Уламок іншого Всесвіту
Частина 3з рубрики / циклу «Василіада»
3.
- Намагаючись дізнатися, чи можливий компроміс в цьому питанні - це про жінок, що палять, - продовжував Василь, - я зрозумів, що переступити через себе не можу, на жаль. У мене навіть нічні кошмари були схожі - снилося, що дружина смалить. Я прокидався весь мокрий, розповідав їй, а вона у відповідь сміялася: "Дурник, - говорила, - я не смалила й починати не збираюся. Заспокойся."
Так що цей пункт в анкетах був принциповим. Тому багато кандидатур пропускав, побачивши, що жінка - як каже мій товариш, - займається тютюнопалінням. Втім, були й ті, що не палять, але з інших міст. З однією довго листувався - приваблива, з почуттям гумору, розлучена, - дивно, але мені всі такі траплялися: то чоловік пив, гуляв, то рукам волю давав...
- А з дружиною ви сварилися, били її?
- Сварилися, звичайно. Вона ж Овен - вперта, - та й у мене вдача - не мед. А битися... Першого року нашого спільного життя якось зі злості вдарив її, на що вона заявила: "Ще хоч раз таке трапиться, я піду від тебе, не дивлячись на можливі прохання залишитися." Так що, коли у мене закінчувалися аргументи й вже чесалися кулаки, я відразу зважував, що мені дорожче - моя перевага над нею, чи її присутність надалі поруч зі мною. Останнє завжди переважало - я пінився, кричав, але руки завжди тримав при собі.
Василь піднявся, знову наповнив склянку водою і не зупиняючись випив її.
- Повернуся до листування - продовжив він, сівши назад у крісло.- Обмінявшись номерами телефонів, домовилися, що приїду в її місто, посидимо в кафе, встановимо, так би мовити, безпосередній контакт, а далі видно буде. Жінка начебто погодилася, я взяв квитки й через два дні телефонував з вокзалу в її місті, повідомити, що прибув та чекаю подальших вказівок. Жінка відповіла, що захворіла й прийти не зможе. Свою адресу теж дати не побажала. Злякалася, напевне, а може дійсно занедужала, не знаю. Я взяв зворотній квиток, дома закинув пошук кандидатур, а там весна почалася, в саду роботи додалося - якось не до цього було.
- Ви з нею так і не зустрілися?
- Ні. Переписувалися ще деякий час, та потім потихеньку все затихло саме по собі.
- Невже в нашому місті так важко знайти потрібну людину?
- Знаєте, я сам дивуюся. Десь вичитав, що начебто є навіть такий жартівливий
закон: той, хто тобі потрібен знаходиться в іншому місті, або навіть в іншій країні. Я сподівався знайти споріднену душу недалеко від свого дому, але, на жаль, марно.
Василь дивився у вікно, вистукував пальцями якийсь ритм на своєму коліні:
- Інтернет-знайомство - це наче купувати кота в мішку, - на світлині одне, а на зустріч приходить зовсім інше. На собі перевірив: сподобалися в однієї очі (окрім очей більше нічого й не було на фото), домовилися з нею про похід в кіно. Я прийшов на зустріч раніше, з квітами, і бачу, як до мене, усміхаючись, прямує огрядна тітка, на півголови вища. На фільм сходили - непоганий, до речі, - посміялися, вона зрозуміла, що “кіна” у нас не вийде: "Що ж ти такий маленький?", - говорить мені на прощання. А в очах ще щось жевріє - вона сподівалася, напевне, що я зможу не звертати увагу на різницю в зрості та комплекції. Але я не зміг би. Та й душа до неї не лежала. Ніяк. Ось таке інтернет-знайомство.
- Зрозуміло, що наживо краще, але якщо інтернет дає можливість зустріти свою долю, то чому б нею не скористатися, тим більше таким "сором`язливим", як ви.
- Я згадав - була у мене зустріч і "наживо", - жінка з сусіднього кварталу. Познайомила нас колишня подруга дружини. Попросила мене повісити полицю у себе вдома - у чоловіка руки не з того місця виросли, - а тут сусідка зайшла, самотня. І їй теж треба було щось відремонтувати, кран на кухні, начебто, не пам`ятаю вже. Втім, не важливо.
Розговорилися, запросив її на черешню - у мене гарна черешня, жовта з червоними боками, рання, - потихеньку вона до мене свій халат, капці перевезла. Але замкнута, нервова була якась. Трохи що не по її, наїжачиться і мовчить. Я до неї і так, і сяк - розкажи, мовляв, причина в чому? А вона ні гу-гу. Одного разу таке було, потім ще, а потім якось попросила вона меду привезти свіжого - сусід пасіку тримає, - я з медом заодно прихопив і її халат з капцями. Пакета поставив на кухні, гроші за мед взяв і пішов. Після того навіть не дзвонила, смску тільки надіслала на день народження: "Бажаю тобі зустріти хорошу жінку." І все.
- З капцями - це звичайно жорстоко, - вставила я.
- Можливо, та у мене з дружиною, якщо й були які непорозуміння, то ми намагалися їх не замовчувати, шукали компроміс. А тут незрозуміло чому ображаються, і як я повинен був реагувати? До речі, за китайським гороскопом ми були не сумісні.
- Знову ви зі своєю астрологією. Предки наші жили, не знаючи про неї нічого, весілля грали, дітей народжували, а ви кроку ступити не можете без її підказок. На людину треба дивитися, а не на зірки.
- Може й ваша правда, - відповів тихо Василь і замовк.
Я теж мовчала й в чергове не позаздрила Насті - втім, з її витримкою можна було людей вислуховувати. Я ж, запальна натура, ледве себе стримувала й не знала як владнати ситуацію, що склалася. Розправила спідницю на колінах, скоса спостерігаючи за Василем, прокашлялася - нуль емоцій з його боку. Згадала, що тут є туалет, вирішила сходити, припудрити носа.
- Кгхм! Я відійду на хвилинку, з вашого дозволу?
Тиша у відповідь. Постоявши декілька секунд, подумки махнувши на мовчазного співрозмовника рукою, попрямувала до ванної кімнати.
Ого! У Насті тут навіть душ є! Втім, не дивно - після деяких клієнтів саме воно - змити з себе весь негатив.
А Василь вразливий - сказала те, що подумала, він і замкнувся відразу. Важко йому з жінками буде - ми ж можемо з нічого бурю в склянці затіяти. А цей губу відкопилив, набундючився, ще трохи й доведеться витирати сльози. Як він з дружиною жив, царство їй небесне? Свята жінка, напевно, була...
Так, носик в порядку, треба виходити. Якщо буде й далі мовчати, знайду привід й випроваджу його до дідька.
Ну ось - як сидів, так і сидить. Я тільки хотіла подивитися, котра година, як тишу порушив тихий голос Василя:
- Мені не раз говорили: навіщо тобі жінка, ти ж все сам умієш? Народжувати, звісно, тобі не дано, але й не треба - син є, скоро онуки підуть. Якщо ж переспати з ким заманеться, так з цим у всі віки проблем не було - платиш гроші й жіноче тіло твоє, на годину, або на скільки фінансів вистачить. Можна навіть безкоштовно знайти - жінкам теж секс потрібен. Та й ти не зовсім страшний - нехай не кожна, але через одну, або через дві, погодяться.
Василь відкрив очі, підвищив голос:
- Але мені не треба кожна друга, я не тільки тіла потребую, мені хочеться, щоб душа раділа, коли торкаєшся людини; щоб розповісти міг їй все, як собі. Мені не потрібне схвалення у вигляді слів, мені достатньо буде її руки у себе на плечі, щоб зрозуміти - я почутий, зі мною поруч та, кого шукав, і йти вона не збирається.
Поки Василь робив паузу, я закрила рота, який під час його промови розкрився сам по собі, що мене теж немало здивувало.
- Я не раз про це думав - може дійсно залишатися самому? Ніхто не грає на нервах, роби що хочеш, гроші витрачай, куди хочеш; і ніхто нічого не скаже, не дорікне. Кажуть, треба щоб було кому подати склянку води, коли постарієш - не знаю, як потім буде, але зараз я цього не боюся, - яку старість заслужив, таку й отримаю...
Після походу в кіно та видалення анкети намагався не перейматися проблемою самотності, тим більше, що роботи було багато. Весна пролетіла швидко, за нею й літо промайнуло, наче й не було.
Василь без попередження продовжив свою розповідь. Я ж не відразу зрозуміла це, тому спантеличено дивилася на нього, намагаючись звикнути до його стилю ведення розмови.
- Знову настала осінь, більше часу довелося сидіти в хаті й знов я реєструюся на сайті знайомств, тепер уже на іншому. Нові обличчя, я вже трохи досвідченіший, та й анкету заповнив без особливих вимог. І все одно в рідному місті не знайшов ту, на кому міг би зупинити свій вибір. Гортаючи іногородніх, потрапив до Приморська й там впала одна до ока...
- Хто за гороскопом? - язик мій виявився напрочуд прудким.
Василь, посміхнувшись, подивився на мене:
- Глузуєте?
- Перепошую, саме вирвалося - я не хотіла.
- Та чого вже там, не вибачайтеся. Овен вона, Овен.
Я захихотіла.
- Смішно? Звичайно, смішно.
Він теж засміявся, спочатку якось нервово, потім, додавши:
- А дійсно, тільки зараз дійшло - я намагався двічі увійти в одну й ту саму річку. От телепень! - він засміявся голосно, відкрито, перемежовуючи тонке хі-хі з трубним хо-хо.
Дивлячись на нього, я теж не стала стримуватися - добре, що Насті не було, інакше б у неї склалося б враження, що лікування потребують обоє присутніх.
- Василю, припиніть! Мені не можна сміятися, - я спробувала вгамувати сміх, але
подивившись на співрозмовника, не змогла себе пересилити й, утримуючи пальці біля широко розкритих очей, продовжувала йому вторити. Потім зірвалася з місця й все ще сміючись, втекла до ванної кімнати.
Дивлячись у дзеркало, я добре чула, як продовжував реготати Василь. Витерши акуратно очі, дочекалася, поки в кімнаті стало тихіше й виглянула з-за дверей. Мій пацієнт дивився у вікно, витирав долонею щоки, зрідка видаючи звуки, схожі на плач і сміх одночасно.
- Ви вже заспокоїлися? - я пройшла до свого місця.
- Так. Вибачте - це схоже нервове.
- Ви так сміялися, що навіть мене заразили. Знаєте, якщо зараз попросити нас пригадати з чого почався сміх, ми, напевно, не зможемо цього зробити.
- Натякаєте на сміх без причини? - Василь встав, вилив залишки води з карафки в склянку, випив і повернувся в крісло.
- Ні на що я не натякаю - не потрібно всюди шукати подвійне дно, - просто кажу, що
посміялася з великим задоволенням. І, мабуть, повинна вам за це подякувати.
- А ви запитайте що-небудь ще - може знову посміємося.
- Не будьте таким занудою - вам не личить.
- Дивно, але ось так само мені говорила дружина.
- Вибачте, я не спеціально.
- Звичайно, звідки ви могли знати, що вона говорила? Це випадковість.
- Випадковостей не буває.
- О! А це вже моя приказка.
- Все, мовчу, інакше скажу що-небудь з репертуару вашої бабусі, або прабабусі, й доводь потім, що я не ваша родичка.
- Хм! У ваших словах є певна логіка. Треба буде якось провести слідчий експеримент.
- Не треба ніяких експериментів. Краще розкажіть, що з тією, приморською - Овен яка?
- Добре. Того дня, коли я з нею віртуально познайомився - тільки не смійтеся, - в гороскопі для Стрільця було написано...
Я не стрималася і пирснула в долоню.
- Я ж просив не сміятися.
- Мовчу, мовчу. Так що там було написано?
- Що сьогодні я зустріну того, - Василь говорив і уважно дивився на мене, сподіваючись побачити, як я знову засміюся, - з ким ймовірно проведу залишок своїх днів.
Я ніяк не реагувала, то ж чоловік спокійно продовжував:
- Нова співрозмовниця була гоноровита, але цікава. Листувалися ми близько тижня,
потім обмінялися номерами телефонів і домовилися про зустріч через декілька днів на нейтральній території, але теж на морі. Вона зняла у знайомих кімнату - з цим проблем в таку пору року не було, хазяйка була навіть рада. Я приїхав під вечір, мене зустріла худорлява, нижча на півголови жінка, віддалено схожа на фото з сайту знайомств. Перша моя думка: "Що ж вона така маленька!"
- То велика, то маленька - ви балувані, одначе, - я не стрималася і все-таки вставила свою репліку. Потім швиденько прикрила рота долонею, очікуючи Василевого обурення. Та він лише поглянув на мене й продовжив далі:
- Зайшли в маркет, взяли поїсти - випити я з собою привіз, не пам`ятаю, чи то наливки вишневої, чи домашнього вина?
- О-о! - вихопилось у мене - ви ще й вино робите!
Василь і цього разу не зреагував на мій вигук.
- Потім пішли на квартиру - хороша квартира, двокімнатна, з кухнею, душем, двоспальним ліжком. Розклали стіл, випили за знайомство; подружка моя витягла кишенькового ножика з сумочки...
Після цих слів я напружилася - цей чоловік у мене в голові ніяк не в`язався з насильством і тим більше з кровопролиттям - сільський простак, більше схожий на Як ви мене налякали!блазня-самоучку, наївний і одночасно складний для розуміння...
- ...почала ним гратися, - продовжував мій візаві.- Я запитав: “Навіщо тобі ніж?” На що отримав відповідь: "Про всяк випадок - маніяків он скільки розвелося; чіплятимуть, потім згвалтують ще. А так побачать ніж і передумають."
На мій погляд - кажу їй, - секс повинен бути за обопільною згодою, то ж, якщо не захочеш - я не приставатиму. Не пам`ятаю, що вона відповіла - пам`ятаю як випили ще, потім поїли, знову випили та в душ по черзі пішли - спочатку вона, слідом я. Виходжу - ліжко розібране, на одній половині, закутавшись по саму шию, лежить із заплющеними очима "гроза маніяків”. Друга частина ліжка, виходить - моя. Вимкнув світло, ліг поряд, загорнувся в свою ковдру й міркую - загравати, чи не треба? Може на першому побаченні це не прийнято - для збереження обличчя, так би мовити.
Я, уявивши цю сцену, не втрималася, засміялася. Потім замовкла, зробивши знак Василю, що все нормально, більше не буду. Але, подивившись на нього ще раз і побачивши широко розкриті, неначе дитячі й такі блакитні очі, не витерпіла й заіржала, немов кінь, який після довгої зими вперше побачив зелену траву.
- Ви чого? Я не про своє обличчя говорив - я мав на увазі обличчя партнерки, гіпотетичне.
Після цих його слів у мене в додаток до сміху почалася гикавка.
- Вам зле? У вас напад? Боже, а я воду всю випив. Може швидку викликати?
Я жестами намагалася змусити Василя замовкнути, просто сісти й нічого не робити, але моя гикавка, з обривками сміху та незрозумілою жестикуляцією, мабуть, посіяли паніку в його голові. Втім, це не завадило йому схопити склянку, збігати в ванну кімнату, набрати з-під крана води та хлюпнути мені в обличчя.
Знаєте, а це спрацювало: гикавка зникла, сміх припинився, я завмерла з розкритим ротом і розгублено дивилася, як вода стікає по окулярах мені на блузку. Потім
перевела погляд на Василя, що стояв переді мною й заглядав до рота.
- Вам полегшало? Судоми, бачу припинилися. Вибачте, але я не знав, як допомогти, потім згадав, що, можливо, стакан води виправить ситуацію. Все вийшло так спонтанно. Ви мене чуєте?
Я глянула в дзеркало ...
Ой, лишечко! Навіщо мені прикортіло сюди приїжджати вдень - могла б почекати до вечора. А тепер схожа на мокру курку й переді мною стоїть потенційний, а може й справжній псих. І бракує слів, щоб відповісти йому.
- Ось, - Василь простягав мені рушника. - Візьміть, він, напевне, чистий, я в ванній кімнаті взяв.
"Звичайно чистий, друже мій, Василю, - подумала я.- Тут все чисте й випрасуване, це не в тебе за містом, де можна ходити в рваних штанях та дірявій сорочці."
Очі. Я дивилася в його очі - зовсім як у дворового пса, якого іноді підгодовую по дорозі на роботу - світлі, наївні, без будь-якої прихованої думки; в такі подивишся й передумаєш бити, навіть якщо дуже хотів вдарити хвилину назад.
- Дякую, - я взяла рушника й почала витирати обличчя, намагаючись не дивитися на Василя, що все ще стояв переді мною.
- Ви сідайте, я вже в нормі, - сказала для його заспокоєння, хоча в самої на душі творилося казна-що.
- - Василь всівся в крісло.- Подібне було з нашим псом: відпустив його побігати подвір`ям, він знайшов в паркані дірку, десь щось з`їв й прийшов додому з такими ж судомами.
Я аж закашлялась - мене з собакою ще ніхто не порівнював. Ото вже день видався - все, відразу й по повній. Цікаво, чого ще очікувати від цього пацієнта?
- Дружини вже півроку не було, - Василь продовжував свою розповідь, - Це був її улюбленець - вона його годувала по півгодини, при цьому ще й розмовляла з ним. Кажу їй: постав миску, нехай сам їсть. “Ні, - відповідає, - йому подобається чути мій голос.” І дійсно, Барбос поїсть трохи й дивиться на дружину, мовляв, давай кидай вже
вітамінки, чи м`ясце, й говори, говори, подовше. Таке враження, що для неї процес годування був, як медитація, а для нього - для Барбоса, - як прояв глибокої поваги до його персони з боку хазяйки.
- І чим закінчилося тоді, з Барбосом тим? Ветеринара викликали?
- Не встиг. Незабаром судоми посилилися, пішла з рота піна й він у мене на руках здох.
Ну що ж, іншого я і не очікувала почути. Схоже у Василя талант все знищувати, навіть проти своєї волі. А може я перебільшую і це всього лише збіг обставин?
- Закопав я його в ліску, поруч зі цвинтарем, де була дружина похована - поклав в мішок, на тачку й прикопав під якимось деревом, уже й не пам`ятаю де.
- Василю, ви небезпечна людина.
- Чому це? Я нікого в житті особливо не образив, намагаюся жити з усіма мирно. Я навіть бився всього декілька разів за все життя. І то, останню бійку запам`ятав, тому що, коли вдарив людину з усією сили, відчув ейфорію - мені сподобалося. Ось через це й боюся тепер битися - не хочу звикати до такого викривлено-приємного почуття.
- Ви небезпечні тим, що на рівному місці можете влаштувати катастрофу, навіть проти власного бажання.
- І ви це теж помітили? - Василь трохи нахилився до мене, немов збирався розповісти щось по секрету. - Дружина мене називала "Ведмедько", тому що я вічно наступав їй на п`яти. І в школі мене не брали грати в футбол - не знаю як, але ті ж самі п`яти у суперників я діставав з будь-якої відстані, так, що кеди потім ремонту не підлягали, а у деяких починали кровоточити носи.
- Чому це?
- Ну. як чому - якщо вам наступають на п`яту, ви спотикаєтесь і падаєте, не завжди вдало. Ось тому й потім кров біжить з носа.
- Так! Мабуть, слід від вас пересісти трохи далі. І ще прохання: якщо раптом побачите, що я б`юся в епілептичному припадку, - нічого не робіть.
- Що, зовсім?
- Абсолютно. Я тепер не дивуюся, що на зустріч з вами жінки ходять з ножичками в сумочці.
- Та ні, це у неї манія така була - маніяків боялася. А в той вечір вона ніж більше не показувала. Я полежав, поміркував, що напевно буде правильним все-таки спробувати до неї поприставати: вийде - добре, ні - розвернуся і буду спати.
- Хоч одне правильне рішення. Зрозумійте, Василю, будь-яка жінка готова переспати з чоловіком, що їй подобається. Ви ж їй подобалися?
- Напевне, точніше, так - це вона пізніше зізналася.
- І?
- Що і?
- У вас щось було в той вечір? Ви приставали, і що?
- А що? Я потихеньку почав лоскотати їй вухо.
- Непогано. А далі?
- Потім пальцями перебирав її волосся, після чого вона розвернулася до мене й почалося.
-Уф! Я думала, що з вашими талантами вже нічого не буде, - під час розповіді
Василя мої пальці стиснули мокрий рушник так, що з нього почала капати вода.
- У мене ніякого досвіду сексуального спілкування з іншими жінками практично не було. Я припускав, що з дружиною проживу до глибокої старості й зраджувати їй не
збирався. Так що, як правильно поводитися в таких ситуаціях не знав. Добре, партнерка не розгубилася - повністю віддалася під владу інстинктів, а далі природа сама все розставила по своїх місцях.
Потім, на Новий рік, я приїхав в її місто, винайняв квартиру - у неї вдома мама й діти,
незручно було б, - знову ліжко, вже без загравань. Зловив себе на думці, що займаючись з нею сексом, нічого, крім тілесного задоволення, тоді не відчував.
Сподівався, що надалі щось прокинеться і буде нам щастя.
- І як, прокинулося?
- На жаль, ні. Вона була хорошим співрозмовником, непогана в ліжку й на кухні, але ... Через три місяці привіз її додому, познайомив із сином і майбутньою невісткою - син якраз зустрічався з дівчиною й у них все було серйозно. Ще через місяць допоміг
переїхати до мене. Спочатку все йшло добре, тихо, нормально; на кухні жінки начебто ладили, що мене тішило найбільше, але в кінці літа, проїздом в столицю, до нас заїхала погостювати її дочка з хлопцем. Син, як господар будинку (нарівні зі мною), був ввічливий з гостями - його дівчина в цьому побачила загравання і приревнувала сина до доньки моєї співмешканки. Почалися дрібні непорозуміння: то одна не те сказала, то друга не те почула. Звичайно, що кожен став захищати свою дитину - я спочатку намагався дотримуватися нейтралітету, але коли при мені зробили одне - я сам бачив, - а в претензії до мого сина виказали зовсім інше, зрозуміло, що мені довелося теж зайняти його сторону.
- Ви з нею не розписувалися?
- Зі співмешканкою? Ні. Я хотів узаконити стосунки, але родичі сказали, щоб не поспішав, пожив поки так. Її це хвилювало, я бачив - як це, покликав жити, а заміж не бере! Але шосте чуття мені самому підказувало почекати. Потім ці раптові напади
істерики з приводу, і без, можливо пов`язані з ПМС. От скажіть мені, як жінка, це у всіх так перед місячними?
Я не могла зрозуміти - Василь дійсно простий, як лист осінній, чи спеціально ставить такі питання?
- Не знаю, мабуть, у всіх по-різному.
- А у вас як?
У мене, напевно, очі на лоба полізли - такі речі я навіть з чоловіком не обговорюю, а тут стороння людина цікавиться, немов дорогу в бібліотеку запитує. Чи він думає, якщо я лікар (начебто!), то зі мною на будь-які теми розмовляти можна?
- У мене нормально, без істерик, - відповіла я Василю, але чомусь в своїй
щирості впевнена не була.
- Ось, бачите - у людей все спокійно.
- А у дружини вашої що, подібного не було? - я аж сама здивувалася своєму запитанню, але схоже не здивувала Василя.
- Начебто ні. Я ж розповідав, що після невдалого кесаревого розтину, їй вирізали один яєчник, що порушило гормональний фон і природно позбавило від щомісячної жіночої кровотечі. Та й раніше я не пригадую за нею подібних реакцій.
- Не знаю, може вашій співмешканці треба було звернутися до лікаря?
- Хо-хо! Одного разу порадив їй те ж саме - ох і наслухався ж я тоді: і про себе, і про сина, і про його подружку, та й про всіх чоловіків теж. Якщо вона починала істерику, то ніякі докази не допомагали напоумити її. Що ще цікаво - у неї всі були поганими: і влада, і сусіди, і чоловіки, і собаки.
- А собаки чому?
- Тому що гавкають, коли їй хочеться спати. Не знаю, напевно така порода людей - їм всі заважають, всі погані, тільки вони м`які та пухнасті.
- І чим все закінчилося?
- З подружкою сина, а незабаром його дружиною, вони жили як пес і кішка. При мені, правда, лаялися рідко, але було помітно, що любові один до одного не відчувають. Вигнати її не наважувався - сподівався, що все зрозуміє і поїде сама. Я мовчав, хоча ситуація мені дуже не подобалася. Але тому, що сам запросив її до себе жити, вважав, що не маю права виганяти.
- Дивне у вас почуття справедливості.
- Яке вже є - мене вже не переробиш, як і будь-якого іншого дорослого.
- І що, вона виїхала?
- Її дочка замість декількох днів, прожила у нас більше півроку, потім таки поїхала до столиці, влаштувалася там на роботу. Співмешканка дійшла до того, що при мені обзивала мого сина, чим переповнила чашу мого терпіння - я прямо сказав, що при такому ставленні тут їй раді не будуть, тому краще з`їхати. Але пройшло ще півроку, перш ніж вона це зрозуміла. Тим більше, що спали ми вже в різних кімнатах, навіть їсти вона готувала собі окремо.
Невістка ходила вагітна й вже майже перед тим, як її відвезли до пологового будинку, співмешканка поїхала спочатку до мами, додому, а потім до доньки в столицю. Іноді листуємося; буває навіть шкода її, але як тільки вона починає знову всіх звинувачувати, особливо невістку й сина, жалість випаровується, я закриваюсь, як равлик, відповідаючи тільки на нормальні її повідомлення.
- Навіть не знаю, що сказати - як жінка, я можу її зрозуміти, але з іншого боку мені не
все відомо.
- Я теж багато думав з приводу наших з нею відносин: і лаяв в душі, і шкодував, але потім для себе вирішив, що життя одне й витрачати його на таку людину я не хочу. Зла не бажаю - нехай зустріне того, хто буде сприймати її такою, яка вона є. Я ж, напевно, не той, хто здатний на це.
м. Дніпро, 31 березня 2017 року - 15 жовтня 2018 року