Казка про невгамовного крота
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Оселився Кріт на невеличкій дачній садибі недалеко від лісу. Господарі спочатку були не в захваті від такого сусідства. Та з часом заспокоїлися. Кріт облюбував місце під грушею, нарив там декілька горбків землі, грядок не псував і взагалі вважав себе охоронцем саду і городу.
Настала осінь. У Крота до турбот охоронця додались ще й клопоти підготовки свого житла до зимівлі. Він зробив під землею ще кілька додаткових ходів, змурував комірчину і наніс туди кілька чималих в’язок смачнючих дощових черв’яків. Притомившись, приліг відпочити в затишній спальні, вистеленій сухим листям і мохом.
– Хороша в мене оселя, – ворушив у дрімоті довгим носом, – Так пахне постіль на теплій пухкій землі! Шкода тільки, що гупають груші об дах, коли падають з віт! Та ще Ворона тріщить горіхами, розколюючи їх дзьобом! Не наїсться ніяк!
Кріт хоч був незрячим від народження, та нюхом і слухом рідко хто міг з ним зрівнятися. Він винюхував різні відтінки розритої землі, смачних черв’яків і личинок в ній. А на слух відчував не тільки шурхотіння непроханої Миші в лабіринтах ходів, а й неголосні звуки на поверхні.
– Знов трощить горіхи Ворона!!! – з досадою витріщив незрячі очі Кріт. І дрімота шелеснула кудись у листя.
Раптом з поверхні почулось якесь тупотіння, а згодом і на диво знайомий хрускіт. Охоронець саду і городу знехотя підвівся з запашної постелі і швиденько поповз одним з ходів нагору.
– Ти ба! Я так і знав! Це ти тупотиш тут, злодію? Та ще й капусту чужу гризеш! Краще б груші збирав, он їх скільки нападало! – лаяв оторопілого Зайця охоронець.
– Кар! Він не любить груш! – обізвалась у захист Зайця Ворона, забувши про розтрощений горіх.
– Ти б помовчала! – обернувся Кріт до Ворони, – Я тут охороняю сад! А ти горіхи без дозволу лущиш, ще й шкаралупи розкидаєш! Забирайтесь обоє з цієї дачі, бо господарів викличу!
Останні слова про господарів звірок приплів, щоб завдати злодюгам страху. Хоч злякався більше сам, тож швиденько поліз в свій підземний дім подалі від пригод.
– Кар! – здивувалася Ворона, махнувши до Зайця крилом, – Цвірінькали Горобці, що охоронець тут сліпий! А він усе побачив: шкаралупи, обгризену капусту, груші і нас із тобою. Тікаймо швидше!
Вухатий любитель капусти на те нічого не додав. Він мовчки дременув геть, ледь не спіткнувшись через духмяну стиглу грушу.
