06.04.2018 11:43
для всіх
49
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 11 том 7

підготовка до наукового експеримента

Прийшовши па роботу Микола Антонович з Олександром Андрійовичем стали міркувати, як їм почати лікування від зла. Вони почали обговорювати тези словесного алгоритма і, обговоривши дійшли висновка що вже можна писати тези для створення словесного алгоритма.

Тоді ти, Микола, диктуй, а я буду писати, – запропонував Олександр Андрійович.

– Пиши, Олександр. Перше. По автоматизованій комп’ютерній програмі завести в пам`ять спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування всі атоми, які можуть бути в резервній частині мозка а саме: атоми душі та атоми розума з їх відповідно кожному структурною решіткою та кутами їх з’єднання мі ж собою в молекулах душі та розума. Вони нам уже відомі і знаходяться на зовнішніх носіях в електронно-компютерному устаткуванні. Ми їх туди завели коли визначали двійники розума. і всі інші атоми які є в резервній частині мозка. Потім у пам`ять спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування завести всі інші атоми, які можуть бути в резервній частині мозка. Записуй друге. По спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі електронним ультразвуковим датчиком окреслити границі резервної частини мозка для знищення в ній атомів зла. Третє. По спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі приладом-перехоплювачем перехватити і затримати всі атоми резервної частині мозка для їх розгляда Тазиметром Едісона, який має величезну степінь відчуття. Коли його приєднують до великого телескопу, то він дає можливість не тільки виміряти тепло дуже далекої зірки, а й виявити у її невидимих променях атоми. Четверте. В окресленій зоні резервної частини мозка також по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі через Тазиметр Едісона методом функціональної магнітно-резонансної томографії магнітно-резонансним томографом провести копіювання всіх інших атомів резервної частини мозка. П’яте. Враховуючи рухливість нейронів, які можуть штовхати атоми при їх дослідженні, треба для утримки при розгляді атомів по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі використати прилад електронно-магнітного перехоплення атомів. Шосте. Електронним фотомікроскопом зчитувати скопійовані магнітно-резонансним томографом всі параметри атомів резервної частини мозка. Сьоме. Розробити математичну модель «по знищенню атомів зла та написати комп’ютерну програму. – От і все. Тези для написання словесного алгоритмр нами всі вичерпані і ми можемо створювати математичну модель – Що скажеш, Олександр? – запитав Микола Антонович.

– Будемо писати словесний алгоритм, – сказав Олександр Андрійович.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна, щоб забрати Олександра Андрійовича та Миколу Антоновича в їдальню на обід.

– Сніжана, прочитай нам, якщо є написаний новий вірш та ми підемо пообідати, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна стала читати такі вірші:

ПІДКОВА ЩАСТЯ

Влюбились давно, а неначе недавно…

Та зустріч, що сталася – не випадкова, –

Сам Бог розминутись в любові не дав нам –

Поміг відшукати нам щастя підкову!

Любов окрилила тебе і мене

І нас підіймала у щасті над хмари –

Було в тих літах незабутньо-сяйне, 

Бо ми покохались, як лебеді в парі!


ВУХО ВСЕСВІТУ

Мушлю молюска, як вухо Всесвіту, 

Прикладаю до свого і слухаю курортне море, 

Та наші курчата на птахофермі

Не дають, — зерна просять, 

За тобою скиглять, як чайки без риби…

Тоскно, розлука клює дзьобом нудьги, 

Що взяла мене, мов хвиля, на гребінь.

І, гойдаючи на руках відстані

Затягує на глибину моєї уяви…

І здається, що із вуха Всесвіту

В моє доносить прибій слова:

«Приїзди, любимий, приїзди!»


– Коли ж в мене поселиться така крилата любов, щоб і я міг з моєю Надійкою злітали, мов лебеді, аж за хмари, Сніжана, не знаєш? – Запитав, усміхаючись, Микола Антонович, а тепер можна з такою думкою йти в їдальню, – додав він.

У лабораторію зайшов Петро Микитович.

– Ти, Петро, теж йдеш у їдальню? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Так. І зайшов, щоб і тебе запросити у їдальню і запрошую ось цим текстом, що я написав у цьому листі. На читай, – сказав, усміхаючись, Петро Микитович і віддав їй лист паперу.

Сніжана Вікторівна стала читати і прочитала.

– Ну ти ж, Петро, і гуморист! – сказала, засміявшись.

– Що там таке смішне. Прочитай, Сніжана, і нам та розвесели і нас, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна стала читати повідомлення отримане по заводському Інтернету з таким текстом: «Шановний, Сергій Никифорович, наш Колумбійський інститут Нью-Йорка проводить десятого листопада цього року Міжнародний Симпозіум на тему: «Зло і добро». Запрошуємо Олександра Андрійовича Світозаренко і Василину Григорівну Чабаненко Миколу Антоновича Опанасенко, та Петра Микитовича Шуліку прийняти участь. З нашої сторони будуть Рудольф Фейман – доктор фізичних наук, лауреат Нобелівської премії, та Едгард Паунд – доктор філософських наук, Розальдіна Франклін – доктор хімічних наук, Джеймсон Уотсон – доктор біохімічних наук і керівник нашої групи. Декан Колумбійського інститута Пилип Хеневалт».

І вони засміялися.

– Ти, Петро, без гумору не можеш обійтись, як Сніжана не може обійтись без поезії, а Василина від філософії, – сказав, усміхаючись, Микола Антонович.

– Приємно, що вас не забувають, – сказав, усміхаючись, Петро Микитович.

– Вітаю, – сказала Сніжана Вікторівна задоволено, глянувши на Олександра Андрійовича підійшла до Петра Микитовича і поцілувала в щічку, а потім, піднявшись, навшпиньки поцілувала Олександра Андрійовича. – Петро Микитович, будеш іти до себе забереш інформацію про погоду, – попросила вона.

Петро Микитович забрав у Сніжани Вікторівни інформацію про погоду і пішов з ними у їдальню.

Прийшовши з їдальні Микола Антонович з Олександром Андрійовичем стали розробляти математичну модель «Знищення атомів зла».

Вони стали перекладати мову словесного алгоритма на мову математичного рівняння. Такий переклад непомітно скорочував робочий день і наблизив його до кінця. Інколи вони робили розминку по системі йогів, виконуючи зміїну позу.

До Сніжани Вікторівни зайшла Василина Григорівна.

– Сніжана я іду до хлопців читати ім філософський нарис, – повідомила Василина Григорівна. – Запрошую і тебе послухати, – запропонувала вона.

– З великим задоволенням послухаю, – радісно сказала Сніжана Вікторівна.

Вони зібралися і пішли в лабораторію.

Коли Сніжана Вікторівна з Василиною Григорівною зайшли в лабораторію то Микола Антонович та Олександр Андрійович навіть не відреагували на їхній прихід.

– Ви, хлопці, що поснули? – Запитала Сніжана Вікторівна. – Так я бачу ваші руки рухаються, – сказала, усміхаючись, Сніжана Вікторівна і смачно поцілувала Олександра Андрійовича. – Бачу. На папері математичні рівняння – пишете математичну модель. Значить я скоро буду писати комп’ютерну програму. Це ж вже для мене цікаво, – радісно промовила вона. – А я прийшла з Василиною Григорівною, щоб з вами, шановні послухати її новий філософський нарис.

– Тоді, Олександр, завтра допишемо математичну модель, а зараз я з тобою будемо читати її нарис, – радісно сказав Микола Антонович.

Сіли на дивані і Микола Антонович став читати нарис на тему: «Лікування від зла репараційними ферментами» Нарис такого зміста:

«Платон говорив своїм ученикам, що безсмертний дух та безсмертна душа мають арифметичне начало так же, як любе тіло має геометричне начало і, що це духовне начало є саморухомим відображення Вселеної, і воно розповсюджується із її центра по всьому макрокосмосу. «Макрокосмос – це і є той самий ефір, над яким ламаючи голову Микола Антонович розробив єдину теорію поля – «Аналітична фізхімія ефіра».

У вченні Платона сказано: «все те видиме створено завдяки еволюції невидимого – вічної волі Бога – Вищого Розума». А це значить, що по законах природи з мікросвіта тобто з часточок атомів (протонів і нейтронів) спочатку створювалися різні атоми різної величини, а потім з різних атомів різні молекули різної величини, а з різних молекул різні матерії – тіла та фізичні об’єкти.

А так як в ефірі були і атоми розума, то так же логічно спочатку були створені атоми розума, а з них молекули розума, а з молекул розума була вже створена матерія розума – сам Вищий Розум.

А так як в ефірі були і атоми зла – хвороби то так же логічно спочатку були створені атоми зла – різні віруси та інфекції різної хвороби, а з цих атомів створювалися молекули різної хвороби, які як матерія існують тільки в матерії тіла людини та іншої живої істоти. Для знищення хвороби Вищий Розум видумав різні репараційні атоми, які лікують хворі молекули. Вищим Розумом були створені матерії різної величини і по формі та розміщенням у геометричній моделі у відповідних оболонках. Так же ним створювалися різні закони природи, які виникали як слідство на основі розумного і збалансованого співвідношення певних геометричних форм – структури, складу та розміру створеної Вищим Розумом матерії. По такому принципу був збудований весь Всесвіт, в якому існувало і нині існує все протилежне – це атоми зла і добра, любов і ненависть, день і ніч, чоловік і жінка, тепло і холод, світло і темнота. І так як тепло, а прикладом є вогонь випромінює одночасно тепло і світло, то між сучасними вченими виникло питання, що є первинне, а що вторинне: тепло, чи світло? Вчені кажуть, що світло – це первинне і воно генерує тепло. І тут же собі суперечать. Кажуть, що між Сонцем і Землею простір заповнений матеріальним середовищем – космічним ефіром, через яке проходить світло і це світло робить величезне тертя. Є тертя, що робить не тільки тепло, а й іскри, які від тертя матерій світяться, виділяючи тепло. Тобто первинне – це є тепло. Іскра – це краплинка вогня, а вогонь гарячий і дає тепло, і від вогня теж іде й світло. Це є теж доказ, що є первинне, а що вторинне.

Все в матеріальному ефірі існує но закону природи. Все – це різна матерія. Науці стало відомо, що кожна матерія сама по собі існувати не може. Матерія існує тільки в притаманній їй матерії. Прикладом є людина, яка існує тільки в ефірі, і риба, яка існує тільки у воді. Кожна матерія існує теж тільки по притаманному їй закону природи. Тоді можна припустити, що атоми зла, як матерія, існують тільки в матерії мозка. І скільки у Вселеній існує видів матерії стільки ж є і законів. Що таке закон природи і хто його творець?

Закон – це розумне правило, яке виникає в наслідок існування кожної матерії.

Сучасною наукою признано, що всі вищі закони. які виникли в наслідок існування кожної матерії приймають форму кількісного виявлення. В такому плані числа розглядаються, як кращі представники законів гармонії, які існують у космічному ефірі. Ми також знаємо, що в хімії вивчення атомів і їх комбінацій базується на числах, а Вселена в своєму існуванні представляє арифметику еволюційного розвитка і реалізовану геометрію свого існування.

Тому, знаючи, що атоми зла знаходяться в мозку людини і, розробивши необхідне устаткування та репараційні атоми вже можна експериментальним шляхом в резервній частині мозкм проводити лікування від зла».

– Цей нарис є глибоко-філософська думка, яка викликає людину на різні роздуми і він мені дуже сподобався, – сказав Микола Антонович. Що скажете, Сніжана, і ти, Олександр? – Запитав він.

– Є над чим подумати. Мені теж він дуже сподобався, – похвалила Сніжана Вікторівна.

– Я теж схвальної думки, – сказав Олександр Андрійович і поцілував.

– Сніжана, твоя черга почитати вірші, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна розкрила записничку і стада читати такі вірші:

НА ПЛІВЦІ ПАМ’ЯТІ

На пам’ятній плівці твій фотопортрет проявився:

Стоїш ти, немов черемшина, під кленом кудрявим

З гармошкою пісню співаєш – твій образ з’явився

Й повів нас туди, де коли-то були ми ще браві…

…Гармошку візьми і приходь я на тебе чекаю

Тут знов, як тоді, серебряться ромашки в долині

Все спить навкруги, лиш зозуля цю тишу лякає, 

Ще спить соловей наш – і пісня для нас ще не лине!

Скоріше приходь на околицю греблі старої, 

Де наше з тобою кохання не знало турботи –

Сиділи колись ми на ній, як любові герої, 

Й не знали такої біди, що приносить скорботи.

Та ж зоренька Рання за кленом кудрявим вже сходе, 

Приходь! Й по моєму душевно-любовному зову, 

Який на єдину орбіту любові виводе –

Того солов’я, що співав нам, розбудемо знову!


ДНІПРОВІ ПОРОГИ

Тебе полюбив на Дніпрових порогах –

Коли, мов русалка, до скель підпливала!

До них привела нас козацька дорога, 

Що славою предків колись обвивала…

Була ти, мов хвиля ласкава й прозора, 

Всміхалася чайкам, як Сонцю калина!

Для мене відкрилась, мов світ, неозора –

Гарненька, козацького роду дівчина.

Дніпряночка щира – степів українка!

Дніпрових порогів – русалка!

Бажана, найкраща, вродливіша жінка –

Пахуча душею, неначе фіалка!

Вже ледь посивіли Дніпрові пороги…

З тих пір, як влюбились, до них підпливаєм, 

Бо нас привела та козацька дорога, 

Що славу порогів Дніпром омиває!


ДАРУНОК ЗИМИ

Мов тьохкають каплі з бурульок близь призьби –

Солом’яний дах, мовби плаче за снігом!

Весна, мов чаклунка, крізь звабливі призми

Хмаринки фарбує під колір індиго!

Ти вийшла із хати на зустріч зі мною, 

Проснувшись, калина тебе ревнувала…

…Зима, попрощавшись в цей день із весною, 

На згадку про сніг нам любов дарувала!


ХОРОБРИЙ ЗАХИСТ

Від спонтанних емоцій нестримане зло

Несподівану бійку жіночу вчинило…

Не Дзюдо й Карате, а кулак-ремесло

На свій захист дівчисько в атаку пустило…

Приголомшились нерви у нападу зла, 

Що зненацька вчепилося в сніжне волосся…

Головним у цій бійці не сила була –

Перемогу сміливості взяти вдалося!


ДОНОР ПОКЛАЖІ

Поклажа твоєї душі є безцінна, 

Вона із молекул любовної долі, 

Її добродійності маса – суцільна

І має цілющий оранжевий колір.

Поклажа твоєї душі є безцінна, 

Вона із молекул любовного духа, 

Її благородна мета – є доцільна…

Тебе у ромові я слухав би й слухав –

Про наше кохання ти ніжно шептала, 

Липким поцілунком снаги надавала!

…У долі моїй ти, мов донором стала –

Частину поклажі мені віддавала!


У ДІБРОВІ

В інтимній любові ми вдвох під сосною, 

Берізки брунькуються – пахне весною, 

Під ними кохаємось ми – як ніколи!

Тут наша любов узяла нас в окови…

Стемніло – у небі форсуються зорі

Та ми у діброві з тобою гуляєм, 

А Місяць у небі, немов тятива, – на дозорі

І наша любов аж до нього сягає.!


Гарні вірші. А вірш «Донор поклажі» мабуть написаний про тебе, Олександр.

– Ти, Микола, не вгадав. Коли вона мені цей вірш прочитала я поцілував її і сказав їй, що ти, Снігова королева, теж у моїй долі стала моїм донором поклажі твоєї безцінної душі.

– Я ж пожартував, я теж відчув поклажу душі моєї Надійки, – сказав, усміхаючись Микола Антонович.

– Мені вірші теж сподобалися, – сказала Василина Григорівна.

– Я теж задоволена, що вам вірші сподобалися. А тепер ходімо додому, – сказала Сніжана Вікторівна.

І ялинкова алея довела їх до будинка.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!