Симіл і Полістрат
діалоги в підземному царстві
СИМІЛ. І ти, нарешті, прийшов до нас, Полістрат? Ти, здається, мало не сто років прожив на світі?
ПОЛІСТРАТ. Дев’яносто та ще вісім, Симіл.
СИМІЛ. Як же тобі жилося ці тридцять років після моєї смерті? Коли я помирав, тобі було близько семидесяти.
ПОЛІСТРАТ. Чудово, хоча тобі це і здасться неможливим.
СИМІЛ. Звичайно, неможливим: як же ти міг насолоджуватися життям, будучи старим, розслабленим і до того ж ще й бездітним?
ПОЛІСТРАТ. По-перше, я прекрасно міг насолоджуватися: у мене було чимало красивих хлопчиків, і ніжних жінок, і різні пахощі, і духмяне вино, і на столі таке, чого немає і в Сицилії.
СИМІЛ. Це для мене новина: в мій час ти на все скупився.
ПОЛІСТРАТ. Мене, миленький, інші осипали всілякими благами. З самого ранку вже стояли біля моїх дверей цілі натовпи народу, а потім приносили мені всілякі дари, все що є найкращим на землі.
СИМІЛ. Ти що ж, зробився тираном після моєї смерті?
ПОЛІСТРАТ. Ні, але у мене була незчисленна кількість шанувальників.
СИМІЛ. Я не можу не сміятися: у тебе були шанувальники, в твоєму-то віці, з чотирма зубами в роті?
ПОЛІСТРАТ. Так, і притому кращі люди у місті. Вони з надзвичайним задоволенням доглядали за мною, хоч я і старий, і плішивий, і очі в мене гнояться, і вічний у мене нежить; кожен із них вважав себе щасливим, якщо я йому дарував хоча б один лагідний погляд.
СИМІЛ. Хіба і ти перевіз кого-небудь, як колись Фаон Афродіту з Хіоса, і за це отримав другу молодість, красу і здатність вселяти любов?
ПОЛІСТРАТ. Ні, я знайшов собі шанувальників, будучи таким, як завжди.
СИМІЛ. Ти говориш загадками.
ПОЛІСТРАТ. Та хіба ти не знаєш, що така любов до багатих і бездітних розповсюджена?
СИМІЛ. Тепер я розумію: твоя краса, миленький, - це був дар тієї… золотої Афродіти.
ПОЛІСТРАТ. Як би там не було, Симіл, а я чимало отримав задоволення від моїх шанувальників: вони майже на колінах стояли переді мною. Я з ними нерідко і грубо поводився, а деяким інколи і двері зачиняв перед носом, а вони без упину старалися перевершити один одного в бажанні здобути моє благовоління.
СИМІЛ. Як же ти, нарешті, розпорядився своїм майном?
ПОЛІСТРАТ. Для виду я говорив кожному із них окремо, що саме його зробив своїм спадкоємцем; вони вірили і ще більше старалися мені догодити. Але у мене був і другий, справжній заповіт, а всіх своїх шанувальників я залишив ні з чим.
СИМІЛ. Кого ж ти призначив спадкоємцем в останньому заповіті? Кого-небудь із твоїх родичів?
ПОЛІСТРАТ. Ні, збережи мене Зевс! Одного із хлопчиків – красенів, купленого недавно фрігійця.
СИМІЛ. Скільки йому років, Полістрат?
ПОЛІСТРАТ. Біля двадцяти.
СИМІЛ. Тепер я розумію, чим він здобув твою симпатію.
ПОЛІСТРАТ. У всякому разі, він більш гідний бути моїм спадкоємцем, чим ті, хоча він і варвар, і негідник; тепер його милостей домагаються найзнатніші люди. Так от, він отримав моє майно і тепер значиться серед євпатридів; (3) голить бороду і слова вимовляє на варварський лад, але, не дивлячись на це, він, на думку всіх, знатніше Кодра, прекрасніше Нірея і розумніше Одіссея.
СИМІЛ. Мені все одно; нехай він навіть зробиться головним вождем всієї Еллади, аби тільки ті не отримали спадок.
Примітка: - євпатриди…- аристократичний клас в Афінах.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
