ЗНОВУ МУЗА
Може, казка, може, мрія, може, просто дійсність, яку сприймають не всі... Жанр життя... Чи просто п
Привіт!
Це знову я, Твоя Муза.
Чому Ти не сказав мені, що їдеш? Я відчула, що Ти потребуєш мене, але в Твоєму вікні було порожньо. Згас Ліхтар, що черпав енергію від Твого погляду, згасла зірка над Твоїм вікном... А я почула в серці Твій голос і полетіла назустріч Тобі. Байдуже – куди. Головне – до Тебе.
Я чула Твій голос, але від браку Твого подиху на моїх вустах у мене опускалися крила. Проте, коли я влетіла в гори, наче переродилась моя чарівна душа. Я відчувала, що походжу звідси, адже я – Муза не просто Поета, а й Муза Великого Патріота. Навколо з полонин піднімалося сонце і в його променях з квітів народжувалися нові музи і летіли у світ. Колись так народилася і я. Тоді, коли Ти вперше спробував писати вірші. Я народилася з тендітної фіалки біля водоспаду. Моя сукня ввібрала в себе кольори моєї стихії. І ці кольори я приносила щоразу Тобі у вірші. Саме тому я поселилася у Нашому з Тобою Озері, і Ти назавжди полюбив Його, як я. Як я Його... І Тебе...
Я лечу цілий день. Радше, вічність, яка триває цілий день...
Я відчуваю, що Ти близько. Бо наливаються шовкові крила, я розцвітаю. Під моїм крилом знову прокидається Твоя Мрія і летить разом зі мною. Я не знаю, хто Тобі більше потрібен, але не ділю з Нею гілку першості. Я знаю, що залежу від Неї, Вона – від мене, а ми залежимо від Тебе. І це нас зближає.
Вона розуміє все і летить поряд зі мною далі. Розуміє без слів. Вона, як і я, відчула Твій подих і зрозуміла, що Ти нас потребуєш. Байдуже, куди летіти, байдуже, що нас чекає, - головне, що Ти потребуєш натхнення.
а навколо пробуджується світ. Он на горі від сонячних промінців народжуються юні рими. Відчувши їх, з мого крильця вилітає Твоя Рима. Вона теж відчуває Твій подих і летить з нами до Тебе. Навіщо слова? Адже Ти чекаєш.
Нарешті вилітає з Твого крильця остання Твоя фея-чарівниця – Ритма. Вона трохи непосидюча, тому не відразу відчуває Твій подих, радіє, що ми пролітає над місцем, де вона народилась... І справді, з соснового бору, похитуючись на крапельках живиці, вилітають юні ритми. Але тут Твоя Ритма відчуває Твій подих на рожевих вустах, стихає і летить далі з нами безмовно.
Нарешті я помічаю Тебе. Ти зажурено сидиш на березі гірської ріки. Мрія, Рима і Ритма зливаються зі мною. Я підлітаю до Тебе і ще кілька секунд п’ю Твою енергію, яка відновлює мої сили. А потім, як завжди, цілую Твої гарячі вуста. І Ти знову пишеш. Я знову спокійна. Я оселяюсь у гірській річці, як завжди, на дні. Знаєш, мені здалося, що Наш з Тобою Ліхтар зажеврів. На хвильку. Бо згадав Твій погляд...
Приходь до Нашої з Тобою річки. Ти сумуватимеш за Коханою – і я з’явлюсь в Її образі. Ти писатимеш, а я буду поряд. Як завжди. Твоя думка. Твоя таємниця. Твоя крилатість. Твоя стихія. Твоя Муза...
