Філіпп і Олександр
діалоги в підземному царстві
ФІЛІПП. Тепер, Олександре, тобі вже не можна стверджувати, що ти не мій син: якби ти був сином Аммона, ти б не помер.
ОЛЕКСАНДР. Я і сам знав, батьку, що я син Філіппа, сина Амінти, але я прийняв віщування оракула, думаючи, що це може принести мені користь в моїх ділах.
ФІЛІПП. Яку ж? Тобі здавалося корисним дати себе обдурити віщунам?
ОЛЕКСАНДР. Не в цьому справа, а в тому, що варвари тремтіли переді мною, і ніхто не наважувався чинити мені спротив, думаючи, що прийдеться битися з богом, і мені, таким чином було легше їх підкорити.
ФІЛІПП. Та хіба ж ти підкорив кого-небудь, з ким було варто воювати? Ти бився з одними тільки боягузами з їх нікчемними луками і списами сплетеними із лози. Еллінів підкорити, - от це було справжнє діло; перемогти беотійців, фокійців, афінян, аркадську важкоозброєну піхоту, фессалійську кінноту, елейських метальників дротиків, мантинейське щитоносне військо, розбити фракійців, іллірійців, пеонів – це все великі подвиги. Не мідяни, перси і халдеї, зніжені люди в золотих одежах! Хіба ти не знаєш, що їх ще до тебе перемогли «Десять тисяч» під проводом Клеарха, причому вони навіть не діждалися зіткнення і втекли, не випустивши жодної стріли?
ОЛЕКСАНДР. Так, але скіфи і індійські слони – це теж не жарти, батьку, і все-таки я їх підкорив, не сіючи попередньо серед них розбрату і не отримуючи перемог завдяки зраді. Мені ніколи не приходилось порушувати клятву або не виконувати обіцянок, ніколи я не купував собі перемоги обманом, Так, втім, адже і я мав справу з еллінами: одних підкорив собі мирним шляхом, а інших… ти чув, я думаю, як я покарав фіванців?
ФІЛІПП. Все це я знаю: мені про це розповідав Кліт, якого ти пронизав списом на банкеті за те, що він насмілився похвалити мене, порівнюючи мої діяння з твоїми.
Кажуть, що ти скинув македонську хламиду і почав носити перський каптан, на голову надів високу тіару, заставляючи македонян, вільних людей падати, перед тобою ниць і, що смішніше за все, став наслідувати звичаям тих, кого переміг. Не буду вже згадувати про інші твої діяння, про те, як ти запирав разом з левами розумних і освічених людей, скільки ти укладав шлюбів, як ти надмірно любив Гефестіона. Лише одне я можу похвалити: те що ти не зачепив красуні – жони Дарія і подбав про долю його матері і дочок: це дійсно по-царському.
ОЛЕКСАНДР. А моєї хоробрості ти не схвалюєш, батьку? Тобі не подобається те, що я в Оксідраках першим перескочив через міський мур і отримав стільки ран?
ФІЛІПП. Ні, Олександре, не схвалюю, - не тому, щоби я не вважав за гарне, коли цар не уникає ран і піддається небезпеці попереду війська, але тому, що тобі такі діла менш за все корисні. Адже тебе вважали богом; і от, коли тебе побачили пораненим, якого виносять на ношах з поля битви, що стікає кров’ю і стогне від болю, всім робилося смішно, і Аммон опинявся при цьому обманщиком і лжепророком, а його віщуни – підлесниками. Та і як не сміятися, дивлячись, як син Зевса непритомніє і потребує допомоги лікарів? Тепер, коли ти вже помер, надіюсь, ти розумієш, що багато хто сміється над твоїм удаванням, спостерігаючи, як тіло бога лежить перед ними, розтягнувшись на весь зріст, розпухло і вже починає гнити, як це природно стається з кожним тілом. Втім, навіть та користь, про яку ти говорив, що тобі завдяки божественності легше діставались перемоги, сильно применшила славу твоїх успіхів: всі твої діяння для бога здавалися досить малими.
ОЛЕКСАНДР. Не так думають про мене люди: вони порівнюють мене з Гераклом і Діонісом. Але і цього мало: ні той, ні другий з них не зуміли взяти приступом Аорнської фортеці; один я взяв її.
ФІЛІПП. Ти порівнюєш себе з Гераклом і Діонісом? Хіба з цього не ясно, що ти все ще не відмовився від ролі сина Аммона? Як тобі не соромно, Олександре? Коли ж ти, нарешті, кинеш свою зарозумілість, пізнаєш самого себе і зрозумієш, що ти мрець?
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.