Чарівна перлина. Частина-09
з рубрики / циклу «Чарівна перлина (повість-казка)»
Соломія лише розгублено подивилася у темряву за вікном, в якій зникли Левко і Степана, а потім повернулася до Василинки, здивовано дивлячись на неї.
- Я вже нічого не розумію… розгублено промовила вона. - Виходить, що це Тупак з Пузанем у мене перлину вкрали?! А навіщо вона їм?
Василина, ледве не плачучи, взяла Соломію за руку і старанно заглянула їй в очі.
- Бо перлина чарівна, і клятий Цабекало хоче з її допомогою на тобі оженитися!
- Це ще мене спитати потрібно, чи я схочу! - презирливо усміхнулася дівчина.
- А він і питати нікого не буде – просто зачаклує тебе і все! - заплакала Василинка.
Соломія сердито тупнула ногою, швидко роззирнулася на всі боки, наче щось відшукуючи поглядом.
- Я йому зачаклую, товстий старий лизень! Я йому такого начаклую, аж шкура на ньому буде горіти!
Соломія підбігла до печі, ухопила рогача і вибігла на вулицю. З темряви пролунав її роздратований голос:
- Ах ти, мішок з салом! Ще не вловив, а вже скубти хоче?! Ну, постривай!
Василинка сплеснула у долоні і теж прожогом вибігла на вулицю.
На гілці дерева сиділа велика сова, що тільки прокинулася для нічного полювання, і глипала очами, супроводивши поглядом Степана і Левка. Почувши тупотіння, вона повернула голову у напрямку хати Соломії і побачила дівчину з рогачем в руках, яка голосно обурювалась:
- Ах ти, цап, підступний! Не допоможуть і чари, як хто кому не до пари!
Соломія пробігла повз дерева. Сова і її супроводила поглядом і знову почула, як хтось біжить. Кліпнувши очима, повернула голову на шум і побачила Василинку, яка теж пробігла повз дерева. У сови голова пішла обертом, вона щось пробелькотала дурним голосом і розгублено гепнулася з гілки на землю.
Тим часом у хатині Глеків сперечалися Меланка і Тиміш. Чоловік нахилив голову, а жінка йому виговорювала:
- Як тобі не соромно, старий! Ти ж у молодості таким справним козаком був! Нічого в світі не боявся… А зараз що з тобою сталося?!
Тиміш спідлоба дивився на Меланку, проте голови не підіймав.
- Я ж, Меланко, своє вже давно відвоював… Та й роки мої не ті щоб з шаблею бігати…
- А хлопцям допомогти?! - наполягала жінка.
Раптом відчинилися двері, і до хати вбігла захекана Василинка. Вона заламувала руки, мало не плачучи.
- Ой, дядьку Тиміш, тітко Меланко, допоможіть!
- Меланка підскочила з стільця, занепокоєно підбігла до дівчинки і взяла її за плечі.
- Що сталося?
- Чорти вкрали у Соломії чарівну перлину… а Левко зі Степаном побігли… до Хоми Цабекало, щоб не дати йому зачаклувати Соломію! - розтираючи по обличчю сльози розповіла дівчинка.
- А вона сама що робить? - занепокоївся Тиміш.
- Теж побігла до чаклуна!
Тиміш знову сів на місце і схилив голову.
- Ну, то, може, вона там і розбереться з усіма… їхнє діло молоде… - стиха промовив він.
Меланка швидко зробила крок до столу у напрямку чоловіка.
- Що ти таке кажеш, Тиміш?! Біжимо мерщій до шинку!
- Ні… моя хата скраю, я нічого не знаю… - вперто відмовився старий.
- Ну то й сиди собі вдома, старий бовдуре з каменюкою замість серця! - скипіла господиня. - Я сама піду, а там вже як буде!
Вона підбігла до великого сундука, що стояв у кутку кімнати. Одним рухом рішуче скинула з нього якісь речі, відкинула віко і з радістю вихопила з сундука козацьку шаблю, змахнула нею над головою і попрямувала до дверей.
- Як нема у хаті козака, то й баба за шаблю візьметься! - вигукнула Меланка, виходячи на подвір`я. Василинка вибігла за нею.
Тиміш розгублено кліпнув очима.
- Меланко, ти що, з глузду з`їхала! - гукнув він, та де там, у відповідь відчув лише тишу. У розпачі ляпнувши себе руками по литках, старий рвучко підійнявся і рішуче попрямував до дверей.
- Зовсім сказилася стара… - пробурмотів він. - Але ж таки треба йти на допомогу!
У вікнах шинку було темно, лише в одному зловісно блимало якесь примарливе зеленувате світло. Панувала тиша. З димаря вилетіла зграя чорних кажанів і з пронизливим вереском подалася кудись у темряву. Перед зачиненими дверима шинку у нерішучості тупцяли чорти, підштовхуючи один одного.
- Давай, Тупаче, стукай... - підштовхнув Пузань наперед Тупака.
Але той почав опиратися, пручатися.
- А чого я? Перлина ж у тебе – ти й стукай…
- Я не можу, бо у мене руки зайняті, дурень!
Тупак схилився над лапами Пузаня, роздивляючись.
- Чим це, мені цікаво?
Пузань сховав лапу з перлиною за спину, а другою вказав Тупакові на двері.
- Та перлиною ж… стукай, кажу тобі. Треба її віддати нашому господарю…
- А як Хома почне лаятися, що ми його розбудили? Ні, краще давай я потримаю перлину, а ти стукай!
Поки чорти сперечалися, з вулиці долинуло тупотіння, і з темряви виринули постаті Левка і Степана. Вони бігли просто на закляклих з переляку чортів.
- Ось вони де! Хапай їх! - вигукнув малий.
Чорти стрімголов кинулися до дверей шинку і гепнулися в них з усієї сили. Двері не витримали такого напору і розлетілися на тріски. Чорти шкереберть закотилися у шинок. Усередині щось блимнуло, вибухнуло, і почувся зловісний голос Хоми Цабекало:
- Що тут коїться? Ах, ви, свинячі діти! Нащо двері розтрощили?!
Степан з Левком, не зупиняючись, забігли у шинок.
У проймі внутрішніх дверей стояв Хома. Погрозливо зсунувши брови, він дивився на несподіваних гостей. Біля його ніг на підлозі сиділи перелякані чорти.
- А ви хто такі? - вигукнув шинкар, дивлячись на хлопців. - І як насмілилися увірватися до моєї хати?!
- Зараз дізнаєшся! - погрозливо відповів Левко.
Тупак декілька разів смикнув шинкаря за холошню, боязко вказуючи на хлопців.
- Оце ж вони, оті прийди, що ви про них питали!
- Ще й хотіли собі чарівну перлину забрати! - старанно додав Пузань.
Хома з зацікавленням придивився до хлопців і запитав:
- А звідкіля вам відомо про неї? І нащо вона вам здалася?
- Для доброго діла… - відповів Степан. - Відпусти Соломію і, може, ми віддамо тобі перлину.
Пузань здивовано покрутив головою, дивлячись то на Степана, то на шинкаря, потім підняв лапу з чарівною перлиною догори і радісно повідомив:
- Як же ви можете її віддати, як перлина у мене?!
Хома склав руки на грудях і презирливо зареготав.
- Ха-ха-ха! Ти диви, які лицарі знайшлися! Голим гузном їжака стращають!
Чорти і собі теж почали реготати.
Тоді Левко витяг з кишені зеленого горіха і зцілив Тупакові у лоба, який почав скиглити, тримаючись за лоба, і жалітися своєму володарю:
- Вони ще й б`ються!
Шинкар ногою відштовхнув Тупака і вихопив з лапи Пузаня перлину.
- Соломія тепер моя! - задоволено промовив він. - Що захочу, те з нею і буду робити! А вас, жебраки…
Саме цієї миті у шинок заскочила розпашіла від бігу, розгнівана Соломія з рогачем у руках.
- Що це ти, мерзотнику, тут базікав?! - гнівно вигукнула вона. - Ану, повертай негайно перлину, що твої чорти поцупили!
Цабекало зловтішно посміхнувся в обличчя Соломії, підійняв догори сяючу чарівну перлину і крутнув її декілька разів у різні боки, роблячи вигляд, що милується.
- Е-е… ні, моє серденько… моя пташечко… Це тепер моя перлина. - солодко промурмотів Хома. - Я її володар, тому буде тільки так, як я скажу
- Ніяка я тобі не серденько і не пташечка, товстий бовдуре! - гнівно тупнула ногою Соломія. - А як не віддаси перлину добром, то не жалкуй потім!..
Вона настромила рогач на Хому і почала загрозливо до нього наближатися. Степан з Левком теж подалися уперед, потроху розступаючись у боки.
Чорти боязко притиснулися до чаклуна, але той з усієї сили штовхнув їх назустріч нападникам. Не втримавшись, Пузань і Тупак сторчголов впали до ніг Соломії, яка тієї ж миті почала лупцювати їх рогачем.
- Йой! Соломіє, не бий мене так, бо поперек трісне! - заскавчав Тупак.
- А хоч би ти й сам тріснув разом зі своїм господарем!
Сидячи навпочіпки, Пузань тільки лупав дурнуватими очима то на свого приятеля, то на дівчину.
Поки Степан і Хома міряли один одного погрозливими поглядами, Левко підкрався збоку і обв`язав хвіст Пузаня довкола ноги великого важкого столу...
У цю мить до шинку підбігла захекана Меланка. Однією рукою вона тримала Василинку, а другою стискала козацьку шаблю чоловіка. Побачивши розтрощені двері, вони нерішуче зупинились. Зсередини лунав якийсь гомін, стукіт, вереск чортів. Меланка хапнула ротом повітря, наче риба, витягнена з води, перехрестилася і звернулася до дівчинки, яка з острахом дивилась на розтрощені двері.
- Василинко, слухай мене уважно: стій тут – як Левко вибіжить з шинку, бери його і, не розмірковуючи, тягни до церкви! Сховаєтесь там до ранку…
Дівчинка вхопилася за руку жінки.
- А як же ви і всі інші?! Соломія, Степан?..
- За це навіть не думай – на все Божа воля! - погладила дівчинку по голові Меланка. - А я, може, й стану їм у поміч…
Вона взялася за руків`я шаблі обома руками і рішуче повернулася до дверей шинку. Раптом позаду з темряви пролунав голос Тиміша:
- Отож хвалилася вівця, що в неї хвіст, як у жеребця! Ти куди стара?! Зовсім з глузду з`їхала?!
Меланка рвучко повернулася на голос, підсліпувато вдивляючись у темряву, з якої раптом вийшов її чоловік.
- Тебе забула спитатися! - пирхнула вона. - А хто ж хлопцям допоможе?! Он тобі б лише на печі боки гріти!
Тиміш рішуче протягнув руку і забирав у Меланки шаблю.
- Ех, ти… - зітхнув старий. - Шия з намистом, а голова зі свистом… Я ж хотів хоча б на старість пожити спокійно… Відійдіть подалі від хати!
Він повернувся до шинку і рішуче вскочив усередину роззираючись на всі боки. З шинку долинуло зловісне ревіння чаклуна. Василина перелякано пригорнулася до Меланки. Вони відступили на декілька кроків, з острахом дивлячись на шинок.