01.11.2023 20:55
для всіх
37
    
  - | -  
 © Лукіан

Неуку, який купував багато книг

діатриба проти сирійського бібліофіла


 

Насправді, твоя нинішня поведінка прямо протилежна меті твоїх бажань: ти думаєш уславитися як людина, яка дещо тямить в науках, старанно скуповуючи найкращі книги. Але виходить у тебе якраз протилежне, і ці покупки лише викривають твоє невігластво.

І, головне, ти купуєш не саме краще, але довіряєш людям, які розхвалюють, що прийдеться; ти є насправді знахідкою для цих книжних обманщиків і справжнім скарбом для книготорговців. Та і яким чином ти міг би відрізнити старовинну книгу і великої цінності від поганого мотлоху? Хіба що тільки прийдеш до такого висновку на підставі того, наскільки книга сточена і з’їдена, і запросиш міль на дослідження як порадника? Що ж стосується безпомилкових та надійних ознак, то звідкіля і як ти можеш їх розпізнати?


Припустимо навіть, я навчу тебе відрізняти книги, з такою пишнотою і всілякою ретельністю виготовлені переписувачами самого Калліна або славного Аттіка, - що тобі за користь, дивна людино, придбати такий рукопис, коли ти і краси її не розумієш і не зможеш ніколи її використати, як сліпий не зможе насолодитися спогляданням прекрасного юнацького тіла?

Ти не відриваючи очей дивишся на свої книги, просто, Зевсом клянусь, об’їдаєшся ними, а деякі навіть читаєш, хоча і занадто квапливо, так що очі твої весь час випереджають вимову. Але, по-моєму, цього ще недостатньо, якщо ти не бачиш переваг та недоліків кожного твору, не розумієш який загальний зміст його, наскільки гарна мова, що вдалося письменнику, бездоганно відповідаючи на вимогу зразкового твору, і що є підробленим, незаконним, випадковим.


Ну, що? Ти почнеш запевняти нас, що, і не вивчаючи, знаєш все це? Звідкіля? Невже ти, як той відомий пастух, отримав колись лаврову гілку із рук самих Муз? (1) Але ж про Гелікон, де, як кажуть, перебувають богині, ти ніколи і не чув, я думаю, а, коли був хлопчиком, по-іншому проводив свій час: тобі і згадувати про Муз було нечестиво. Вони без вагань з’явилися перед тим пастухом, худим волохатим чоловіком з тілом, постійно обпаленим сонцем, до такого ж, як ти (заради Афродіти Ліванської, пробач мені, якщо зараз я не буду говорити з повною чіткістю), я прекрасно знаю, вони вважали б за негідне навіть близько підійти. Замість лавра Музи відстібали б тебе, мабуть що, колючим пруттям або жмутом мальви і прогнали би геть такого-сякого: не оскверняй священного струмка Ольміона чи Гіппокрену, (2) що напувають своєю вологою стомлені жагою стада і чисті вуста пастухів!

Втім, хоча ти до крайнощі безсоромний і зухвалий в таких випадках, ти все ж ніколи не наважишся сказати, начебто ти отримав освіту або прагнув колись ближче познайомитись з книгами, ти не скажеш, що такий-то був твоїм учителем, що до того-то ти ходив до школи.


А тепер ти сподіваєшся все це швидко надолужити одним лиш придбанням багатьох книг! Однак, володій ти навіть зібранням всіх творів Демосфена, написаних особисто рукою оратора, володій ти твором Фукідіда, який теж виявився у Демосфена прекрасно переписаним вісім разів, нарешті володій ти книгами, які Сулла відправив із Азії в Італію, (3) – яку б ти отримав від цього користь для свого розвитку, хоча б ти і підклав їх під себе і ліг на них спати або, склеївши разом, загорнувся в них та так і розгулював.

Адже мавпа є мавпа, говорить прислів’я, надягни на неї хоч золотий нашийник. Так от і ти: постійно тримаєш в руках книгу і читаєш її, але із прочитаного нічого не розумієш і виявляєшся тим віслюком, який слухаючи гру на лірі, махає вухами.

Якби придбання книги робило її власника вченим, воістину таке придбання було б дорогоцінним, доступним одним тільки вам, багатіям; можна було б, так би мовити, купувати ученість на ринку, і ви б отримали верх над бідняками.

Хто зміг би тоді посперечатися вченістю з книготорговцями і книгоношами, власниками та продавцями такої кількості книг? А тим часом варто тільки побажати, і ти викриєш їх, побачиш, що вони і щодо вченості лиш трохи сильніші за тебе, а по розмові так справжні варвари, подібні тобі, і розумінням слабкі, як і належить людям, які ніколи не розуміли, що потворне, а що чудове. І, однак, ти володієш якими-небудь двома – трьома книгами, придбаними у цих самих людей, тоді як вони і вдень і вночі мають книги у своїх руках.

Отже, який толк в цих твоїх покупках, якщо тільки ти не вважаєш вченими і самі книгосховища за те, що вони вміщають стільки творів древніх письменників? Відповідай, мені, якщо бажаєш. А ще краще, оскільки ти на це не здатен, кивай головою на мої запитання коли згоден і хитай нею в разі незгоди.


Отже, припустимо, що людина, яка не вміє грати на флейті, купує флейту Тимофія чи флейту Ісменія, яку останній за сім талантів купив у Корінфі, - і що ж? Хіба через це така людина зможе на ній грати? Або ж без користі залишиться у нього придбана річ, через те, що він не вміє нею користуватися, як вимагає мистецтво? Ага, ти киваєш головою? Правильно, звісно, тому що, якщо покупець заволодіє навіть флейтами самого Марсія чи Олімпа, - все одно він не заграє, якщо не навчився. Ну, а якщо хто-небудь придбає лук Геракла, не будучи, однак, Філоктетом, щоб мати силу натягнути його і прицільно пустити стрілу, - яке твоє враження про такого чоловіка? Невже він може явити нашим очам який – небудь подвиг, гідний стрільця із лука? Негативний зробив ти знак і на це питання. Точно так же, звісно, і той хто не вміє правити кораблем, і який не займався верховою їздою, якщо отримає перший з них в свої руки корабель, споряджений в найкращий спосіб і для краси і для безпеки, а другий придбає перського коня, чи кобилицю, землячку кентаврів чи таку, яка несе в таврі корінфський знак, - обидва вони будуть викриті в невмінні користуватися своїм придбанням. І це ти підтверджуєш? Отже, прийми мої докази і погодься також з наступним: якщо який – небудь неук, схожий на тебе, накупить багато книг, - хіба це не буде з його боку знущанням над своїм власним невіглаством? Що ж ти зволікаєш відповісти і на це кивком згоди? Адже, докази мої, я вважаю, незаперечними, і у кожного, хто на тебе подивиться, зразу ж і вискочить на язик прислів’я: «Для чого собаці баня?»


Жив не так давно в Азії один багатий чоловік, у якого, на нещастя, віднялися обидві ноги: здається він їх відморозив. Коли одного разу йому прийшлося здійснити подорож пішки по снігу. Так от цей нещасний, якому випала така доля, виготовив собі, турбуючись про своє тіло, дерев’яні ноги і, прив’язавши їх, ходив, опираючись в той же час на рабів. Але от що було забавно в його поведінці: напівчобітки він купував собі найкрасивіші, завжди тільки - що від шевця, і виявляв до них велику дбайливість, щоб в найкращому взутті красувалися його полінця. Ну, а чи не теж саме і ти робиш? Розум у тебе шкутильгає і дубуватий – чобітки ти купуєш собі золочені, в яких було б до лиця прогулюватися тільки міцноногому юнакові.


Оскільки серед інших книг ти нерідко купуєш Гомера, нехай хто-небудь візьме і прочитає тобі другу пісню Іліади. Тобто всю, від початку до кінця, її не варто переглядати: там немає нічого стосовно тебе. Але у ній виведений поетом один витія, (4) чоловік зі скривленим і понівеченим тілом. Так от, якби він, цей самий Терсіт, з його статурою взяв обладунки Ахілла, - хіба б він став зразу красивим і сильним? Терсіт перестрибнув би через потік, замутив би його струмені кров’ю фригійців, вбив би Гектора, а перед тим Лікаона і Астеропея, він, якому і древко списа нести на плечах було не під силу? Мабуть, ти не будеш цього стверджувати. Навпаки, ще б і глузування заслужив Терсіт, шкутильгаючи під щитом, падаючи під його вагою носом вниз, закидаючи час від часу голову і показуючи з-під шолома свої чудові косі очі, і панцир покладаючи на свій горбатий хребет, і тягнучи по землі наголінники словом, покриваючи ганьбою обох: і майстра, що створив обладунки, і їх хазяїна. Ти не бачиш, що теж саме, звісно, відбувається і з тобою, коли ти тримаєш в руках прекрасну книгу з палітуркою із пурпурової шкіри, з золотою застібкою, а читаєш її, ганебно перекручуючи слова, так що люди освічені потішаються над тобою, твої ж підлесники славословлять, а відвернувшись також сміються досхочу.


А тепер я хочу розказати тобі про одну подію, яка сталася в Дельфах. Якийсь тарентинець, на ймення Євангел, чоловік в Таренті відомий, відчув у собі бажання отримати перемогу на Піфійських іграх. І от досягти цього на змаганнях, де перемогу дає звільнене від одягу тіло, зразу ж виявилося йому неможливим, так як ні силою, ні швидкістю ніг він від природи аж ніяк не відрізнявся, але, те що він зміг би легко отримати верх у грі на лірі і в співах – в цьому його переконали негідні людці, якими він себе оточив і які на весь голос вихваляли Євангела, варто йому було лиш трохи вдарити по струнах.

Отже, Євангел прибув у Дельфи з усякою пишністю і одяг собі, звісно ж, зробив шитий золотом і чудовий вінок із золотої лаврової вітки, притім плоди лавра були представлені смарагдами відповідної величини. Що ж стосується самої ліри, то по красі і розкоші це було щось неймовірне: ліра була із червоного золота, прикрашена дорогоцінностями і різнокольоровими каменями, і на ній були відчеканені Музи, серед інших зображень Аполлон і Орфей, і ця ліра викликала у глядачів великий подив.


Коли врешті-решт, настав день змагання, виступило троє суперників, причому Євангелу випало по жеребу співати другим, поміж двома іншими і після ліванця Феспіда, який виступив не без успіху.

І от Євангел вийшов, виблискуючи золотом, смарагдами, берилами і сапфірами; і тим красивіше виділявся пурпур його одягу, виглядаючи з поміж золотих прикрас. Всім цим Євангел уже наперед вразив присутніх і сповнив глядачів незвичайною надією. Але, нарешті, настав час все-таки заспівати і заграти. Він, Євангел, ударяє по струнах, витягуючи з них щось негармонійне і немилозвучне, і обриває разом три струни, сильніше, ніж треба було, налягаючи на ліру; затим він починає співати щось таке нескладне і ніяке, що серед глядачів здійнявся загальний сміх, а судді, обурені такою зухвалістю, бичами вигнали Євангела геть із театру.

Ось тут-то найсмішніше було дивитися на золотого Євангела, що заливався слізьми, і якого служителі волокли через усю сцену геть, зі стегнами закривавленими ударами бичів, і який підбирав розсипані на шляху камені від своєї ліри, - прикраси, звісно ж, що випали, так як разом з хазяїном і лірі дісталося від бичів.


А через деякий час після нього виступає якийсь Євмел із Елеї; ліра у нього була стара, з дерев’яними колками, а одяг, разом з вінком, вартістю хіба що в десять драхм. Але якраз він, вміло проспівавши і зігравши згідно з законами мистецтва, отримав верх, був проголошений переможцем і посміявся над Євангелом, який марно здійснив урочистий вихід зі своєю лірою і всіма дорогоцінностями. Кажуть, Євмел сказав Євангелу: «Ти, Євангел, золоту віть лавра наклав на себе, тому що ти багатий, я ж, бідняк, - дельфійську. Втім, твоє оздоблення, послужило тобі лиш в тому, що ти йдеш звідціля, не тільки не викликаючи жалю своєю невдачею, але ще й збудивши ненависть всією цією безумною і нікому непотрібною розкішшю».

Так от, ти і цей Євангел – два чоботи пара, оскільки тобі немає ні найменшого діла до сміху, який ти викликаєш у глядачів.


Не буде, мабуть, недоречним розповісти тобі ще один лесбоський переказ про те, що сталося в давнину. Коли фракіянки розтерзали Орфея, то, кажуть, голова співця, кинута разом з лірою в Ебр, була винесена потоком в Чорну затоку. Пливла ця голова, лежачи на лірі, і співала «Плач за Орфеєм", так говорить переказ, і ліра сама вторила їй, коли вітри, налітаючи, торкалися струн; і з цією піснею були принесені хвилями до Лесбосу. Тамтешні жителі підняли те що припливло, голову поховали якраз на тому місці, де зараз у них стоїть храм Вакха, а ліру поклали в святилище Аполлона, в дар богу, і довго її там зберігали.


Пізніше Неанф, син тирана Піттака, слухаючи розповідь про ліру, про те, як вона зачаровувала тварин, рослини і каміння і звучала навіть після біди, яка настигла Орфея, хоча ніхто не торкався її струн, перейнявся пристрасним бажанням мати ліру і, підкупивши жерця великими грошима, умовив його підкласти замість тої другу - схожу – ліру, а ліру Орфея віддати йому. Отримавши її вважав небезпечним використовувати своє придбання вдень, в місті; уночі ж, сховавши ліру під плащем, вийшов один в передмістя, взяв ліру і почав бити по струнах як попало, неосвічений і бездарний юнак, маючи надію, що ліра відповість йому якоюсь божественною піснею. Якою він усіх заворожить і зачарує і стане блаженним, успадкувавши мистецтво Орфея. А між тим на шум збіглися собаки – їх було в тому місці чимало – і розірвали музиканта на частини, так що в цьому відношенні він дійсно розділив участь Орфея, привертаючи до себе хоча б одних собак.

Тут-то і виявилося з очевидністю, що не в лірі була чарівність, а в мистецтві і в пісні, якими володів Орфей з винятковою досконалістю, успадкувавши їх від матері. Ліра ж сама по собі була для свого хазяїна річчю нітрохи не кращою, за інший другий струнний інструмент.


Втім, для чого я розповідаю тобі про Орфея або про Неанфа, коли і в наш час був – та, я думаю, і зараз ще живий – чоловік, який купив світильник стоїка Епіктета – простий глиняний світильник – за три тисячі драхм? Бо і він, вважаю, надіявся, що якщо буде читати ночами при цьому світильнику, то відразу ж, і мудрість Епіктета постане йому уві сні, і буде він подібним до цього старця.


А недавно на цих днях знайшовся ще один: кініка Протея посох купив, (5) якого той залишив стрибнувши у вогонь, – купив за шість тисяч драхм і володіє своїм скарбом, і показує його, як тегсати - шкуру калідонського вепра, (6) фіванці – кістки Геріона, а жителі Мемфіса – локони Ісіди. А сам власник цього дивного майна, що стосується невігластва і безсоромності, ще далі тебе метнув свого дротика. Бачиш тепер, у владі якого злого демона він знаходиться? Воістину, по голові б йому надавати цією палкою!


Кажуть, і Діонісій трагедію складав, (7) дуже погану і смішну, так що Філоксен часто попадав із-за неї в каменоломні, не маючи сил утриматися від сміху. Так от, взнавши, що над ним сміються, Діонісій насилу придбав дощечку Есхіла, на якій писав поет, і думав, що тепер на нього зійде натхнення з цієї дощечки і бог оволодіє ним. І тим не менш якраз на ній Діонісій почав писати вірші ще більш смішніші, як ось, наприклад:

Діонісія дружина, Дорідочка прийшла!

Або:

Ах, ах! Гарну я дружину втратив!

Так, так! І це стояло на Есхіловій дощечці!

Або ще:

Дураки самі себе залишать в дурнях.

Втім, останнє у застосуванні до самого себе було, мабуть, надзвичайно влучно сказано Діонісієм, і за цей вірш вартувало б зразу ж позолотити його дощечку.  


Дійсно, які надії покладаєш ти на свої книги, розгортаючи їх раз за разом, склеюючи та обрізаючи їх, і натираючи шафраном чи кедром, (8) і в шкіру їх одягаючи, і застібки прилаштовуючи, ніби ти справді збираєшся щось із них витягти? О, звісно, ти вже став набагато досконалішим завдяки своїм придбанням, ти, що так володієш мовою… або, краще сказати, самих риб безголосніше опиняєшся! А живеш ти так, що й говорити про це негарно, і ненависть дику, за чутками, у всіх збуджуєш своєю мерзенністю. І якщо такими людей роблять книги, то треба було б бігом утікати від них і якомога далі.


Є дві речі, які може взяти людина від древніх письменників: по-перше, уміння говорити, а по-друге – діяти належним чином, щоб досягати кращого втікаючи від гіршого. І коли виявляється що, дехто ні в тому ні в іншому відношенні не вміє ними користуватися, - то що він, тоді купує врешті-решт? Не книги, звісно ж, а розваги для мишей, житло для молі і побиття рабів за начебто недбале поводження з книгами.


А ось такий випадок хіба не буде для тебе ганьбою: допустимо, хто-небудь побачить тебе з книгою, - а ти як завжди, при будь-яких обставинах тримаєш яку-небудь в руках, - і спитає, що це за твір, якого оратора, історика чи поета? Ти ж на це питання ще відповіси зі спокійним виглядом, бо знаєш із назви, але, коли в подальшому, оскільки подібні міркування, як то часто буває, перетворюються на довгу бесіду, цей чоловік почне схвалювати чи, навпаки, ганити щось у змісті книги, а ти збентежишся і не зможеш сказати жодного слова, - що тоді? Хіба не заблагаєш ти, та розступиться земля під тобою, ти, новий Беллерофонт, що носить, на свою голову, із собою книгу.


Димитрій – кінік, будучи в Корінфі, побачив, як один неосвічений чоловік читав чудову книгу, - а саме «Вакханки» Евріпіда, - дійшовши якраз до того місця, коли вісник розказує про страждання Пенфея і про вчинок скоєний Агавою. (9) Димитрій вирвав у нього книгу і розірвав її, сказавши: «Краще Пенфею бути одного разу розтерзаним мною, чим тобою – багато разів».

Я весь час задаю собі питання, але і до цих пір ще не зміг найти на нього відповідь: заради чого ти з такою старанністю клопочешся над купівлею книг? Щоб отримати користь від користування ними? Однак жодному чоловікові, який хоча б трохи тебе знає, і в голову не прийде таке припущення. Адже це теж саме, що якби лисий надумав купувати собі гребінець, а сліпий дзеркало, або глухий – флейтистку, скопець – наложницю, горець – весло, а корабельник – соху! Так чи не про те ти клопочешся, щоб виставити на вид своє багатство? Чи не хочеш ти бува показати всім, що від великих своїх прибутків, ти можеш витрачатись навіть на речі, зовсім тобі непотрібні? Однак, наскільки мені, принаймні, відомо, - адже я теж родом із Сирії, - якби ти ловко не вписав себе самого в заповіт відомого тобі старця, ти б давно уже загинув від голоду і відніс би на ринок всі свої книги.


Отже залишається лиш одне пояснення: впевнений твоїми підлесниками в тому, що ти не тільки прекрасний і чарівний, але і філософ, і оратор, і історик, яких ще не було, - ти скуповуєш книги, щоб оправдати похвали цих людей. Кажуть, що ти навіть промови перед ними виголошуєш під час обіду, і вони, томлячись від спраги, як жаби на сухому березі, квакають з усіх сил, але пити не сміють, поки не луснуть від похвал тобі. І я просто не знаю, до чого легко ти дозволяєш водити себе за ніс! Ти віриш кожному їх слову і одного разу навіть повірив тому, що ти з виду схожий на одного із імператорів, (10) зовсім начебто Лжеолександр чи Лжефіліпп, цей суконник, (11) чи Лженерон, (12) який з’явився при наших дідах, і всі інші Лже-такі-то.


Та і що там дивного, якщо це сталося з тобою, чоловіком нерозумним і неосвіченим, коли ти ходиш, гордо випнувши груди, повторюючи ходою, поставою і поглядом того мужа, схожістю з яким ти себе тішиш, - коли навіть Пірр Епірський, в усіх відносинах достойний подиву чоловік, був, як кажуть, одного разу, подібним чином розбещений підлесниками до того, що повірив у свою схожість зі знаменитим Олександром! І все-таки, говорячи словами музикантів, дві повних октави відділяли їх один від одного! Кажу це тому, що я сам бачив зображення Пірра. І тим не менш Пірр був упевнений, що його зовнішність – точний зліпок з образу Олександра! Однак цим порівнянням я образив Пірра, уподібнивши тебе в цьому відношенні з ним.


На кого із соромників, що живуть з танцюристами, ти схожий, - я, мабуть, не скажу; але те, що на загальну думку, ти і до цих пір охоплений сильним безумством у твоїй божевільній гонитві за уявною подібністю – це я знаю добре. Тому не дивно, якщо, незважаючи на таку непереконливість створюваного тобою образу, ти все – таки прагнеш бути схожим на людей освічених, довіряючи тим, хто тебе розхвалює. Втім, до чого вся ця балаканина? Адже наперед була ясною причина твого книжкового завзяття, хоча я із-за неуважності її раніше і не помічав: так, ти впевнений, звісно, що мудро придумав все це, і немалі плекаєш надії на той випадок, якщо про це узнає імператор, чоловік учений і, який високо цінить освіченість. (13) Якби до нього дійшла звістка про тебе, як ти купуєш книги і створюєш велике їх зібрання, - в той же час, на твою думку, ти отримаєш від нього все, що завгодно.


Але, неуку ти мій, зади вивчаючий, невже ти думаєш, що навколо імператора вже таке сонне зілля розлито, що він про одного почує, а про іншого і знати не буде: що за життя ти ведеш, ледь починається день, які пиятики влаштовуєш, як минають твої ночі, хто і в яких літах ділить з тобою ложе? Або ти не знаєш, що багато вух і очей у імператора? А твої діла настільки явні, що навіть сліпі і глухі знають про них. Адже варто тобі тільки заговорити, зняти в бані одіж, - та що там: не роздягайся, якщо не хочеш, а хай роздягнуться тільки твої раби, і що ж? Ти думаєш, не виступлять відразу ж назовні всі сховані за мовчанням гидоти твоїх ночей? Скажи – но мені ще ось таке: якби цей знаменитий вчитель ваш Басс чи Батал, флейтист, чи розпусник Гемітеон із Сібарису, (14) який склав для вас гідні подиву закони, про те, як треба лощити свою шкіру і вищипувати на ній волосся, як віддаватися і як діяти у ваших втіхах, - так от, якби один із них надумав зараз розгулювати в накинутій на плечі левовій шкурі, з палицею в руках, за кого б, по-твоєму, прийняли його глядачі? Вирішили б, що це – Геракл? Звісно, ні, хіба що тільки б на очах у них повискакували ячмені величиною в добрячий горщик. Бо незліченні ознаки говорили б проти наряду: і хода, і погляд, і голос, і витягнута шия, і білила, і смола, і рум’яна, якими ви себе прикрашаєте, і взагалі, як говорить поговірка, легше п’ять слонів сховати під пахвою, чим одного розпусника! Так що ж? Левова шкура не сховала б такого чоловічка, а ти надієшся залишитись непомітним, закриваючись книжкою? Але це тобі не вдасться: бо видадуть і відкриють тебе інші ваші прикмети.


В цілому, мені здається, ти не розумієш, що надію на краще слід шукати не у книготорговців, але знаходити в самому собі, в своєму повсякденному житті. А ти думаєш, що всенародними захисниками і свідками на твою користь будуть книговидавці Аттік і Каллін? Не будуть! Напроти, з дикою суворістю ці люди зітруть тебе на порох, якщо боги того забажають, і вкинуть тебе в крайню бідність. Ще є час одуматися і зразу ж продати якому – небудь освіченому чоловіку всі ці книги і разом з ними цей заново збудований дім і заплатити работоргівцям хоча б частину твоїх великих боргів.


Справа в тому, що предметом твого надзвичайного прагнення завжди були дві речі: придбання розкішних книг і купівля хлопчиків, які доросліші і в повній силі, - ти і до сих пір з надзвичайним старанням полюєш за цією здобиччю. Але, раз ти бідний, в тебе може не стати коштів і на те, і на друге.

Отже, подумай над моїми словами – святе діло порада. Я вважаю необхідним для тебе відмовитися від того, що тобі зовсім не до лиця, і догоджати другій своїй недузі, купуючи собі необхідних працівників, щоб, за нестатком домашніх, не приходилося тобі запрошувати різних збочинців зі сторони із числа вільних, яким, якщо вони не отримають всього сповна, ніщо не заважає, йдучи, роздзвонити про вас після пиятики. Так на днях і було: найгірші речі розповідав про тебе продажний розпусник, який вийшов від тебе, та ще й укуси показував. Але я, звісно, - люди, які були при цьому присутні, можуть підтвердити мої слова, - я обурився і ледь не надавав йому, як слід у гніві за тебе, а особливо коли він для доказу то на одного, то на другого почав посилатися, що вони подібному піддавалися і теж саме можуть розказати. А окрім того, дорогий мій, веди рахунок грошам і бережи їх, щоб можна було вдома в цілковитій безпеці отримувати задоволення. Або перестань цим ділом займатися, хто був би у змозі тебе умовити? Навчилась собака шкіру гризти – ніколи не перестане!


Ну, а друге – набагато легше: не купуй собі більше книг. Достатньо ти вже став освіченим, досить з тебе ученості! Мало не на зубок ти вивчив усі творіння древніх, всю історію знаєш, всі тонкощі в мистецтві слова: і красу його, і недоліки, і використання аттичних промов. Чудом премудрості, вершиною ученості зробився ти завдяки багатьом книгам! Чому б, насправді, і мені не розважитися з тобою, якщо тобі подобається, коли тебе обманюють?


Охоче я спитав би тебе також: маючи стільки книг, які із них ти більш за все читаєш? Творіння Платона? Антисфена? Архілоха? Гіппонакта? Чи на них ти дивишся зверхньо і частіше за все в руках у тебе оратори? Скажи мені, промову Есхіна проти Тімарха ти теж читаєш? Чи все це ти уже знаєш, і кожен їх твір тобі відомий? Тоді, мабуть що, ти заглиблений в Арістофана і Євполіда? І з початку і до кінця прочитав комедію «Пірнальники»? (15) Ну, і як? Нічого в ній тобі не підійшло, і ти не почервонів, пізнавши діла, тобі знайомі? Але от що більш за все може викликати здивування: в якому душевному настрої ти хапаєшся за книгу, якими руками їх розкриваєш? І коли ти читаєш? Вдень? Але ніхто ніколи не бачив тебе за таким ділом. Так, значить, вночі? В який же час? Вже віддавши розпорядження учасникам чи до того? Ні! В ім’я самої Коттіто: більше ніколи ні на що не наважуйся в цьому роді.


Залиш книги у спокої і займайся тільки своїм ділом. Правда, і його було б треба залишити, стидався хоча б евріпідової Федри, яка обурюючись на жінок, говорить:

І не трепече тьма, союзниця їх справ,

Покоїв, що колись заговорять!

Але якщо ти все ж вирішив перебувати незмінно в своєму недузі, то йди, купуй книги, тримай їх дома під замком і пожинай лаври власника. Досить з тебе і цього. Але не торкайся до них ніколи, не читай, не принижуй своєю мовою слова, сказані мужами древності, і їх творіння, які нічого поганого тобі не зробили. Але я знаю: всі мої слова – пуста балаканина, і, як в тій поговірці, я намагаюся з ефіопа зігнати чорноту. Бо ти будеш купувати книги і користуватися без усякого толку і піддаватися глузуванням людей освічених, для яких, щоб отримати користь, достатньо було б змісту і сенсу написаного в книзі, без зовнішньої краси і розкоші їх видання.


Але ти надієшся зцілитися від невігластва, покрити його цією славою і вразити людей великим зібранням книг. Ти не знаєш, що абсолютно однаково з тобою роблять і найнеосвіченіші лікарі: вони роблять собі скриньки із слонової кістки, срібні банки і золотом оправлені ланцети; коли ж приходиться застосувати їх до діла, то вони не знають навіть, як підступитися. І тоді втручається який – небудь обізнаний лікар, з ножем, лезо якого прекрасно відточене, хоча рукоять і покрита іржею, - і хворого позбавляє від страждання.

Але мені хочеться підшукати для тебе ще більш смішне порівняння. Отже, подивись на цирульників – ти побачиш, що вправні серед них мають бритву, ножички, дзеркало належних розмірів, в потрібній кількості, тоді як неуки і невігласи виставляють велику кількість і величезні дзеркала, але заховати цим правду ніяк не можуть. Навпаки, - і це смішніше за все в їхньому становищі, - більшість ходить стригтися до їх сусідів, а перед їхніми дзеркалами, підійшовши тільки оправляють зачіску!


Так от і ти: міг би з користю позичити твої книги іншому, кому вони потрібні, бо сам їх використати не зможеш. Однак ти навіть і позичити кому-небудь книгу ніколи не хотів, але чиниш як собака на сіні, яка лежить в яслах: і сама на їсть, і коняці, яка могла б їсти, не дає.

Ось що, хоча б на цей раз, я хотів тобі сказати з повною відвертістю, але тільки про книги; а про все інше в твоїй поведінці, гидотне і ганебне, ти іншого разу – і ще не раз – почуєш.


ПРИМІТКИ :


1) … ти, як той відомий пастух, отримав колись лаврову віть … - мається на увазі поет Гесіод, який говорить про те, як до нього з’явилися Музи, в початкових рядках «Теогонії». Лукіан, т. I «Учитель красномовства».

2) … Ольміона чи Гіппокрену … - два струмка, присвячені Музам, про які згадує Гесіод в «Теогонії»

3) … книгами, які Сулла відправив із Азії в Італію… - в 87 р. до н. е. римський полководець і диктатор Сулла, після взяття Афін и Малоазійської області, відправив до Риму значну кількість книг із бібліотек Греції і Малої Азії.

4) … у ній виведений поетом один витія…- Див. «Іліада», пісня II.

5) … знайшовся ще один: кініка Протея посох купив… - мається на увазі Перегрін. Див. Лукіан, т. II, «Перегрін».

6) … показує його, як тегсати - шкуру калідонського вепра… - тегсати – жителі міста Тегеї в Аркадії. Дотеп в тому, що калідонський вепр і жахливий триголовий велетень Геріон існували тільки в міфології.

7) … і Діонісій трагедію складав… - мається на увазі Діонісій Старший, тиран сіракузький (405 – 367 роки до н. е.).

8) … натираючи шафраном чи кедром… - на пергаментних листах писали тільки з одного боку, а другий бік натирали шафраном чи кедровим маслом проти молі та черв’яка.

9) … вісник розказує про страждання Пенфея і про вчинок скоєний Агавою…. – Агава у вакхічному шаленстві розірвала свого сина Пенфея і, настромив його голову на списа, принесла її до Фів (міф). У Евріпіда в «Вакханках» загибель Пенфея складає зміст розповіді, вкладену в уста вісника.

10) … з виду схожий на одного із імператорів… - мабуть що, мається на увазі імператор Марк Аврелій (правив 161 – 180 роки н. е.).

11) … Лжефіліпп, цей суконник… - Лжефіліпп: справжнє ім’я – Андріс; це раб, який видавав себе за сина останнього македонського царя Персея. В 149 році до н.е. підняв в Македонії повстання проти римлян. Через рік був розбитий Цецилієм Метеллом, втік до Фракії, але був виданий римлянам.

12) … Лженерони… - після смерті Нерона з’являлися не раз. Див. у Плутарха - біографія Гальби, у Світонія – біографія Нерона.

13) … якщо про це взнає імператор, чоловік учений …- Марк Аврелій займався філософією і написав твір «До самого себе», який містить в собі сентенції філософського та морального характеру.

14) … Басс чи Батал, флейтист, чи розпусник Гемітеон із Сібарису… - про Басса і Гемітеона ніяких відомостей не збереглося; Батал – флейтист IV ст. до н.е., відомий своєю розпустою.

15) … «Пірнальники»… - комедія невідомого автора, яка не збереглася, в якій показані жерці Коттіто – богині безсоромності, фракійського походження, яка шанувалася в Корінфі.



Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Каллистрат цікавиться

  • КаллистратМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!