САГА ПРО ЕЙРІКА РУДОГО
з рубрики / циклу «ІСЛАНДСЬКІ САГИ»
I
Олавом Білим звали одного конунга. Він був сином конунга Інг’яльда, сина Хельги, сина Олава, сина Гудреда, сина Хальвдана Біла Нога, конунга упландців.
Олав пішов походом на захід завоював Дублін в Ірландії і всю округу і став там конунгом. Він одружився з Ауд Мудрою, дочкою Кетиля Плосконосого, сина Бйорна Бичача Кістка, знатного чоловіка із Норвегії. Їхнього сина звали Торстейном Рудим.
Олав Білий загинув у битві в Ірландії, а Торстейн з Ауд від’їхали на Гебрідські острови. Там Торстейн одружився з Турід, дочкою Ейвінда Норвежця і сестрою Хельгі Худого. У них було багато дітей.
Торстейн став конунгом вікінгів. Він уклав союз з ярлом Сігурдом Могутнім, сином Ейнстейна Грома. Вони завоювали Катанес, Судрланд, Росс і Мереві і більше половини Шотландії. Торстейн став там конунгом, але шотландці зрадили його, і він загинув у битві.
Ауд була в Катанесі, коли до неї дійшла звістка про загибель Торстейна. Вона веліла таємно побудувати в лісі корабель і, коли він був готовий, вирушила на Оркнейські острови. Там вона віддала заміж Гро, дочку Торстейна Рудого. Гро була матір’ю Грелід, на якій женився ярл Торфін Розтинач Черепів.
Після цього Ауд вирушила в Ісландію. У неї на кораблі було двадцять вільних мужів. Вона приїхала в Ісландію і прожила першу зиму в Бйорновій Затоці у свого брата Бйорна. Затим Ауд зайняла всі долини від Мису Сніданку до Шумної Ріки. Сама вона оселилася в Лощині. Вона ходила на молитву на Хрестові Бугри. Там вона веліла поставити хрести, тому що вона була охрещена і набожна.
З нею в Ісландію приїхало багато знатних людей, які були взяті в полон вікінгами на заході (1) і називалися рабами. Одного з них звали Вівіль. Він був знатного роду і попав в полон на заході за морем. Він звався рабом, поки Ауд не дала йому свободу.
Коли Ауд почала розселяти своїх людей, Вівіль спитав, чому вона його не селить, як інших. Ауд сказала, що де б він не був все одно буде завжди знатним. Вона дала йому Вівілеву Долину, і він там оселився. Він був одружений, і його синів звали Торбйорн і Торгейр. Обидва вони виросли у свого батька і подавали велику надію.
Примітка: … на заході (1) – на Британських островах.
II
Жив чоловік на ймення Торвальд. Він був сином Асвальда, сина Ульва, сина Бичого Торіра. Сина Торвальда звали Ейріком Рудим. Вони з сином покинули Ядр і від’їхали в Ісландію із-за вбивства скоєного ними через розбрат, і поселилися на Роговому Узбережжі в Скелях. Там Торвальд помер.
Ейрік одружився з Тьодхільд, дочкою Єрунда, сина Ульва, і Торбйорг Корабельні Груди, яка тоді була заміжньою за Торбйорном з Яструбиної Долини. Ейрік переїхав тоді на південь, розчистив землю в Яструбиній Долині і жив в Ейріковій Садибі біла Озерного Рогу.
Одного разу раби Ейріка влаштували обвал на садибі Вальтйова – Вальтйовів Двір. Тоді Ейольв Лайно, родич Вальтйова, убив цих рабів біля Бігового Схилу вище Озерного Рогу. На помсту Ейрік вбив Ейольва Лайно. Він вбив також Храфна Забіяку біля Двору Ігрищ. Гейрстейн і Одді з Пісків, родичі Ейольва, вчинили позов проти Ейріка, і його вигнали із Яструбиної Долини.
Ейрік тоді зайняв Пуховий і Бичий Острови і першу зиму жив в Тронах на Південному Острові. Він позичив Торгесту з Широкого Двору дошки для лав (2). Потім Ейрік переселився на Бичий Острів і жив в Ейріковій Садибі. Він зажадав, щоби Торгест повернув йому дошки, але нічого не добився. Тоді він вирушив на Широкий Двір і відібрав їх силою. Торгест погнався за ним. Вони вступили в сутичку недалеко від Хутора в Скелях. Два сина Торгеста були вбиті і з ними ще декілька чоловік.
Після цього і у Ейріка і у Торгеста весь час було по багато людей, готових до бою. Ейріка підтримували Стюр, Ейольв зі Свинячого Острова, Торбйорн, син Вівіля, і сини Торвальда з Лебединого Фьорду, а Торгеста підтримували сини Торда Ревуна, Торгейр із Долини Ріки Хіт, Аслак із Довгої Долини і його син Іллугі.
На тінгу Миса Тора Ейрік і його люди були об’явлені поза законом. Ейрік готувався відплисти із Ейрікової Затоки, а Ейольв сховав його в Затоці Дімуна, поки Торгест і його люди обшукували острови.
Ейрік сказав тим, хто його проводжав, що він має намір шукати ту країну, яку бачив Гуннбйорн, син Ульва Ворони, коли його віднесло далеко на захід в море і він відкрив Гуннбйорнові Острівці. Він додав, що повернеться до своїх друзів, якщо знайде цю країну. Торбйорн, Ейольв і Стюр провели Ейріка за острови, і вони розлучилися великими друзями. Ейрік сказав, що зробить для них усе, що зможе, якщо їм знадобиться його поміч.
Ейрік вийшов в море біля Льодовика Сніжної Гори і підійшов до землі біля льодовика котрий звався Біла Сорочка. Відтіль він поплив на південь, щоб розвідати, чи можна там оселитися. Першу зиму він провів на Ейріковому Острові, це майже в середині Східного Поселення. Наступною весною він поплив в Ейриків Фіорд і вирішив там оселитися. В те літо він плавав в пустельний край на заході і багато чого там назвав. Другу зиму він провів на Ейрікових Островах у Заслін-Гори. На третю зиму він поплив на саму північ до Сніжної Гори і в Храфнів Фіорд. Він вважав, що заплив в середину країни дальше, аніж заходить вершина Ейрікового Фіорду. Потім він повернувся назад і пережив третю зиму на Ейріковому острові в гирлі Ейрікового Фіорду.
Наступного літа він поїхав до Ісландії і підійшов до землі в Широкому Фіорді. Зимував він у Інгольва з Острівного Лежбища. А весною він бився з Торгестом і отримав від нього поразку. Після цього сталося їх примирення.
Тим літом Ейрік поїхав, щоб оселитися в країні яку він відкрив. Він назвав її Гренландією, бо вважав, що людям скоріше захочеться поїхати в країну з гарною назвою.
Примітка: …дошки для лав (2). – ймовірно, дерев’яні різьблені панелі, які кріпилися спереду лавок, що йшли вздовж стін головного приміщення.
III
Торгейр, син Вівіля, взяв в дружини Арнору, дочку Ейнара з Купального Схилу. Він був сином Сігмунда, сина Кетиля Чортополоха, котрий зайняв Чортополоховий Фіорд.
Другу дочку Ейнара звали Хальвейг. На ній женився Торбйорн, син Вівіля, і взяв за нею землю в Печерних Полях на Купальному Схилі. Торбйорн переїхав туди і став знатним чоловіком. Він володів годордом (3) і жив на широку ногу.
Дочку Торбйорна звали Гудрід. Вона була красива і чудова у всьому що вона робила.
Жив чоловік на ймення Орм. Він жив біля Орлиної Скелі. Його дружину звали Хальдіс. Орм був гарним хазяїном і великим другом Торбйорна. Гудрід довго жила на вихованні у Орма.
Жив чоловік по імені Торгейр. Він жив біля Торгейрової Скелі. Він був багатою людиною, хоча і вільновідпущеником. Ейнаром звали його сина. Ейнар був красивий і гарно вихований, але надзвичайно чепуристий. Він постійно здійснював прибуткові торгівельні поїздки поміж країнами і проводив зимовий час то в Ісландії, то в Норвегії.
Сталося так, що одного разу осінню, коли Ейнар був в Ісландії, він вчинив торгівельну поїздку вздовж узбережжя Сніжної Гори. І ось він припливає до Орлиної Скелі. Орм запрошує його до себе, і Ейнар приймає запрошення, тому що вони були друзями. Товар його перенесли в якусь кліть. Ейнар розв’язав тюки і показав Орму і його домочадцям свій товар і запропонував йому взяти все, що захоче. Орм прийняв цю пропозицію і сказав, що Ейнар славний купець та великий удачник. Коли вони оглядали товар, мимо дверей комори пройшла жінка. Ейнар спитав Орма:
- Хто ця красива дівчина, що пройшла мимо дверей? Я її тут раніше не бачив.
Орм відповів:
- Це Гудрід, моя вихованка, дочка Торбйорна з Купального Схилу.
Ейнар сказав:
- Ось наречена хоч куди. Мабуть, до неї вже хто-небудь сватався?
Орм відповідає:
- Звісно, сватались, друже. Але це діло не просте. Вона, видно, дуже розбірлива, та і батько її також.
- Як би там не було, - сказав Ейнар, - це дівчина, до якої я маю намір посвататись, і я б хотів, що б ти поговорив про це з Торбйорном, її батьком, і гарненько постарався дістати його згоду. А я відплачу тобі найвірнішою дружбою. Торбйорн повинен зрозуміти, що цей шлюб на руку нам обом, тому що він чоловік знатний: і садиба у нього гарна, але я чув, що грошей у нього стає все менше, а в мене ж немає нестачі ні в землі, ні в грошах, та і в батька мого теж, так що Торбйорну було б великою підмогою, якби цей шлюб відбувся.
Орм відповідає:
- Звичайно, я твій друг, але все ж мені не хочеться за це братися і бути сватом, тому що Торбйорн – чоловік гордий і честолюбний.
Ейнар наполягає на сватанні, і Орм згоджується виконати його прохання. Затим Ейнар повернувся до себе додому на південь.
Незабаром після цього Торбйорн влаштував осінній банкет, як то було у нього за звичай, тому що він був дуже щедрою людиною. На банкет приїхав і Орм з Орлиної Скелі і багато інших друзів Торбйорна. Орм заговорив з Торнбйорном і сказав йому, що недавно у нього був Ейнар з Торгейрової Гори, хлопчина, який подає великі надії. Тут Орм почав сватати Ейнара і сказав, що це був би добрий шлюб, який підходить по багатьом причинам.
- Він був би тобі на руку, Торбйорне, через Ейнарові гроші.
Торбйорн відповідає:
- Не чекав я від тебе, що ти запропонуєш мені віддати дочку за сина раба! Значить, ви думаєте, що у мене стає мало грошей! Не поїде вона більше до тебе, якщо ти вважаєш, що їй до лиця такий шлюб.
Потім Орм поїхав додому, і всі інші гості теж. А Гудрід не поїхала з Ормом і залишилась на цю зиму у батька.
А по весні Торбйорн знову скликав своїх друзів на бенкет. Приїхало багато народу, і банкет вдався на славу. Під час банкету Торбйорн попросив уваги і сказав:
- Я прожив тут довге життя і користувався повагою людей і їхньою дружбою. Можна сказати, що ми були в добрій злагоді. Але тепер у мене стало не хватати грошей. Ніколи мій дім не був бідним, і я краще від’їду звідси, чим втрачу свою гідність, краще покину країну, чим знечещу свій рід. Я хочу прийняти пропозицію Ейріка Рудого, мого друга, яку він зробив мені, коли ми розлучалися в Широкому Фіорді. Я бажаю цим літом поїхати в Гренландію, якщо мені це вдасться.
Люди були вражені цим рішенням, бо Торбйорна завжди любили. Але всі розуміли, що раз він так об’явив, то марно його утримувати.
Затим Торбйорн одарив гостей подарунками. Банкет скінчився і всі роз’їхалися по домівках.
Торбйорн продав свої землі і купив корабель, який стояв у гирлі Лавової Бухти. З ним вирішили поїхати тридцять чоловік. Серед них був Орм з Орлиної Скелі, і його дружина, і інші друзі Торбйорна, які не захотіли з ним розлучатися.
Вони відпливли, і спочатку погода була до них сприятливою, але коли вони вийшли в відкрите море, попутний вітер стих.
Почалися бурі, і за все літо вони майже не просунулися вперед. Вони почали хворіти, і половина з них померла, серед них Орм і його жінка Хальдіс. Море ставало все більш бурхливим, і вони сильно страждали від холоду і всіляких поневірянь. Нарешті, на ранній початок зими, вони припливли до Хорольвого Мису в Гренландії.
На Хорольвовому Мисі жив чоловік на ймення Торкель. Він був гарний хазяїн і достойна людина. Він прийняв Торбйорна і його людей на всю зиму і був гостинним господарем. Торбйорн і всі його люди були дуже задоволені.
Примітка: … він володів годордом (3) - середньовічна незалежна ісландська держава мала незвичайну структуру. На державному рівні альтинг мав і законодавчу і судову владу; в країні не було короля або інших яких - небудь центральних органів виконавчої влади. Ісландія була розділена на багато годордів, які були по суті кланами або альянсами, очолюваними годі.
Лідери назначали суддів для вирішення суперечок поміж членами годордів. Годорди не були чисто географічними районами. Фактична належність до годорду була особистим рішенням людини, і теоретично кожен бажаючий міг змінити свій годорд на інший. Втім, жодна група людей не могла вибрати кого - небудь на посаду годі: цей статус був власністю годі, його можна було купити, продати, успадкувати або позичити.
IV
Тоді в Гренландії були дуже голодні часи. Ті, хто їздив на промисел, повернулися з небагатою здобиччю, а деякі зовсім не вернулися.
В поселенні жила жінка по імені Торбйорг. Вона була віщункою. Її називали Малою Вельвою. В неї було десять сестер, але в живих лишилася тільки вона.
У Торбйорг було у звичці ходити зимою по банкетам. Її постійно запрошували до себе, особливо ті, хто бажав знати, що їм судилося або який видасться рік. Так як Торкель був там найбільшим хазяїном, вважали, що розвідати, коли скінчаться подібні часи, повинен він.
Торкель запрошує віщунку і надає їй гарний прийом, як це бувало, коли приймали таких жінок. Їй було приготовлено почесне сидіння, і на нього покладена подушка, яка, як і треба було, була наповнена курячим пір’ям.
Коли вона прийшла ввечері з чоловіком, посланим їй назустріч, вона була одягнена так: на ній був синій плащ, зав’язаний спереду ремінцями і облямований дорогоцінними камінцями до самого низу. На шиї у неї було скляне намисто, а на голові – чорна смушкова шапка, підбита білою кошачою шерстю. В руці вона тримала патерицю з набалдашником, оправлену жовтою міддю і всіяну дорогоцінними камінцями. Пояс у неї був із трута, а на поясі висів великий кошіль, в якому вона зберігала зілля, потрібне для ворожби. Вона була взута в волохаті черевики із телячої шкіри, і на них були довгі і міцні ремінці з великими пряжками із жовтої міді. На руках у неї були рукавички з котячого хутра, білі і волохаті зсередини.
Коли вона увійшла в дім, то всі вважали за свій обов’язок шанобливо її привітати, а вона приймала привітання від кожного в залежності від того, наскільки він був їй приємним. Торкель взяв віщунку за руку і підвів її до сидіння, яке їй було приготовано. Затим він попросив її оглянути його стада, домочадців і дім. Але вона ні про що нічого не сказала.
Ввечері поставили столи, і от що було подано віщунці: каша на козячому молоці і їжу із сердець усіх тварин, які там були. В неї була ложка з жовтої міді і ніж з рукояттю із моржової кістки, стягнутий двома мідними кільцями. Вістря його було обламане.
Коли столи були прибрані, Торкель підійшов до Торбйорг і спитав, як їй сподобався його дім і обходження людей і чи скоро він отримає відповідь на те, про що питав і що усім хочеться взнати. Вона сказала, що відповість тільки на наступний ранок, після того як проспить там ніч.
Під кінець наступного дня їй було приготовлено все, що потрібно для ворожіння. Вона попросила, щоб їй помогли жінки, які знають пісню необхідну для ворожіння і яку називають вардлок (4). Але таких жінок не знайшлось. Послали шукати в поселенні, чи не знає хто таку пісню. Тоді Гудрід сказала:
- Я не чаклунка і не ворожка, але коли я була в Ісландії, Халльдіс, моя прийомна мати, навчила мене пісні, яку вона називала вардлок.
Торбйорг відповідала:
- Тоді твоє знання доречне.
Гудрід говорить:
- Це така пісня і такий обряд, в якому мені не пристало брати участь. Бо я християнка.
Торбйорг відповідає:
- Можливо, що ти могла би допомогти людям, і не стати від цього гіршою. Але це справа Торкеля подбати про те, що мені потрібно.
Торкель почав умовляти Гудрід, і вона сказала, що зробить, як він хоче.
Жінки стали кільцем навколо помосту, на якому сиділа Торбйорг, і Гудрід виконала пісню так гарно і красиво, що ніхто раніше не чув, щоб її співали настільки красивим голосом. Віщунка подякувала її за пісню.
- Багато зараз з’явилося духів, - сказала вона, - любо їм було слухати пісню, а раніше вони хотіли сховатися від нас і не чинити нам ніякого послуху. Мені тепер стало ясно багато чого, що раніше було приховано і від мене і від інших Я можу тепер сказати, що голод скоро скінчиться і кращі часи наступлять весною. Хвороба, яка довго лютувала тут, скінчиться раніше, ніж це можна було чекати. А тебе, Гудрід, я зразу ж віддячу за твою допомогу, бо я тепер ясно бачу твою долю. Ти одружишся тут в Гренландії і це буде самий почесний шлюб, але він буде недовгим, бо всі твої шляхи ведуть в Ісландію, і там від тебе піде великий і славний рід, і над твоїм потомством просяє яскраве світло. Будь же здорова і щаслива, дочко моя!
Потім люди стали підходити до віщунки, і кожен питав її про те, що більш за все хотів би взнати. Вона відповідала охоче, і мало чого не збулося з того, що вона передбачила.
Після цього за нею прийшли з сусіднього поселення, і вона пішла туди. Тоді послали за Торбйорном, тому що він не захотів залишатися в домі, поки там вдавалися до такого чаклунства.
Незабаром, як тільки - но почалася весна, погода покращилась, точно як і передвіщала Торбйорг. Торбйорн спорядив свій корабель і поплив до Крутого Схилу, де Ейрік прийняв його з розкритими обіймами і похвалив за те, що він приїхав. Торбйорн залишився у нього на зиму зі своїми людьми. Весною Ейрік дав Торбйорну землю на Колодяному Мису. Там була побудована гарна садиба, і з тих пір Торбйорн там і жив.
Примітка: … вардлок (4)…- вважається, що це слово на початках означало. «те, що зачаровує духів».
V
У Ейріка була дружина на ймення Тйодхіль і від неї два сина. Одного звали Торстейн, другого – Лейв. Обидва були багатообіцяючими юнаками. Торстейн залишався вдома зі своїм батьком, і не було тоді в Гренландії нікого, хто б подавав більшу надію. Лейв же поїхав в Норвегію, де залишався у конунга Олава, сина Трюггві.
Коли Лейв плив літом із Гренландії, його корабель віднесло до Гебридських островів. Він і його люди залишалися там більшу частину літа, чекаючи попутного вітру.
Лейву полюбилася там жінка на ім’я Торгунна. Вона була знатного роду і, як зрозумів Лейв, обізнана в чаклунстві. Коли Лейв зібрався від’їжджати, вона стала проситися з ним. Лейв спитав, чи є на те воля її родичів. Вона сказала, що їй до цього нема діла. Лейв сказав, що він не може піти на увезення такої знатної жінки з чужої країни.
- Адже нас так мало.
- Невідомо, чи буде для тебе так краще, - сказала Торгунна.
- Все ж я не піду на таке, - сказав Лейв.
- Тоді я об’являю тобі, сказала Торгунна, - що я вагітна і що ти батько дитини, і я відчуваю, що народжу хлопчика, коли прийде час. І хоча ти не хочеш його знати, я виховаю хлопчика і пришлю тобі в Гренландію, як тільки він зможе поїхати з другими. Я відчуваю, що ти будеш мало радий сину від мене, як це видно з нашого розставання. Все ж я маю намір приїхати в Гренландію рано чи пізно.
Лейв подарував їй дорогого персня, гренландський плащ і пояс з пластинками із моржової кістки.
Хлопчик – він був названий Торгільсом – приїхав в Гренландію, і Лейв прийняв його своїм сином. Деякі говорять, що цей Торгільс приїздив в Ісландію літом перед чудесами на Хуторі Фрода (5). Торгільс жив потім в Гренландії, і у всьому його житті було щось зловісне.
Лейв і його люди відпливли з Гебридських островів і осінню досягли Норвегії. Він пішов до конунга Олава. сина Трюггві, і той прийняв його з великими почестями і побачив в ньому достойну людину.
Одного разу конунг почав бесіду з Лейвом і спитав:
- Чи не збираєшся ти цим літом в Гренландію?
Лейв відповідає:
- Зберусь, якщо на те буде ваша воля.
Конунг відповідає:
- Думаю, що це було б гарно. Я дам тобі доручення: проповідувати християнство в Гренландії.
Лейв сказав, що підкоряється волі конунга, але думає, що нелегко буде виконати таке доручення в Гренландії. Конунг відповідає, що не бачить нікого більш підходящого для цього доручення, чим Лейв.
- З тобою буде твоя вдача, - сказав конунг.
- Тільки в тому випадку, - сказав Лейв, - якщо зі мною буде і ваша.
Лейв вийшов в море, як тільки спорядився. Довго носило його по хвилях і нарешті пригнало до країн, про існування яких він і не підозрював. Там були поля самосіяної пшениці (6) і виноградна лоза. Там були дерева, які називаються месур. Вони взяли з собою зразки усього цього. Деякі із дерев були такі великі, що годилися на будівлю будинку.
Лейв знайшов декілька чоловік на уламках корабля, взяв їх всіх до себе додому і прихистив їх на зиму. Він проявив більшу великодушність і доброту від того, що ввів в своїй країні християнство і спас цих людей. Його прозвали Лейв Удачливий.
Лейв висадився в Ейріковому Фіорді і поїхав додому на Крутий Схил, де його добре прийняли. Він зразу ж почав проповідувати в країні християнство і загальну віру, об’явив людям наказ конунга Олава сина Трюггві, і розповів про пишність і славу цієї віри.
Ейрік не хотів залишати стару віру. Але Тйодхільд зразу ж прийняла нову віру і веліла подалі від будинків збудувати церкву. Вона називалась Тйодхільдова церква. В ній звершували свої молитви Тйодхільд і ті, що прийняли християнство, а таких було багато. Тйодхільд не захотіла більше жити з Ейріком, після того, як прийняла християнство, і йому це дуже не подобалось.
Багато пішло розмов про те, що добре було б відправитись на пошуки країни, яку відкрив Лейв. Вожаком був Торстейн, син Ейріка, чоловік достойний, обізнаний і всіма любимий. Просили поїхати і Ейріка, тому що люди дуже вірили в його удачу і прозорливість. Він спочатку не хотів, але, коли його друзі почали наполягати, згодився.
Був споряджений корабель, на якому Торбйорн приїхав із Ісландії. Всього їх було двадцять чоловік. Вони взяли головним чином зброю і запаси їжі, тварин вони взяли небагато.
В той ранок, коли Ейрік виїхав з дому, він взяв з собою скриньку з золотом і сріблом. Він закопав скриньку і поїхав далі. Але, проїхавши небагато, він упав з коня і зламав собі декілька ребер і пошкодив плече. Він вигукнув:
- Ай-яй-яй!
Після цього випадку він велів жінці забрати заритий ним скарб і сказав, що це йому покарання за те, що він його закопав (7).
Затим вони відпливли від Ейрікового Фіорду веселі і з надією на успіх. Але їх довго носило по морю, і вони так і не попали туди, куди хотіли. Вони пройшли мимо Ісландії і бачили птахів з берегів Ірландії. Корабель їх носило туди-сюди по морю, і осінню виснажені та сильно змучені, вони повернулися в Ейриків Фіорд.
Тут Ейрік сказав:
- Веселіші ви були літом, коли відпливали із фіорду. Але і то благо, що ви повернулись.
Торстейн відповідав:
- Благородною справою буде допомогти цим людям, які залишилися без дому, і прихистити їх на зиму.
Ейрік відповідає:
- Вірна та поговірка, що не знаєш, поки не отримаєш відповідь. Так сталося і тут. Буде зроблено, що ти порадиш.
І от усі, в кого не було іншого пристанища, поїхали до Ейріка і його сина.
Примітка: … чудесами на Хуторі Фрода (5) … в «Сазі про людей з Піщаного Берега» розказується, що жінка з Гебридських островів по імені Торгунна, обізнана в чаклунстві, оселилася на Хуторі Фрода, де після її смерті сталися різні зловісні події ( з’являлись привиди і тому подібне);
-… поля самосіяної пшениці (6) … зазвичай вважають, що мова йде про дикий рис, який росте в Північній Америці до широти Ньюфаундленда;
-…що це йому покарання за те, що він його закопав (7)… християнський закон забороняв закопувати скарби.
VI
Тепер варто розказати, що Торстейн, син Ейріка, посватався до Гудрід, дочки Торбйорна. І Гудрід, і її батько добре прийняли сватання. Про все домовились, і Торстейн женився на Гудрід. Весілля зіграли на Крутому Схилі. Банкет був на славу, і гостей було дуже багато.
У Торстейна був хутір біля Пікшевого Фіорду в Західному Поселенні. Половина хутору належала чоловікові, якого теж звали Торстейн. Його дружину звали Сігрід.
Осінню Торстейн, син Ейріка, поїхав до Пікшевого Фіорду зі своєю дружиною Гудрід. Їх там добре прийняли, і вони там залишились на зиму.
На початку зими люди на хуторі почали хворіти. Був там наглядач по імені Гарді.
Його дуже не любили. Він першим захворів і помер. Незабаром люди один за одним почали хворіти і умирати. Захворів і Торстейн, син Ейріка, а також Сігрід, дружина іншого Торстейна.
Одного разу ввечері Сігрід захотіла вийти у відхоже місце, яке було напроти вхідних дверей. Гудрід пішла з нею. Коли вони вийшли з дверей, Сігрід скрикнула:
- О!
Гудрід сказала:
- Ми необережно вчинили. Тобі не треба було виходити на холод. Повернімось скоріше назад!
Сігрід відповідала:
- Ні, я тепер не повернусь. Тут перед дверима натовп мерців. Я пізнаю серед них Торстейна, твого чоловіка, і саму себе. Як жахливо це бачити!
Але все зникло і вона сказала:
- Я більше їх не бачу.
Зник і наглядач, який, як їй здавалося, збирався бити батогом інших мерців. Жінки повернулися в дім.
Сігрід померла ще вдосвіта, і покійниці приготували домовину.
В цей самий день люди збиралися рибачити, і інший Торстейн проводив їх до пристані. В сутінки він пішов подивитися на їхній улов, але Торстейн, син Ейріка, послав за ним, просячи його скоріше повернутися, і сповістив, що вдома твориться щось недобре: Сігрід норовить встати з домовини і залізти до нього в ліжко. Коли другий Торстейн повернувся, вона була вже на краю ліжка. Він схопив її і всадив сокиру їй в груди.
Торстейн, син Ейріка, помер ввечері. Другий Торстейн запропонував Гудрід лягти поспати і сказав, що буде сидіти біля покійника вночі. Вона лягла і зразу заснула.
На початку ночі Торстейн, син Ейріка, піднявся і сказав, щоби покликали Гудрід, тому що йому треба поговорити з нею.
- Богу угодно, щоб мені була дарована ця година для відкупу мого життя.
Інший Торстейн пішов до Гудрід і розбудив її. Він сказав, щоб вона перехрестилась і просила божої помочі.
- Торстейн, син Ейріка, сказав мені, що хоче поговорити з тобою. Вирішуй сама, як тобі вчинити, Я не можу ні на чому наполягати.
Вона відповідає:
- Можливо. Що завдяки цьому чуду станеться те, про що будуть довго пам’ятати. Але я маю надію, що бог мене захистить. З божою милістю я піду на те, щоби поговорити з ним, адже мені все одно не уникнути біди, якщо вона мені назначена. Менш за все я би хотіла, щоб він приходив з того світу, і я боюсь, що це станеться, якщо я не поговорю з ним.
І от Гудрід пішла до свого чоловіка. Їй здалося, що в нього течуть сльози. Він прошепотів їй на вухо декілька слів, так, щоб тільки вона одна чула, і затим сказав, що блаженні ті, хто твердий у вірі, бо з нею приходить милість і допомога, але, добавив він, багато хто погано дотримується її.
- Погано, що тут в Гренландії з тих пір, як прийшла християнська віра, ховають людей в неосвяченій землі і пошти без відспівування. Я хочу, щоби мене віднесли в церкву, а також і тих людей, які тут померли. А Гарді нехай скоріше спалять на вогнищі, бо він причина всього того, що сталося тут з покійниками цієї зими.
Він згадав також про її майбутнє і передбачив їй велику долю. Але він сказав, щоб вона остерігалася шлюбу з гренландцем. Він також повелів їй віддати їх гроші церкві або роздати бідним. І тут він помер ще й другий раз.
В Гренландії, з тих пір як туди прийшло християнство, існував звичай ховати людей в непосвяченій землі і садибі, де вони померли. В землю над грудьми покійника вбивали стовпа, а потім, коли приїздив священик, стовп витягали із землі, в дірку від стовпа вливали святу воду і відспівували, навіть якби це було і багато часу опісля.
Тіла були відвезені в церкву Ейрікового Фіорду, і священики їх відспівали.
Через деякий час помер Торбйорн, і Гудрід успадкувала все його добро. Ейрік прийняв її до себе і взяв на себе про неї турботу.
VII
Жив чоловік, якого звали Торфіні Карлсефні. Він був сином Торда Кінська Голова, який жив на Горобиному Мису на півночі в Напівострівному Фіорді на хуторі, який зараз називається (Стад). Карлсефні був чоловік родовитий і дуже багатий. Його матір звали Торунн.
Карлсефні їздив в торгівельні поїздки і вважався хорошим купцем. Одного літа він спорядив корабель і зібрався в Гренландію. До нього приєднався Сноррі, син Торбйорна з Лебединого Фіорду. З ними було сорок чоловік.
Бьярні, син Гримольва, з Широкого Фіорду, і Торхалль, син Гамлі, зі Східних Фіордів, спорядили тим же літом корабель для поїдки в Гренландію. У них на кораблі було також сорок чоловік.
Коли все було готовим, обидва кораблі вийшли в море. Нічого не сказано про те, як довго вони були в морі. Відомо лиш, що осінню обидва корабля прийшли в Ейриків Фіорд.
Ейрік поїхав до кораблів, і деякі інші поселенці теж, і зав’язалася жвава торгівля. Купці запропонували Гудрід взяти з їхніх товарів все, що їй хочеться, а Ейрік не поступився їм щедрістю і запросив людей з обох кораблів до себе додому на Крутий Схил на зимівлю. Купці прийняли запрошення і поїхали з Ейріком. Їх товари були перевезені на Крутий Схил, де було вдосталь великих і гарних приміщень.
Купці були дуже задоволені зимівлею у Ейріка. Але коли підійшло свято середини зими, Ейрік став невеселим. Одного разу Карлсефні вів бесіду з Ейріком і сказав:
- Що з тобою, Ейрік? Мені здається, ти став більш мовчазним, чим завжди. Ти так щедро пригощаєш нас, що наш обов’язок віддячити тобі, як ми тільки зможемо. Скажи, в чому причина твоєї печалі?
Ейрік відповідає:
- Ви приймали мою гостинність, як то і належить хорошим людям. Мені і в голову не приходить думати, що ви погано поставились. Але от в чому справа: мене хвилює, як би ви потім не сказали, що ніколи не проводили свято середини зими гірше, чим у мене.
- Про це не може бути і розмови, - говорить Карлсефні, - у нас на кораблях є і солод, і мука, і зерно. Ти можеш взяти скільки тобі потрібно, і влаштувати такий банкет, якого потребує твоя щедрість.
Ейрік прийняв запропоноване, і на свято середини зими було влаштовано банкет. Він був такий розкішний, що, як казали люди, вони навряд чи бачили більшу пишність.
Після свята середини зими Карлсефні почав просити Ейріка видати за нього Гудрід. так як він вважав, що вона під його опікою, і йому полюбилась ця красива і розумна жінка. Ейрік сказав, що підтримає його сватання і що вона достойно гарного шлюбу.
- Ймовірно, збудеться те, що їй було суджено, якщо вона вийде за тебе, - сказав він і прибавив, що чув про нього багато доброго.
Карлсефні посватався до Гудрід, і вона згодилась прийняти пораду Ейріка. Коротко кажучи, вона була видана заміж, і банкет на свято середини зими перейшов в весільний пир. Велике весілля було в цю зиму на Крутому Схилі. Часто грали в тавлеї (8), і розповідали саги, і займалися багато чим другим, що додає радощів домашньому життю.
Примітка: … тавлеї (8) – настільна гра, схожа на гру в шашки, але по тим древнім правилам.
VIII
Багато розмов було в ту зиму на Крутому Схилі про те, що треба було б розшукати ту Виноградну Країну, де, як розказували, дуже гарні землі. Закінчилось тим, що Карлсефні і Сноррі спорядили корабель і вирішили шукати літом Виноградну Країну. Б’ярні і Торхаль зібралися прийняти участь в подорожі на своєму кораблі з людьми, які приїхали з ними.
Жив чоловік по імені Торвард. Він був жонатий на Фрейдіс, побічній дочці Ейріка Рудого. Торвард теж поїхала з ними, як і Торвальд, син Ейріка Рудого.
Був ще один чоловік, на ймення Торхаль. Його звали Торхаль Охотник. Він довгий час ходив з Ейріком на промисли і виконував важливі доручення. Він був високий на зріст, чорний і страхітливий. Він був уже в літах, норову поганого, хитрий, мовчазний, але сварливий, коли говорив і завжди підбивав на щось недобре. Він цурався нової віри, з тих пір як вона прийшла в Гренландію. Його недолюблювали, але Ейрік завжди з ним дуже дружив. Він поїхав з Торвальдом, тому що добре знав незаселені краї.
Корабель був той самий, на якому Торбйорн приїхав із Ісландії. Вони приєдналися до Карлсефні. Більшість на кораблі була гренландцями. Всього на кораблях було сто сорок чоловік.
Вони попливли спочатку в Західне Поселення і до Медвежих Островів. Від Медвежих Островів вони попливли на південь з північним вітром і були в відкритому морі дві доби. Тут вони побачили землю і підпливли до неї на човнах, щоби розвідати її. Вони знайшли там багато кам’яних плит, таких великих, що два чоловіки могли лягти на них, впираючись п’ятами один в одного. Було там також багато лисиць. Вони назвали цю землю Країною Кам’яних Плит.
Звідтіля вони пливли дві доби з північним вітром і побачили землю, де були великі ліси і багато звірів. На південний схід від тієї землі лежав острів, на ньому вони зустріли ведмедів і назвали його Ведмежим Островом. А лісисту землю вони назвали Лісовою Країною.
Ще через дві доби вони знову побачили землю і підпливли до неї. Це був півострів. Вони попливли вздовж берегу. Він у них був з правого борту. Кораблям ніде було пристати, тягнулися довгі піщані відмілини. Вони під’їхали на човнах до берега і знайшли на мису кіль від корабля і назвали це місце Кільовий Мис. Вони дали ім’я і всьому цьому узбережжю, назвавши його Дивними Берегами, тому що так довго прийшлося плисти вдовж нього. Потім пішли затоки, і вони заходили в одну із них.
Коли Лейв був у конунга Олава, сина Трюггві, і йому було доручено проповідувати християнство у Гренландії, конунг дав йому двох шотландців, чоловіка по імені Хакі і жінку на ймення Хек’я. Конунг сказав Лейву, що вони йому пригодяться, якщо йому буде потрібна швидкість, тому що вони бігають швидше за оленів. Цих людей Лейв і Ейрік дали Карлсефні.
Коли кораблі пропливли Дивні Береги, шотландців висадили на берег і веліли їм бігти на південь, щоб розвідати край, і повернутися на кінець третьої доби. На них обох була одежа, яку вони називали б’яваль. Вона була скроєна так: зверху капюшон, по боках розрізи, ніяких рукавів і поміж ногами закріпка – ґудзик і петля. Більше на них не було нічого.
Кинули якір і почали чекати. Коли вийшло три доби, бігуни прибігли назад, і у одного в руці був виноград, а у другого – самосіяна пшениця. Вони сказали Карлсефні, що, на їх погляд вони знайшли гарні землі.
Їх взяли на борт і попливли дальше, поки не дійшли до якогось фіорду. Вони направили кораблі у фіорд. В його гирлі лежав острів, навколо якого сильні течії. Вони назвали його Обтік. На ньому було стільки птахів, що важко було не наступити на їхні яйця.
Вони ввійшли в фіорд і назвали його Обтічний Фіорд. Тут вони винесли поклажу на берег і влаштувалися. У них з собою була різні тварини, і вони почали розвідувати, чим багата країна. Там були гори, і місцевість була красивою. Вони займалися тільки тим, що розвідували країну. Навкруги росла висока трава.
Вони там зазимували. Зима була сувора, а вони нічого не запасли літом. З їжею стало погано, а рибна ловля і охота не вдавалася. Вони перебралися на острів в надії, що там буде краще з промислом або що-небудь приб’є до берега. Але і там було погано з їжею, хоча корму для тварин хватало. Тоді вони почали просити у бога, щоб він послав їм якої-небудь їжі. Але їхня молитва не була почута так скоро, якби то їм хотілося. Між тим пропав Торхаль Охотник, і люди пішли його шукати. Його шукали цілих три дні. На четвертий день Карлсефні і Б’ярні знайшли Торхаля на вершині якоїсь скелі. Він лежав і дивився в небо, витріщивши очі, розкривши рота і роздувши ніздрі. Він шкрябав і щипав себе і щось бурмотів. Його спитали, для чого він туди заліз, але він відповів, що це не їхнє діло, попросив їх не дивуватися і сказав, що він не дитя, щоб мати потребу в їхньому догляді. Вони почали умовляти його повернутися з ними додому, і він так і зробив.
Невдовзі до берега прибило кита, і люди збіглися і почали його розділяти, але ніхто не знав, що це за кит. Карлсефні добре розбирався в китах, але і він не знав, що це за кит. Кухарі наварили китового м’яса, але всі хто його їв захворіли.
Тут підійшов Торхаль Охотник і сказав:
- Ну що, хіба рудобородий (9) не виявився сильнішим за вашого Христа? Це я отримав за вірші які склав про мого покровителя Тора. Він завжди мені допомагає.
Коли люди почули це, то ніхто не став їсти китове м`ясо. Його скинули зі скелі і почали сподіватися на божу милість. Незабаром можна було поїхати на риболовлю, і тоді у них з’явилося достатньо їжі.
Весною вони попливли в глибину Обтічного Фіорда. Тапер вони брали багато здобичі: дичину – на суші, пташині яйця на острові і рибу – в морі.
Примітка: - … рудобородий (9)… - бог Тор.
IX
Почали вони обговорювати, що робити дальше, куди їхати. Торхаль Охотник хотів плисти на північ, за Дивні береги і Кільовий Мис, і там шукати Виноградну Країну. А Карлсефні хотів плисти на південь вздовж берега і на схід. Він вважав, що чим дальше на південь, тим земля буде краща, але він також розумів, що потрібно розвідати країну в обидві сторони.
Торхаль спорядив свій корабель біля острова. З ним зібралися їхати тільки дев’ять чоловік. Всі інші поїхали з Карлсефні.
Одного разу, коли носив воду на корабель, він відпив ковток і сказав:
- Дерева бурі зброї (10)
Тут, говорили, є в достатку
Приємніший з напоїв.
Країні цій я шлю прокляття!
Бальдр одягу валькірій (11)
Носить повинен воду в відрах,
Джерелу кланяюсь я низько.
Немає тут вина і близько!
Затим вони відпливли, і Карлсефні провів їх за острів. Перш ніж вони підняли вітрила, Торхаль сказав:
- Назад поїдемо туди,
Де нас чекають.
Кораблів дорогу (12)
Розвідає хай вепр
Небес піщаної пустині (13)
Між тим як ясени січі (14)
Що хвалять ці навкруг країни,
На Дивних Берегах
Живуть і китів собі варять!
На цьому вони і розлучилися з Карлсефні і попливли на північ мимо Дивних Берегів і Кільового Мису. Вони хотіли пройти на захід, але стався сильний шторм, і їх віднесло вітром в Ірландію. Там їх побили і навернули в рабство и там юрхаль розпрощався з життям.
Примітки: - …дерева бурі зброї (10)…- воїни, тобто люди (буря зброї – битва).
…- Бальдр одягу валькірій (11)…- воїн, тобто Торхаль (Бальдр – ім’я бога; одяг валькірій – бойові обладунки);
… Кораблів дорогу (12)… - море;
…Вепр небес піщаної пустині (13)… - корабель. Небеса піщаної пустині – море;
…ясени січі (14)… - воїни, тобто Карлсефні і його люди.
X
Карлсефні поплив на південь вздовж берега, і з ним Сноррі, Б’ярні і інші. Вони пливли довго і врешті решт, припливли до ріки, яка впадала в озеро, а потім в море. В гирлі ріки були великі піщані мілини, так що в неї можна було ввійти тільки під час припливу.
Карлсефні зайшли в гирло і назвали це місце Озерце. Тут вони знайшли поля самосіяної пшениці в низинах і виноградну лозу всюди на пагорбах. Всі ручаї кишіли рибою. Вони рили ями там, де суша і море стрічались, і коли море відступало, в ямах був палтус. В лісі було багато всякого звіру.
Вони залишалися там півмісяця, втішаючись і не помічаючи нічого поганого. Їх тварини були з ними. Але одного разу рано вранці, оглядаючись, вони помітили дев’ять шкіряних човнів. З човнів махали палицями, які тріщали наче цепи, і палиці крутилися по руху сонця.
Карлсефні сказав:
- Щоб це могло значити?
Сноррі відповідає:
- Можливо, це знак миру. Візьмемо білий щит і підемо їм назустріч.
Так вони і зробили. Незнайомці підпливли до них і, розглядаючи їх з подивом, вийшли на берег. Вони були низькорослі і некрасиві, волосся у них було грубе, очі – великі, скули – широкі. Вони постояли деякий час, дивуючись, а потім відпливли на своїх човнах на південь за мис.
Карлсефні і його люди збудували собі житло на схилі біля озера. Деякі будинки були близько до озера, інші – подалі. Вони там прожили зиму. Снігу не випало зовсім, так що всі тварини були на підніжному кормі.
XI
Коли почалася весна, одного разу вранці вони побачили, що з півдня із-за мису випливає велика кількість шкіряних човнів, здавалося, що нібито вугілля розсипали по затоці. Також і на цей раз з кожного човна махали палицями.
Люди Карлсефні підняли щити і почалася торгівля. Краще за все скрелінги брали червону тканину. Вони просили також мечі і списи, але Карлсефні і Сноррі заборонили продавати їм зброю. В обмін на тканину вони давали хутро. Вони брали п’ядь тканини за шкірку і пов’язували цією тканиною собі голову. Торг продовжувався так деякий час. Коли тканини стало мало, її почали розрізати на смужки не ширше пальця. Але скрелінги давали за них стільки ж, і навіть більше.
Так сталося, що бик, який був у людей Карлсефні, раптом вискочив із лісу і голосно проревів. Скрелінги злякалися, позастрибували в свої човни і відпливли на південь за мис.
Після цього вони не з’являлися цілих три тижні. Але коли пройшов цей час, з півдня раптом з’явилося дуже багато човнів скролінгів, що здавалося – тече потік. На цей раз з човнів махали палицями проти ходу сонця, і всі скрелінги голосно кричали. Карлсефні і його люди підняли червоні щити і пішли їм назустріч.
Вони зійшлися і почався бій. На людей Карлсефні посипався град каміння, тому що у скролінгів були пращі. Раптом Карлсефні і Сноррі побачили, що скрелінги підняли на жердині великий, величиною з овечий шлунок, шар синього кольору, і він полетів с бік берега на людей Карлсефні і страшно завив, коли впав на землю. Це спричинило такий жах на Карлсефні і його людей, що вони думали тільки про те, якби їм тільки піти. Вони відступили вздовж ріки до якихось скель і тільки там дали відсіч.
Фрейдіс вийшла і побачила відступ. Вона крикнула:
- Ви такі молодці, а тікаєте від цих жалюгідних людей! Ви ж могли б їх перебити всіх, як скотину! Якби у мене була зброя, то я б уже, мабуть, билася краще за кожного із вас.
Але вони не звернули ніякої уваги на її слова. Фрейдіс хотіла приєднатися до них, але вона не могла догнати їх, так як була вагітною. Вона пішла за ними в ліс, а скрелінги наблизилися до неї. Тут вона побачила на землі перед собою вбитого, це був Торбранд, син Сноррі. Ії його тім’я стирчав плаский камінь, а меч його лежав поряд. Вона хапає меч і готується захищатися. Тут скрелінги підбігають до неї. Тоді вона випростує одну груду з-під сорочки і шльопає по ній оголеним мечем. Скрелінги були так цим налякані, що кинулися до своїх човнів і попливли геть.
Карлсефні підійшли до неї і хвалили її за мужність. Двоє з його людей було вбито, а із скролінгів – четверо, хоча перевага була на стороні скролінгів.
Карлсефні і його люди повернулися додому, дивуючись, що це за численне військо напало на них з суші. Але тут вони зрозуміли, що напали на них тільки ті, що приїхали на човнах, і що інше військо було насланням.
Скрелінги знайшли другого вбитого із людей Карлсефні. Рядом з ним лежала сокира. Один із скрелінгів вдарив нею по каменю, і лезо зламалося. Тоді вони вирішили, що вона нікуди не годиться, раз не бере камінь, і кинули її.
Карлсефні і його люди зрозуміли тепер, що, хоча земля тут і гарна для поселення, але життя на ній завжди буде небезпечним і тривожним через тубільців. І вони зібралися в зворотній путь до себе додому. Вони попливли на північ вздовж берега.
На шляху їм попалось п’ять скрелінгів, які спали в одежах зі шкір, і в них були короби з кістковим мозком, змішаним з кров’ю. Люди Карлсефні вирішили, що ці скрелінги вигнані із країни, і вони їх убили.
Потім їм попався мис, на якому було багато оленів. Увесь мис був покритий шаром посліду, тому що на ньому зимували олені.
Потім Карлсефні і його люди припливли в Обтічний Фіорд, і там всього було в достатку.
Деякі кажуть, що Б’ярні і Фрейдіс залишилися там з сотнею людей і не їздили далі, в той час як Карлсефні і Сноррі і з ними сорок чоловік їздили на південь і, пробувши у Озерця не більше як два місяці, повернулися тим же літом.
Карлсефні відправився на одному кораблі на пошуки Торхаля Охотника. Інші його люди не поїхали. Він поплив на північ мимо Кільового Мису і потім на захід, і земля була у нього з лівого борту. Скрізь були тільки ліси. Довго вони так пливли, поки не побачили ріку, яка впадала в море і текла зі сходу на захід. Вони увійшли в гирло ріки і стали біля південного берега.
XII
Одного разу вранці Карлсефні і його люди побачили на дальньому кінці прогалини якусь цятку, що виблискувала, і вони закричали на неї. Цятка ворухнулася, і це виявився одноногий чоловік, котрий стрибками кинувся туди, де стояв їх корабель.
Торвальд, син Ейріка Рудого, сидів біля керма, Одноніжка попав йому стрілою в низ живота. Торвальд висмикнув стрілу і сказав:
- Багату країну ми знайшли. Жиром обросли мої кишки.
Незабаром після цього Торвальд помер від рани.
Одноніжка кинувся тікати на північ. Карлсефні і його люди погналися за ним і часом бачили, як він утікав від них. Нарешті він сховався від них в якійсь бухті, і вони повернули назад. Тоді один із них виголосив такий віршик:
- Воїни гнались -
Кажу я правду –
За одноніжкою
Вниз до берега.
Чудний чоловік
Летів як вихор
По бездоріжжю.
Слухай Карлсефні!
Після цього вони попливли знову на північ і вважали, що вони в Країні Одноніжок. Але вони вирішили більше не наражати на небезпеку своїх людей.
Вони вважали, що гори у Озерця і ті, які вони тепер бачили, це одні і ті ж гори і що обидві місцевості однаково віддалені від Обтічного Фіорду.
Вони повернули назад і пробули третю зиму в Обтічному Фіорді. В ці часи було багато сварок. Неодружені зачіпали одружених.
Сноррі, син Карлсефні, народився в першу осінь. Коли вони від’їжджали, йому було три зими.
Вітер дув з півдня, і вони припливли в Лісову Країну. Там їм зустрілись п’ять скрелінгів – бородатий чоловік, дві жінки і двоє дітей. Карлсефні і його люди захопили двох хлопчиків, а інші скрелінги вислизнули і як крізь землю провалилися. Вони взяли хлопчиків з собою, навчили їх мові і охрестили. Хлопчики сказали, що їхню матір звати Ветільд, а батька – Овегір. Вони сказали, що країною скрелінгів правлять два конунга, одного із яких звати Авальдамон, а другого Вальдидида. Вони розказали, що будинків там немає, і люди живуть в печерах і ямах. Вони розповіли також, що по той бік, навпроти їх країни, є країна, в якій люди ходять в білому одязі, голосно кричать і носять жердини з білими ганчірками на них. Люди думають, що мова йшла про Країну Білих Людей (15).
Нарешті вони повернулися в Гренландію і пробули зиму у Ейріка Рудого.
Примітка: - …Країна Білих Людей(15)…- легендарна країна, розташована чи то на північ від Індії, чи то на захід від Ірландії (також – Велика Ірландія)
XIII
Корабель Б’ярні, сина Гримольва був віднесений вітром в Гренландське море. Там вони опинилися в червивих водах, але побачили це, тільки коли весь корабель був сточений червами і почав занурюватися.
Вони почали обговорювати, що робити. У них був човен, просочений тюленячим жиром, а кажуть, що черв’як не може точити дерево, коли воно так просочене. Більшість сказали, що треба посадити в човен стільки народу, скільки він витримає. Але коли попробували так зробити, то виявилось, що він підняв не більше половини людей. Тоді Б’ярні сказав, що треба сідати в човен за жеребом, а не по знатності. Але кожний, хто там був, хотів сісти в човен. Човен, ніяк не міг підняти всіх, і тоді вирішили кинути жеребок, кому сідати. По жеребу вийшло, що сідати в човен повинен був Б’ярні і з ним майже половина людей. І от всі, кому випав жереб, сіли в човен. Коли вони уже були в човні, один молодий ісландець, супутник Б’ярні сказав:
- Невже ти мене кинеш тут, Б’ярні?
Б’ярні відповідає:
- Виходить, що так.
Ісландець говорить:
- Ти мені інше обіцяв, коли я залишав батьківський дім в Ісландії, щоб їхати з тобою!
- Я не бачу іншого виходу, говорить Б’ярні, - що ти пропонуєш?
- Я пропоную, щоби ми помінялися місцями, ти підеш сюди, а я туди.
Б’ярні відповідає:
- Що ж, хай буде так. Я бачу, що ти за будь - що хочеш жити і дуже боїшся померти.
І вони помінялися місцями. Молодий ісландець сів в човен, а Б’ярні перейшов на корабель, і кажуть, що Б’ярні і всі, хто лишився з ним на кораблі загинули в червивому морі.
А ті, хто був в човні, попливли своєю дорогою, і дісталися берега, і розповіли про цей випадок.
XIV
Наступного літа Карлсефні повернувся в Ісландію зі своїм сином Сноррі і поїхав до себе в садибу на Горобиному Мису. Його мати вважала, що він погано одружився, і не жила вдома першу зиму. Але коли вона зрозуміла, яка Гудрід гідна жінка, вона повернулась додому, і вони з нею добре ладили.
У Сноррі, сина Карлсефні, була дочка Хальфрід, мати єпіскопа Торлака сина Рунольва.
У Карлсефні і Гудрід був також син Торбйорн. Його дочкою була Торун, мати єпіскопа Бйорна.
У Сноррі, сина Карлсефні, був також син Торгейр, батько Інгвільд, матері єпіскопа Бранда Першого.
Тут закінчується ця сага.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
XIII століття, Ісландія
