Комарі в листопаді як провісники Апокаліпсису
Урок економіки Я не знаю, хто саме вигадав чіпляти на німецькі пікуючі бомбардувальники усім відомі сирени, що своїм жахливим виттям стали своєрідним символом Другої світової війни, але можу припустити, що цей винахідник цілком міг дійти до цієї думки, проснувшись зранку з важкою головою після короткої та бурхливої ночі, коли його нещадно кусали комарі. Ці бридкі створіння від природи наділені акустичними аналогами цих сирен, що з одного боку їх демаскують, а з другого доводять жертв до оскаженіння. І, яким би вдалим в результаті не було полювання, ми люди завжди з них отримуємо менше задоволення ніж комарі від нас.
На дворі уже листопад, а комарі продовжують гризти ночами як ні в чому не бувало. І буквально вчора, вихоплений нечистою силою вчергове зі сну, подумав прислухаючись, як вона бурхливо радіє в темряві теплу, ось про що…
Певно їх поява все таки не випадкова. На діаграмі, що зображена вище, добре видно, як останні роки змінюється усереднена температурна динаміка на нашій чудовій планеті. І з цієї динаміки можна зробити багато цікавих висновків не будучи експертом кліматологом та проводячи сякі-такі аналоги з економікою. Це дозволить спрогнозувати майбутнє, якщо не наше, то комарів точно.
Динаміка поступового росту середньомісячної температури кожні 20 років, як добре видно зростає нелінійно, а приростає, видавши востаннє на гора аж 2, 34 градуса. Цей ефект дуже добре можна уявити собі на прикладі деякого торгового підприємства, що згідно контракту отримує від умовного постачальника деяку кількість одиниць товару. До прикладу, кришталевих ваз, які завжди в ходу і морально не застарівають, у кількості 100 штук. З року в рік ці вази непогано продаються, аж поки з певних причин у вас не почав формуватися перехідний залишок 2-3 вази, що через падіння попиту магазин не зміг реалізувати. Втім ключова проблема полягає в тому, що постачальнику це байдуже. Він продовжує поставляти 100 одиниць товару щороку. І на початку все виглядає не так загрозливо. Магазин, махнувши рукою, торгує далі. Проходить сотня-друга років і кількість ваз в перехідному залишку уже сягає тисяч, вони буквально скрізь, ними завантажені усі ваші полиці і складські потужності. Підприємство вичерпує свої фінансові ресурси бо ж вази ніхто за так не дає. За усе необхідно сплатити і відразу. В кінці-кінців підприємство банкрутує під тягарем неліквідного товару. Проблема підприємства була в тому, що воно не цікавилось причинами падіння попиту. Хоч не важко було здогадатися, що на ринку просто зявився інший постачальник з аналогічними вазами.
Для величезного підприємства, яким з певної точки зору є наша планета Земля, таким постачальником є Сонце. Воно щороку, хочемо ми цього чи не хочемо, поставляє нам певну порцію енергії. І поки на планеті підтримувався баланс, коли кількість отриманої енергії влітку витрачалася взимку, зміна температури була незначна або ж взагалі була відсутня. Дуже в цьому Землі допомагали льодовики. Цей природній холодильник спритно поглинав надлишок тепла влітку, а взимку відновлювався в об’ємах. Але з появою парових машин в кінці 18 століття усе змінилося. На планеті почало розвиватися нове підприємство, яким заправляла не природа, а люди.
Для його функціонування використовувалося викопне паливо, що активувало глобальний початок підсилення парникового ефекту по причині значного збільшення викидів в атмосферу вуглекислого газу та метану. До цього додалась вивільнена енергія від спалювання того ж самого викопного палива, яке планета акумулювала в своїх надрах мільйони років, але ми запланували собі спалити за 300. Ця надлишкова енергія через парниковий ефект втратила можливість швидко покидати планету. Людство розпалило багаття і подбало про надійний дах, щоб воно нікуди не зникло. Як добре все придумано, скажете Ви. Але при цьому Сонце ж нікуди не поділося.
Повільно, але впевнено, почав наростати отой перехідний залишок тепла, який без поспіху знищив спочатку наш льодовиковий холодильник, що в свою чергу значно прискорило утворення самого перехідного залишку, бо постачання від Сонця уже нікому абсорбувати. Льодовик тютю і замінити його нічим... Тепер навіть, якщо ми повністю зупинимо всю промисловість це ніяк не вплине на перехідний залишок і тим більше не захистить від надлишків, що так чи інакше надасть Сонце. Планета продовжуватиме розігріватися хоч можливо і не так швидко, як раніше, в першу чергу через шари вуглекислого газу, які уже не в стані будуть пережувати ліси, що вціліють від вирубок та активації пожеж.
Економіка, фінансові ринки та клімат поводять себе однаково і по тих же причинах слабко прогнозовані. Але до прикладу кризи і в одних і інших розвиваються аналогічно. Спочатку непомітно для стороннього ока в результаті помилок зроблених заради загального блага, потім усе сильніше і сильніше затягуючи у вир проблем все і вся, коли одне нещастя починає підсилювати інше, а те, в свою чергу, підсилює те, яке його породило. Цей кумулятивний ефект розвивається по спіралі і людство досі не навчилося передбачати, коли це станеться і як цьому запобігти.
Не варто себе тішити тим, що це вже було і згуло, бо одна справа тенденція, а зовсім інша тимчасове відхилення від норми. Тому варто уже приготувати паси безпеки, міцніше втиснутися в крісло і очікувати чогось мало схожого на опис з книги Апокаліпсису. Хоча тим хто доживе, можливо пощастить побачити й це. В першу чергу я маю на увазі комарів. Цих запеклих фашистів Люфтваффе, що виживуть не тому, що розумні й сильні, а тому, що, на відміну від нас, вміють швидко пристосовуватися до змін в навколишньому середовищі...
