04.06.2019 13:06
Без обмежень
67 views
Rating 5 | 2 users
 © Суворий

Людське життя в Росії

Dr. Ewald Ammende, 1936

HUMAN LIFE IN RUSSIA, by Dr. Ewald Ammende, Introduction by The Rt. Hon. Lord Dickinson, London 1936, George Allen & Unwin Ltd

рецензія з 1936 року

Одна з найновіших книжок, що з`явилися на англійському ринку про жахливі відносини в Совєтах та про страшну трагедію, яку пережила Україна в роках 1932—34, це книжка „Людське життя в Росії", автором якої є пок. д-р Е. Амменде. HUMAN LIFE IN RUSSIA, by Dr. Ewald Ammende, Introduction by The Rt. Hon. Lord Dickinson, London (1936), George Allen & Unwin Ltd.

Передмову до цієї цікавої книжки написав лорд Дікінсон, один з членів управління Англо-Українського Комітету в Лондоні.

„Людське життя в Росії" це добре документований, аж жахом переймаючий опис наслідків сталінської політики колективізації сільського господарства, яку силою нав`язали рільничому населенню совєтського Союзу". (Вестерн Мейл від 16 липня 1936р.).

Вся книжка це докладно й документально представлений опис численних насильств, яких допустилася більшовицька влада в основному над сільським населенням, комуністичні експерименти, що спричинили мільйонні жертви. Книга „Людське життя в Росії" - це одне з найсильніших обвинувачень більшовицького режиму, яке з`явилося англійською мовою, здемаскування (на підставі документів та зізнань очевидців) брехні, якою більшовики засипають світ казками про свій „рай".

Велика частина книжки присвячена українським справам. Автор живими фарбами малює боротьбу українського населення з більшовиками і з московською владою, ті великі жертви, які довелося їм винести. Текст переплетений численними фотографічними знімками, в основному з України, які представляють страхіття голоду 1932— 34 рр. (книжка написана в 1935 р.), вулиці Харкова з трупами померлих від голоду селян, масові захоонення поза містом, словом — уся трагедія більшовицької диктатури на Україні.

Майже цілий 3-тій розділ („Боротьба національностей") присвячений українським справам. Обширно представлений конфлікт українського більшовика Скрипника з Москвою і його трагічний кінець. Москва вирішила врятувати більшовизм коштом життя мільйонів українського населення. „Цілковита зміна положення проявилася лише тоді, коли почали проводити колективізацію рільництва, яка відразу потягла за собою всі ті наслідки, що пов`язані з нею. Зрозуміло, що ті наслідки особливо важко були відчуті в першу чергу в Україні, землі чисто рільничій. Українське сільське господарство зруйновано, а українських селян піддано під страшний утиск тільки тому, щоб у Великій Росії втримати комуністичний лад. Коли положення ставало чимраз більш безвихідним і населення почало масово гинути з голоду, настала неминуча подія: навіть Скрипник і українські комуністи запротестували". Треба дійсно було страшного гнету і розчарування, щоб, навіть, українських більшовиків спонукати до покинення Москви.

„14 грудня 1933 року центральний комітет комуністичної партії і рада народних комісарів у Москві проголосили резолюцію, щоб усунути буржуазно-націоналістичні елементи з партії та з совєтських організацій. Зажадали офіційно від центрального комітету української комуністичної партії та від ради українських народних комісарів, щоб вони провели в Україні чистку персоналу комуністичних організацій та щоб остерігалися будь-яких намагань українізації. Як видно з пізнішої заяви Постишева, резолюція від 14 грудня була вихідним пунктом десятимісячної кампанії, започаткованої Москвою в Україні не тільки для того, щоб загарбати для себе жнива, але й щоб знищити тамошній націоналізм. Зрозуміло, що Скрипник і його товариші не могли піддатись такому ударові. Українські делегати в Москві запротестували проти приняття резолюції і за це їх в драматичний спосіб було прилюдно заарештовано під час сесії центрального комітету комуністичної партії.

„Події посипалися тепер з чимраз більшою швидкістю. До цього український уряд (рада народних комісарів Української Совєтської Респуліки) мав ще таку-сяку автономію в рамках совєтського Союзу. Тепер його було зовсім підпорядковано московськму проконсулові, москалеві Постишеву. Він негайно виїхав до Харкова, щоб почати війну на місці. Характерним є те, що Москва не могла використати для цього завдання українця і змушена було підшукати Постишева, російського комуніста, відданого душею Сталінові, який уже один раз був урятував (для Москви) частину совєтської Ітериторії на Далекому Схолі від японської інвазії".

Далі Йде опис протинаціональноі нагінки Постишева в Україні, знищення Всеукраїнськоі Академії Наук, масові арешти і приписи всіх, хто тільки потрапив у підозру в українському націоналізмі.

Винищивши провідників, які ще залишилися, Постишев узявся нищити селянську масу. „Боротьба з селянством досягла тепер своєї найвищої точки. Указ про реквізицію збіжжя викликав спонтанний протест не тільки зі сторони виробників, але й зі сторони всього населення. Всяку спробу помираючих з голоду селян зібрати з полів збіжжя та заховати хоча б частину на свій прожиток, всяку спробу спротиву зі сторони українських націоналістів було зломлено силою. Постишев, політвідділи, стан облоги перемогли... Почалася найбільша трагедія України: її тернистий шлях на Голгофу голоду. Автор переказує далі історію знищення всього, що тільки могло нагадувати український сепаратизм. Поволі відбирав Постишев одне автономічне право за другим, централізуючи все в Москві. По „централізації сільського господарства" настала черга „централізації судівництва". Україна втратила і ті залишки автономного судочинства, які ще мала.

Голод зломив, здавалося, силу нації. Все замовкло. „Але ця вимушена мовчанка не означала кінця націоналістичного руху в Україні, не була вона доказом, що знищено бажання національної ідентичності".

Розділ 4-тий, „Свідоцтва пана Еріота", докладно пояснює, в який спосіб „інформувався" французький міністр під час своєї відомої поїздки по СРСР. Організація цієї поїздки було одним з найбільш рафіновано проведених обманств зі сторони більшовицьких аранжерів. Як міг п. Еріо говорити, що він „на власні очі докладно переконався про задовільне положення в Україні", коли „відвідини" п. Еріота тривали від 26 серпня до 9 вересня 1933 р. Більше ніж половину цих двох тижнів перебув він у Москві. В південній частині Совєтів (себто в Україні, Донщині і т.д.) перебув він не більше як п`ять днів, з того всього два дні присвятив для Києва й Одеси, або, точніше сказавши, дванацять годин на Одесу з околицею і дванадцять на Київ. Половина того часу припала на офіційні прийняття і бенкети, а друга половина на інспекції, дуже докладно попередньо підготовлені совєтською владою. Ці інспекції відбулися за участі широкого французького товариства і високих совєтських урядовців. І це діялося в час, коли диктатор Постишев винищував навіть сліди української культурної індивідуальності‚ кілька днів після того, як приятель Леніна і співбудівничий совєтської держави, український комуніст Скрипник відібрав собі життя, коли навіть українські більшовики протестували проти виморення голодом на смерть своїх земляків, коли всього кілька миль від Києва населення масово гинуло з голоду.

Описи голоду, терпіння населення змальовані так яскраво, що перечитавши книжку, треба дивуватися, що хтось ще може бажати в себе більшовицького правління.


(Укрбюро, Лондон, з матеріалів газети Свобода 1936 року)


P.S.:

Серед фото опублікованих в цій книжці, пізніше було виявлено частину, які стосувалися голоду 20-х років, що вцілому дозволило окремим дослідникам та недоброзичливцям скептично ставитися до усіх фото-матеріалів, хоча була підозра, що автор до цього відношення не мав, а проблема виникла з ініціативи видавців. Втім в попередньому австрійському виданні 1935 року з фото було все гаразд. Ось ці 21 фотографія Харкова та околиць, які не викликають сумнівів в аутентичності. Взято зі сторінки Гарета Джонса. І, схоже, це практично все, що залишилося для історії.

Продовольство відсутнє в "Хаторг" (торговельно-кооперативна компанія Хаторг). Його обступило населення.

Даремно - двері закриті!

Вікна порожніх їдалень прикрашають тільки картини Сталіна та інших московських правителів

Черги перед молочним магазином

Черга перед магазином продовольства часто настільки велика, що схожа на натовп

На продовольчому ринку в Харкові: кожна пляшка молока, яку відчайдушно захищають, являє собою цінне володіння у вільній торгівлі ..

Голодні і бездоглядні діти. Так звані беспризорники

Воші - супровід голоду і носій епідемічних захворювань

Безпризорники сидячи на купі каменю

Голод змушує селян мігрувати

Трупи на вулицях Харкова спочатку викликали співчуття голодних

Цей померлий все ще хвилює перехожих

Симпатії до голодних все менше

Населення починає апатично ставитися до жахливого вигляду голодних помираючих

Трупи голодуючих лежать при дорозі, перехожі не звертають на них уваги

Звичайна бесіда поруч голодного мерця

Голодуюча дитина, про яку нікому турбуватися

Повсякденна картина: примітивний трупний транспорт

Масові поховання

Масове поховання, що схоже на дюни

Влада попереджає: «Тут категорично заборонено проводити поховання!»






Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.06.2019 09:14  © ... => Каранда Галина 

Ризиковано було місцевим. А цей фотограф був австрійським інженером і схоже мав імунітет, був недоторканим. Цинізм ситуації полягав у тому, що він, скоріше всього, впроваджував тут якісь технології, що закуплялися на Заході за валюту, основним джерелом якої було українське збіжжя, що так наполегливо відбиралося в селян. Нічого особистого лише бізнес. Не думаю, що мова йде про якийсь подвиг розвідника, він просто паралельно захоплювався фотографією. Проте завдяки цьому збігу обставин хоч щось дійшло до нас, а то б 6 мільйонів людей просто зникли безслідно в радянському раю.

 04.06.2019 23:04  Каранда Галина => © 

Моторошно.
Певно, ризиковано було тоді з фотоапаратом ходити і такі кадри знімати.
Спектакль же для Еріота уявляю дуже ясно... 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо