13.11.2019 12:48
Без обмежень
109 views
Rating 5 | 2 users
 © Суворий

Як фіксовані ціни на хліб вбили мільйони українських селян?

Урок економіки / Частина 1 Пекло вщент заповнене добрими намірами і бажаннями
Джордж Герберт «Jacula prudentium»

Так як німці засумнівалися в тому, чи був Голодомор 1932 – 1933 років масштабним злочином з безперечними рисами геноциду, спробуємо провести власне розслідування кримінальної справи «Український народ проти Йосипа Сталіна та компартії» і, якщо не переконати їх, то зробити самим висновки з цього уроку, який свого часу дала історія.

Але, як це не дивно, перед цим, як перейти до розгляду цієї заплутаної справи, спочатку зосередимося суто на економіці та обговоримо в загальному економічну проблему державного регулювання відпускних цін на хлібо-булочні вироби та закупівельних на збіжжя умовним урядом умовної держави.

Відразу ще раз наголосимо, що аналіз проводиться не в умовах радянської планової економіки, а ринку. Це не суперечитиме висновкам по Голодомору, бо історія цього жахливого голоду почалася не в 1932 – 1933 роках, а значно раніше в середині 20-х років тобто в часи НЕПу. Крім цього обговорене дозволить більш чітко зрозуміти звідки ростуть ноги отієї радянської економіки, яку принято називати плановою.

Окрім цього варто зазначити, що в тексті значно менше приділено уваги загально прийнятим темам колективізації, індустріалізації, політичним переслідуванням за національною ознакою тощо, а описано саме вплив економіки на подальший перебіг подій і небезпідставно припускається, що саме неправильні економічні кроки породили ланцюжок дій, що, в намаганні виправити складну ситуацію будь-яким способом окрім ринкового, привели радянський режим спочатку до злочинів, а потім, коли їх кількість перетнула розумну межу, до повного ігнорування реальності з метою уникнення розплати за скоєне. Тобто ми свідомо відійдемо від суто емоційної трактовки тих подій та персоналій, вважаючи що терор був наслідком не стільки психічних вад виконавців, скільки продовженням внутрішньої політики, по аналогії з Клаузевіцом, який теж вважав війну продовженням зовнішньої політики, але іншими засобами. А значить мав державний та системний характер.

Сталін та компартія нагадували собою вбивцю, що після скоєння одного злочину погнався за випадковим свідком, вбивство якого бачили інші свідки, яких теж довелося вбити. Згодом цей кривавий ланцюжок виріс в гігантську машину по перемелюванню людських доль, де не було місця не лише ринковій економіці, але й загальноприйнятій християнській моралі. Бо, як писала Агата Крісті, вбивство має властивість перетворюватися в звичку. А також в зручний метод залагодження нагальних справ, що досі практикується мафією.


Державне регулювання цін на хліб

Фіксування цін – характерна риса військового часу. І більшість країн Європи пройшли цей шлях в часи світових воєн та активно практикували ще не один рік по їх завершенню. І, хоча неодноразово доводилась спірність та помилковість такої політики, від неї навряд чи будуть відмовлятися в майбутньому, бо у випадку війни уряд зацікавлений в покращенні ситуації саме сьогодні, для чого фіксування цін підходять заледве чи не ідеально. Про те, що буде через пів року під час війни прийнято не особливо задумуватись. Від того практично свідомо йдуть на погіршення ситуації в майбутньому, щоб миттєво покращити сьогодення.

Але в країнах з слабко розвиненою економікою, де уряд не розуміє вищеописаного, навіть у мирний час прийнято вважати, що держава має захищати найбідніші верстви населення штучно утримуючи ціни на продукти харчування на низькому рівні, щоб зробити їх якомога доступнішим. Це богоугодне діло на перший погляд виглядає на стільки зрозумілим, що не підлягає жодному сумніву чи обговоренню.

Отож, зазвичай обґрунтування фіксації цін на хліб виглядає так: у бідних людей не вистачає грошей, а точніше купівельної спроможності, щоб купувати собі хліба пропорційно власній потребі в той час, як люди багаті, ним об`їдаються. Тому ціну, яка встановлюється на ринку в результаті вільної конкуренції між виробниками, що враховує затрати на виробництво, попит та пропозицію, необхідно знизити і зафіксувати. В цьому місці політики часто спекулюють поняттям надприбутків, що отримують власники пекарень від страждання людей, щоб виправдати це нововведення. Але при цьому мовчать, що насправді ціна в більшій мірі залежить від кількості зібраного врожаю та випечених хлібин, тобто від пропозиції хліба на ринку. Боротьба влади починається не за збільшення матеріальних хлібних благ, що збило б ціну до нижчої, а лише за перерозподіл тих, що є, але з таким прицілом, ніби метод перевірений – хліба стане більше. Зрозуміло нам і заради чого: щоб цих багатств вистачило всім по справедливості. Зрештою все це виглядає в очах пересічних людей, як мудре та виважене рішення. І ні в кого не виникає бажання запитати, а чи не вплине цей підхід на те, що завтра хліб стане дефіцитом, взагалі зникне і що буде з його якістю? Іншими словами, які будуть наслідки в віддаленій перспективі? Бо в перші дні, коли вводять фіксацію, усе справді виглядає до біса чудесно і президента з його кабінетом міністрів хочеться носити на руках від вдячності.

Ще раз нагадаємо, що ціна хліба на вільному ринку встановлюється шляхом врівноваження того сукупного хліба, що є в наявності, з попитом на нього та відштовхується від затрат на його виготовлення (собівартості). А значить вона є оптимальна, бо в противному разі, якби хтось намагався з хліба викачувати надприбутки він би просто черствів на полицях. Якщо ж проблема і має місце, то вона лікується посиленням конкуренції між виробниками і ніяк інакше. Проте цю ціну починають вважати «несправедливою» і встановлюють свою, нижчу. Ця нижча ціна задовольняє усіх покупців. Вона діє невизначений час і починає повільно, але методично вимивати запаси хліба з полиць, вбивати виробництво збіжжя та виробів з нього. Проаналізуємо як.

Перше зменшення замість збільшення на полицях наступає в перший день після зниження ціни. Бо зростає попит, але не факт, що пропозиція. Йдемо далі. Собівартість виробництва хліба не фіксується на відміну від його відпускної вартості, і вона (собівартість), як відомо, має властивість частіше зростати ніж падати. В результаті виробники будуть втрачати прибуток, а дехто з найменш ефективних, влізе в збитки і збанкрутує, що автоматично зменшить кількість хліба на ринку. Перший ніж в спину від регулятора. Ті, що залишаться, будуть змушені скорочувати виробництво, працівників або, що теж не добре, відкласти процес нарощення виробництва. Ніж номер два. При ринку власники мають право (і ним користуються) вільно розпоряджатися власним капіталом. Себто невдоволені зменшенням прибутку вони повністю або частково покидають цей бізнес, а на їх місце ніхто не приходить по тій же причині, що ці покинули. Вони йдуть в сектори економіки, де таких обмежень цінових немає, але виготовляються менш значущі для суспільства товари. Удар в спину номер три. Ті, що залишаються, стиснуті в лещатах, починають ліпити той хліб з Бог зна чого, щоб скомпенсувати втрати і теж не збанкрутувати. Ще один удар під дих для суспільства від держави. Жуйте, що дають, бо хліб всьому голова. Сюди можна ще додати абсурдність фіксування ціни в плані, що бідний пенсіонер та успішний чиновник чи підприємець, який міг би зі своєї кишені фінансувати хлібну галузь, в результаті платить ті ж самі гроші, що потрошки заганяють виробництво в тупик, з якого немає розумного виходу.

Державний апарат в цей час потирає ж пітні долоні. Політичне керівництво готується до виборів, чиновники щедро субсидують (а могли б субсидувати будівництво доріг) хліб-заводи та фермерів за рахунок платників податків (часто-густо неефективних улюбленців). Що фактично є доплатою до ціни ринкової за покупців тільки з грошей, які ці покупці сплатили у вигляді податків, розраховуючи на мости та надійні кордони.

Зафіксувавши відпускні ціни на хлібо-булочні вироби, уряд з часом починає розуміти, що одних субсидій вже не досить і що було б непогано зафіксувати собівартість хліба зафіксувавши ціну сировини, з якої він виробляється, та вартість оплати праці тих, хто хліб випікає, яка теж присутня в собівартості товару. Таким чином фермери (селяни) отримують від держави фіксовані ціни закупівлі, які теж не враховують зміну затрат на вирощення урожаю зернових. А для пекарів заморожується ріст заробітної плати, що сприяє повільному відтоку найкваліфікованішого персоналу в інші сектори економіки. Хоча при цій схемі навіть нормування зарплати можна було б і не вводити, бо ріст зарплат автоматично зупиниться в зв’язку з припиненням росту прибутковості цих підприємств. Бо лише це є джерелом такого росту. Ну ще можливо друкування грошей. Інших джерел в природі не існує.

На цьому етапі уряд може відгукнутися на прохання селян і зафіксувати ціни на пальне… І, як бачимо, це означатиме, що вчасно не скасована фіксація цін на один товар починає поширюватися не лише по вертикалі до сировини, а розповзається уже по горизонталі зачіпаючи інші сектори економіки та інші товари. Вплив на інші товари діє через зайву купівельну спроможність, що залишається в населення від отримання більш дешевого хліба ніж він насправді коштує. Ці зайві гроші починають підточувати залишки на полицях в першу чергу інших видів продуктів. Причина в тому, що ця купівельна спроможність з`являється в населення раптово і економічно ніяк не обгрунтована.

Зрештою з плином часу разом з поширенням механізму фіксації цін, що, як ми показали на прикладі хліба, непомітно руйнує виробництво, усе більше виникає нестача товарів в принципі. І уряду нічого не залишається, як відреагувати на проблему дефіциту ввівши талони, щоб перейти до нормування відпуску продукції. При цьому законодавчо встановлюються норми відпуску для окреслених груп населення, щоб позбавити людей можливості купувати товари не згідно своїх наявних грошей, а згідно ще одних паралельних грошей-фантиків. І це все відбувається тому, що економіка – це надто складно, треба жити просто по справедливості.

Потім в роботу підключають силові міністерства, таємну поліцію, прокуратуру, коли усі дружно ловлять спекулянтів та кровопивць перекупників, бо у випадку того ж хліба селяни в змові з ними «припасають» збіжжя і відмовляються продавати його по «справедливих» цінах з метою отримання наживи в майбутньому чи планів скористатися так званим чорним ринком, що завжди процвітає в епоху дефіциту. У тисяч непотрібних громаді людей з`являється робота та можливості зловживати додатковими важелями впливу на суспільство. При цьому жодної мотивації займатися подальшим виробництвом прийняті рішення не створюють, лише вимивають залишки міцності, що створювалася в минулі роки. Навпаки, ми бачимо, як держава усе більше мотивує виробників йти в тінь, що сприяє загальні деградації суспільства.

Те, що при ринку само собою регулювалося ціною та можливістю отримати прибуток, при новій схемі заміняється валом руйнівних адміністративних заходів, котру мають безперервно обслуговувати купи дармоїдів, що теж потребують щоденно шматка того ж таки хліба. Вони ж стають на певному етапі інструментом примусу громадян працювати за копійки або взагалі задарма.

В цьому місці уряди зазвичай дають задню, відпускають ціни і споживачі з жахом спостерігають, що хоча товари раптом знову з`являються на поличках, але їх вартість просто захмарна. Або ж періодично підінмають поріг фіксації, що так-сяк дозволяє існувати захирілій промисловості, але аж ніяк не комфортно розвиватися. Так закінчуються експерименти з фіксацією цін та бажанням урядів підняти добробут регулятивними методами.

Проте в історії були випадки суспільств, де уряд відмовився давати задню. Мається на увазі країни заселені homo comunismus, очільники яких увірувавши в утопію, спробували ввійти в темну кімнату, в якій ніхто з економістів до цього не був. Що з цього вийшло поговоримо в наступному уроці історії, щоб на хорошому прикладі засвоїти цей урок економіки.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.11.2019 19:11  Каранда Галина => КАЛЛИСТРАТ 

Знаєте, як це писалося?) - дополюю щось у мами, вже вечоріє. Бац - в голову перший рядок. Я його за хвіст впіймала і розкручую тему. Дополола, йду в хату - а там треба вечерю варити, ще й черга до компа. Я у всіх впросилася, що я на 5 хвилин, комп відвоювала, сіла - розумію, що зримувати не встигну. Записала потоком, скинула - і на кухню. Яке там вже вичитування!?)

 13.11.2019 18:52  КАЛЛИСТРАТ => Каранда Галина 

Отличная юмореска )))

Она мне по слову "бурьян", почему-то напомнила ещё и роман "Бурьян" Андрея Головка, классика соцреализма и убийцу своей жены и дочери.
Так вот у него была такая особенность: написанные им абзацы он несколько раз прочитывал ещё и вслух, чтобы всё было без сучка и задоринки.
Да, было такое дело... 

 13.11.2019 18:16  Каранда Галина => КАЛЛИСТРАТ 

Якраз сапка мускулатуру не дуже розвиває... спину навіть трохи гробить. Що розвивається - так це виносливість , довготерпіння і смиренність... Мій Сашко сапку б через 5 хвилин би закинув... а я покірно могла тижнями полоти... 

 13.11.2019 17:31  КАЛЛИСТРАТ => Каранда Галина 

Ну, сапка! Сапка хорошо развивает мышцы и формирует здоровый аппетит)))

Опять же - живёте под лесом! А подо мной дважды образованная бомжиха живёт и из её квартиры иногда такой смрад поднимается, что хоть противогаз одевай, окна успеваю закрывать)))

Согласен - о вкусах не спорят))) 

 13.11.2019 16:23  © ... => Каранда Галина 

Завдання держави не допускати на ринку монополій та картельних змов... Але боюсь, що для нас це щось з далеких галактик. 

Пробелму можна вирішити пустивши на ринок безліч іноземних кампаній. Але ми ж не пустим, бо українців мають обирати лише свої крахобори. Не пяди родной земли. Курс економіки не засвоєний, життя буде бити по голові ще і ще. Доки не дійде.

 13.11.2019 16:20  Каранда Галина => © 

Товару вистачає... я так розумію, що крупні підприємці між собою кум/брат/сват... ціни тримають, конкурентів на ринок не пропустять. 

 13.11.2019 16:16  © ... => Каранда Галина 

В 90-х ситуація дійшла до стадії, коли уже у великій мірі грають роль не тільки фактори купівельної спроможності, а й інші, що накопичувалися роками і розивалися по спіралі, як і проблеми зумовлені кліматом. Аналогія подібна... Особливо в умовах тотального дефіциту, бо хворобу запустили.

Але, щоб зазирну в деталі, треба пройти по всьому ланцюжку. В момент, коли фіксують ціну на хліб, у людей дійсно зявляється зайва купівельна спроможність і вони її витрачають на все, а в першу чергу на продукти, що лежать поруч з хлібом. Бо така логіка поведінки в магазині.

На рахунок вищих цін. Збільшіть кількість товару в Лубнах вдвічі і побачите, що буде з цінами. Навіть в умовах нашої кволої не зовсім ринкової економіки радянського типу ціну підуть вниз...

 13.11.2019 16:13  Каранда Галина => КАЛЛИСТРАТ 

Я з серпом справи не мала, але з сапкою протягалася достатньо, щоб зрозуміти, що це не найприємніше заняття... І досі тягаюся, але в рази менше... в печери повертатися не хочу, навіть задля чистого повітря... може, правда, тому, що мені й так під лісом непогано дихається... а то б іншої співала) 

 13.11.2019 16:06  Каранда Галина => © 

Про "зайву купівельну спроможність" - тут ви, як на мене, палицю перегнули... в 90-ті зникли тому, що хліб був дешевий і розбагатіла через це голота згребла всі носки????
З усім іншим згодна. Але хіба це не елементарні речі???
Зараз низькі закупівельні ціни на молоко фізично вбили великий рогатий скот. Все. Корівок на селах мінімум. Тільки в фанатів цієї справи...
Молоко на прилавках дорожче, ніж в Європі, якість нікудишня, але закупівельні ціни продовжують бути низькими. Так, я знаю, що переробка теж затратне діло. Але в Європі якось справляються. І так - я розумію, що закупівля молока підприємствами "з дворів" - минуле століття. Али ми якось застряли між тисячоліттями. І ні туди, і ні сюди... До речі, в моїх Лубнах чомусь ціни на більшість товарів вищі, ніж в Полтаві чи Києві... Хоч купівельна спроможність населення менша. Загадка природи? Чи своя "мафія"? 

 13.11.2019 15:18  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Вы только не обижайтесь, но именно постановка вопроса в таких формулировках, которые по своей сути подталкивают не к правильным выводам, а скорее к тем, которыми пользуются популисты вроде "раньше было лучше"...

Для правильного понимания нужен многосторонний анализ который бы включал соотношение количества населения, средний возраст жизни, доступность дополнительных благ и т.д. и т.п. Центнеры с гектара ничего не значат при непонимании на какое количество ротов оно рассчитано.

А в Вашей формулировке - это источник контр продуктивного мышления и появления новый заблуждений в добавлении к старым, которых всегда предостаточно.

Одно могу сказать, так комфортно и безопасно для жизни человека, как сейчас, никогда на планете не было. То, что отдельные сообщества в результате собственной глупости лишили себя этого комфорта - это их проблема. Как будет дальше не знает никто, но риски для будущего огромны... Как собственно говоря всегда и было.

 13.11.2019 14:56  КАЛЛИСТРАТ => © 

Хорошая статья, спасибо!
Раз уж о хлебе:
- средняя урожайность зерновых при князе Владимире была 5-7 центнеров с гектара.
- средства производства: лошадка, соха, короб через плечо с зерном, серп, и т. д., а также чистый воздух и полевые песни ;
Через тысячу лет.
- средняя урожайность зерновых при товарище Горбачёве - 15 центнеров с гектара;
- средства производства: вся индустриальная мощь Советского Союза, загаженный воздух и колхозный мат-перемат ;
Вопрос: так когда было лучче? ))))) 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше