10.05.2023 15:55
18+
76
    
  1 | 1  
 © Анатолій Валевський

П`яне полювання

П`яне полювання

з рубрики / циклу «Фентезі»

Озеро завмерло в післяобідній дрімоті. Мовчав старий ліс, який півкільцем оточував дзеркальну гладь. Навіть невгамовний вітерець, здавалося, заснув серед гілок розлогої верби, яка опустила кінці гілок у прохолодну воду. Лише зрідка посвистувала в очеретах якась невгамовна пташка. Та ще товста жаба, розімлівши на пологому березі, для порядку знехотя періодично квакала. Їй було лінь, але звичка брала своє.

З-під стрімчастого берега, зарослого довгою обвислою травою, обережно визирнула качка. Покрутивши головою в різні боки і переконавшись, що небезпеки поблизу немає, вона тихенько крякнула і випливла на відкрите місце. Слідом за нею нетерплячою юрбою вислизнули пухнасті каченята і затіяли веселу гру.

День поступово хилився до вечора, не віщуючи жодних несподіванок.

Десь вдалині виникло неясне гудіння.

Качка тривожно крякнула і, зібравши малюків, швидко подалася в зарості очерету. Жаба знехотя відірвала від теплої землі черево і плюхнулася в твань, насторожено вистромивши над водою свої лупалки, немов перископи.

Звук поступово наближався, стаючи гучнішим. І ось з-за косогору з гарчанням вискочив плямистий автомобіль. З`їхавши до берега, він на повному ходу круто розвернувся за кілька метрів від води і, викинувши з-під широких коліс грудки бруду, зупинився, як укопаний. Мотор замовк, і в тиші брязнули, відчиняючись, дверцята.

З автомобіля вибралися троє чоловіків у камуфляжному одязі - до пари автомобілю. По-хазяйськи оглянувши околиці, вони почали вивантажувати з багажника сумки і пакети.

- Казав же вам, що тут краса, - радісно оголосив худий і високий, як жердина. - Я-то вже не вперше тут відпочиваю зі своїми товаришами по службі, а тепер ось і з вами погудимо. Саме місце для проведення культурного заходу.

- Еге ж, знаю я твій захід, - відгукнувся присадкуватий товстун Василь. - По чарочці, по маленькій, чим поять коней!

- Ага, а потім давай палити на всі боки з усіх стволів, - підтримав його бородань Дмитро. - Ти, Вадику, хоч сьогодні будь обережнішим, а то замість качок мене з Василем підстрелиш...

- Не бійся, - посміхнувся худий. – Усе буде гаразд. Спочатку культурна програма, а вже потім полювання. Проведемо вечірній відстріл, а потім ще й на світанку додамо...

Він дістав із багажника сокирку і впевнено попрямував до невеликої групи молодих дерев. Незабаром звідти долинули звуки удару сокири, хрускіт і тріск ламаних гілок. Вадим заготовляв дрова для шашлику.

Товстун витягнув з об`ємної дорожньої сумки зв`язку потемнілих від частого використання шампурів. Розв`язавши їх і розклавши на брезентовій підстилці, він приніс із машини капронове відро. Відкривши кришку, Василь нахилився над ним, принюхався і заплющив очі від задоволення.

- Ну, як м`ясце? - поцікавився бородань.

- Ах, Дімоне, у мене навіть слинки потекли. Замаринувалося на славу.

- То ж у нас сьогодні свято шлунка?!

Дмитро почав зосереджено забивати в землю металеві кілки, на яких мав кріпитися мангал.

- За це не хвилюйся - аби випивки вистачило, - самовдоволено промовив Василь. - А то ж знаєш: скільки горілки не бери, а все одно двічі бігати...

Бородань від подиву навіть призупинився і, докірливо похитавши головою, заперечив:

- Коли це таке було, щоб у Вадика горілка скінчилася?! Та в нього запасу дня на три вистачить, а ще й пива пару ящиків.

- Це правильно, - схвально реготнув товстун. - Горілка без пива - гроші на вітер...

Він почав старанно нанизувати шматки м`яса на шампури, чередуючи їх із кільцями цибулі.

Через деякий час, притискаючись до землі, понад берегом потягнувся до води димок від багаття, до якого домішувався запах смаженого м`яса.

В очікуванні готовності шашлику приятелі сіли навколо брезентової підстилки, заставленої різноманітними закусками. Поки суть та діло, налили по першій і випили за вдале полювання. Як то кажуть, між першою та другою куля не повинна пролетіти - пішла друга. Тут хтось згадав, що третій тост за тих, хто в морі...

Невдовзі приятелі вже згадували про свої молодечі походеньки, барвисто й безсоромно прибріхуючи і навіть самі вже починаючи вірити власним вигадкам. Їхній регіт і незв`язні вигуки далеко розносилися над озером і глухли десь у гущавині лісу.

Сонце поступово тонуло в перині закатних хмар. Вкрадливо підступали вечірні сутінки. Багаття давно згасло. Шашлики підгоріли, але ніхто вже не звертав на це уваги - готувалися до вечірнього полювання.

Злегка погойдуючись, Вадим витягнув із багажника рушниці в брезентових чохлах і сумку з патронами. Виваливши все це на землю перед приятелями, він безглуздо хихикнув і вимовив:

- Ну, все, час братися за справу...

- У сенсі, за полювання? - уточнив Дмитро.

- Який ти в нас кмітливий, - посміхнувся Василь. - Пропоную змагання...

Вадик і Дімон вичікувально втупилися на приятеля.

- Хто останнім підстрелить дичину, тому штрафну належить, - змовницьки підморгнувши, оголосив товстун.

- О! Це правильно, - підтримав Вадим. - Б`юся об заклад, я перший відкрию рахунок?!

- Ти спочатку качку знайди хоч одну, - відмахнувся бородань.

З гріхом навпіл зарядивши рушниці, приятелі розіпхали патрони по кишенях і, похитуючись, попрямували в бік очеретів. Біля самої кромки води вони завмерли, старанно вдивляючись в озерну гладь.

Далеко попереду пролунав плескіт, і на воді розійшлися кола.

- Он вона! Я бачив - пірнула! - закричав Василь.

Піднявши рушницю, він пальнув на звук. Вадик із Дмитром, не замислюючись, наслідували його приклад. Миттєво гуркіт рушниць зламав заповідну тишу. Дріб спінював воду і зрізав очерети, створюючи шум і гам.

- Он там, стріляй!

- Ні, там! Туди... туди пали, кажу тобі!

- Та ні, в очерет пішла, ви що, осліпли обидва?!

П`яні крики ледь не перекривали гуркіт. Пороховий дим хмарою огорнув стрільців, а вони продовжували наввипередки гатити в білий світ, як у копійку.

Несподівано все змовкло. Постріли припинилися так несподівано, що горе-мисливці розгублено перезирнулися. У запалій тиші чути було лише тихий шурхіт зрізаних пострілами очеретів.

Поплескавши себе по кишенях, худий здивовано подивився на приятелів і невпевнено оголосив:

- О, блін... у мене, здається, патрони скінчилися...

- І в мене, - пробурмотів Василь. - Чого робити будемо тепер?

Дмитро про всяк випадок пошарудів і у своїх кишенях, але нічого не знайшовши, розгублено почухав потилицю, потім рішуче змахнув рукою і підсумував:

- Судячи з усього, полювання скінчилося... ех, треба ж було хоч кілька патронів залишити на ранок.

- Та годі вже, - безтурботно відмахнувся Вадим. - Зате постріляли досхочу, у мене навіть у вухах заклало! А тепер - прошу до столу, панове...

Він артистично вклонився, широким помахом руки вказуючи в бік залишків бенкету на брезентовій підстилці.

Покидавши рушниці на траву, приятелі розсілися по краях імпровізованої скатертини. Вадим витягнув з-під краю брезенту чергову пляшку з горілкою і вправним рухом згвинтив нарізну кришку. Випили по одній за справжню чоловічу дружбу. Потім повторили, але вже за полювання.

Здригнувшись від глибокого гикання, Василь похитнувся. Насилу опанувавши заплітаючийся язик, він тицьнув пальцем у бік бороданя і суворо запитав:

- От ти, Дімоне, відповідай мені, тільки чесно: ми хоч одну якусь качку підстрелили в цій, блін, метушні чи ні?!

- А чого я? Он нехай Вадик відповідає. Він нас сюди притягнув - з нього й питай!

- Та годі вам, - посміхнувся довготелесий. - Влучили... не влучили... яка різниця? Головне, що сидимо душевно. А качки - це справа десята...

- Але... все ж таки...

У темряві силуети приятелів роздвоювалися і втрачали чіткі обриси. Василь помотав головою і спробував сфокусувати зір. Він старанно заплющив очі, а потім різко витріщив і суворо пригрозив пальцем:

- Ось приїхали сюди, напаскудили, дерева поламали... в живність стріляли... злі ви, безжальні! А якщо б вас так?!

- О, дядько, так ти, мабуть, захисничок довкілля? - здивувався Дмитро. - А чого ж сам стріляв у все, що ворушилося?! Добре хоч у нас не влучив.

- І все ж, ну от якщо б вас так, га? - не вгамовувався Василь.

- Нас не можна, - авторитетно заявив Вадик. - Тому що ми - люди! А людина хто?

- Х-хто?

- Цар природи. Тобто, найголовніший на цій планеті! І тому на людину полювати ніхто й ніколи...

Вадим із важливим виглядом підняв угору вказівний палець, та так і застиг, роззявивши рота і дивлячись у бік темного лісу.

Не дочекавшись від Вадика продовження, Дмитро і Василь простежили за напрямком його погляду і з цікавістю озирнулися. Хміль зняло, як рукою.

Від околиці лісу до них неспішно наближалася мерехтюча зеленуватим світлом велика рибальська сітка, приблизно, у зріст людини. Вона охоплювала компанію широким півколом. Спершу здалося, що сітка просто висить у повітрі і рухається сама по собі. Але потім за нею проступили темні контури якихось величезних безформних постатей. Донеслося невиразне бурмотіння замогильних голосів, яке ставало дедалі голоснішим і голоснішим.

Друзі сиділи, роззявивши роти. Вони немов закам`яніли і не могли навіть поворухнути пальцем.

- Гарна дичина, - несподівано пролунав ухаючий голос. - Особливо он той, жирненький. На нашій планеті таких не водиться.

- А я собі, цур, довготелесого візьму. З нього опудало вийде непогане...

- Та годі, всіх заберемо. Не пропадати ж добру...

Пролунав гучний сплеск. Приятелі судомно обернулися до води.

Над озером до них повільно рухалася друга сітка, яку підтримували примарні фігури.

- Щ-що це? - брязкаючи зубами від страху, пробурмотів Василь.

- Інопланетяни... - з жахом прошепотів Вадик. - На нас полюють прибульці. Пам`ятаєте, як у фільмі "Хижак"?!

Несподівано він підскочив і стрімголов кинувся до автомобіля. Дмитро з Василем негайно рвонули за ним. А слідом за приятелями линуло гукання й улюлюкання:

- Ату їх! Лови-хапай!

- Жирненького мені!

- А мені бородатого!

Ревонув двигун, і автомобіль рвонув з місця, викидаючи з-під коліс грудки землі упереміш із травою. Бородатий із товстуном ледве встигли застрибнути на ходу. Стрімко набираючи хід і підскакуючи на купинах, машина зникла за косогором. Ще деякий час долинав звук двигуна, який натужно ревів, швидко віддаляючись. Але ось і він замовк вдалині.

Мерехтливі сітки плавно лягли на землю. З-за них виступили дивні істоти різного зросту і вигляду. Це були хранителі лісу - боровики. Від води підходили водяники й озерниці. Уперед виступив старший водяний. Він зняв з голови берестяне відро з дірками, завдяки якому його голос здавався гучним, і самовдоволено посміхнувся.

- А чудово вийшло. Тепер вони нескоро з`являться в наших краях, - виголосив він.

- Це точно! - підтвердив лісовик, який очолював боровиків. - Твої, Федоте, сітки з болотної твані дуже їх налякали.

Озирнувшись на всі боки, він рішуче змахнув рукою і скомандував:

- Ну, а тепер треба лад навести, щоб до ранку і сліду не залишилося!

Боровики почали збирати розкидані речі горе-мисливців. Водяники очищали берег від залишків п`яного полювання. Їм допомагали озерниці. Вони потягли кинуті рушниці до центру озера і втопили там у найглибшому місці.

- Скажи-но мені, Льохо, - звернувся до лісовика водяний. - А чого це ти вигадав про якісь чужі планети кричати? Хіба ми їх і так не злякали б?!

- Так і є, Федоте. Нині люди в нас не вірять зовсім, кажуть, мовляв, казки все це...

- Це ми казки?! - здивувався водяний.

- Еге ж... люди нині більше в інопланетян вірять, ніж у нас. Ось їх-то вони і злякалися. А про нас би подумали, що привиділося з п`яних очей. Ще й сперечатися б почали, розбиратися. Отож...

- А ти сам-то, Льохо, віриш у цих... ну, інопланетян? - поцікавився водяний, акуратно складаючи сітку.

Лісовик задер голову, вдивляючись у далекі зірки, задумливо почухав кудлату бороду і розважливо відповів:

- Та хто ж його знає… я їхніх грамот не бачив, але ж шастають тут всілякі різні...

Він із добродушною посмішкою похитав головою, щось пригадуючи, і додав:

- Нещодавно он теж на такій величезній посудині прилітали якісь капловухі, зелені... на кшталт нашого болотника, тільки неприємніші. Так я їх, прийшлих тих, про всяк випадок шугонув, а то хіба мало що - раптом напаскудити зібралися тут, як ці...

Лісовик насупився і сердито тицьнув кострубатим пальцем у бік остиглого вогнища.

- І куди ж вони поділися? - зацікавився водяний.

- Так я ж кажу, що такого драла дали, аж у небі заблищало... мабуть, більше не буде кортіти!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!