Меніпп і Кербер
діалоги в підземному царстві
МЕНІПП. Кербер, ми один одному рідня: адже я теж собака. (20) Скажи мені, заради Стікса, який був вигляд у Сократа, коли він спустився до вас? Я думаю, що ти, як бог, вмієш не тільки гавкати, але можеш говорити і як людина, якщо захочеш.
КЕРБЕР. Здаля, Меніпп, здавалося, що він іде цілком спокійно і зовсім не боїться смерті; таким він хотів здаватися тим, що стояли по той бік входу. Але коли він заглянув в розщілину і побачив наш морок і в особливості, коли я, помітивши що він не поспішає, укусив його за ногу і потяг всередину, він заплакав як дитина, почав горювати за своїми дітьми і остаточно втратив самовладання.
МЕНІПП. Та хіба ж він не був мудрецем? Хіба насправді не зневажав смерть?
КЕРБЕР. Ні, дивлячись, що смерті йому не уникнути, він лише хоробрився і вдавався, начебто добровільно приймає те, що повинне неодмінно статися: хотів, щоб присутні дивувалися йому. Взагалі, про всіх такого ж роду людей можу сказати, що вони до входу в підземне царство йдуть сміливо і мужньо, всередині ж виявляється не те.
МЕНІПП. Ну, а як я, по-твоєму, увійшов?
КЕРБЕР. Один лиш ти, Меніпп, поводив себе, як належить представнику нашого роду, та ще до тебе Діоген: ніхто вас не примушував, ніхто не штовхав, а прийшли ви за власним бажанням, зі сміхом, побажавши всім на прощання всього найгіршого.
ПРИМІТКА:
20)… адже я теж собака…- неперекладна гра слів: грецьке слово «кіон» (собака) слугувало також для означення філософа – кініка.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.