Один хазяїн (кажуть діло було в Ельзасі) взяв в дружини дочку другого хазяїна, як він вважав, дівчину добру і красиву. Він зводив її до церкви і хазяйнував з нею місяця два, чи трохи більше; і тут у молодої і пригожої дружини почав рости і розпухати живіт, так як согрішила вона мабуть, задовго до цього.
Добрий чоловік був дуже роздратований тим, що пройшло так мало часу; не так уже й довго він жив з нею, і, згідно всім термінам, рано ще було роздуватися животу.
Одного разу, лишившись наодинці з жінкою, чоловік сказав їй: «Ох, дівонько, щось тут не ладно, вже дуже швидко у тебе виріс живіт. Я гадаю, що діло тут не без гріха. То скажи мені правду, як це вийшло, і якщо це зробив не піп, не монах і не єврей, я пробачу тобі, залишу все як є, і живи зі мною честь честю. Якщо ж ти будеш мовчати і не скажеш мені правди, я прожену тебе і ославлю перед усім світом».
Добра молода жінка трохи подумала і сказала: «Ох, любий мій чоловіче, молю тебе, прости мене ради Господа. Я буду до віку догоджати тобі ще краще, чим було і скажу чисту правду, а ти вже мені повір!»
І вона розказала: «Це зробив один візниця, який заночував в домі мого батька».
Чоловік сказав: «І надав же Господь цього візника! Ех, візник, візник! У тебе така широка дорога, а ти заїхав моїй жінці, не скажу куди!».І примирився з тим, що сталося.
Так що і він і вона, її батько і її мати лишились в честі і з честю; жінка не була ославлена, і добрим людям заткнули роти.
І іншим було б не погано чинити так само, а то зустрічаються дурні, які, доволі зганьбивши своїх жінок і, споганивши особисте гніздо, повертають їх потім знову, щоби вдвох сісти в калюжу.
