На грані живого і мертвого
глава 9 том 5підготовка до лікувального експеримента
Прийшовши на роботу Микола Антонович та Олександр Андрійович почали думати над давно вже ними задуманим – над проведенням наукового експеримента по новому методу лікування людини від алкогольної та наркотичної залежності.
– Олександр, я думаю, що нам не помішає ще раз перечитати Василинин філософський нарис «Електромагнетизм – енергія життя» і написати новий словесний алгоритм, щоб переконатися, що наш словесний алгоритм, який нами вже написаний для створення математичних моделей, є правильний. А потім звіримо з нашим, – запропонував Микола Антонович. Я буду читати і говорити тобі, що треба писати. А ти будиш писати, – додав він.
В лабораторії пролунала мелодія телефонного дзвінка. Микола Антонович зняв слухавку.
– Доброго дня тобі, Ілля Володимирович, кажеш, що вже можна забирати на заводському складі тесло прилад, магнітометр, прилад по електронно-магнітному перехопленню атомів, та електронний ультразвуковий датчик. Ми з Олександром Андрійовичем вдячні за таку інформацію, – подякував Микола Антонович.
– Прилади ми, Олександр, заберемо зі складу тоді коли ми перевіримо нашу Математичну модель, – сказав Микола Антонович і став читати філософський нарис Василини.
– Давай ти, Олександр, пиши, . Перше. По спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі приладом-перехоплювачем перехватити, затримати в променях Сонця намічені нами атоми для їх розгляда електронним фото мікроскопом і направити в діюче спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування для встановлення їх параметрів. Друге. Зробити по атомах Сонячного проміння таблицю, в якій розмістити всі виявлені параметри по кожному атому.
По спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі завести в пам`ять спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування атоми, які можуть бути в сонячних променях, а саме: ДНК та РНК, водню, кисню, заліза, кремнію, германію та нефриту з їх відповідно кожному параметрами: діаметр атому, кількість електронів та їх діаметр, структурна решітка та кути їх з’єднання з іншими атомами в різних молекулах.
Третє. Зробити по атомах Сонячного проміння таблицю, в якій розмістити всі виявлені параметри по кожному атому. Четверте. Яке стосується тільки атомів Сонячного сплетіння людини. Визначити які атоми існують у Сонячному сплетінні людини і виявити клітинну зону Сонячного сплетіння, а для цього треба нам по спеціальній автоматизованій комп’ютерній
програмі електронним ультразвуковим датчиком окреслити границі Сонячного сплетіння. Далі в окресленій зоні Сонячного сплетіння також по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі методом функціональної магнітно-резонансної томографії провести копіювання атомів магнітно-резонансним томографом. Він через електронний фотомікроскоп буде зчитувати та копіювати всі параметри атомів Сонячного сплетіння і направляти їх для їхнього визначення в спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування, на принтер, на відеокамеру і на табло комп’ютера у збільшеному виді. П’яте. Враховуючи рухливість нейронів, які можуть штовхати атоми, які досліджуються, треба використати по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі прилад – перехоплювач по електронно-магнітному перехопленню атомів, з якого через електронний фотомікроскоп буде копіюватися і направлятися в спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування. В ньому, порівнявши ці атоми, з атомами заведеними в його пам`ять визначити, які атоми існують у променях Сонячного сплетіння. Шосте. Зробити по атомах Сонячного сплетіння людини таблицю, в якій розмістити всі виявлені параметри по кожному атому. Сьоме. Зробити із двох таблиць одну порівняльну таблицю, в якій схожість даних параметрів атомів у променях Сонця і в Сонячному сплетінні людини повинна бути тотожною, окрім діаметра атомів; Восьме розробити математичну модель та комп’ютерну програму по якій визначення атомів Сонячного проміння і атомів Сонячного сплетіння повинно відбуватися одноразово з виводом даних як на табло комп’ютера так і розміщення їх на єдиній інформаційній таблиці.
– Все, – сказав Олександр. – Тези для написання словесного алгоритма нами всі вичерпані, а зараз ми їх порівняємо з тезами в написанім словеснім алгоритмі, – додав він і, вивівши алгоритм раніше написаний на табло комп’ютера став порівнювати.
– Що скажеш, Олександр? – запитав Микола Антонович.
– Нормально. Всі тези в нашому словесному алгоритмі ми врахували.
– Наш словесний алгоритм, який тобою написаний, тотожний моїм тезам. Тепер я пішов на склад, а ти, Олександр, для проведення експеримента налаштовуй все необхідне, – сказав Микола Антонович.
Коли Микола Антонович привіз прилади зі склада, то електронно-комп’ютерне устаткування було підготовлене для проведення дослідів. Залишилося до нього приєднати привезені зі склада електронний ультразвуковий датчик, прилад по електронно-магнітному перехопленню атомів, тесло прилад і магнітометр, і вони стали з’єднувати їх із визначеними відповідними клемами спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування.
– От і все на сьогоднішній день. В понеділок починаємо проводити дослідження, – сказав Микола Антонович. – А сьогодні до кінця робочого
дня ми повинні з тобою, Олександр, найти пацієнта, який дасть згоду при-йняти участь у нашому експерименті, – додав він.
В лабораторії роздався телефонний дзвінок.
Олександр Андрійович взяв слухавку.
– Добрий. Ти, Петро Микитович, приходь ми на тебе будемо чекати – запросив він. – Нам, Микола, треба звернутися в наш відділ кадрів – до Поліни Петрівни, може в неї алкоголіки на обліку? – запропонував Олександр Андрійович.
– Тоді, Олександр, дзвони, – попросив Микола Антонович.
– Поліна Петрівна, нам в лабораторію потрібний пацієнт залежний від алкоголя або наркотиків для проведення експеримента. В тебе може є хтось такий із них на прикметі? – запитав Олександр Андрійович.
– Є такі аж два в механічному цехі, – відповіла Поліна Петрівна.
– Спасибі тобі, Поліно Петрівна, за таку інформацію, – тепло подякував Олександр Андрійович.
– Ну, що сказала Поліна Петрівна? – спитав Микола Антонович.
– Поліна Петрівна каже, що такі пацієнти є в кожному цехі, а в механічному аж два таких пацієнта, – повідомив Олександр Андрійович.
В лабораторію зайшов Петро Микитович і дав Миколі Антоновичу лист паперу. Це було повідомлення отримане по заводському Інтернету. Микола Антонович став його в слух читати. Це був такий текст: «Шановні, Микола Антонович, Олександр Андрійовичу, Василина Григорівна, наш Колумбійський інститут Нью-Йорка проводить дванадцятого листопада цього року в Україні в місті Київ Міжнародний Симпозіум на тему: «Електромагнетизм – енергія життя». Запрошуємо Вас прийняти участь. З нашої сторони будуть Рудольф Фейман – доктор наук, лауреат Нобелівської премії в області фізики, та Едгард Паунд – доктор філософських наук, Розальдіна Франклін – доктор хімічних наук, Джеймсон Уотсон – доктор біохімічних наук і керівник нашої групи. Декан Колумбійського інституту Пилип Хеневалт».
– Приємно, що вас не забувають, – сказав Петро Микитович. – Тоді я пішов, – додав він.
– Добре тоді пішли я тебе, Петро Микитович, доведу, – сказав Микола Антонович. – Мені по путі. Я зараз іду в механічний цех до Іллі Володимировича, – додав він і вони пішли.
Микола Антонович зайшов у кабінет начальника механічного цеха і поздоровався, тиснучи руку Іллі Володимировича.
– Що, наука ще бажає від нашого цеха? – усміхаючись і тиснучи руку Миколі Антоновичу запитав Ілля Володимирович. Скоро кінець робочого дня, а завтра вихідний може з цього приводу по чарчині вдаримо? – запитав Ілля Володимирович і поставив на стіл неповну пляшку вина. – А то вона стоїть у мене ще після святкування десятиріччя ювілейного новосілля та ще скисне.
– По чарчині ми вдаримо, тільки давай до кінця робочого дня вирішимо моє питання, – погодився Микола Антонович і став розповідати.
До Іллі Володимировича зайшов майстер – Іван Петрович Пічний.
– Добре, що ти, Іван Петрович, зайшов, кажи швидко, що треба та приведеш до мене Гришу Цвіркуна.
– Я скажу потім, коли приведу Грицька, – сказав Іван Петрович й пішов у токарне відділення.
Гриша якраз переодягався біля своєї шафи.
– Григорій, тебе просить Ілля Володимирович щоб ти зараз прийшов до нього, – сказав Іван Петрович. – Я теж до нього йду, ходімо разом, – запропонував Іван Петрович.
– Пішли, – погодився Григорій – А ти, Іван Петрович, не знаєш навіщо я йому потрібний? – запитав він.
– Чесно, Гриша, не знаю, – відповів Іван Петрович. Прийдемо і взнаємо, – додав він.
В кабінет Іллі Володимировича зайшли Гриша Цвіркун та Іван Петрович.
– Присядьте, хлопці, на стільці коло столу, – запропонував Ілля Володимирович. – Гриша, у нас із Миколою Антоновичем до тебе є делікатне прохання і треба, щоб ти з проханням погодився, – почав розмову Ілля Володимирович. – А зараз тобі все розкаже Микола Антонович, – додав він.
– Гриша, ми в понеділок проводимо науковий експеримент в нашій лабораторії по лікування новим безболісним методом від алкогольної залежності без рецидивних наслідків, – повідомив Микола Антонович.
– І ви, Микола Антонович, бажаєте, щоб я прийняв участь у вашому експерименті в ролі пацієнта? – запитав Григорій. – Це ж для мене дуже цікава подія. Похмелюся і з самого ранку в понеділок обов’язково буду в лабораторії. У вас, Микола Антонович, – сказав Григорій. – Ілля Володимирович, відпускаєте?. – запитав він.
– Відпускаю, – відповів Ілля Володимирович. – Тоді, Гриша, до побачення. Я тобі, Гриша, поки що довіряю, – сказав Ілля Володимирович, тиснучи йому руку.
– Ми, Гриша, в лабораторії з Олександром Андрійовичем в понеділок зранку з великим задоволенням чекаємо на тебе, – сказав Микола Антонович і потиснув йому руку.
– А тепер розповідай, Іван Петрович, що в тебе наболіло, ? – запитав Ілля Володимирович.
– Я сьогодні їду в місто Донецьк до рідної матусі. Дуже вона хворіє і хочу у вас відпроситися на тиждень, – повідомив Іван Петрович.
– Добре їдь – дозволяю. – сказав Ілля Володимирович і потиснув йому руку. Ти, Іван Петрович, по місту довго не ходи, бо можна там попасти під кулю сепаратиста, – попередив він.
– До побачення, – сказав Іван Петрович і вийшов.
– Що тепер, Микола Антонович? – По чарчині та на коня, щоб доїхати додому, – сказав, усміхаючись Ілля Володимирович і поставив пляшку на стіл та дві шоколадки.
– Можна. Я тільки зараз подзвоню Петру Микитовичу, – погодився Микола Антонович і став телефонувати з мобільного.
Петро Микитович чомусь не відповідав. Вони випили, поїли шоколадки і, попрощавшись розійшлися.
Микола Антонович по путі додому зайшов у Обчислювальний центр. Сніжана Вікторівна ще була на робочому місці – щось писала на комп’ютері.
– А чого, Сніжана, ти не йдеш додому? – запитав Микола Антонович.
– Тебе жду, щоб почитати вірші, – відповіла жартуючи Сніжана Вік-торівна і усміхнулася.
– А ти, Сніжна, не усміхайся і, будь ласка, прочитай мені вірші, – попросив Микола Антонович. – Я іду від Іллі Володимировича, у якого його майстер відпросився в Донецьк до хворої мами, ішов і думав, що там зараз діється в Донецьку? Ще попаде там під ворожу кулю сепаратистів. Уб’ють і не буде по прізвищу продовження роду. В тебе, Сніжана, є що небудь про наш родовід. Якщо є, прочитай, будь ласка? – сумно попросив він.
– Зараз я подивлюся в комп’ютері, щось про родовід. А ти присядь.
– Я підіжду, – сказав Микола Антонович.
– Ось вірш. Будеш слухати, то буду читати? А хочеш віддрукую, та прийдеш додому і тоді прочитаєш?, – запропонувала Сніжана Вікторівна.
– Віддрукуй, – погодився Микола Антонович.
Сніжана Вікторівна поклала в принтер папір і стала роздруковувати.
В Миколи Антоновича задзвонила мобілка.
– Ти, Петро, щоб в понеділок зранку з відеокамерою був у лабораторії. Будемо проводити експеримент, – попросив Микола Антонович.
Сніжана Вікторівна вручила йому вірші.
– Дякую тобі, Сніжана. А в нас новина. 12 листопада 2016 року в Україні в місті Київ буде проводитися Міжнародний Симпозіум на тему «Електромагнетизм – енергія життя». Запрошують і нас: мене, Олександра та Василину прийняти участь. Приїде і група наших гостей з Америки із Колумбійського інститута Нью-Йорка: Рудольф Фейман – доктор фізичних наук, лауреат Нобелівської премії в області фізики, Едгард Паунд – доктор філософських наук, Розальдіна Франклін – доктор хімічних наук, Джеймсон Уотсон – доктор біохімічних наук.
– Дякую за таку приємну новину, – сказала Сніжана Вікторівна.
– Якщо не йдеш додому, тоді до понеділка, а я пішов.
Микола Антонович прийшов додому і, обнявши поцілував Надійку. Потім приліг на кушетку і став читати вірш:
РОДОВІД
Тьма-тьмуща живе на планеті народу,
У цім родоводі – спорідненім древі!
Земля – це у космосі дерево роду.
Наш розум іде від Адама і Єви!
Людина клонована волею Бога –
Прибульцями, котрі до нас прилітали,
По духу і плоті подібні до нього –
Казав Бог, щоб розумом їх ми дістали!
Людина на Місяці вже побувала,
А в мріях вона у сузір’ї шугає!
Космічні маршрути ракет заснувала –
Наш розум елітних вершин досягає!
Земля – це у космосі дерево роду.
Всі інші планети – в його родоводі,
І мають від Бога єдину лиш згоду –
Він їх на космічні дороги виводить!
– Молодець Сніжана, – прочитавши промовив Микола Антонович. Надійко візьми прочитай – клас! – запропонував Микола Антонович. А сам пішов дивитися телевізор.
Надія Петрівна коли прочитала теж пішла на телевізор і, поцілувавши запитала: «Яку подію відмічали, де і з ким?».
– В механічному цехі в Іллі Володимировича, – відповів Микола Антонович.
Микола Антонович вимкнув телевізор взяв її на руки і поніс у спальню і, положивши в ліжко ще раз поцілував і став розповідати.
– Я зрозуміла. Тепер пішли повечеряємо
Вони повечеряли і Надія Петрівна, взявши його за руку повела у спальню. Микола Антонович обняв її і смачно поцілувавши взяв її на руки і легенько поклав на постіль. Потім підліз під двоспальне одіяло і знову по-цілувавшись вони невдовзі стали розглядати свої сни.
28 – 29.02 2016 22:40