасний мобільний телефон, який ліквідував відстань між голосами двох людей. В телефоні при розмові коливання звукових хвиль захвачується і утримується магнітом мембрани, а далі звукові хвилі, трансформувавшись переносяться електричним струмом, діючим в унісон із співпрацею магніту. Аналізуючи свій напрямок думки та, міркуючи Василина Григорівна розкрила недописаний нарис і стала його перечитувати. А коли прочитала рядки: «А для того, щоб людство прийшло до громади і кожен позбавився власної душі, придбавши у спільноті вільну незалежну душу треба знищити найбільшого ворога – зло. А щоб знищити зло, треба знати його шлях виникнення та місце знаходження. А для того, щоб взнати цей шлях та місце знаходження треба Зло розглянути з атомної точки зору», то до Василини Григорівни прийшло осяяння і вона, зібравши свої думки стала закінчувати нарис таким текстом: «І щоб з’ясувати його природу та місце знаходження, то чому б не використати у цій справі Вріль магнетизму та біологічного електроструму мозка людини та Флюїд ефіру і для цього розробити спеціальні прилади і ув’язати їх із спеціалізованим комп’ютерним устаткуванням. І коли дослідним шляхом будуть встановлені розміри його атомів та місце знаходження тоді Зло, як хворобу, можна буде знищити репараційними ферментами».

Такою думкою Василина Григорівна закінчила писати другу половину задуманого нарису.

В лабораторії Микола Антонович з Олександром Андрійовичем продовжували креслення приладів, обмінюючись думками по їх створенню.

Василина Григорівна закінчила писати другу половину нарису і, об’єднавши з першою половиною віддрукувала нарис у двох примірниках і понесла його в лабораторію.

В лабораторії Василина Григорівна, підійшовши до Миколи Антоновича віддала йому два примірники, слухаючи його розмову з Олександром.

– Ми, Олександр, із тобою однаково мислимо. Я вже Василині про мій задум говорив. Тож похвальна твоя пропозиція про розробку і виготовлення приладів: фотоелектронної відеокамери; спеціалізованого електронного фото-мікроскопа; електронно-магнітного перехоплювача атомів; спеціалізованого тесло прилада для виявлення величини напруженості магнітного поля, – здобрив Микола Антонович. – Ти, Василина, присядь. Ми зараз почнемо читати твій філософський нарис і, прочитавши нарис ми почнемо думати, що нам робити далі, – сказав Микола Антонович.

Микола Антонович та Олександр Андрійович стали читати нарис «Як знищити зло». Текст філософського нарису був такий:«Почуття власності поширило свої зазіхання на всі сфери життя: не тільки на майно, а і на любов. І це помітно навіть у нашій розмові: замість «бути» ми часто вживаємо «мати». Наприклад: «Замість Я хочу, щоб «була» у мене любима ми говоримо я хочу «мати» любиму. Замість «я хочу, щоб «був» у мене друг, ми чуємо я хочу «мати» друга».

Поклик душі до почуття власності народжує протилежні сили Добра – Зло. Вищий Розум стверджує, що почуття власності народжує хвороби людства: користь, брехня, егоїзм і нетерпіння, які проявляють почуття переваги – бажання бути винятковим.

Винятковість – це наявність будь якого перевершення у чомусь над ким-то. Вона може привести до непередбачених форм привласнення: таємної – крадіжка; відкритої – експлуатація; економічної – незаконне привласнення; воєнної та інших. Почуття власності, бажання особистого задоволення, прагнення до власті завжди спрямовують людину до віддаленості та відокремленості від суспільства, а в підсумку приводять до Зла і Хаосу. Саме Хаос протидіє єдності та цілісності.

А для того, щоб людство прийшло до громади, позбавившись власної душі, треба знищити найбільшого ворога – Зло. А щоб знищити Зло треба знати його шлях виникнення та місце знаходження. А, щоб взнати цей шлях та місце знаходження треба Зло розглянути з атомної точки зору.

Шлях знищення Зла є поки один – еволюція мислення людини. Це коли резервна частина мозка людини визріє і заселиться в ній тільки флюїд добра. Але цей шлях дуже довжелезний. А коли експериментальним шляхом буде виявлено, наявність атомів Зла і Добра тоді можна вже думати, щоб знайти штучний шлях знищення Зла – саму страшну хворобу людства. Хворобу, яка так же, як і всі інші хвороби є матеріальним вірусом.

І щоб з’ясувати його природу та місце знаходження, то чому б не використати у цій справі Вріль магнетизму та біологічного електроструму мозку людини та Флюїд ефіру і для цього розробити спеціальні прилади і ув’язати їх із спеціалізованим комп’ютерним устаткуванням. І коли дослідним шляхом будуть встановлені розміри його атомів та місце знаходження тоді Зло, як хворобу, можна буде знищити репараційними ферментами».

– Молодець, Василина! Гарний філософський нарис. Ми обов’язково з Олександром та з тобою розкриємо таємницю виникнення Зла.

Кінець робочого дня змусив заводчан скласти свої фахові обов’язки.

Так непомітною ходою пройшов іще один рік із того часу, коли вче-ними завода була розроблена і введена в дію «Машина Часа».

За цей період Олександром Андрійовичем та Миколою Антоновичем розроблено і на заводському устаткуванні виготовлено: фото-електронну відеокамеру та спеціалізований електронний фото-мікроскоп, який буде знімати через фото-електронну відеокамеру інформацію з виводом її на табло комп’ютера і на принтер у збільшеному виді, доступному для зора людини. Написані математичні моделі по їх ув’язці з діючим спеціалізованим комп’ютерним устаткуванням по спілкуванню з душею померлої людини. Та зроблена їх ув’язка з цим діючим устаткуванням. Розроблені, написані та вже ув’язані математичні моделі з цим же діючим устаткуванням на спілкування з флюїдним розумом феномена – людини-сомнамбула та на спілкування із флюїдним розумом феномена – людини-психометера.

Миколою Антоновичем розроблена і написана нова теорія «Аналітична фізика ефіра», яка була надрукована в газеті «Науковий Київ».

Василина Григорівна написані філософські твори: «Як знищити зло»; «Мудрість древніх людських Рас»; «Флюїдна сила розума феноменів».

Так на протязі цього періода для вчених завода непомітною ходою пройшов караван наукових днів.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна.

– Що, любий, підемо додому, – запитала Сніжана Вікторівна і смачно поцілувала Олександра Андрійовича. – Чи ви ще будете обговорювати нарис Василини? – запитала вона. Дайте я дома почитаю. 

– Візьми в мене нарис, та читай вірші, – попросив Микола Антонович.

Сніжана, усміхаючись взяла нарис і стала читати такі вірші:

КОНІ – МРІЇ

Беру за дишель й розвертаю

Між зорями Ведмедицю

І коні – мрії запрягаю, 

Й Молочний шлях вже стелиться

В космічнім вирії галактик…

І тільки Рання Зоренька

На них нашиє білу латку –

І коні – мрії зморяться…


ПРИЧАЛ ВІЧНОСТІ

У вічності мить – це віночок вінчальний!

Ти оділа його на весіллі…

У тебе і радість була, і печалі, 

Нас стрічали і хлібом, і сіллю, 

Нас зорі – узорами срібла вітали, 

Небеса – глибиною шуміли!  

А наше кохання вершини дістало –

Мить у вічність попасти зуміла!

У вічності мить – це віночок лавровий! 

Мудрість – славу твою повінчала

І шлях у майбутнє стелився багровий –

Вічність стала для миті причалом!

У вічності мить – це вінок паперовий!

Слава – мудрість твою повінчала, 

Де мрійним безсмертям сурмив шлях тавровий –

Мить для вічності стала причалом!

…У вічності мить – це віночок вінчальний!

Ти оділа його на весіллі…

У тебе і радість була, і печалі –

Нас стрічали і хлібом, і сіллю!


ДЖЕРЕЛА ЕМОЦІЙ

Мене не шукай в інтернетській мережі, 

Мене зустрічай на раптовій зупинці, 

Віддай, що скарбниці душі лиш належить, 

Й не взявши мого, не лишай на одинці!

Незгасна любов, як небесні світила, 

Тебе поведе на вершини життєві, 

Щоб завжди тобі у коханні щастило, 

Щоб мрійне бажання збувалось миттєво!

Зустрівшись, любові віддай, що належить –

Із першого погляду хай верховодить!

Любов не шукай в інтернетській мережі –

Вона наяву підсвідомо приходить –

На вчинки найліпші завжди спонукає!

…Джерела емоцій тобі подарую –

Із них благодійність моя витікає

І щире кохання фонтаном вирує!


КОСМІЧНЕ БАЧЕННЯ

Зустрітися б в іншому вимірі простору

З якоюсь красунею Всесвіту класного, 

Який безкінечність кохання загострює, 

Дає відчуттям особистості власної

Й виводить любов на орбіту закоханих

За іншими генного духу законами…

Заглянути б в очі космічного бачення, 

З’єднатися б з ними серцями взаємності

Й зчитати статут іншокровного значення, 

І випити б медом душевної чемності, 

Щоб наші красуні знайомство засвідчили

І стали в страшенному ревностнім відчаї!

БАГАТСТВО ЛЮБОВІ

Ми завжди гуляєм під небом красивим, 

Веселкою сяє на плечах коса!

Хоч наше волосся вже трішечки сиве, 

Та ще в нім сіяє любові роса!

В тобі з двох мирів все багатство зійшлося –

В душевному мирі: душею красива, 

Каштановим кольором сяє волосся, 

Розмова, як сахар, солодка й кмітлива!

В духовному – ти: почуттями гориш –

Вони чародійні й хмільні, як вино!

Й любов’ю своєю, як Сонце, зориш!...

…За що й полюбив я тебе так давно.


МІРАЖНІ ДУМКИ

Думки міражем потяглись аж за хмари, 

Ти входиш у мрії стежками, що в небі, 

На них наяву я зустрітися марив

І став від журби, мов приборканий лебідь:

То хочу тебе уявити, як зірку, 

Яка на Землі, мов у небі, сіяє, 

Щоб дати своїм почуттям перевірку, 

Які від проміння твого, мов буяють!

То хочу придумати тіло зіркове, 

Омитись в його мерехтливому світлі, 

Щоб в ньому кохання знайти світанкове, 

Щоб ти наяву появилась на світі!


ВЕСЕЛКА

Сім кольорів веселка має, 

Сім нот – і пісня в ній звучить ...

Ми під веселкою, під гаєм, 

Над нами пісня височить!

В ній кожна нота колір має, 

А колір нотою звучить ...

Ми під веселкою, під гаєм, 

Над нами пісня кольорить!

Я – в пісні колір: ми це знаєм, 

Ти – нота пісні, що звучить ...

Ми під веселкою, під гаєм, 

Над нами пісня майорить!


НЕБЕСНИЙ АРХІТЕКТОР

Під поверхнею пустелі Наска

Кілометрами біжать тунелі

Із текучою водою — казка!

І не тільки є вони в пустелі, 

Віднайшли їх ще і в Еквадорі!

Загадково — це ж чиї будови?!

Та підказують лиш свідки-зорі:

Архітектор, що з небес, — чудовий!


ГАЗЕТНИЙ КОРАБЛИК

Для освідчення доля нам вибрала море:

Корабель мій стояв близь твого на причалі – 

Закохалися ми до нестями! Та скоро 

Корабель твій і мій від причалу відчалив!

Я відтоді в розлуці сумую без тебе

І щоденно на березі річки скучаю.

Посилаю газетний кораблик від себе, 

Щоб любов він мою до твоєї причалив!

А на морі штормить – мій кораблик хитає, –

До твого корабля він причалить не може, 

А душевний прибій щохвилини зростає, –

Хто ж скоріше зустрітися нам допоможе!?

Я б до тебе на зустріч летіла, мов чайка, 

Та ти пишеш в листі, що зустрінемось скоро…

І з тих пір я на березі річки стрічаю, –

Мій газетний кораблик пускаю до моря…


ЕФІРНА ФОТОПЛІВКА

Космічний ефір – це хранитель планет і людей

Йому лиш належить ця здібність в природі

В собі фіксувати любов у людськім родоводі, 

Лиш в ньому є зміст буттєво-життєвих ідей.

Він бачив як ми в нім освідчились вперше обоє

Цей факт у собі зберігає, немов фотоплівка –

В нім наша любов і твоя чарівлива голівка

Лиш в ньому є тайна й загадка любові!

Літаємо ми по орбіті любові з тобою, 

А в космосі тільки лиш зорі і ми: ти і я!

Як в космосі кожній планеті орбіта своя

Отак і в людині орбіта причетна любові!


Микола Антонович, Василина Григорі та Олександр Андрійович похвалили вірші і пішли додому.

16.10. – 20.12 2015

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!