30.05.2020 18:14
for all
26 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Народна справа (Львів)

Про комуну або колективізацію

20.04.1930 | № 16-17

Вже кілька тижнів пишуть усі наші та й чужі газети, що на Укра­їні за Збручем розпочали більшови­ки насильну «колективізацію» і що через те попало вже багато укра­їнських селян в нужду, а багато втратило не тільки майно, але і життя. Що це таке «колективіза­ція»?

Це слово походить від латин­ського слова: «коллего», що значить: «збирати», або «стягати до купи». Отже колективізація робиться так, що більшовики на наказ уряду з Москви приходять в кожне село і кажуть до господаря: Віднині все Ваше поле і майно, вся худоба, хата і все, що в хаті і в скрині — вже не ваше. Це все забираємо до спілки, до одного ве­ликого господарства в селі, а ви будете всі разом управляти землю і за це матимете харч і одяг. Нічим не потребуєте журитися. Зробите свою роботу і вже. Податків не будете платити, за жінку й діти не потребуєте дбати, бо уряд і їх вдя­гне і погодує, а діти будуть спільно виховуватися.

Отак приблизно представляють більшовицькі урядники майбутню долю селянина. І починають стягати все майно і худобу до одного якогось магазину та стайнів. Господар пе­рестає бути господарем і його мають право зараз викинути з хати та й загнати до якихось спільних бараків, поки будуть побудовані будинки ніби казарми.

Така колективізація то є власне комуна. Майно і земля стає нібито власністю всіх, але так, що всі мають на нім працювати, а уряд за це дає їм їсти і прикрити тіло. На всіх була би спільна кухня, отже всі їли б однаково, та й усі одна­ково вдягалися б, мов вояки в казармі. Таким чином все майно села стає одним фільварком, якого вла­стителем стає дійсно московський уряд, а селяни, дотеперішні госпо­дарі, стають слугами на тім філь­варку. За найменший непослух має голова фільварку право засадити такого до тюрми.

Подумаймо, чи можливе таке життя. Знаємо, що навіть два брати не хочуть спільно господарювати і ді­ляться майном по батькові. Бо вже така людська вдача, що чоловік охочіше працює і чується щасливішим, коли знає, що працює на своїм і що він за своє відповідає. Треба би хіба святих людей, щоб так любилися, як мати любить ди­тину, щоб щось подібного було можливе в світі. Це було би також можливе, якби два-три господарі, розумні, згідливі і совісні добро­вільно злучили свої господарства в одне й спільно господарювали, як одна примірна родина. Але й це дуже важко. А вже подумати, щоб таку спільну господарку, хоч би й добро­вільну, провадило приміром сто го­сподарів, неможливо. Завжди найшовся б там несумлінний, що „маркірував би* і жив би з праці других, на це не годились би совісні, і така комуна розпалася б.

А що ж говорити про таку кому­ну, яку захотіли здійснити більшо­вики раптом і насильно І Це є не­можлива річ. І хоч би навіть під примусом і погрозами були довели діло до кінця, то воно було би їх самих зруйновало. Люди радше втікали світ за очі або накладали на себе руки (і так бу­ло), а не жили й працювали в комуні, бо це проти людської вдачі і натури. Кажемо ще раз: Така спілка може навіть з деяких причин була би для хліборобства добра, але тільки тоді, якби в ній були всі чесні і сумлінні, просто святі люди, що пристали б до спілки добро­вільно, аби навзаєм полегшити свою долю. Та зганяти людей, як худо­бу до фільварку і класти наставни­ків, це гірше панщини й кріпацтва.

Тому люди в Україні попали в рузпуку і що там діялося і ще ді­ється, то знаємо з газет. Нарешті й московський уряд *) побачив, що втяв цим разом не тільки нерозум­ну але й собі самому шкідливу штуку — і ту насильну колективі­зацію поки що відкликав. Щоб тро­хи утихомирити обурене до крайності населення, заборонив уряд також насильне замикання церков. Та це вже багато не помогло. Раз, що тої заборони більшовики не дуже бояться, бо знають, що уряд не зганьбить їх і не покарає за українського селянина, бо селянин український, а уряд московський і більшовицький. Отже подекуди продовжується те лихо. А друге, що великої шкоди, яку накоїли, вже не направлять. Селяни не вірять в ту заборону й знають, що то або підступ або передишка. Тому, хоча ніби дозволяють їм вертати до своїх господарств і сіяти на своїм грунті, та не всі до сіяння візьмуться. Пе­ред усім хоч би й хотіли, та не зможуть, бо спроба комуни знищи­ла їх. Худобу і інше або не відда­ли, або десь пропала, або самі господарі в розпуці порізали, як почули, що будуть відбирати. Збіжжя також не всі мають на насіння. Отже йде велика загроза нужди і голоду, що пошкодить українському народові, але й відіб`ється на москалях.

Отаке діється за Збручем. Правда, декому там добре живеться. Головне москалям і тим нашим пе­ревертням, які всюди знайдуться і помагають з свого рідного брата стягати сорочку, та які і в нас за гроші вихваляють московську вла­ду. Але народ терпить і росте в його душі лють і спрага помсти та свідоме змагання до визволення з того лиха, яким є кожна неволя.


___________

*) Кажемо «московський», бо так є. Хоча й ніби в Харкові є окремий більшовицький уряд для України, але це тільки для ока, бо цей уряд мусить слухати у всьому наказів Москви. І приміром до війська і скарбу не має цей уряд у Харкові жодного права. Так отже, як перед війною над Україною панував московський цар через своїх губернаторів, так тепер панують московські комуністи через харківський уряд.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 30.05.2020 23:06  © ... => Каранда Галина 

Просто судячи з цієї замітки в 1930 році селяни за Збручем чітко були глибоко нещасні. Звідси й питання... Цікаво що думають ті, в кого в 90-х такую прєкрасную страну потєрялі.

 30.05.2020 21:10  Каранда Галина => © 

За колгоспи не знаю. В нас був радгосп. Формулювання "чи були щасливі" трохи дивне. "Чи жили в достатку?" Моя бабуся казала: "ми багаті - в нас є корова". Багатством, правда, і не пахло, але голодні ніколи не сиділи... Я так розумію, що наявність власної корови і вплив цього факту на оцінку свого становища селянкою свідчить про те, що експеримент з колективізації провалився, і люди не до кінця перевиховалися.