Ковчег еволюції
Рмигалочка, скакаша і Тузик
По телевізору показували мультфільм. Розповідалося про наших чотириногих братів. Досліджуючого: Собачку – Тузика. Асистента Вівцю – Ремигалочку та вченого дослідника-експериментатора: Осла – Скакашу.
Скакаша із Ремигалочкою, вийшовши із їдальні дали Тузику пиріжок із м’ясом. Тузик ласо з’їв його і глянув на пиріжки, які перед ним у кульку тримав Скакаша. Ремигалочка і Скакаша почесали йому за вухами і пішли в дослідну лабораторію. Тузик, виляючи хвостом йшов за ними і зайшов у лабораторію.
Скакаша біля електронно-комп’ютерного устаткування положив Тузику ще два пиріжки на підстилку, а Ремигалочка йому налила в блюдечко молока.
– Ремигалочка, ти ж не забувай що Тузику подобаються твої вірші, – нагадав Скакаша.
– Зараз почитаю, – сказала Ремигалочка і стала читати вірш:
В ХАТІ ПРИРОДИ
В хаті природи планети
Мешкає люду спільнота,
Голосом басу багнетів
І солов’їної ноти
Вміє вестися в двобої,
Розподіля між собою
Національні доходи,
Чотириногого брата
Не допускає до шкоди –
Завжди у Долі на чатах…
…В хаті природи дуетом
Стрівся інстинкт з інтелектом!
Тузик з’їв ще один пиріжок і, облизавши блюдечко влігся на підстилці. Скакаша з Ремигалочкою, підійшовши до нього стали його гладити і, почесавши в нього за вухом сіли в свої робочі крісла. А Тузик подивився на пиріжок і, закриши очі простяг лапи і положив на них свою, дрімаючу голову.
Скакаша поставив коло нього ультразвуковий прилад і, включивши комп’ютерне устаткування вийшов з душею Тузика на зв`язок.
На табло комп’ютера появився такий зміст: «Так я душа Тузика, яка вас бачить і чує вашу між собою розмову. Вірш «В хаті природи» сподобався. Я, душа Тузика, через його розум, в якому я існую маю змогу вам, Скакаша і Ремигалочка, передати те, що ми, собаки, думаємо про людей. Ви дійсно розумніші від нас, але чому ви не знаєте нашу мову? Ми ж від дня свого народження вивчаємо вашу мову точно так, як вивчають її ваші діти і, достигши річного віку ми повністю володіємо нею. Але ми не стали розмовляти з людьми по причині еволюції. Ми безліч років тому розмовляли з людьми однією мовою і співпрацювали в різних галузях виробництва та приймали участь у наукових відкриттях. Люди тоді про нас казали, що ми в деяких фізичних та духовних питаннях навіть набагато розумніші від них. Що наша інтуїція була тоді безпомилковою так же як і зараз наш інстинкт є теж безпомилковий. І ви про наш інстинкт знаєте. Як відомо, що в клітинах молекул існують особливі так звані фотореактивуючі – репараційні атоми, які можуть лікувати молекули ДНК пошкоджені різними агентами хімічної та фізичної природи. Цей атом з’єднується з пошкодженою молекулою і відновлює її цілісність. Ці молекули ДНК на той час в нашому тілі виконували роль матеріального носія генетичної записі для нащадків. Так як еволюцію проходять всі молекули, то фотореактивуюча молекула, перебуваючи в цій еволюції втратила лікуючі можливості. Тоді в пошкодженій молекулі ДНК почав змінюватися генетичний запис для нащадків. Після цього ми з тих пір стали деградувати у своєму розвитку і з часом стали мутантами і, втративши дар мови стали творити собачу мову. У файлі, що зараз бачите на табло комп’ютера знаходиться тлумачний собачий словник, в якому кожне слово людини має своє смислове визначення собачою мовою. Я і Тузик вам допоможемо її вивчити, а потім ви розповсюдити через засоби масової інформації та викладатимете у навчальних закладах. Наша мова складається теж із людських слів, які ми передаємо через свій хвіст та своє різноголосе гавкання. Наприклад три рази вильнули хвостом та двічі залаяли – це значить слово дайте, а два рази завиляли хвостом і тричі залаяли – це відповідає слову спасибі. А коли трішки присідаємо на задні лапи – це означає що ми щось просимо у свого любимого хазяїна і він враховуючи обставини повинен здогадатися чого ми бажаємо. В нашому розумі зберігається вся інформація ще з незапам’ятних часів. Собачий розум і душа, існуючи в мозку спроможні прочитати думку хазяїна на будь якій відстані, та визначити його емоційний стан в будь якій координаті простору. Те що зараз мій господар – Тузик спить це ще не визначає що він буде довго ще спати. Я попрошу його розум, в якому знаходжуся я і цей розум зараз його підійме і він, доївши пиріжок підійде саме до тебе, Скакаша».
Тузик встав і, з’ївши пиріжок підійшов до Скакаші.
Скакаша вимкнув зв`язок і, підійшовши до Тузика, якого вже гладила Ремигалочка і став чесати в нього за вухом.
Тузик трішки, присівши завиляв хвостом. Скакаша подумав що це на його мові він щось просить може це на його мові: «Хочу на двір». Скакаша відкрив йому двері і він побіг на вулицю.
Скакаша роздрукував інформацію на принтері і дав Ремигалочці, і вона стала читати.
Вони, прочитавши стали думати про людське та собаче життя.
Закінчивс філом.
– Як ти, Олександр Миколайович, думаєш це наукова фантастика? – запитав мене Віктор Олексійович?
– Я, Віктор Олексійович, думаю, що це то наукова фантастика, але про це може сказати тільки еволюція, – відповів я.
– Я, Олександр Миколайович, читав теж оду книжку, в якій пишеться, як один чоловік заблукав у лісі і, почувши у розмову пішов у напрямку чутої розмови. І коли, дійшов він побачив, що це розмовляли дві молоді собачки. І він, запитавши в них як йому вийти з лісу, у їх супроводі вийшов на дорогу, – розповів Віктор Олексійович.
Катер пртплив ра кінуеву зупинку. Ми вийшли і поїхали додому.