На грані живого і мертвого
глава 18 том 7закон про вседержавне лікування від зла
Приїхавши із Симпозіума Микола Антонович з Олександром Андрійовичем стали думати шо їм робити далі. І Микола Антонович поїхав до Герасима Федоровича Клименко – голови Всеукраїнської спідки вчених України, з яким познайомилися на Симпозіумі. Може він посприяє у їхній справі.
– Герасима Федорович, Перше питання вирішено. Для знищення атомів зла у нас уже є необхідні прилади та устрої, які ув’язані з електронно-комп’ютерним устаткуванням. Знищувати атоми зла, які існують в молекулах резервної частини мозка людини, будемо репараційними атомами, які ми отримали по міжпланетному Інтернету від нашого знайомого – Кирила Гавриловича Шевченко, який працює головним науковцем планети «Кам’яні ливні», в місті Козій Ріг. Вилікували з Америки пацієнта, який дав згоду прийняти участь у проведенні лікувального експерименту по знищенню атомів зла. Ви все побачили і почули.
Тепер друге питання – нам треба якось вплинути на правителів, щоб вони прийняли закон про обов’язкове лікування від зла і в бюджеті запланували кошти на втілення цієї справи. Я думаю, що треба, щоб Національна спілка вчених України посприяла нам у цьому питанні. І третє питання треба вирішити з мером нашого міста про організацію в кожній лікарні репараційного відділення. І четверте питання воно нами вирішене, залишається тільки встановити нову технологічну лінію для виготовлення лікувальних приладів та устроїв спочатку для лікарень нашої області, а потім і для лікарень всіх областей, що на території України, а їх двадцять вісім Я хочу щоб Ви, Герасим Федорович, посприяли втілити в Україні наше відкриття в області медицини по знищенню атомів зла в молекулах резервної частини мозка людини.
– Добре, хлопці. Тоді ми поїдемо з вами в Міністерство і там поговоримо.
Коли вони повернулися з міністерства в лабораторію то до них зайшла Сніжана Вікторівна.
– Ти, Сніжано, прийшла до нас, щоб забрати нас до їдальні на обід? – запитав Микола Антонович.
– А ви, що не підете? – усміхаючись запитала Сніжана Вікторівна.
– Підемо, – відповів Микола Антонович, дивлячись прохаючими очи-ма в її веселі очі. – Вірші про кохання та підемо на обід, – сказав він.
– Тоді слухайте, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати такі вірші:
ЕНЕРГІЯ ПОГЛЯДА
Енергія погляда – блискавки сила,
Мене вперезала вогнем почуттєвим,
Любові ростки, мов дощем, оросила –
Я в очі твої закохався миттєво!
Енергія погляда – грому є воля,
Яку вибирає цнотливість дівоча!
Енергія погляда – обрана доля, –
Любов’ю дивитись в закохані очі!
10.03.2009
ЧАКЛУНКА
Висвітлює пам’ять у мозку в чарунках
Тебе, як весняного образа витвір:
Від вроди ти маєш властивість чаклунки
І серце й душа відчувають мій вибір!
Вражають мене необізнані коси,
Фіалковий погляд приємно бентежить,
Тамує дух поклик твій дзвінкоголосий,
Душа, мов за мною, літаючи стежить…
…Всміхається ранок троянди обличчям,
Підказує пам’ять у мрійних чарунках:
Освідчитись щойно в любові – мов кличе
Звернутись до серця своєї чаклунки!
26.02.2009
ЧАРИ КОХАННЯ
Мов птахою чорною вечір спустився…
Ти вийшла на ганок мене зустрічати,
В обіймах твоїх я, немов освятився,
І наша любов вмить взяла свій початок!
Ще звечора в ніч ми сховались з тобою,
Щоб темрява нас обвінчала на ганку,
Й напившись любові жаги – ми обоє
У чарах кохання хмеліли до ранку!
– Дякую, Сніжанка! Що гарні, то гарні, – сказав Микола Антонович. – У нас для тебе, Сніжана є теж новина. Повернемося тоді і прочитаєш, – повідомив він. А тепер – всі гайда до їдальні! – вигукнув він, взявши Сніжану Вікторівну під руку і повів. Всі смачно, пообідавши пішли на свої робочі місця.
Вийшовши із свого кабінета Микола Антонович зайшов у лабораторію. Олександр Андрійович сидів і уявляв, що їм робити далі у цьому напрямку.
– А, що тобі, Микола Антонович, сказав голова Всеукраїнської спілки вчених України? – запитав Олександр Андрійович,
– Сказав, що буде сприяти.
Василина Григорівна, написавши філософський нарис віддрукувала на принтері і пішла в лабораторію, щоб його прочитати Миколі Антоновичу та Олександру Андрійовичу.
В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна.
– Ти, Сніжана, прийшла до нас, щоб забрати нас додому? – запитав Микола Антонович.
– А ви, що не підете? – усміхаючись запитала Сніжана Вікторівна.
– Підемо, – відповів Микола Антонович. – Вірші про кохання та підемо додому, – сказав він.
– Тоді слухай. Сьогодні написані, – сказала Сніжана Вікторівна і, відкривши записничку стала читати вірші:
КВІТИ ВЕСНИ
Я для тебе цвіток –
Бо я є твій тюльпан,
І мій кожен листок,
Твій є люблячий пан!
Я любов’ю в добі
Лиш для тебе живу,
Бо я бачу в тобі
Весь час квітку живу!
Ти, мов квітка весни,
Мов любові злиття!
О! Наш, Світу, ясний –
Зберігай нам життя!
ПІД КАШТАНАМИ
Свіжить вітерець ароматом із м’яти,
Під вікнами хати на призьбу сів вечір…
Зустрівшись, нам м’яту не бажано м’яти –
Піджак свій тобі накидаю на плечі, –
Йдемо під каштани на вулиці нашій…
Під листям висить, прислухаючись тиша –
Аж чути, як миші жирують на паші
І шелестом листя в озоні, мов дише!
Ми в тиші, немов голуб’ята, воркуєм…
Свіжить вітерець ароматом із м’яти –
В інтимі любові, зустрівшись, святкуєм,
Бо краще кохання не маємо свята!
ПРОТИРІЧЧЯ
Я вкоськую норов твоїх витребеньок,
Не хочеш мене зрозуміти, а – марно,
Бо є непридатний для їжі опеньок…
Ну й, що є із того!? На вигляд він гарний!
Але не дозволю тобі їх збирати,
Бо я у прискіпливу дуже влюбився
Та й ще від отрути не час помирати,
Хоч час цей, отрутний, мені вже приснився:
Неначе при зустрічі нашій щоденній,
Зриваєш мене, мов опенька лісного,
І смажиш завжди на любові вогненній,
І кажеш: «Смачніше від блюда м’ясного»!
…О! Наші благі протиріччя природні!
До вас ми назавжди причетні обоє,
Бо ви є кохання шляхи благородні,
Ведучі в безсмертя в обіймах любові!
– Вірші мені подобалися і я коли прийду додому ми теж із Надійкою посвяткуємо в інтимі любові, – сказав Микола Антонович.
– А я коли прийду додому то мене, як опенька лісного, посмаже моя Сніжана, – сказав, усміхнувшись, Олександр Андрійович, розсмішивши Миколу Антоновича і Сніжану Вікторівну.
В лабораторію зайшла Василина Григорівна.
– Ти, Василина, прийшла прочитати нам філософський нарис? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Вгадала, – відповіла, усміхаючись, Василина Григорівна.
– Так читай, – радісно попросила Сніжана Вікторівна.
Вони сіли на диван і Василина Григорівна стала читати нарис: «Наше поняття добра і зла» із таким текстом: «Зла самого по собі відносно добра немає, а є лише відсутність добра. Зло існує в тій людині, яка стає його же-ртвою.
Природа лишена добра и зла, вона лише виконує незмінні невідомо ким видумані закони, які видають себе як закони природи, посилаючи людині радість, або страждання та смерть. Цей сліпий закон не може бути законом природи.
Істинне зло і добро в атомній формі народжується людськими помислами в резервній частині мозка людини. Таким образом, тільки само людство являється істинним джерелом зла. Це джерело, малого або великого всякого зла, витікає із дії людини, розум якої робить її єдиним і вільним діячем у природі.
Не природа народжує різні болячки, а людина. Їжа, полові функції, випивка, себелюбство – це звичайні необхідності життя, але коли воно робиться не в міру тоді і виникають всякі болячки, нещастя, душевне і фізичне страждання.
І все це передається нащадкам у спадщину в закодованому виді в генах.
Таким чином все це та ще й інші речі, такі як релігія, транспорт та інші речі стають джерелом та причиною зла.
Не мало-важливою причиною зла є те що нині нащадки Христа і Магомета перегризають горло друг другу заради великої своєї віри.
Зло, яке створює церква – це священно-професійний службовий обман церковних діячів, які представляють видуманого колись і кимось Бога, як страшилище для людини.
Так і як церковна влада так і державна влада вони представляють апарат насильства, який є головною причиною зла всього суспільства. Не вірне кожне рішення приносить негаразди в бутті. Підвищуються буквально на все ціни, закриття підприємств, безробіття, війни та духовна боротьба між олігархами.
Сума людської біди не зменшиться до тої пори, доки краща частина людства не знищить всі негаразди, які створюють зло. І знищення зла можна досягти, не дочекавшись еволюції суспільного устрою, тільки штучним шляхом репараційними атомами. Вчені України вже розробили такі атоми і вже провели ними в резервній частині мозка людини знищення атомів зла, як хвороби людства».
– Спасибі, Василина, ти дійсно визначила істину існування зла, – сказала Сніжана Вікторівна.
– Твій, Василина, нарис – це прекрасна реклама для всього людства, – сказав Микола Антонович.
– Завтра, Сніжана, зранку віднесеш в Інтернет хай Петро рекламує, – сказав Олександр Андрійович.
– А тепер, Сніжана, на доріжку попросив Микола Антонович.
Сніжана Вікторівна стала читати такі вірші:
ВЕРБА
В каштан, закохавшись стоїть при дорозі
Верба. Голова – як та крона зелена,
Каштану на груди схилилась в тривозі –
Не хоче стискатись обіймами клена,
І листям – зеленим волоссям, в печалі
Образу на вітрі розвіяти хоче…
…Без вітру вона, як в розлуці – скучає
Й на нього з дороги чекає охоче!
ЛЮБОВ, СИЛА І РАДІСТЬ
В серцях поселилась любов, а вже потім
По зову її – ще і сила, і радість.
Й живуть, як спасителі, завжди у згоді –
Як жити у щасті, – дають нам пораду:
Щоб тяжкість життя не згинала нам плечі,
Щоб дух з почуттями, як радість, буяли,
Щоб творче життєві здійснилися речі,
Щоб вміли створити і явність з уяви!
ЛЮБОВІ БАГАТСТВО
У душах людей егоїзм поселила природа…
Багатий хапає усе – найбагатшим щоб стати.
Для мене ж, кохана, твоя найдорожче є врода,
Коханням твоїм і любов’ю – я самий багатий!
В нас в душах, мов срібло, любові засяяла роща
Й мене, мов магнітом, твоя полонила рука.
І де б я у Світі чогось, чи когось не шукав –
У тебе всерівно любов найбагатша й дорожча!
– Верба як людина теж робить вибір. Хороший образ, – сказав Микола Антонович. – Що скажете, Василина, і ти, Олександр?
– Цікавий образ. Вірш сподобався, – відповіла Василина Григорівна.
– Я теж такої думки як і ви, Микола, та, Василина, – відповів Олександр Андрійович. – А тепер додому сказав він.
Вони зібралися, закрили лабораторію і пішли на відпочинок.