Історія коміка, який міг стати президентом Румунії
21 грудня 1989 року в Бухаресті румуни зібралися на офіційний мітинг, який мав засвідчити всенародну підтримку для гаряче любимого поводиря Ніколае Чаушеску. В розпал промови раптом з натовпу почалися гучні крики, в яких звучали відкриті образи в бік Сонця Карпат. Для престарілого вождя це стало справжньою несподіванкою.
Його нерозуміння ситуації виглядало дивно. Бо заворушення в Румунії почалися ще за тиждень до того в Тімішоарі і от уже кілька днів в столиці теж було неспокійно. Та й мітинг цей не був плановий заздалегіть та, як ніколи раніше, пильно контролювався таємною поліцією Секурітате. Чаушеску поводив себе неадекватно, знітився і незабаром втік з трибуни. З цього моменту події почали розгортатися з карколомною швидкістю.
Натовп в кінці кінців неохоче розійшовся сам, бо військові, яких ввели в Бухарест недавно, брати участь в його розгоні відмовилась. Справа в тому, що в Тімішоарі, де все почалося, армія вже перейшла на сторону народу. Зрозуміло, що відчуття швидких перемін та ненависть до тирана, що довів країну до руїни, торкнулося й військових. А ненавидіти було за що.
Спочатку правління Чаушеску все йшло не так погано. Очоливши 1965 року Компартію, він відразу побив горшки з Москвою і почав грати власну гру з Заходом, що визнала його ледве не за свого і щедро засипала кредитами. До 80-х ситуація була більш менш контрольованою завдяки експорту нафти. Тої самої, якою так дорожив Гітлер, і на якій літали його месершміти та громихали тигри. Але потім нафта впала в ціні і повертати кредити стало ні з чого. Чаушеску, не прорахувавши наслідків, вирішив усі кредити повернути і до 1989 року практично виконав поставлене завдання. Повний колапс економіки і тотальна бідність стали логічним завершенням мудрої політики економії, яку так затято проводила людина з чотирма класами освіти.
На другий день 22 грудня радіо оголосило про самогубство міністра оборони Василя Міля. Зрозуміло, що в це ніхто не повірив. Бухарест охопила хвиля демонстрацій, які швидко переросла в військові дії між повстанцями та військовими з одного боку і міліцією та працівниками секурітате з другого.
І що найнеприємніше, в місті почали діяти невідомі групи снайперів…
Фотограф Кшиштоф Міллер прибув до Бухаресту уже від час міських боїв. Це була його перша війна і перша жертва, яку він сфотографував, був актор, знаний комік, якого було вбито снайпером поблизу телецентру. Коли розпочались описані події, повстанці першим ділом захопили студію центрального телебачення, щоб позбавити режим рупора. Практично усі працівники перелякано розбіглися по домівках або взагалі покинули місто, сподіваючись перечекати. І от цей комік у перші дні й став диктором, що інформував населення про хід подій. Фактично був обличчям революції, що було відоме всім.
Біля телецентру тіла вже не було. Лише пляма крові на асфальті. Тим не менш Кшиштоф з поваги до цієї людини відшукав його в морзі і зафільмував його обличчя востаннє. Точніше ту половину, що залишилася…
Подальша історія усім відома. Переляканий Чаушеску при спробі втекти вертольотом був пійманий, швидко підданий військовому трибуналу і разом з дружиною розстріляний. Відзняте відео оперативно показали по румунському ТВ, а потім ще кілька днів неперервно крутили в прямому ефірі, натякаючи агентам секурітате, що подальша боротьба уже не має сенсу.
Блискавична революція, що усунула диктатора від влади, вартувала життя більше ніж 1000 людей. Снайпери вели вогонь ще на протязі тижня доки не зникли без сліду. Владу в країні фактично перебрали колишні партфункціонери на чолі з Іоном Ілієску.
Так було, є і буде… Справжні герої більшості революцій опиняються на кладовищах історії. А владу в кінцевому випадку ділять усе ті ж, що й так її мали. Le Roi est mort, vive le Roi!
