Сага про Гуннлауга Зміїного Язика
частини I - IIIз рубрики / циклу «Сага про Гуннлауга Зміїного Язика»
I
Жив чоловік на ім’я Торстейн. Його батьком був Егіль, син Скаллагріма і онук Квельдульва, херсіра з Норвегії, а матір’ю Асгерд, дочка Бьорна. Торстейн жив у Городищі, не березі Городищенського Фіорду. Він був чоловік багатий і знатний при цьому розумний, спокійний і поміркований. Він не виділявся так зростом чи силою, як його батько Егіль, однак він був прекрасною людиною, і його всі любили. Торстейн був гарний собою, у нього було світле волосся і красиві очі.
Він був одружений з Йофрід, дочкою Гуннара і онукою Хліва. Йофрід було вісімнадцять років, коли Торстейн на ній оженився. Вона була вдовою. Раніше вона була одружена з Тороддом, сином Одда з Міжріччя, і від нього у неї була дочка Хунгерд, що виховувалася в Городищі у Торстейна. Йофрід була гідною жінкою. У Торстейна і Йофрід було багато дітей, але в цій сазі мова буде йти тільки про декого з них. Їх старшого сина звали Скуді, другого Колльсвейн, третього Егіль.
II
Розповідають, що одного разу влітку в устя ріки Парової прийшов з моря корабель. Власника корабля, норвежця родом, звали Бергфінн. Він був чоловіком багатим, похилого віку і розумним. Торстейн поїхав до корабля. Він завжди розпоряджався там, де йшли торги. Так сталося і цього разу. Норвежці шукали собі притулку, і Торстейн запросив до себе власника корабля, так як той попросився до нього. Впродовж зими Бергфінн був небалакучим, хоча Торстейн і поводив себе як гостинний хазяїн.
Норвежець дуже цікавився снами.
Навесні Торстейн спитав одного разу у Бергфінна, чи не бажає він поїхати з ним до Соколиної Гори; там збиралися тоді на тінг мешканці Городищенського Фіорду, і Торстейну повідомили, що обвалилися стіни землянки в якій він зазвичай жив під час тінгу. Норвежець згодився. Приїхали вони втрьох до підніжжя Соколиної Гори, до двору, що називався Нори. Там жив один бідняк на ймення Атлі. Він сидів на землі Торстейна, і Торстейн зажадав, щоби він поїхав з ними і допоміг їм у роботі, взявши з собою заступ і кирку. Той так і зробив.
Приїхавши до землянки Торстейна, вони взялися за роботу і відремонтували стіни. Погода була жаркою, і Торстейн з Бергфінном зморились. Закінчивши роботу вони сіли біля землянки і Торстейн заснув і стогнав уві сні, а норвежець сидів поряд з ним, але не будив його. Коли Торстейн проснувся, він важко зітхнув. Норвежець спитав його, що він бачив уві сні. Торстейн відповів:
- Снам не варто надавати значення.
Однак коли вони їхали увечері додому, норвежець знову спитав його, що він бачив уві сні, і Торстейн сказав:
- Якщо я розповім тобі про мій сон, ти повинен будеш витлумачити його мені.
Норвежець відповів, що він спробує. Тоді Торстейн розповів:
- Мені снилося, що я був у себе, в Городищі, біля дверей дому. Я подивився уверх на небо і побачив на гребені даху дуже красиву лебідку, і це була моя лебідка, і вона здавалась мені милою. Потім я побачив, що з гір летить великий орел. Він прилетів сюди, сів поряд з лебідкою і почав їй ніжно клекотати. Лебідці це, мабуть, подобалось. У орла були чорні очі і залізні кігті. Вигляд у нього був войовничий. Невдовзі я помітив, що інший птах летить з півдня. Це був теж великий орел. Він прилетів сюди, на Городище, сів на гребінь даху поряд з лебідкою і почав упадати біля неї. Потім мені здалося, що той орел, котрий прилетів раніше, дуже розсердився на те, що прилетів другий, і вони бились жорстоко і довго, і тоді я побачив, що вони стікають кров’ю. Їхня битва закінчилась тим, що вони обоє впали з гребня даху мертвими, кожен у свій бік. Лебідка ж лишилась сидіти дуже сумна і пригнічена. Потім я помітив, що летить якийсь птах з заходу. Це був сокіл. Він підсів до лебідки і почав до неї ластитись. Потім вони відлетіли в одну і ту ж сторону. І тоді я прокинувся. Одначе цей сон пустий. Він, можливо, віщує бурі. Вітри з тих сторін, звідкіля у моєму сні прилетіли орли, будуть стикатися у повітрі.
Норвежець заперечив:
- Я не думаю, що це так.
Тоді Торстейн сказав:
- Ну, скажи мені, що, по-твоєму, повинен значити мій сон, я послухаю.
Норвежець сказав:
- Птахи – це, можливо, духи людей. Адже твоя дружина вагітна, і вона народить дочку надзвичайної краси, і ти будеш її дуже любити. До твоєї дочки будуть свататись два знатних чоловіка з тих сторін, звідкіля прилетіли орли. Вони сильно полюблять її і будуть битися один з одним через неї, і обидва загинуть у цій битві. Затим третій посватається до неї з тієї сторони, звідкіля прилетів сокіл, і вона вийде за нього заміж. Ось я і відгадав твій сон, - сказав він, - і вважаю, що він збудеться.
Торстейн заперечив:
- Пояснив ти мій сон погано і недружелюбно. Не вмієш ти відгадувати сни.
Норвежець сказав:
- Побачиш сам, що цей сон збудеться.
Але Торстейн почав з того часу холодно ставитися до норвежця, і той поїхав на початку літа, і про нього у цій сазі вже не буде більше мови.
III
Влітку Торстейн зібрався їхати на тінг і перед від’їздом сказав своїй дружині Йофрід:
- Ти повинна незабаром народити. Якщо це буде дівчинка, її треба кинути, якщо ж це буде хлопчик, ми його виховаємо.
Коли Ісландія була ще зовсім язичницькою, існував такий звичай, що люди бідні і які мали велику сім’ю відносили своїх новонароджених дітей в пустельне місце і там їх полишали. Одначе і тоді це вважалося недобрим. Коли Торстейн сказав так, Йофрід відповіла:
- Такому чоловікові як ти, не личить це говорити. Соромно при твоєму багатстві віддавати такі розпорядження.
Торстейн відповів:
- Ти знаєш мій характер. Погано буде, якщо моє розпорядження не буде виконаним.
І він поїхав на тінг.
Йофрід народила дівчинку надзвичайної краси. Жінки хотіли показати їй дитинку, але вона сказала, що це ні до чого, і звеліла покликати до себе свого пастуха, якого звали Торвард, і сказала йому:
- Ти візьмеш мого коня, покладеш на нього сідло і відвезеш цю дитину на захід (1), до Стадного Пагорба, до Торгерд, дочки Егіля. Ти попросиш виховати її таємно, так щоби Торстейн не взнав. З такою любов’ю мої очі тягнуться до цієї дитини, що я не можу заставити себе кинути її. Ось тобі три марки срібла. Я даю їх тобі в нагороду. Торгерд подбає про твій переїзд за море і їжу в дорозі.
Торвард зробив, так як вона його просила. Він поїхав на захід, до Стадного Пагорба, з дитиною і віддав її Торгерд. Та віддала її на виховання чоловіку, який сидів на її землі у Вільновідпущенницькому Дворі на Лощинному Фіорді. Торварду ж вона допомогла поїхати за море з Ракушечної Затоки на Стейнгрімовому Фіорді і забезпечила його їжею на час переїзду. Звідтіля він виїхав у море, і в цій сазі він більше не згадується.
Коли Торстейн повернувся з тінгу додому, Йофрід сказала йому, що дитину кинули, як він і велів, а пастух втік і украв її коня. Торстейн сказав що вона зробила добре, і взяв іншого пастуха. Так пройшло шість років, і за цей час так ніхто і не узнав правди.
Одного разу Торстейн поїхав у гості на захід, в Стадний Пагорб, до Олава Павлина, сина Хьоскульда, свого зятя, якого тоді найбільш поважали серед знатних людей там, на заході. Як і слід було очікувати, Торстейна прийняли дуже гарно. Одного разу під час банкету, як розказують, Торгерд сиділа і розмовляла з Торстейном, своїм братом, на почесному місці, а Олав розмовляв з іншими людьми. Навпроти них на лаві сиділи три дівчинки. Торгерд сказала:
- Брат, як тобі подобаються ці дівчатка, що сидять тут навпроти нас?
- Дуже подобаються, - говорить він, - але одна з них найкрасивіша, у неї краса Олава, а білизна і риси обличчя наші, людей з Боліт.
Торгерд відповідає:
- Це ти правду говориш, брат, що у неї білизна і риси обличчя наші, людей з Боліт (2), але краса її не від Олава Павлина, тому що вона не його дочка.
- Як же це так? – говорить він, - Адже вона твоя дочка.
Вона відповідає:
- Скажу тобі по правді, брате, вона твоя дочка, а не моя, ця красива дівчинка.
І вона розповідає йому потім все, як воно було, і просить пробачити їй і своїй дружині за цей обман. Торстейн сказав:
- Я не можу вас попрікати. Мабуть, чому бути, того не минути. Добре, що ви розладили мій дурний задум. Мені так подобається ця дівчинка, що бути її батьком здається мені великим щастям. Як її звати?
- Її звати Хельга, відповідала Торгерд.
- Хельга Красуня, - сказав Торстейн. – Споряди-но її в путь зі мною.
Торгерд так і зробила. Від’їжджаючи Торстейн отримав багаті подарунки, і Хельга поїхала з ним і виросла там у повазі, гаряче любима батьком, матір’ю і всією ріднею.
Примітки:
1)… і відвезеш цю дитину на захід…- в західну чверть Ісландії, але фактично на північ.
2)…Болота…- місцевість навколо Городища, спадкового двору Торстейна.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ісландія, X ст. н. е.