08.05.2020 20:13

для всіх

223

2 | 2

 © Правда (Львів)

Після протестів проти більшовицького протирелігійного терору в СРСР

13.04.1930 | № 14

Могутня хвиля протестів цілого світа проти більшовицьких звірств викликала в більшовицькім царстві сильне занепокоєння. Бо велике число тих протестів виразно домагається від своїх урядів, зірвати всякі дипломатичні й торгівельні взаємини з Совєтами. Отже московські комуністи пустили в рух свої випробувані способи, якими не від нині дурять світ. цією метою голова їх держа­ви Риков пустив до заграничних газет заяву, що ніякого переслідування релігії в СССР „ані нема, ані ніколи не було". Та попсував йому інший большевицький ватажок, дійсний тепер диктатор в СРСР Сталін. На запит одного амери­канського журналіста, чи справді в Ра­дянськім Союзі переслідують релігію, Сталін зарозуміло відповів: „Так, її переслідують і будуть переслідувати й це є наше нещастя, що ми досі ще не ви­нищили попів".

Тоді большевики вигадали такий спосіб. Голову православної Церкви, митрополита Сергія примусили підписа­ти письмо, призначене для заграниці, що ніби в СРСР нема переслідування релігії, а церкви замикають лише ніби тому, що „так народ хоче". Але чекіст Фенікієв, котрого ДПУ призначило ми­трополитові за „секретаря", так незруч­но скомпонував те письмо, що всі заграничні часописи відразу впізнали большевицьке ошуканство. Не хотіли визнати це тільки часописи, які стоять на службі большевицької пропаганди.

Тоді більшовики через одну ні­мецьку пресову агенцію пустили вістку, що нібито на зборах комуністичної пар­тії в Москві 14 березня 1930 року ухвалено таку постанову: „Негайно мається при­пинити замикання церков, бо це можна робити тільки добровільно і за згодою священика". Це викликало за кордоном правдиву сенсацію. Дехто думав, що тепер вже непотрібні ніякі проте­сти, бо релігійні переслідування припи­нено. Але зразу ж на другий день сама большевицька агенція ТАСС принесла повний текст тої ухвали. В тій ухвалі сказано, що на селах (про міста нема згадки) можна замикати церкви тільки за бажання переважної більшості се­лян. Про „згоду" священника нема в ухвалі ані слова. Значить, що та постанова Центр. Комітету партії є тільки спробою заспокоїти селян, котрі — особливо на Україні — сильно противились зами­канню церков. Московська „Правда“ виразно писала з того приводу, що не йде тут про уступки рад. владі, тільки про те, щоб усунути труднощі при проведенні „коллективізації" села.

А в дійсності більшовики ні трохи не спинили свого протирелігійного по­ходу. Того самого дня, коли з`явилося відоме письмо митр. Сергія, в Тверській губернії розстріляли священика Воїнова й псаломщика Мухотіна, а свящ. Меракуліна в Мелітополі заслали на Сибір. Харківський ісполком наказав замкнути 8 православних і старообрядчих церков, а іноземцям в Москві заборонено мати власну церкву. В Мінську замкнули всі синагоги й ув`язнили всіх рабінів. Ніби „на бажання народу" замкнули в московській губернії 14 церков, у Тверщині 4, а в Богородську мають бути замкнені всі церкви і синагоги і т.д.

Орган безбожників подав недавно такі вказівки: „В протирелігійній роботі боротьбу треба вести на два фронти, день в день і безпощадно. Церкви по­замикаємо. Тільки осягнемо це зручним способом, рахуючись з положенням, щоб не тільки одиниці, але й маси пішли за нами". А на Великдень вночі 19 кві­тня 1930 року „Союз безбожників" готує по всіх містах СРСР протирелігійні маніфестації і походи. Цей „Союз" старається діста­ти дозвіл влади, щоб тої ночі було дозволено зірвати динамітом деякі церкви, а майно тих церков дати на ціль „індустріалізації" краю.

Так отже переслідування релігії йде далі. Все ж таки протест цілого світа має немаловажну заслугу: він виявив большевицьку тактику. А ця тактика збудована на брехні й ошуканстві, як взагалі все те „нове", що його творять большевики. Де більшовики обіцюють свободу, там дають рабство, де обіцю­ють мир, там викликують війни й ту найстрашнішу зі всіх воєн, якою є по­стійна революція і громадянська війна.