Іспанка - блідий кінь під блідим вершником, ім`я якому "смерть"
Кетрін Енн Портер відгук до повісті "Блідий кінь, блідий вершник" Кетрін Енн Портер
Одкровення Апостола Іоана 6:8
В 1918 році журналістка зі США з міста Денвер Кетрін Енн Портер захворіла на хворобу, що називалась тоді "інфлюенца" або просто "іспанка", яка стала найвідомішою на даний час пандемією пташиного грипу H1N1, котра забрала за приблизними підрахунками від 20 до 100 мільйонів життів (мізерні 2.5% летальності від загальної кількості інфікованих). Пережитий жах вона зобразила в повісті "Блідий кінь, блідий вершник". І чужий досвід їй для цього не знадобився...
Звідки ж взялась "інфлюенца" на останньому році Першої світової війни? Пряма цитата з радянського видання творів Кетрін Енн Портер серії "Библиотека литературы США":
Она сидела за своим столом, не сняв ни жакета, ни шапочки, вскрывала конверты и делала вид, будто читает письма. На столе у нее сегодня сидели только спортивный репортер Чак Раунсиваль и «О чем толкуют в нашем Горди», но их присутствие было ей приятно. При желании она тоже могла сидеть у них на столе. Горди и Чак вели между собой разговор.
— Ходят слухи, — сказала Горди, — будто эти микробы завезло к нам в Бостон немецкое судно, конечно закамуфлированное. Пришло оно не под своим флагом. Правда, нелепость?
— Может, это была подводная лодка, — сказал Чак. — Поднялась ночью со дна морского и пробралась к нам. Так и звучит-то лучше.
— Безусловно, — сказала Горди. — В деталях всегда какая-нибудь неувязка… Микробы будто бы распылили по городу — началось, как вам известно, в Бостоне, — и будто бы кто-то видел, как над бостонской гаванью поднялось странное густое, маслянистое облако и медленно разошлось над тем районом. Видела все это, кажется, какая-то старушка.
— А кто же еще может такое увидеть? — сказал Чак.
— Я вычитала это в нью-йоркской газете, — сказала Горди. — Значит, все правда.
Чак и Миранда так громко захохотали, что Билл вскочил с места и негодующе посмотрел на них.
— Горди все еще читает газеты, — пояснил Чак.
— А что тут смешного? — сказал Билл, снова сел на место и, насупив брови, уткнулся в бумаги, кучей лежавшие у него на столе.
— Это облако, наверно, видел кто-нибудь из нестроевых, — сказала Миранда.
— Разумеется, — сказала Горди.
— Может быть, член комиссии Лоска, — сказала Миранда.
— Или спаситель Монса, — сказал Чак. — А то кто-нибудь из государственных служащих.
Власне нічого нового в цих роздумах не було, як у будь-яких роздумах на посиденьках, коли людям мало що відомо, а чисельні теорії змов бродять довкола немов зграї голодних шакалів. Йшов уже четвертий рік Великої війни і гіпотеза, що це була таємна зброя німецького генштабу, сама напрошувалася на язик. А ще говорили, що захворювання поширюється через пігулки від головного болю німецької компанії "Байєр". А керівник санітарної служби цивільних суден Філіп С. Доун в одному з інтерв`ю натякнув про німецьких агентів, що розпилюють мікроби містами. І кому ж, як не йому, знати правду.
Це факт, що інфлюенца розпочала свій марш Америкою саме в Бостоні. Її привезли моряки, що перевозили військовий контингент з США на європейський театр військових дій. Новобранців спочатку кілька місяців тренували в спеціальних навчальних таборах, а потім саджали на судна і відвозили в Європу.
28 серпня 1918 року в Бостоні з грипом злягли перші вісім матросів. Наступного дня кількість зросла до 58, а ще через день - 81. Через тиждень були зареєстровані перші випадки захврювання серед населення. 8 вересня в Бостоні померли перші три моряки. А далі пішло поїхало...
Вірус потрапив до перших військових таборів, де було зібрано до купи десятки тисяч молодих та здорових людей, що очікували відправки на фронт. До прикладу в таборі в Девенсі поблизу Бостона було до 50 000 новобранців, які почали масово хворіти і уже скоро кількість померлих за день перевищив цифру в 100 осіб. У інших місцях скупчення військових картина виглядала не менш жахливо.
В табір в Девенсі вказівкою з Вашингтону були негано направлені найкращі медичні фахівці, щоб розібратися в ситуації, яку було охарактеризовано, як спалах "іспанського грипу"... І тут виникає цікаве питання: чому саме іспанського?
Історія іспанського грипу розпочалася значно раніше, ще в лютому 1918 року на курорті в Сан-Себастьяні, де тоді, коли Європа тонула в потоках крові та бруду, можна було цілком мирно провести час розкошуючи в одному з місцевих готелів чи будинків відпочинку. Іспанія була нейтральною країною і в війні участі не брала. Проте раптова поява грипу, що масово підкошував відпочиваючих, стала проблемою для місцевого бізнесу. Втім лише бізнесу. Цей грип дуже швидко поширювався, швидко збивав хворого з ніг, проте через три дні надвисокої температури, що здавалося ось-ось розколе термометр, відступав, залишаючи неприємний біль у м`язах та кількатижневу втому. Смертність не перевищувала втрат від сезонних захворювань (0.1% від інфікованих) і власне нікого особливо не цікавила. Бо була війна, люди гинули від куль, голоду і більш агресивних хвороб типу тифу, холери та різних форм дизентерії.
Та й не факт, що цей грип вперше з`явився в Іспанії. Просто преса воюючих сторін була зайнята війною, строго цензурувалась, а іспанські ЗМІ були мирні і вільні. А враховуючи те, що скоро грипом захворіло пів країни і в тому числі й король Альфонсо XIII, писалось про нього багато і насполегливо. Від того, коли в квітні почали масово хворіти жителі Азії, США та решти Європи, назва "іспанка" уже приклеїлась назавжди.
З квітня по червень 2018 року "триденний грип" бушував серед солдат воююючих сторін. Німецький генерал Людендорф, який готував рішучийчий літній наступ на позиції союзників скаржився, що саме ця лихоманка в кінцевому випадку поламала його плани, не давши зібрати до купи всі фізичні й моральні сили Рейху для переможного прориву.
Втім "іспанка", охопивши чималий шмат території в літню пору 1918 року затихла, непомітно перекинувшись далі на Азію, Японію та Китай. Але, що трапилось зі штаммом вірусу потім і де напевне не знає ніхто. Можна було звичайно очікувати його послаблення від чисельних мутацій, як це траплялося з вірусами сезонного грипу та навіть сибірської язви або холери. Кому цікаво варто почитати про загін 731, що розробляв бактеріологічну зброю для японської армії і тестував її на китайських селянах. В кінцевому випадку японці так і не змогли вивести стійких агресивних штамів, що не втрачали б свою вбивчу міць. Проте мати-природа кинула свої кості інакше і "іспанка" раптово мутувала всупереч логіці кудись не туди. В той час, коли в серпні Бостоні з`явилися перші хворі моряки, нова версія вірусу уже спричинила чисельні втрати в південно-східній Азії, Японії, Китаї, країнах Центральної та Південної Америки. Проте втягнутий в війну світ не міг опиратися. Крім того, хоча уявлення про мікроби та віруси уже було, та до винайдення електронного мікроскопа, відкриття ДНК та РНК чи ефективних засобів пониження температури мав пройти чималий час. Другий етап "іспанського грипу", що помітно зміцнів пройшовши через мільйони людей, в кінці літа 1918 року лише починався...
Приблизно 20% хворих переносили оновлену інфекцію легко і дуже швидко одужували. Але для усіх інших усе було не так. У них розвивалось жахливе захворювання з високою температурою, в результаті якого легені починали наповнюватись кривавою рідиною, в яку вони ж перетворювались під дією вірусу. Частина з них помирали практично миттєво через добу чи дві. Інша частина починала хворіти з симптомами звичайного грипу, які через 5-6 днів перетікали в запалення легень, яке в свою чергу або вбивало хворого або від якого він відходив тривалий час. Уже значно пізніше стало відомо, що клітини легень в тілі людини унікальні тим, що містять "ензими", які необхідні вірусу для розщеплення одного з білків, що є частиною процесу утворення нових копій віруса.
Кетрін Енн Портер пережила останню стадію, про що й розповіла в повісті "Блідий кінь, блідий вершник", де власне вона й є головною героїнею. В лікарні вона зустріла кінець війни, який, зупинивши кровопролиття, не зміг зупинити подальшу криваву жатву. Іспанка продовжувала лютувати далі ппо містах та селищах США.
Графік смертності нагадував букву W: найбільш вразливими були діти до 5 років, молоді, здорові люди від 20-40 та старші 60-65... Міцні організми здорових людей так потужно накидалися на вірус шаленою температурою, що в битві забували про саме тіло, яке швидко ставало жертвою цього протистояння. А медицина була навіть не в змозі щось цьому протиставити. Головній героїні лікарі рекомендували вживати морозиво. Не важко здогадатися з якою саме метою...
"Блідий кінь, блідий вершник" - це розповідь про кохання на піку епідемії. Не знаю чи на часі таке чтиво, але можливо історія "іспанки", яку ніхто не стримував, варта уваги в часи, коли світ намагається вкоськати "коронавірус"... Бо кому ж зараз точно відомо, що чекає його після мільярда мутацій, якщо відкрити зелене світло безумовному поширенню у всі боки? "Просто треба перехворіти", як бачимо, інколи може закінчитися й так. І лише потім, як було й з "іспанкою", що зрештою зникла без сліду, матимемо хеппі-енд...
Інфлюенца 1918 року зникла так само раптово, як і з`явилась, після того, як нею перехворіло більше третини населення Землі. Можливо по причині пониження резистентності самого вірусу, можливо через вироблений імунітет та смерть найбільш схильних до зараження людей, можливо через сувору зиму, що накрила північну півкулю, а можливо через комбінацію усіх цих факторів. Усі наведені в тексті цифри приблизні, бо окрім США практично ніхто жодної статистики смертності не вів. Власне саме завдяки цим даним відомо доволі точно, що наприклад середня тривалість життя американців у 1918 році в порівнянні з 1917 роком зменшилась на 12 років і досягла пятидесятирічного мінімуму. А сам вірус через вісімдесят років був декодований через фрагменти інфікованих легень в Армійському інституті патології, який був створений ще в часи Громадянської війни для збереження усіх відхилень від норми, які трапляються в збройних силах США.
Людство не може передбачати майбутнє. Воно може лише вигадувати теорії змов, пасивно спостерігати або активно боротися, опираючись на досвід з минулого та знання про природу речей. І діяти, виходячи з цього...
