03.10.2013 00:15
for all
482 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Тетяна Ільніцька

Поетично-географічний вимір села Грузького

Рецензія на книжку «Буслів суд. Грузецькі оповідки» Євгена Букета

Відрадно бачити, що у наш час традиція збирання, обробки і збереження фольклорних переказів, бувальщин, легенд, анекдотів, культивована протягом століть П.Кулішем, О.Стороженком, М.Драгомановим, В.Гнатюком, Д.Білоусом не переривається. З’являються нові видання, які мають на меті зберегти для наступних поколінь зразки усної народної творчості, виконуючи таким чином просвітницьку, дидактичну, акумулятивну функції у сучасній культурології. Саме таким виданням, до якого увійшли зафіксовані фрагменти народної пам’яті, є «Буслів суд. Грузецькі оповідки» Євгена Букета (Київ, 2009).

Розглянемо докладніше, якими принципами керується Євген Букет, відбираючи матеріал для своєї книги. Визначальним є географічний чинник: безпосередня територіальна належність підкреслена уже в другій частині назви книги – «Грузецькі оповідки». Ряд оповідок видання – це народні перекази, пов’язані із етимологією та виникненням на мапі України села Грузького. Дія всіх без винятку творів відбувається у цьому ж селі. Не менш важливим є й історичний принцип: хронологія подій – від появи першої хати і аж до наших днів. Отже, часопростір книги – це мала батьківщина автора із конкретними географічними координатами, її оповіді то наближаються до сучасності, то уводять читача у віддалене й близьке минуле.

Тематичний ракурс «Буслового суду…» відбиває усю строкатість і нерівність сучасного українського провінційного життя. Шари пам’яті та ідеології накладаються один на одного, утворюючи дивний конгломерат поглядів і світоглядних систем, які є протиборчими, суперечать одна одній. Так часто буває, що представники різних поколінь перебувають у своєрідному комунікативному розриві. Це вже ніби ознака нашого часу – «Знак на джинсах» (а може, означення різнополярності нашого суспільства?) І добре, коли світоглядні суперечки завершуються так, як описує автор у цій бувальщині.

Селяни Грузького пам’ятають і переповідають багато. Але досить часто ці знання збігаються із прочитаним у підручниках з історії, що вийшли за радянської доби («Панська карета», «Скарб у підземеллі»). Інколи акцентуація та розстановка наголосів зсувається у бік сучасного перепрочитання історії. Так, скажімо, в оповідці «Яка краса» зринає згадка про Голодомор (цілком логічно припустити, що мешканці Грузького – вцілілі свідки – повинні у деталях пам’ятати події того страшного часу), а в творі «Українські партизани» наводяться відомості про існування на території села партизанських підрозділів ОУН. Мабуть, у такій історичній «нерівності» нема нічого дивного. Адже сьогодні значна частина суспільства живе стереотипами, нав’язаними радянською добою, і Євген Букет, як правдивий і безсторонній правдописець, не міг не оминути цього явища. Зрештою, історична правда – річ цілком умовна, і завданням справжнього історика-краєзнавця є максимально наближена до першоджерела передача зібраних відомостей.

Анекдоти, гумористичні бувальщини, почуті й переказані в «Бусловому суді…», викликають щирий сміх. «Ремонт», «Колорадський жук», «Марка – чорний», «Трилітровий мир» – це ті твори, у яких звичаєве право органічно переплітається із реаліями сучасного життя, а раціоналізм і зашореність поступаються місцем вигадці й фантазії. Іноді фантазійний елемент виводить читача за задумом автора у інший вимір існування… «Нечистий водив…» – кажуть у народі в таких випадках (бувальщина «Телепортації»).

Безмежний світ кохання, у вимірі якого не лише ми – створіння, наділені розвинутим інтелектом і душею, а й птахи небесні, герої бувальщини «Буслів суд». Почуття любові – ірраціональне, незбагненне явище, від нього і на вербі можуть вирости вишні… Як, звідки воно приходить, а головне, чи можна вберегти його, і яким чином це зробити? Народна мудрість дає свої відповіді на всі ці питання. Уважний фольклорист лише має прислухатися до гомону поколінь.

Особливою теплотою віє від присвят і підзаголовків до деяких творів, у яких Євген Букет згадує односельців, з уст яких були записані історії його книги. Пам’ять у вигляді графічного знаку… Ніби дрібниця, але водночас і свідчення чиєїсь присутності на цій землі.

«Буслів суд…» як текст розгортається у межах публіцистичного стилю. Євген Букет, по суті моделюючи один із різновидів нон-фікшену, свідомо уникає метафорики, тропіки, стилістичних фігур – усієї художньої вибагливості, властивої творам мистецького спрямування. Текстуальна стратегія книги базується на інформуванні потенційного читача: безпосередня фіксація і передача знання. Такий естетичний пуризм є своєрідною авторською настановою, покликаною не переобтяжити оповідь, а радше навпаки – зробити її максимально простою і доступною для сприйняття.

«Буслів суд…» Євгена Букета становитиме інтерес для всіх тих, хто цікавиться побутом і фольклором України, зокрема, її окремих регіонів. Книга, безумовно, буде цікавою жителям Макарівського району, оскільки саме про ці місця йдеться, стане у пригоді вчителям і школярам, журналістам, працівникам культурної сфери, загалом небайдужим до історії рідного краю.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись