На грані живого і мертвого
глава 10 том 6виготовлення тазиметра едісона
Микола Антонович на другий день пішов у цех, щоб взнати коли почнеться зборка прилада.
– Доброго ранку, Ілля Володимирович, – привітав Микола Антонович і потиснув руку.
– Доброго. Тебе, Микола Антонович я хочу порадувати завтра зранку монтажники почнуть збирати Тазіметр Едісона, – повідомив Ілля Володимирович.
– Спасибі тобі, Ілля Володимирович за приємну інформацію Тоді ми завтра з Олександром Андрійовичем прийдемо їм помагати, – радісно сказав Микола Антонович і задоволений пішов у лабораторію.
Зайшовши в лабораторію і, порадувавши Олександра Андрійовича такою звісткою вони почали закінчувати ув’язку приладів із скафандром ліжка.
Хлопці закінчили ув’язку всіх приладів із скафандром ліжка і перевірили ув’язку всіх приладів і скафандра із електронно-комп’ютерним устаткуванням щоб завтра йти в цех на монтаж Тазіметра Едісона.
Зранку Микола Антонович з Олександром Андрійовичем пішли в цех.
– Ми тебе вітаємо, Ілля Володимирович, із виконанням нашого замовлення на виготовлення деталей та вузлів Тазіметра Едісона, – сказав Микола Антонович і вони один одному потиснули руку. Ти, Ілля Володимирович, допускаєш нас до роботи без прослухання нами техніки безпеки? – запитав Микола Антонович.
– Допускаю, я вам про техніку безпеки на місці роботи розкажу. А тепер пішли на до моїх хлопців, – сказав Ілля Володимирович і повів їх в цех.
Прийшовши в цех Микола Антонович і Олександр Андрійович поздоровались з монтажниками.
– Оце, Микола Антонови, з Олександром Андрійовичем ваше монтажне місце, а щодо техніки безпеки, то головне не проходити під навантаженим краном та не ходити по цеху і не відходити без нужди із робочого місця до кінця роботи, а я піду на склад до монтажників і доповім їм про ваш прихід, – сказав Ілля Володимирович.
– Ну що, орли ви вже все взяли, я ще привів вам знову тих же помічників, – жартуючи сказав Ілля Володимирович і потиснув їм руку. – Вони мені сказали, що ім хочеться ще з вами прийняти участь у цій справі. Якщо ви дозволяєте, то Олександр Андрійович і Микола Антонович приступлять з вами до роботи, – повідомив, усміхнувшись, Ілля Володимирович.
Монтажники прийшовши зі складу на робоче місто і поздоровались із помічниками.
– Ми вирішили з Миколою Антоновичем попрацювати, – сказав Олександр Андрійович бригадиру Антону.
– Тоді, Антонович, приступайте до роботи з Андрійовичем, – сказав бригадир.
Олександр Андрійович та Микола Антонович взяли ключі, гвинтики і стали допомагати.
Так кожен монтажник і хлопці монтували вузли в каркасі Тазіметра Едісона і за двадцять хвилин до кінця робочого дня монтаж всіх вузлів у каркасі було закінчено – Тазіметра Едісона готовий до його експлуатації.
Микола Антонович та Олександр Андрійович подякували монтажникам за швидке завершення важливого об’єкта і попросили хлопців допомогти їм погрузити цей каркас на цехову електрокару, яка стояла поруч із стелажем і перенести його з електрокари до них – в науковий цех.
Олександр Андрійович із Миколою Антоновичем та ще два монтажники занесли каркас в лабораторію та ще раз подякували і міцно потиснули монтажникам руку.
Йшовши додому Василина Григорівна зайшла до Сніжани Вікторівни, щоб узнати чи є математичні моделі, щоб допомогти їй написати комп’ютерну програму.
– А ми з Василиною так і думали, що ви в цеху, – сказала Сніжана Вікторівна.
– Вгадала, а тепер, Сніжана, почитай вірші, – попросив Микола Антонович.
– Що тобі… про кохання? – запитала Сніжана.
– Про кохання, – сказав Микола Антонович. – Тоді вже можна розходитися по домівках, – додав він.
– Тоді ось такі слухай, – сказала і стала читати:
САД ЛЮБОВІ
Як люди в ефірі, рослини в землі лиш існують
Як серце, легені та кров у людини – основа
Так листя з своїм хлорофілом й кора – у рослини
Мо й в неї такі ж почуття, як стрічаєм весну ми
І листям дерев відбувається їхня розмова,
В якій, як і ми, до любові й кохання теж линуть…
…А може і сад, як людина, здібний любити!?!
У САДУ ДЮБОВІ
Зайшли ми удвох в сад любові з любов’ю своєю –
Зустріли дерева в саду нас гілками любові!
З яблуні яблука висли, ми сіли під нею…
Були задоволені щастям – своєю судьбою, –
Бо наша любов, як вік жити, дає нам пораду!
Грачі щебетали про щире кохання з тобою,
Ми слухали шелест, їх щебет – мелодію саду,
Яка зазвучала у душах вже гімном любові!
РАДІСНИЙ БІЛЬ ЛЮБОВІ
В озерах моїх голубих очей
Пірнає твоєї любові зір.
Він хоче поплавати в них іще…
Мій настрій чудовий злетів до зір,
Аж дух перехоплює радісний біль –
Ти ним мене пронизала теж!
Від мене цей біль перейшов тобі –
І наша любов поплила без меж!…
ГОЛУБКА ДОЛІ
Зустрілися ми на привалі в гаю
І нібито птахи у мріях літаєм –
Друг другу вручаємо долю свою, –
З чим соловей нас піснями вітає…
…На дах почуттєвий кохання мого
Ти сіла голубкою нашої долі:
Воркуємо в парі – любов, як вогонь,
У наших серцях пломеніє на волі!
– Спасибі. Вірш вразив, – сказав Микола Антонович.
– І мені дуже сподобався вірш «Голубка долі». А тепер голубкою додому, – усміхаючись додала Василина Григорівна.
– Додому, так додому. Що скажеш Олександр? – люб’язно запитала Сніжана Вікторівна.
– А я хочу щоб ти ще прочитала, – заперечив Олександр, усміхнено дивлячись в її насторожені очі.
– Підожди, підожди! От коли ми з тобою прийдемо додому я тобі дома так почитаю…, – усміхаючись посварилася пальчиком Сніжана Вікторівна.
– Я б ще послухав та хочеться вже додому. Давай закривай двері та пішли, – втрутився Микола Антонович, захищаючи колегу.
Сніжана Вікторівна мовчки теж посварилася пальчиком і на Миколу Антоновича і дістала з сумочки ключик. Всі слухняно повиходили і вона заперла двері.
14.02.2015