02.04.2021 09:51
for all
24 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Лана Цвіт

Гілочка мімози

Гілочка мімози

Настя вдивлялася у шибку вікна і ледве стримувала хвилювання. Малий давно вже повинен був повернутися зі школи. Жінка вже і вчительці подзвонила, однокласникам, чиї телефони знала. Хлопці в один голос сказали, що розпрощалися з Васильком по дорозі зі школи ще годину тому.  

 

Ні, вона не буде хвилюватися, бо її Василько дуже відповідальний. Завжди попереджає, коли десь затримується. І її вина у тім, що не зуміла купити дитині новий мобільний телефон. Бо що вона за мама? Той старенький апарат, що дістався хлопчику від батька, зовсім вийшов з ладу. А на новий не спромоглася. Ніяк не вдається відкласти з маленької зарплатні. 



Якби ж її Микола був живий... 

Згадала про чоловіка і сльози рікою побігли по обличчю. Теплі і гіркі. Він загинув під Іловайськом. Пішов на війну добровольцем. Бо не міг не піти. Бо такий був її Микола. Сказав, що сину в очі не зможе дивитися, як залишиться осторонь. А вона не змогла коханого стримати. Просила, благала, плакала. І врешті-врешт благословила. Молилася щодня, щоночі за нього, за хлопців. Мабуть, мало молилася. Не вимолила... 



Якби не Василько, то, певно, б і не жила вже. Микола пішов заради сина на війну, то вона мусить заради дитини жити. Вона і жила, але з`явився панічний страх за семирічного сина. Аби з ним лиха якогось не трапилося. Ось і зараз той страх тягне свої щупальця до її голови, залазить під волосся, пробирається аж до самого мозку. Настя почала швидко молитися, немов поспішала випередити ті щупальца. І таки випередила. Відчула, як страх відступає. А серце сказало, що з її Васильком все буде гаразд.  



Раптом її очі вловили знайому постать дитини. "Боже, дякую тобі", - встигла подумати жінка і похапцем вибігла на вулицю. Навіть не вибігла, а вилетіла, ніби крила мала за спиною. Навіть і не зчулася, як це сталося, і не помітила, що біжить у домашньому халаті і тапочках. Впала серед вулиці на коліна біля дитини, обняла малого і зайшлася в німому риданні.  

"Мамусю, чого ти плачеш? Щось сталося", - здивувався хлопчик. 

"Я так довго тебе чекала" - лиш спромоглася відповісти малому Настя. 

"Мамусю, вибач, я затримався", - промовив хлопчик. І його слова полилися дзвінким струмочком. Він розказував їй про те, як йшов зі школи та побачив біля ринку жінок, котрі продавали мімозу. І ці гілочки були такі гарні, такі незвичні, що малий вирішив купити одну їй, своїй мамі. Бо знає, як вона любить квіти. А такої квітки у мами ще не було. А гроші він мав, бо два місяці відкладав з того, що мамуся дає йому на кишенькові до школи. Він вибрав найгарнішу і найбільшу гілочку за 100 гривень. То нічого, що витратив усі збереження. Вони йому не потрібні, він ще прискладає. А потім вже біля будинку хлопчик зустрів їхню стареньку сусідку. Ту, в якої чоловік з сином загинули на війні, як татко. Розказував, як поміг їй занести сумки до квартири, бо старенька ледве ноги тягнула. А вона за це пригостила його чаєм зі смачними печивом.  

"Мамо, я віддав бабусі твою мімозу. Мені так стало її шкода, у неї немає нікого з рідних. Зовсім нікого. А в тебе є я, мамусю. Я хотів подарувати бабусі трішки радості Ти ж не образишся на мене?" - заглядав у мамині очі Василько.  

Насті аж ком до горла підступив. Миколине серце, той теж був такий співчутливий.  



"Ти все правильно, зробив, синочку. Ти - моя радість, ти моя мімоза", - притиснула сина до грудей і вмилася тихими, щасливими слізьми. 



Львів, 02.04.2021

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 05.04.2021 10:56  © ... => Каранда Галина 

Дякую, прочитала. 

 05.04.2021 10:52  © ... => Ольга Шнуренко 

Дякую щиро! 

 05.04.2021 10:51  © ... => Надія Крайнюк 

Дякую вам! 

 05.04.2021 10:49  Надія Крайнюк => © 

Я не плакала, плакало моє серце за понівечені жіночі долі, за дітей сиріт, за жінок-вдів, за стареньких одиноких матерів. Дякую за щемний твір.

 03.04.2021 11:08  Ольга Шнуренко => © 

Читала і плакала... Тема АТО - дуже болюча для мене... Таких історій про дітей, батьки яких загинули, багато... Але ВИ описали все так реалістично і емоційно, що я переживала разом із героїнею... 

 02.04.2021 17:00  Каранда Галина => © 

Ось тут історіяjavascript:mctmp(0);, яка дала назву "жанру".

 02.04.2021 16:35  © ... => Каранда Галина 

Дякую за відгук. Ні, не знаю цього. Цікаво-цікаво 

 02.04.2021 14:34  Каранда Галина => © 

"Душещипательно"... написано чудово.

А ви знаєте, що в інтернеті слово "мімоза" стало загальною назвою для подібних текстів: сентиментальних, що беруть за душу і пробивають на сльозу?