Кодована Доля
Вовість На Ковче Вселеної Гл. 10Захист дисертації Ч. 6 Б
Подивившись кіно ми з Органою повечеряли і полягали в ліжко.
Сон взяв своє – і ми заснули.
Вранці, вставши, ми зробили розминку в позі «Лотоса» по системі Йога. Був понеділок – важкий день. По вікнах ще тихенько бубонів міленький густий дощик.
Поснідавши я поїхав у свій інститут до професора Віталій Анатолійович Лисенко – декана фізичного факультета, щоб забрати свою дисертацію. А Органа поїхала в Медичний інститут Української асоціації народної медицини у відділ кадрів.
Коли я прийшов у канцелярію то декана ще не було і я став чекати. Невдовзі прийшов і Віталій Анатолійович.
– Микола Антонович, – звернувся він до мене. – Заходь. Я віддам тобі твою дисертацію. І кажу тобі коротко. Готуйся до її захисту післязавтра о десятій годині дня в нашій експериментальній лабораторії.
Я поїхав додому і, зайшовши в кімнату я зателефонував пророку – Іллі Володимировичу півчому Християнської церкви.
– Ілля Володимирович, прийшов той час коли ти узнаєш завдяки чому тобі вдається бачити і розпізнавати людину. Післязавтра о десятій годині дня у мене відбудеться захист моєї дисертації у нашій експериментальній лабораторії, – повідомив я. – Ти приходь до мене на половину десятої години дня в ми від мене поїдемо в лабораторію. – Кажеш, що будеш. Тоді я чекаю.
Подзвонивши Іллі Володимировичу я став писати тези свого виступа.
Написавши тези я зателефонував декану фізичного факультета – Віталій Анатолійович Лисенко.
– Віталій Анатолійович, Вас турбує Микола Антонович. Я вас прохаю, щоб ви у людини, яку ви дуже добре знаєте, взяли з її руки любий предмет завернутий нею в целофановий кульочок і принесли моєму другу феномену-екстрасенсу, в якого я експериментально в його резервній частині мозка буду виявляти штучні атоми його штучного розума, – попросив я. – Ви, Віталій Анатолійович, питаєте навіщо цей предмет? – Цей предмет йому необхідний для зовнішнього розпізнання образа цієї людини, яка тримала цей предмет у руці і виявлення її характера. – Ви, Віталій Анатолійович, питаєте, що він буде робити з цим предметом? – Він прикладе цей предмет до свого чола і все скаже. Тобто він, не бачивши цієї людини, завдяки штучним атомам його розума може все це виявити. І таким чином практично підтвердить виявлення в його резервній частині мозка штучних атомів штучного розума. – Кажете, що є у Вас така людина.
– Я Вам, Віталій Анатолійович, дуже вдячний. Допобачення, – сказав я і поїхав додому.
Дома я включив телевізор і став дивитися дитячі мультики.
Мультики називалися: «Змагання зайця і їжачка в бігові на дистанцію сто метрів». Сюжет був такий: на обочині лісової просіки жили не далеко один від одного заєць та два брата – їжачка. Їжачки жили на обочині початку просіки за сто метрів один від одного, а заєць жив на обочині кінця просіки. Заєць вибігаючи з лісу часто став зустрічатися з їжачками. І кожен раз коли він зустрічався з ними, то він зустрічався не з двома разом, а тільки з одним із них. Він зустрічався то з тим, то з тим коли вони вилазили із свого лігва і виходили погуляти на просіку лісу. А так як вони жили недалеко один від одного, то заєць не помічав місця зустрічі. Зустрічаючись з ними він подружився з кожним і думав, що це один і той же їжачок. Вони коли подружилися, то стали часто зустрічатися на улюбленій ними лісові поляні де збиралися лісові звірята погуляти. Але на лісову поляну чомусь так ставалося, що приходив тільки хтось один із цих двох їжачків. Одного разу зранку на поляні лисиця заспорила із зайцем. Заєць казав лисиці, що він бігає швидше неї, що у змаганні на швидкість в лісі немає йому рівних. Їхню розмову почув їжачок, який лежав калачиком під дубом і, підійшовши до них сказав зайцю, що він у бігові на дистанцію сто метрів є неперевершеним. Заєць з лисицею засміялися і він запропонував їжачку позмагатися з ними. Змагання заєць призначив на після обіда. Їжачок, лисиця і заєць пішли на просіку визначити місце змагання. Їжачок їх привів на початок просіки проти свого місця проживання. Вони намітили сосну від якої будуть стартувати і пішли далі в сторону кінця просіки. Їжачок зупинився проти місця проживання свого брата і сказав їм, що біля цього дубочка кінець дистанції їхнього пробігу. Їжачок сказав їм, що він після обіда чекає на них біля стартової лінії. Лисиця та заєць побігли на лісову поляну, а їжачок зайшов до свого брата і повідав про таке змагання. І вони домовилися, що брат буде сидіти під дубочком і, помітивши їх стане бігти до дубочка. Коли після обіду вони зустрілися під сосною і стали на старт вони домовилися, коли почне кукувати зозуля, вони почнуть забіг. Тільки почала кукувати зозуля заєць та лисиця, примружившись як зірвалися, рвонувши, з місця старту тільки пиляка пішла. Їм було вже не до їжачка. Але коли вони стали добігати до дубочка, збавивши швидкість вони враз помітили їжачка, який добігав до дубочка і скрикнув, що він перший.
Так їжачок обдурив зайця та лисицю.
Органа прочитала і віддала мені дисертацію.
– Коля, давай будемо спати, бо в тебе завтра такий урочистий доклад, що тобі треба бути спокійним, – запропонувала мені Органа.
Я виключив телевізор і ми полягали в ліжко.
Вранці я, прокинувшись, глянув на вікно. Вікно вже не плакало і вчорашні сльози на шибках вже повисихали. Я встав і став приводити себе до ладу: підбрив бакенбарди і поголився. Ми поснідали і Органа пішла в кіоск за квітами. Я положив у сумку дисертацію, одів сорочку і зав’язав галстук.
Прийшла Органа з букетом квітів.
– Коля, я бачу, що ти вже зібрався, – сказала Органа і почала теж збиратися: оділа свій святковий одяг і стала помадою прикрашати губи.
До нас зайшов Ілля Володимирович і ми поїхали в інститут.
Зайшовши в експериментальну лабораторію я почав налаштовувати прилади електронно-комп’ютерного устаткування. Коли я включив електронно-комп’ютерного устаткування готове до проведення дослідного експеримента в лабораторію прийшла атестаційна комісія. Я з Ільйою Володимировичем підійшли до Віталій Анатолійовича Лисенко – декана фізичного факультета.
– Віталій Анатолійович, це пророк-екстрасенс – про якого я Вам вчора розповідав. Познайомтесь.
Віталій Анатолійович потиснув нам руку і віддав мені в целофановому кульочку предмет, який я вчора у нього просив для проведення дослідного експеримента з Ільйою Володимировичем.
Атестаційна комісія стала розташовуватися за столом, а я посадив Іллю Володимировича в дослідне крісло і, одівши йому на голову кремнієвий шоломофон підійшов до Віталія Анатолійовича і сказав йому, що я готовий до захисту дисертації.
– Шановні, члени комісії, я даю слово для захисту дисертації на ступінь доктора фізичних наук Миколі Антоновичу Марущенко, – об’явив голова атестаційної комісії – Віталій Анатолійович Лисенко.
Я підійшов до атестаційної комісії і, віддавши їм дисертацію підійшов до атестаційного стола і, поклавши тези свого виступа на стіл став розповідати.
– Вченим медичних наук стало відомо, шо резервна частина мозка феноменів вже задіяна свідомістю. Їм відомо про флюїд ефіра, який на поверхні ефіра зберігає всі дії, як фізичні так і духовні, які відбувалися у Вселеній спочатку її створення і я припустив, що в резервній частині мозка існують атоми, які мають здібність – «Флюїд», що цей флюїд має іншого розміра атоми – «штучні», що ці штучні атоми були створені теж еволюційним шляхом. Флюїд цих атомів виходить із резервної частини мозка людини в ефір і бере там різну інформацію потрібну для людини. Коли людина подумала, що їй щось треба зробити, але вона не знає як це можна зробити тоді флюїд виходить з резервної части мозка і приносить їй цю інформацію і людина несвідомо починає виконувати щось задумане нею.
Щоб бути впевненим у моїй філософській теорії я вирішив провести експериментальний дослід з Ільйою Володимировичем – феноменом-екстрасенсом.
А зараз шановні, члени комісії, прошу Вас підійти до електронно-комп’ютерного устаткування і подивитися як все це буде відбуватись.
Всі підійшли.
– Шановні, члени комісії, зараз я з Вами буду проводити дослідний експеримент. Ви напишіть текст і дайте його Іллі Володимировичу.
Я включив електронно-комп’ютерне устаткування.
– Ілля Володимирович. Читай текст, – сказав я.
– Зараз я буду затримувати атоми більшого діаметра, тобто атоми розума і ти повинен нам розказати про прочитане.
На табло стали випливати атоми. Ілля Володимирович спостерігав за їх зміною і в нього почалося запаморочення, і він натиснув клавішу.
– Ілля Володимирович, розказуй, що ти прочитав, – попросив я.
– Я текст читав, але нічого не запам’ятав, – сказав Ілля Володимирович
– А зараз я не буду затримувати атоми більшого діаметра, тобто атоми розума, і ти повинен нам розказати про цей же текст.
На табло стали випливати атоми. Ілля Володимирович спостерігав за їх зміною і в нього не було запаморочення, і він розповів про прочитане.
– Ілля Володимирович, розказуй, що ти прочитав, – попросив я.
Ілля Володимирович розказав прочитане.
– Ілля Володимирович, а тепер будеш спостерігати об’єкт і теж нам про нього розкажеш.
Я включив електронно-комп’ютерне устаткування.
– Ілля Володимирович, ти візьми оцей целофановий кульочок, в якому лежить твій об’єкт, який ти побачиш і скажеш, який ти бачив об’єкт.
Ілля Володимирович вийняв із целофанового кульочка дзеркальце і, приклавши його до свого чола.
Ілля Володимирович став розглядати дослідний об’єкт і нічого не побачив
– Ілля Володимирович, зараз я не буду затримувати атоми меншого діаметра, тобто атоми штучного розума, і ти повинні нам розказати про побачений об’єкт.
Ілля Володимирович повторно став без затримки атомів приладом перехоплювачем розглядати дослідний об’єкт і, запам’ятавши розглядаєме став розповідати: «Я бачив жінку середнього роста. В неї були бірюзові очі, та чорні брови каштанові коси, круглолиця. На лівій руці на мезинці і на середньому палці по золотому колечку. Одягнена в білу сукню і голубу блузку, в чорних тапочках. Характер – сангвініка.
Це підтвердило, що це були штучні атоми штучного розума.
– От і все, дослідний експеримент успішно закінчено. Ми з Вами, шановні члени комісії, встановили істину народження Іллі Володимировича, як людини-пророка. Він став феноменом завдяки інтелектуальному розвитку резервної частини мозка після того коли в ній виникли атоми штучного розума.
Віталій Анатолійович Лисенко – декана фізичного факультета підійшов до нас і потиснув Іллі Володимировичу і мені руку.
– Ви, шановний, Ілля Володимирович, вірно описали ваш дослідний об’єкт. Дзеркальце. що було в целофановому кульочку мені дала моя дочка. Ваша розповідь про неї підтвердила вірність цього дослідного експеримента, – сказав професор – Віталій Лисенко і запросив мене до атестаційного стола.
Члени атестаційної комісії підійшли до свого стола і посідали. Голова комісіє взяв дисертацію і щось написав на ній і поставив печатку.
– Шановні, члени комісії, – звернувся до них Віталій Анатолійович. – А тепер візьміть його дисертацію і якщо ви згодні з моїм висновком то теж підпишіться. І кожен член комісії поставив свій автограф.
– Шановний, Микола Антонович, ти захистив свою дисертацію на докторський ступінь і завтра в деканаті отримаєш диплом доктора фізичних наук, – сказав Віталій Анатолійович і потисну мені руку.
До мене підійшли Ілля Володимирович і Органа з букетом квітів і по Іван Антонович здоровили, і ми, попрощавшись із членами комісії поїхали додому.
Дома до мене прийшли і поздоровили Іван Антонович і Оксана з букетом квітів.
Переговоривши зі мною Іван Антонович і Оксана поїхали додому. А я
включив телевізор і ми з Органою стали дивитися в «новинах» наукову хроніку в коментарії ведучого передачі. Говорилося про молоду науку «Біоніку», як прикладну науку про застосування в технічних устроях і системах принципів, властивості, функцій і структуру живої природи. Тобто по аналогу живої природи створювати нові устрої і технічні системи. Говорилося, що вчені розпізнать три основних напрямки: біологічну біоніку, яка вивчає процеси, що відбуваються в біологічних системах; теоретичну біоніку, яка створює математичні моделі і пише комп’ютерну програму для втілення математичних моделей у наукові відкриття; технічну біоніку, яка вже застосовує на практиці висновки теоретичної біоніки.
Також говорилося про основні напрямки вивчення вченими. Вони нині вивчають: нервову систему людини і животних та моделі нейронів в нервових клітинах і сітях для подальшого удосконалення обчислювальної техніки, та для розробки нових елементів та устроїв автоматики і телемеханіки; органи чуття для розробки нових датчиків і систем виявлення; принципи орієнтації локації і навігації у різних животних для використання їх в техніці; морфологічні, фізіологічні та біохімічні особливості для впровадження нових технічних і наукових ідей.
– Цікава хроніка, – сказала Органа і виключила телевізор. Ми повечеряли і полягали спати.
Проснувшись я глянув на вікна. У вікно було видно ясне небо.
– Органа, похоже, що погода вже наладилася, – сказав я.
Органа стала готувати сніданок. Я, відкривши вікно став Органі допомагати. Я чистив картоплю, а вона до жареної картоплі смажила цибулю, яка своїм приємним ароматом викликала апетит.
Пожаривши картоплю ми смачно поснідали і ми поїхали в свої інститути. Органа на уроки викладати кардіологію, а я пішов до декана. Його ще не було і я, сівши на стілець став його чекати. Незабаром прийшов Віталій Анатолійович.
– Заходь, Микола Антонович, Я віддам тобі диплом, – сказав Віталій Анатолійович і запропонував присісти.
Віталій Анатолійович взяв із сейфа диплом і, підійшовши до мене поздоровив, тиснучи руку і віддав мені диплом. Я подякував і поїхав додому.