На грані живого і мертвого
глава 11 том 5позапланова оперативка
Микола Антонович, ішовши на роботу попутно зайшов у механічний цех.
– Доброго ранку, Микола Антонович, чого так рано? – запитав Ілля Володимирович, зустрівшись коло свого кабінета.
– Прийшов до тебе, Ілля Володимирович, узнати, що вже зроблено по моєму заказу на повторне виготовлення всіх приладів, – відповів Микола Антоновичі. – У тебе люди є і як загружені токарні та фрезерні верстати? – запитав Микола Антонович.
– Всі прилади виготовлені і лежать на складі можеш їх забирати в лікарню, – відповів Ілля Володимирович.
– Добре. Тоді я пішов, – сказав Микола Антонович.
Прийшовши в лабораторію Микола Антонович вирішив зателефонувати Маргариті Віталіївні.
– Маргарита Віталіївна, доброго ранку. Ти будеш на місці, якщо я зараз прийду? – запитав Микола Антонович.
– Приходь, Микола Антонович, буду на місці, – відповіла Маргарита Віталіївна.
Микола Антонович зайшов у кабінет завідуючої лікарнею.
– Давненько ми з тобою, Маргарита Віталіїна, не спілкувалися, – сказав Микола Антонович. – Я прийшов до тебе сказати, що ми по шариковій моделі в молекулі ДНК розробили репараційні атоми і з десятого листопада новим методом можна лікувати хворих туберкульозом легень та епілепсією. Цей метод відрізняється від попереднього методу лікування репараційними атомами, яким ми вилікували від рака головного мозка вченого із Америки. Цей новий метод абсолютно безболісний. Ми повинні обучити медсестер та лікарів, щоб вони могли користуватися комп’ютером. Щоб запам’ятали як включати, виключати. Щоб запам’ятали як їм треба в комп’ютері вибрати необхідну спеціалізовану комп’ютерну програму по якій буде автоматично без їхнього втручання проводитися лікування по встановленому діагнозу цієї хвороби. Все за них зробить відповідно діагнозу спеціалізована комп’ютерна програма. Хай приходять уже зараз і ми їх будемо навчати – показувати їм необхідні клавіші та файли, а вони їх будуть запам’ятовувати, – пояснив Микола Антонович.
– Добре. Ми по цьому питанню з тобою домовилися. А коли будуть стояти прилади в лікарні.
– Думаю, що як не сьогодні то завтра точно будуть стояти, – відповів Микола Антонович і вони пішли на оперативку.
Коли прийшли в канцелярію, вони послідніми заходили в кабінет директора.
– Ми зібралися зранку, щоб обговорити свою подальшу роботу нашого найголовнішого цеха – заводської лікарні. Приводом для цього є завершення наукового відкриття нашими вченими, яким я дуже і щиро вдячний за такий благородний труд – лікування людини, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер послухаємо, як буде проводитися лікування пацієнтів у нашій стаціонарній лікарні? Микола Антонович, прошу тебе першого розповісти, – додав він.
– Ми вже із завідуючою лікарні – Маргаритою Віталіївною домовилися з десятого листопада почати лікування. Петро Микитович вже рекламував через всі засоби інформації і ми виступили по телебаченню – почав розповідати Микола Антонович. – З медичним персоналом проведемо навчання новому методу лікування на комп’ютері. Вони заучать нами їм показане і розказане. А коли вже будуть прийняті хворі на лікування, то медсестри, знаючи вже почнуть лікувати спочатку під нашим доглядом, – повідомив Микола Антонович. – Комп’ютер і такі ж самі прилади, які стоять в лабораторії будуть сьогодні поставлені в лікарні, і дистанційно будуть ув’язані з електронно-комп’ютерним устаткуванням. Прилади вже виготовлені. Треба щоб транспортний цех забрав їх на складі і вантажники занесли в лікарню і прислав автовишку для проведення провода по електроопорах із лікарні до лабораторії. Прошу Петра Микитовича розмістити ще й в Інтернеті рекламу для бажаючих добровільно взяти участь в лікувальному експерименті, – додав він.
– Що нам скажеш тепер, Маргарита Віталіївна? – запитав Сергій Никифорович.
– Скажу, що так буде, як сказав Микола Антонович, – відповіла Мар-гарита Віталіївна.
– Тоді записуй, Надія Петрівна. Начальнику транспортного цеха після оперативки щойно забрати на складі всі прилади і вантажниками поставити їх в лікарні. Автовишку послати в розпорядження головного енергетика Куріщенко Якову Іллічу. Головному енергетику після оперативки щойно забезпечити проведення провода для ув’язки приладів та устроя з електронно-комп’ютерним устаткуванням. Якщо пропозицій та питань ні в кого немає, тоді я думаю вагома оперативка закінчена, – сказав Сергій Никифорович.
Всі в хорошому настрої стали розходитися по своїм робочим місцям.
Миколі Антоновичу хочеться як найшвидше ув’язати спеціальний електромагнітній прилад; електронний ультразвуковий датчик; устрій – спеціалізований хірургічний стілець з електронно-комп’ютерним устаткуванням і він підійшов до головного енергетика завода.
– Яків Ілліч, будь ласка, дай мені електрика та провід щоб ми з ним сьогодні все зробили, – звернувся до нього Микола Антонович.
– Гаразд. Давай зайдемо до бригадира електриків, – сказав Яків Ілліч.
Його на місці не було.
– Це він на складі, – сказав Яків Ілліч.
Бригадира вони знайшли на заводському складі.
– Петрович, візьми тоді ще стільки ж провіда як ти взяв і підеш з Миколою Антоновичем. Він тобі покаже, що робити і ти зробиш.
– Добре, – сказав Петрович. – Зайдемо в механічний цех я віддам бригаді провід. Там електрики на нього чекають.
Вони занесли провід і взявши дрель та кріплення пішли в транспортний цех. Микола Антонович і Петрович сіли на автовишку і поїхали в лікарню.
Вони зайшли в апеляційну кімнату, в яку вантажники вже заносили устаткування.
– Петрович, оце від хірургічного стільця по опорах електричної мережі і в лабораторію до електронно-комп’ютерного устаткування.
– Добре, – сказав Петрович. – Я зараз просвердлю дірку у віконній рамі і ми протягнемо через неї провід.
Вони, положивши кінець провода біля устроя – спеціалізованого хірургічного стільця і, протягнувши через дірку у вікні розложили його від першої опори і до третьої, яка стояла коло лабораторії. А потім від третьої опори теж через просвердлену дірку у вікні лабораторії протягнули провід до електронно-комп’ютерного устаткування. Петрович став з автовишки кріпити на опорах провід, а Микола Антонович йому подавав. Так вони впоралися майже за три години.
– Петрович, ми тобі дуже вдячні. Ми з Олександром Андрійовичем почнемо зараз ув’язувати провід з відповідними клемами хірургічного стільця і електронно комп’ютерного устаткування, – сказав Микола Антонович.
І Микола Антонович та Олександр Андрійович стали тиснути Петровичу руку.
– Бувайте здоровенькі, – сказав Петрович і став змотувати залишок провода.
Микола Антонович та Олександр Андрійович, причепили провід до електронно-комп’ютерного устаткування і, включивши в ньому спеціальну комп’ютерну програму по лікуванню новим методом пішли в лікарню. В апеляційній кімнаті вони причепили провід до устроя – спеціалізованого хірургічного ліжка. Закінчивши цю ув’язку вони включили комп’ютер і відкрили файл «Лікування новим репараційним методом». Закінчивши перевірку роботи ув’язаного устаткування вони зайшов у кабінет завідуючої
лікарнею.
– Маргарита Віталіїна, ми прийшли до тебе сказати, що вже устатку-вання може лікувати людей нашим новим методом. Ми повинні обучити медсестер та лікарів, щоб вони могли користуватися комп’ютером.. Щоб запам’ятали як в комп’ютері вибрати необхідну спеціалізовану комп’ютерну програму по якій буде автоматично без їхнього втручання проводитися лікування по встановленому діагнозу хвороби. Все за них зробить відповідно діагнозу спеціалізована комп’ютерна програма. Хай приходять уже зараз у маніпуляційну і ми їх будемо навчати – показувати їм необхідні клавіші та файли, а вони їх будуть запам’ятовувати, – пояснив Микола Антонович.
– Добре. Домовилися. Зараз, Микола Антонович, ходімо зі мною в сестерську та в ординаторську кімнати і когось може прямо зараз і забереш із собою для навчання, – запропонувала Маргарита Віталіївна.
Маргарита Віталіївна і Микола Антонович спочатку зайшли в орди-наторську. Лікар – онколог Надія Антонівна Бугайова сиділа за столом і писала історію хвороби.
– Тобі, Надія Антонівна, багато ще писати? – запитала Маргарита Віталіївна.
– Закінчую, – відповіла Надія Антонівна.
– Закінчиш, зайдеш, Надія Антонівна, до мене, – попросила Маргарита Віталіївна.
Коли зайшли в сестринську сиділи дві медсестри Олена Олегівна Оніщенко та Захарія Пилипівна Співак.
– Ви сьогоднішні процедури вже всі закінчили? – запитала Маргарита Віталіївна. – Якщо закінчили то ходімо до мене.
Коли Маргарита Віталіївна, Микола Антонович і дві сестрички зайшли в її кабінет то в кабінеті вже була Надія Антонівна.
– От, Микола Антонович, твої учні всі в зборі. Можеш їх забирати на урок, – щиро, усміхаючись, запропонувала Маргарита Віталіївна.
Всі зібралися у маніпуляційній кімнаті.
– Оце ваше комп’ютерне устаткування. Для досягнення результата лі-кування репараційними ферментами нами виготовлений спеціальний електромагнітній прилад – оце він, – сказав і показав Микола Антонович. – Цей прилад в молекулах клітин на атомному рівні створює із атомів спеціальні лікуючі молекули так звані репараційні ферменти. Він ув’язаний зі спеціалізованим електронно-комп’ютерним устаткуванням. А це електронний ультразвуковий датчик, який знаходить хворі клітини і окреслює їх зону для того, щоб спеціальний електромагнітній прилад у цій зоні створював необхідні репараційні ферменти. Оце стілець. Він не просто так стоїть в цьому місці – це місце пацієнта коло цих двох приладів. А оце дуже вам відомий комп’ютер, який замість вас буде вводити відповідні ліки – репараційні атоми вашому пацієнту – буде давати команду по спеціальній комп’ютерній програмі електронному ультразвуковому датчику та спеціальному електромагнітному приладу. Це всі прилади, які ви зараз бачите. Завдяки цим приладам на табло комп’ютера ви будете спостерігати сам процес лікування, – сказав Микола Антонович і відкрив комп’ютер. – Комп’ютер зараз загружається. От він вже загрузився. Тепер на табло комп’ютера виводимо лікуючі файли, а для цього мишку наводимо от сюди на слово файл і от бачите появилися два файли і в них написано від якої хвороби. Ви наводите мишку на файл відповідний діагнозу – назві хвороби і натискаєте. А далі за вас починають працювати оці всі прилади та комп’ютерне устаткування, яке стоїть у лабораторії і дистанційно через комп’ютер ви, управляючи цими приладами лікуєте хворих і результат лікування ви побачите на табло цього комп’ютера тому, що весь процес безболісного лікування відбувається автоматично з виводом на табло комп’ютера по вибраному вами файлу. Зрозуміло, – так він закінчив свій урок по лікуванню новим методом.
– Так це ж клас, якщо ми будемо лікувати таким методом, – сказала Надія Антонівна. – Не треба хворому тратити гроші на ліки та і вам Олена Олегівна і Захарія Пилипівна без процедурна робота, – додала вона.
– Тепер у вільний час будете стажируватися, – запропонував Микола Антонович.
– Будемо. Спасибі, Микола Антонович, – сказала Надія Антонівна і з медсестрами начали на компютері повторювати заучене.
– Тоді ми з Олександром Андрійовичем підемо в лабораторію.
В лабораторію зайшли Василина Григорівна і Сніжана Вікторівна. Василина Григорівна дала хлопцям по примірнику філософський нарис, який вона підготувала для виступу на симпозіумі під назвою « Електромагнетизм – енергія життєдіяльності людини». А Сніжана Вікторівна прийшла узнати чи є вже для неї якісь математичні моделі.
– До оперативки почитайте, будь ласка, а коли будемо йти разом на оперативку, то я хочу почути ваш відгук, – попросила Василина Григорівна.
Хлопці прочитали і кожен в короткій відповіді виклав свою стверджувальну думку.
– А тепер давайте послухаємо вірші. Сніжана Вікторівна, будь ласка, прочитай та ми підемо на оперативку.
Сніжана Вікторівна стала читати такі вірші:
МАГМА ПОЧУТТЯ
Маленька, вродлива й коли підійшла ти до мене –
Своїм почуттям розігріла, як магмою, душу, –
Воно, як з вулкану проснулось – і вабить, шалене!
Тож волі цього почуття я скоритися мушу –
Воно, як із пряжі любові аркан, мов зіткало,
Й накинуло щиро – твій вибір в мені зупинило!
…Моє ж почуття і тебе теж любов’ю спіткало –
І в нашім коханні, як Сонце, навік засвітило!
ЛЮБОВІ БАГАТСТВО
У душах людей егоїзм поселила природа…
Багатий хапає усе – найбагатшим щоб стати.
Для мене ж, кохана, твоя найдорожче є врода,
Коханням твоїм і любов’ю – я самий багатий!
В нас в душах, мов срібло, любові засяяла роща
Й мене, мов магнітом, твоя полонила рука.
І де б я у Світі чогось, чи когось не шукав –
У тебе всерівно любов найбагатша й дорожча!
– Хочу, щоб хтось і мене заарканив такою пряжею. Гарній вірш, – похвалив усміхаючись Микола Антонович. А тепер ходімо на оперативку.
Вони послідніми зайшли в кабінет директора.
Сергій Никифорович відкрив оперативку.
– Шановні, колеги, вибачте шо я вас ще й другий раз зібрав майже під кінець робочого дня. Я хочу узнати як рухаються наші лікарняні справи, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер послухаємо, що ми зробили за цей день? – Микола Антонович, прошу тебе першого розповісти, – додав він.
– Я скажу коротко. Завдання ранкової оперативки виконано. Петро Микитович вже рекламував через всі засоби інформації і ми виступили по телебаченню, – почав розповідати Микола Антонович. – Комп’ютер і прилади поставили в лікарні і дистанційно прив’язали до нашого спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування З медичним персоналом проведено на комп’ютері навчання новому методу лікування. Вони вже знають всі ази управління процесом лікування, – відповів Микола Антонович. – Будемо чекати пацієнтів.
– Що нам саже тепер Маргарита Віталіївна? – запитав Сергій Никифорович.
– Скажу, що так є і так буде, як сказав Микола Антонович, – відповіла Маргарита Віталіївна.
– Якщо все те, що було потрібне для старту вже зроблено, то нам залишається чекати фініша цього благодійного старта, – сказав Сергій Никифорович. – Наше оперативне обговорення закінчено, а тепер можна спокійно відпочивати. Сідлайте коней та додому, – сказав Сергій Никифорович радісно, тиснучи руку кожного.