Королівський цвіт
П`єса на 2 дії
Дійові особи:
Катерина – молода, неодружена королева Франції.
Анна, Жанна – придворні дами.
Маргарита – сестра Катерини, королева Іспанії.
Клод де Пассe – граф.
Рене Жарон – перший міністр королеви Катерини.
Маркіза де Пассе – його дружина.
Жак Делюрі – другий міністр.
Марія – служниця.
Франческо Делюрі – брат Жака, радник Катерини.
Алькон – королівський лікар.
Соловей – пташка з України.
Почет Маргарити, Придворні
ДІЯ 1
СЦЕНА 1
Парадний зал палацу. На троні сидить Катерина, біля неї – Рене, Жак, Франческо, збоку – Марія.
Катерина. Не кращий час для нашої країни.
Із Англією – на межі війни,
Річ Посполита не у дружбі нині
Із нами. Так це, містер Делюрі?
Франческо, повідомте, що відомо.
Франческо. Ваша Величносте, вчора посол
Англійський передав папір. У ньому
Звернення щодо графства Дель – Амол,
Щоб Франція віддала його землі.
Катерина. Які ж вони наводять аргументи
Й чому?
Франческо. Вказівка є у документі,
Що в графстві колись лиш англійці жили,
Прийшли французи і їх потіснили.
Катерина. Брехня. А чим займається це графство?
Жак. Ростить томати. Імпортує пасту.
Катерина. Що ж, вирішимо згодом це питання.
Хто ще, Маріє?
Марія. Передає вітання
Іспанська королева Маргарита.
До Вашої Величності - з візитом.
Катерина. Сестра? Який сюрприз! Що ж, хай зайдуть.
Входять Маргарита з Почтом.
Маргарита. Бонжур. Привіт, сестрице Катерино!
Катерина. Як рада я, що ви прибули нині.
Іспанцям раді ми завжди. Бо ж ця країна
У дружбі з нами. Чи ведуться війни?
Як справи у політиці?
Маргарита. Чудово.
Закінчилась війна. І разом знову
Із нами східні землі, як колись.
Я знаю – ви думками не зійшлись
Із Англією.
Катерина. На межі війни.
Рене. І вимагають, щоб віддали землі
На заході.
Маргарита. І… багато землі?
Жак. Графств із п’ять, а то і більше, певне.
Рене. Точніше – шість. Сьогодні документи
Прийшли за шостим.
Маргарита. Які ж аргументи?
Франческо. Що тут колись мешкали люди
Із Англії.
Маргарита. Заява приводом лише для війни буде.
Катерина. І буде, певне, між нами війна.
Рене, наказ віддайте генералу.
Хоч в Англії солдатів є чимало,
Та й в нас не менше.
Маргарита. Армія моя
Надасть вам допомогу.
Катерина. Вам будемо до скону вдячні ми.
Маргарита. Не слід – допомогли ви у війні
Із Пруссією.
Катерина. Що ж, Рене, ідіть.
І звістку генералу принесіть
Про бойову готовність.
Маргарита. Ну а ми
Теж будем готуватись до війни.
Рене іде.
Катерина(втомлено). Ну – знов війна. Як час минає швидко.
Не відійшли від Рим сякої війни,
А тут… знов Франція висить на нитці,
Знов повно шуму, повно метушні.
СЦЕНА 2
Сад біля палацу. У ньому гуляють Катерина, Анна, Жанна, Маркіза.
Катерина. Рада, що ви приїхали до нас.
Маркіза. У нас у графстві зараз дуже тяжко.
Катерина. Ми радо приймемо і Клода, й Вас,
Бо розуміємо, як вам там важко.
За ваше графство точиться війна.
Анна. А що, англійці вже дійшли до Делю?
Жанна. Ні, але боєм повниться земля
Вже недалеко від самої Сели.
Катерина. Як вже набридла бою метушня,
Та поки що ще графства усі наші.
Маркіза. І, як раніше, нам дає земля
Цих графств і фрукти, й м`ясо, й сир, і пряжу.
Входить Клод, поклоняється королеві, вітає дам.
Клод. Пробачте, що осміливсь заважати.
Ваша Величносте, ми з мадам де Пассе
Маємо зараз в графство виїжджати.
(до Маркізи) Як добре, мила, що знайшов тебе.
Катерина. Так, звісно, Клоде. Будьте обережні.
Клод. Ходімо, люба.
Маркіза. Звісно, я іду.
Анна. Дорога небезпечна прибережна.
Клод. Ми їдемо полями Рен – де – Ку.
Клод і Маркіза ідуть.
Анна. Ваша Величносте, уже пора обіду.
Жанна. Без Вас не сядуть і не подадуть.
Катерина. Ідіть без мене.
Жанна. А Ви?
Катерина. Я не піду.
Мені нехай пізніше принесуть.
Анна і Жанна ідуть.
Катерина. Як важко! У країні йде війна.
Занепадає мова і культура.
Усюди шум, усюди метушня,
Без майбуття живе мануфактура.
Як я втомилась1 і від метушні,
Від справ державних і від суперечок,
Від звичної цієї суєти…
Якби ж то птахом стати… І лелечим
Ключем полинути у височінь,
Туди, де хмари линуть журавлино,
Де відблисками сонця грає синь…
Але ж… На кого лишиться країна?
Безсонні ночі. Втомлене життя.
Без відпочинку важко щось зробити…
І – знову шум. І – знову метушня,
Немов без неї неможливо жити.
Влітає Соловей.
Соловей. Тьох – тьох!
Катерина. Який же дивний птах ось цей!
Як звуть тебе? З якої ти країни?
Соловей. Тьох – тьох! Я – український соловей.
Я прилетів із гаю в Україні.
Катерина. Що? Україна? Щось не знаю я
Таких земель… Ти з заходу чи з сходу?
Соловей. Я із Поділля. Я із-за Дністра,
Від тихого стражденного народу.
Катерина. Будь ласка, розкажи про ось той край.
Відволіктись від метушні так треба…
Соловей.(співає)Моя країна – це зелений гай,
Чарівний ліс і чисте синє небо.
Це – тихий плюскіт сивого Дністра,
Спокійні хвилі моря золотого,
Це чайок крик і пороги Дніпра,
І Бугу теж запінені пороги.
Там мій народ страждає довгий час,
Бо в них забрали мову, пісню, волю.
Він служить там і в полум’ї образ
Киплять серця у кайданах неволі.
Катерина. За що ж страждає твій народ? За гріх?
Він провинився, воював, напевне?
Соловей. Ні, поважає й любить він усіх.
Він просто слабший за сусідні землі.
Бо Україна зросла не в війні,
А у чарівній веселковій мові,
У тихій непорочності, в красі,
У цвіті золотавім калиновім.
Катерина. А що це, пташе, калиновий цвіт?
Соловей. У нас є кущ, що зветься так – “калина”.
Він ростить ягоди впродовж багатьох літ,
Є символом красуні - України.
Його цвіт білий, наче перший сніг,
Як молоко, неначе непорочність.
І розцвітає, щоби радувати всіх,
Він однієї зоряної ночі.
Щоб запалити у серцях любов,
Щоб серце не лишилося порожнім…
Ще й ягідки – червоні, наче кров,
І серце замість кісточки у кожній.
Катерина. Яка краса – і цвіт, й твоя земля!
Хоча у мене є своя країна,
Як хочу хоча б раз побачить я
І Україну, й ніжний цвіт калини!
СЦЕНА 3
Кімната у палаці. Біля вікна стоїть Рене.
Рене. Бажання влади полонить мене.
Я все життя ішов до цього слова.
В останню мить мене, Жарон Рене
Відкинути! І – яка горда мова.
Бо ж королеві треба чоловік.
Вона, ти бачиш, хоче ще й кохання!
Чекати ще не можна цілий рік!
Корона! Влада! Гроші! Панування!
Вона відмовилася піти під вінець.
Зі мною. Із самим Рене Жароном!
То є ще варіант. Один старець
Мені дав сік з якогось чудо-грона,
Страшну отруту. Скоро в нас бенкет.
На ньому, певне, буде із півміста.
Ось тут мій вихід, мій щасливий злет.
Я буду королем, а не міністром!
Бо за законом, як гине король,
Перший міністр бере цю посаду.
А цього соку у вині лиш моль
Мені дасть й гроші,і корону, й владу!
Входить Жак.
Жак. Рене, прошу, допоможи мені.
Рене. О, звісно, допоможу, любий друже.
Чи треба нам замовити пісні,
Чи страви віднайти, цікаві дуже.
Жак. Ні. Річ у охороні. Бо й букет
Приніс одного разу зміну влади,
Отруєний. А це буде бенкет.
Мій друже, прошу, дай мені пораду.
Рене. Всі - свої люди. Тож постав солдатів –
І вистачить. Не буде зовсім змов.
Жак. Гаразд.
Виходить.
Рене. Ми ж ось тут не кати.
І зайва – зайва! – не проллється кров.
СЦЕНА 4
Бенкет. У парадній залі палацу за столом з різноманітними стравами сидять Катерина, Маргарита з Почтом, Рене, Жак, Франческо, Клод з Маркізою, Жанна, Анна.
Жак. І Ви вважаєте, що виставить кінноту
Вперед потрібно? Лише долю соту
Складає військо це у нас.
Франческо. Дивись, не перебільшуй, брате.
Радше, не переменшуй. Час
Цей наш, треба сказати, -
Час кінноти.
Клод. І справді, коні
Потрібні. Біля міста Крідже,
Де усе видно, наче на долоні,
Англійців наздогнати буде швидше
Саме кінноті.
Маркіза. Але ж там – лісові простори,
Сховатись можуть наші вороги.
Клод. Ми візьмемо над ними гору,
Бо у нас більше сили і снаги.
Розвідка вчора передала
Розмову з Англії солдат.
Вони тоді усім казали,
Що знають, як поставить мат
У цій грі шахів. Бо засаду
Поставили біля Ла – Праду.
Ми обійдемо разом місто
Й побачимо, яка в них буде пісня!
Анна. Я впевнена – в нас буде перемога,
При чому дуже скоро, дуже швидко.
Жанна. Якщо ще Франції не перейшла дорогу
Англійська зацікавлена розвідка.
Катерина. Чому ж мовчите Ви, містер Рене?
Рене.(убік) Вона що, вже підозрює мене?
(до Катерини) Ваша Величносте, я просто вже втомився.
Й хвилююся. (убік) Невже проговорився?
Маргарита. Хвилюєтесь? За армію? За бій?
Рене. Так… Так…
Жак. Аж голос твій
Дрижить, мій друже.
Вбігає Марія, кланяється Катерині і Маргариті.
Марія. Ваша Величносте, новини з поля бою.
Катерина. Які, Маріє?
Марія. Тільки-но зі мною
Говорив посланець самого генерала.
Вони вже зброї втратили чимало,
Але англійці загубили дорогу
Й здалися. Перемога
Усі, крім Рене. Перемога!
Маргарита. Що ж, можемо всі разом святкувати.
Хочу цей келих я за всіх підняти.
Усі. Ура! Ура.
Рене. (вбік) Усе! Мій час настав.
Закінчився час дитячих забав.
Пора серйозно правити. О влада!
Ти в моїх мареннях! Ти моя відрада!
Непомітно кидає Катерині щось у кубок. Та випиває і падає без свідомості.
Маргарита. Сестра! Сестра!
Марія. Ваша Величносте, що з Вами?
Анна (жахається). Вино отруєне!
Жанна. То радість, а то – драма.
Рене. Це все англійці! Певне їх розвідка
Дісталась до палацу дуже швидко.
Клод. Закрийте виходи!
Маргарита. Поставте охорону!
Покличте лікаря, містера Алькона!
Входить Алькон, підходить до Катерини, пробує пульс.
Алькон. Серце ще б’ється. Так, це все вино.(Принюхується).
Це зрада! Бо отруєне воно.
А королеву слід у ліжко занести.
І принесіть холодної води!
СЦЕНА 5
Кімната Катерини. Вона лежить на ліжку біля вікна. Поряд сидить Алькон і готує якісь ліки. Входить Анна.
Анна. Пане Альконе, як же справи в Вас?
Її Величність як нам лікувати?
Алькон. Погані справи. І покаже час,
Чи зможе вона ще когось прийняти.
Анна. О жах!
Входить Жанна.
Жанна. Я чула останні слова.
О лікарю, невже все так погано?!
Алькон. Тут під загрозою її життя.
І хоч відкритої немає рани,
Але таких у мене пацієнтів ще не було.
Катерина ворушиться. Усі дивляться на неї.
Анна. Ваша Величносте! Ви…
Катерина. Так, я усе чула.
Прошу, лишіть мене на самоті.
Усі, крім Катерини, виходять.
Катерина. Яка красива липа у вікні!
Я пам’ятаю її ще, коли була
Маленькою принцесою. Стояла
Біля неї я, бувало,
І чула, як та бджолами гула.
О липко мила, помираю я.
Я думала, тебе переживу.
Але ж… На кого Францію лишу?
І ще є мрія чарівна моя:
Побачити іще раз Солов’я,
Почути його спів в сплетінні віт
Й побачити той калиновий цвіт.
Через вікно влітає Соловей.
Соловей. Тьох – Тьох!
Катерина. Почули ці мої слова дерева!
Соловей. Що сталося із Вами, королево?
Катерина. Це зрада все. І помираю я.
Так мріяла почути Солов’я.
Прошу тебе, будь ласка, заспівай
Мені востаннє про твій рідний край.
Соловей(співає). Зелений ліс, лани - у чистих росах,
Птахи співають в променях ясних.
Чарівні верби розплітають коси,
Лелеки білі гнізда в’ють на них.
Немов сльоза, з дерев тече живиця,
Шумить, клекоче літній очерет.
Глибокі, чисті, зоряні криниці
Відображають сонця тихий зле.
Стоять дуби – могутні, золотаві,
Знімає ніч так зоряно вуаль.
Там аметистами – фіалки в травах
І ріки чисті, як гірський кришталь.
(до Катерини) Про що ще ви почути би хотіли?
Катерина. Ти піснями захопиш цілий світ.
Востаннє заспівай мені про диво –
Тендітний, ніжний калиновий цвіт.
Соловей(співає). Мов пісня літа, мов дівочі очі,
Мов дивні кварци з давніх надр гір,
Спокійно розцвітає серед ночі
Калина відблисками тихих зір.
Цвіте, немовби перший поцілунок,
Не гасне її зоряна краса.
Вона цвіте, немов весни дарунок,
Немов дівочі зоряні вуста.
СЦЕНА 6
Кімната Рене. Біля вікна стоїть Рене.
Рене. Прийшов мій час! Мій час прийшов. Нарешті!
Я розпущу міністрів усіх решту,
Вся Франція буде лише моя!
Це – мрія усього мого життя!
Та королева може ще змінити
Закон. І доведеться вбити
Якогось ще одного короля…
Не побоюсь піти і на це я!
Чи то це Жак буде, а чи Франческо, Клод –
Мені все рівно буде в підданстві народ!
Прийшов мій час – чудовий, золотий!
Вбігає Жак. Рене швидко стає “лагідним”.
Рене. Чому, мій друже, ти схвильований такий?
Що сталося? Скажи мені, благаю.
Жак. Ой, швидше, Рене! Королева… помирає.
СЦЕНА 7
Кімната Катерини. Вона лежить на ліжку, а біля неї стоять Алькон, Анна, Жанна, Клод, Маркіза, Жак, Франческо. Найближче до Катерини – Маргарита, яка плаче. Трохи поотдалі стоїть Рене. Жанна, Анна та Маркіза теж плачуть. Клод заспокоює дружину.
Алькон. Пульс вже нечастий.
Маргарита.(стан, схожий на істерику) О моя сестричко!
Чому у тебе таке зблідле личко?
Жанна. І залишаєте ви нас на кого?
Рене.(убік) Ура! Ура! Усе – вже перемога!
У вікно б’ється Соловей.
Катерина.(слабко) Останню волю виконайте мою.
Прошу, вікно відкрийте Солов’ю.
Жак відкриває вікно. Влітає Соловей з суцвіттям калини.
Соловей. Ваша Величносте, приніс, що обіцяв.
Це – калиновий білосніжний цвіт,
Що розцвітає в час нічних заграв,
Коли спокійно й тихо спить весь світ.
Катерина. Який же він чарівний, ніжний, милий!
Мені одразу вже додались сили.
І відчуваю, що ще буду жити.
Рене.(гнівно) Як? Що?(до Солов’я) Як смів ти прилетіти?
Вириває з рук Катерини суцвіття. Враз його покриває дим. Коли він розсіюється,замість Рене стоїть великий сірий будяк.
Жанна. Рене – той зрадник!
Клод. Й держить таких світ!
Соловей. Так, його викрив калиновий цвіт.
Як був він у душі будяком лиш злим,
Так все життя і лишиться таким.
Катерина. Я житиму. Спасибі, любий птах.
За те, що мовив про народ в сльозах,
За те, що розповів про Україну
І врятував мене цвітом калини,
Що виконав усе, що обіцяв…
Ти всю країну нашу врятував!
Я Україні всій допоможу
І калиновий цвіт у серці збережу.
Завіса.