Цар Крез і Вася
звичайна бувальщина
Гроші потрібні усім без винятку: від Ілона Маска і до двірника, що накопичує макулатуру для здачі у своїй комірчині.
З самого ранку Вася був похмурий і задумливий.
Чому - Вася?
Ну, а як ще інакше: Вася він скрізь і завжди - Вася. А от Артура ви, навряд чи зустрінете десь на виробництві, «артури» або працюють в театрах акторами, або там, де зовсім не треба нічого робити.
Так от – Вася…
- Вася, чого це ти сьогодні такий мрачний?
- Я?
- Ну да, а хто ж іще?
- Та ну її на хрєн таку жизнь. Жінка захотіла цвітного тєлєвізора. Воно вроді й нічого, та тільки де брати гроші?
- А жінку таку ти де взяв?
- Та взяв. Припала до ока, то й узяв.
- Вася в другий раз очки одівай, легше буде жити! )))
- Та пішли ви всі на… - настрій у Васі почав повертатися до робочого стану.
- А їй, що, захотілося на цвітного Брєжнєва подивитись?
- Та при чому тут Брєжнєв? Її подруга собі такого купила, тобто її чоловік. А моя чим хуже? От тільки тепер де тих грошей взяти?
- А ти підійди до Юріка і побалакай з ним, може й будуть тобі гроші.
***
Тут треба трохи пояснити, як воно було в тому загально - соціалістичному щасті.
Отже.
В ті «совєцькі» часи всі зарплати і заробітки були строго обмежені, щоб тільки хватало на життя і вихід на роботу. Це для того, щоб народ не розбалувався раніше, чим прийде «світле майбутнє».
Так от, хоча Вася і працював робітником, а не якимось там, навіки бідним інженером, його заробітки теж обмежувались. Тобто він не міг заробляти більше ніж 199крб. 99 коп. за місяць. Постійне перевищення виробітку ордена не обіцяло, а от зниження розцінок на вироблені деталі могло закінчитись і рихтуванням морди від товаришів, так що треба було бути обережним і краще щось та вигадувати. Ну і вигадували…
І ще. Для розуміння життя.
Всі люди різні і мотивація до життя у них теж.
Так от.
Робочий досвід майстра виробничого відділку дозволяв йому складати план на наступний місяць так, щоб кожен робітник отримував свій листочок з чітко окресленим і усередненим об’ємом робіт.
А так як Вася був завзятим у роботі, то він завжди свій план виконував за три тижні. На четвертий тиждень майстер відправляв його на другу зміну, де той або байдикував, або втішаючись своєю майстерністю «гнав халтуру»*. Інколи, допомагав цеху в битві за план, брав «ліві» роботи і заробляв ще й трохи грошей.
Всі так робили, всі про все знали, але мовчали як справжні партизани. Бо всім хотілося принести додому або «заникати в заначку», ще й премію за перевиконання плану.
Так от, Юрік, до якого завжди зверталися, був спокійним і дещо меланхолійним чолов’ягою. По суті йому було насрать на ту битву за план, за світле майбутнє і всю ту херню, яка крутилася навколо нього. Найбільше йому хотілося дожити до тих часів, коли все буде даром і бери скільки хочеш, а все інше, то суєта суєт, тому він свій план ніколи і не виконував, а так - аби не вигнали.
От на нього, домовившись з майстром і з ним ( та і з такими, як він) і закривалися всі «ліві» роботи. Збільшуючи цим хлопцям середній заробіток, що впливало на їхні «лікарняні», «відпускні» і тринадцяту зарплату, а головне утримувало плани партії і правітельства на плаву.
До нього Вася і підійшов.
- Слухай, Юрчику, можна я на тебе «закрию» з півсотні рублів?
- Як завжди?
- Ага. Твої десять, мої сорок. Гроші потрібні.
- Та я вже чув!
- Шо! Вже всі знають?
- Вася, ну, а як ти думав? У тебе таке діло, і шоб ми тебе не виручили? Ми робочий клас чи ні?
- Твою ж мать! Та тут скоро і дихнуть не зможеш без вашої помочі!
- Ну-у, Вася, ми ж колєктів чи ні?
- Та колєктів, - згодився з ним Вася, - значить всьо путьом?
- Путьом, путьом…
- Ладно, спасіба, держим строй… - і Вася пішов витрачати свій вільний тиждень на заробляння грошей.
***
Йдучи додому він думав: «Добре, що є такі лодаряки і роздовбаї як Юрік, хоч якась від них польза, та єсть. Та й жінка буде краще спати, а то вже вся на нєрвах, у її подруги, блін, - цвітний тєлєвізор! То хай тепер записується в очерідь на покупку, а я, вже якось, за цей рік та й назбираю грошей. От шо за жизнь? Ладно, вже є як є, а там подивимось, Та шо, може і я якось подивлюсь по ньому футбол, нє хрєн отставать нам от прогреса!»
P. S. Господи, зовсім забув про Креза**! Цар царем, а забувається. Давно те було. Що? Та як – що? Це ж при ньому почали чеканити перші монети. От воно йому потрібно було, га? Забирати у людей щастя здорового життя… Ілон Маск древнього світу, мать т…, прости господи! І як його жити …
Примітки:
-… «гнать халтуру»*…- в ті часи, у наших хлопців, це не означало робити чорт знає що поганої якості, то були вироби найвищого ґатунку для домашнього вжитку на замовлення населення у якого через планову економіку ніколи і нічого не було пристойного, а так - «товари народного потрєблєнія» і все. Да, і за неї, за «халтуру» ніколи не брали грошима, це ображало, а от «бутилку» завжди з задоволенням і подякою. )))
- …Крез**…- 595 – 546 роки до н. е. – останній цар Лідії із роду Мермнадів що правив в 560 – 546 роках до н. е., Вважається, що Крез одним із перших почав чеканити монети, встановивши стандарт чистоти металів в 98% золота чи срібла і гербову царську печать на лицевій стороні (голови лева і бика). Через це його вважали найбагатшою людиною в античному світі. Його ім’я стало загальним для позначення дуже багатих людей.
м. Київ, 27 грудня 2022 року.
