02.05.2018 17:34
для всіх
53
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 17 том 7

лікування репараційними атомами

На запрошення для участі в лікувальному експерименті зранку в лабораторію зайшов Герасим Федорович Клименко – голова Всеукраїнської спідки вчених України.

– Доброго ранка шановний, Микола Антонович, та Олександр Андрійович, – поздоровався Герасим Федорович.

– Ще не приїхав із Америки пацієнт, – запитав Герасим Федорович.

– Телефонував, що вже виїхав з аеропорта «Бориспіль», – відповів Микола Антонович.

– Я вже був у Міністерстві і розмовляв із міністром охорони здоровя, і він завтра запропонує Верховній раді розглянути ваше наукове відкриття.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна.

– Я, Микола Антонович, прийшла по твоєму визову, Щоб піти на експеримент.

В лабораторію зайшов з Василиною Григорівною пацієнт з Америки – Григорій Никифорович.

– Привела тобі, Микола Антонович, пацієнта, – сказала, усміхаючись, Василина Григорівна.

– Герасим Федорович, познайомтесь. Це Василина Григорівна – доктор філософських наук, а це Григорій Никифорович – феномен-пророк, – представив Микола Антонович.

– От ми і в зборі, – сказав Микола Антонович. – А тепер ходімо в лікарню і зайдемо до головного лікаря.

Василина Григорівна пішла в школу, а вони зайшли до головного лікаря.

– Маргарита Віталіївна, ми прийшли. Це Герасим Федорович Клименко – голова Всеукраїнської спідки вчених України. А це, ти ж їх вже знаєш, Григорій Никифорович Морененко – феномен-пророк. І наша Сніжана Вікторівна – представив їх Микола Антонович.

– Тепер я вас поведу в маніпуляційну кімнату, – сказала Маргарита Віталіївна.

Коли вони зайшли в маніпуляційну кімнату медсестри Захарія Пилипівна і Олена Олегівна мили вікна, в лікар Надія Антонівна поливала квіти.

– Дівчата, ми привели вам двох пацієнтів і ви одного із них знаєте. Знайомтесь. Це пацієнт – Григорій Никифорович Морененко – феномен-пророк. А це Герасим Федорович Клименко – голова Всеукраїнської спідки вчених України. Він прийме участь в експерименті в ролі свідка і буде спостерігати за проведенням експеримента. Це Захарія Пилипівна, це Олена

Олегівна, а це Надія Антонівна, – представила Маргарита Віталіївна.

– А тепер будь ласка, Захарія Пилипівна, підходь до комп’ютера і включай, а ти, Олена Олегівна налаштовуй хірургічний стілець, – сказав Микола Антонович.

Олена Олегівна всадила в репараційне крісло Григорія Никифоровича і, підвівши рейку з репараційним приладом до рівня його голови закріпила.

До комп’ютера підійшли Захарія Пилипівна, Олена Олегівна і Герасим Федорович.

Захарія Пилипівна, включивши комп’ютер стала чекати його загруження, і коли він загрузився на табло комп’ютера появився файл, в якому було написано: «окреслити зону резервної частини мозка». Захарія Пилипівна відкрила файл «окреслити зону резервної частини мозка», На табло комп’ютера появилося слово: «ОКРЕСЛЕНО». На табло комп’ютера появився файл «взяти в пам’яті комп’ютерного устаткування креслення репараційного атома для знищення зла». Захарія Пилипівна відкрила файл «взяти в пам’яті комп’ютерного устаткування креслення репараційного атома для знищення зла». На табло комп’ютера появилося слово: «ВЗЯТО». На табло комп’ютера появився файл, в якому було написано «Тазиметром Едісона» розпізнавати атоми зла і добра в окресленій резервній частині мозка, а для цього відкрийте файл: «Тазиметр Едісона». Захарія Пилипівна відкрила файл «Тазиметр Едісона». На табло комп’ютера появилося слово: «РОЗПІЗНАНО». На табло комп’ютера появився файл: «сфотографувати». Захарія Пилипівна відкрила файл «сфотографувати» На табло комп’ютера появилося слово: «СФОТОГРАФОВАНО». На табло комп’ютера появився файл: «знищення зла в резервній частині мозка» Захарія Пилипівна відкрила файл «знищення зла в резервній частині мозку» На табло комп’ютера появилося слово: «ВИЛІКУВАНО».

Захарія Пилипівна глянула на комп’ютерний годинник.

– От і все. За тринадцять хвилин шановний пацієнт вилікувався, – повідомила Захарія Пилипівна.

– Тепер, Сніжана Вікторівна, твоя черга бути в репараційному кріслі, – сказав Микола Антонович.

Олена Олегівна посадила в репараційне крісло Сніжану Вікторівну.

Пройшло тринадцять хвилин і Сніжана Вікторівна була вилікувана.

– Тепер, Сніжана Вікторівна, прочитай, будь ласка, нам вірші, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна відкрила записничку і стала читати такі вірші:

ЛЮБОВ – БОРЕЦЬ ЖИТТЯ

Коли ти ще поруч зі мною – здається мені:

В садочку любові я персиком щастя росту

І квітну всмоктавши душею всі соки земні;

Коли ж чуть не вмерла – то й цвіт мій зненацька потух…

…Знов квітне садочок любові у наших серцях

Розквітла ти знову – в житті ми буяємо ще, –

Нема, крім любові, у світі такого борця, 

Який би у смерті не виборов долі ковчег!


ВИБІР ЗУСТРІЧІ

Ти враз у мій світ увійшла паралельно, 

Мов з іншого простору, взявши свій вимір.

Засмаглі веснянки блищали джерельно, 

Даруючи серцю закоханий вибір…

З очей променився, мов колір індиго, 

Волосся – каштанову фарбу ввібрало, 

Ця зустріч для нас керувалася збігом –

Природа в обставинах нам підіграла:

Вітав нас дует солов’їв близь лиману, 

З-за хмар підглядав рудобровий світило, 

Моргали зірки з кольорових туманів, 

Щоб нам на орбіті любові щастило!


ДОВІРА

Була у відрядженні з нашим красивим знайомим, 

Ходила на пляж, в ресторані були, 

Була ти не раз в кабінеті його, на прийомі, 

Всі дії твої – до зневіри вели!

Твоя красота всіх навколо вражала

І мріяли всі скуштувати тебе, мов би мед…

Свої почуття ти їм всім виражала –

Ходила на чашечку кави до нього в намет…

…Хай навіть Земля поміняє космічну орбіту

І Місяць – гуляка на Землю впаде –

Одначе любов я тобі довіряю як Світу, 

Який лиш незмінно планети веде!


В ЯБЛУНЕВІМ САДУ

Були молоді: душею і зовні красиві!

А душі щасливі багаті були почуттями.

Тебе на руках в яблуневім садочку носив я –

Були ми тоді вже закохані аж до безтями!

Про наше хання в саду цім я ще не забув –

У нашім душевнім інтимі він сховищем був!

В нім Місяць на кроні між яблук бананом звисає, 

А крони, мов руки, до нього у небо звелись

І білка, мов птаха, із крони на крону гасає.

Була ти жива ще і це відбувалось колись…

Ми часто в саду цім гуляли, немов святкували –

У парі, як голуб з голубкою, в нім воркували!

Ланіти мов яблуко червонобоке зоріли:

Неначе в раю, яблуневим втішалися садом

А нині всі зорі у небі над садом згоріли –

Без тебе для мене і рай виглядатиме адом…


РУСЛО НАДІЇ

Я близь річки у мріях кохану шукаю, 

I розлука нудьгою наповнює роздум –

В лабіринтах чарунків у мозку блукаю, 

Вже на тебе чекати втомився мій розум.

Я щоденно в уяві лиш марив тобою, 

Жду твого поцілунку iз русла надії

I мої почуття то пірнають журбою, 

То зринають китом у любовній події.

Я веслую в алмазному човнику вiри –

До твоєї душi берегів підпливаю!

Ти, мов кличеш душевними струнами ліри, 

Що далеко від мене для мене співають…

Та ось, вітер брижі вже iз плеса зриває, 

Ти до мене пливеш, мов на райдужній хвилі!

І для мене – я бачу, так завжди буває, 

Ти весь свiт помiстила у посмішці милiй!


Всі, похваливши вірші щиро подякували Сніжані Вікторівні. Григорій Никифорович подякував і потиснув руку Миколі Антоновичу, Олександру Андрійович та Герасиму Федоровичу, а Захарії Пилипівні, Олені Олегівні, Маргариті Віталіївні та Надії Антонівні, – поцілував.

Герасим Федорович теж потиснув руку Миколі Антоновичу, Олександру Андрійовичу та Григорію Никифоровичу, а Захарії Пилипівні Олені Никифоровичу, а Захарії Пилипівні Олені Олегівні, Маргариті Віталіївні та Надії Антонівні, – поцілував.

Потім Герасим Федорович, Микола Антонович, Олександр Андрійович, Григорій Никифорович, Захарія Пилипівна, Олена Олегівна, Маргарита Віталіївна та Надія Антонівна ще довго обговорювали тему: «Добро і зло».

Закінчивши дискусію, вони тепло розпрощались.

Герасим Федорович поїхав додому, Григорій Никифорович пішов до Василини Григорівни. Микола Антонович, Олександр Андрійович, Сніжана Вікторівна, Захарія Пилипівна, Олена Олегівна, Маргарита Віталіївна та Надія Антонівна задоволено розійшлися на свої робочі місця.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!