11.05.2024 09:44
для всіх
24
    
  1 | 1  
 © АЛЬБЕРТО МОРАВІА.

Біда, коли Вс. Е. Вишній прокинеться

Біда, коли Вс. Е. Вишній прокинеться

з рубрики / циклу «Казки для ДОРОСЛИХ»

 

Колись дуже давно, іншими словами, ще до початку історії, тобто в епоху доісторичну світ був зовсім неправильним. Якийсь Вс. Е. Вишній (дивне ім’я, що нічого не означає, невідомо звідкіля взялося, у всякому разі – не нашенське), спеціаліст по планетах і всесвітах, за сім днів сотворив світ, в якому ми тепер живемо. І хоча у своїй справі він був мастак (кажуть, що таких світів на його рахунку три мільярди, а можливо і п’ять), він все-все переплутав. Уявіть собі, що землі було дуже мало – якісь жалюгідні острівці, а весь інший простір займало море, так що тварини буквально одна у одної на голові сиділи, як в автобусі у час пік. Уявіть собі, що на цих острівцях безперервно йшов дощ, а якщо не дощ, то сніг, а коли сніг не йшов, все одно була погана погода. Уявіть собі, нарешті, що ці малі клаптики землі весь час здригалися і вібрували з причини постійних землетрусів, а на величезних водних просторах гуляли шторми, здіймаючи хвилі висотою у дім. Про небо і говорити не варто: хмари, блискавки, грім, жодного сонячного дня, ні єдиного просвіту у хмарах. З тих пір якраз і виникла приказка:


Які новини в нас бувають?

То дощ поллє, то сніг піде,

То знов когось уже ховають.


А вже де Вс. Е. Вишній і зовсім напартачив – все, зовсім все переплутав, - так це у світі тварин. Не дивлячись на те, що на острівцях, з яких складалася земна твердь, місця було так мало, він всіх тварин створив величезними, колосальними, гігантськими. Наприклад Вош Ки, істоти сьогодні настільки крихітні, що, навіть якщо у вас їх заведеться цілих два десятка, то ви можете їх і не помітити, - так, якраз ці самі Вош Ки в ті часи були настільки великими, що якось одну з них переплутали з побитим дощами і вітром острівцем і деякі тварини знайшли на ній притулок, поки їй це не набридло і вона не сказала:

- Я не острів. Я – Вош Ка. Так що мотайте звідціля і залиште мене у спокої.


Якщо вже Вош Ка була такою величезною, уявляєте, які були С.Л. Он, К. Ит, Кро Ко Дил, Пі Тон і інші тварини, що вважаються у нас найбільшими? Але незручності, пов’язані з великими розмірами, ще не саме страшне. Головне, що всі ці тварини були неправильними. Кожному чого-небудь та не вистачало, і, дивне діло, якраз те, чого не доставало, завжди виявлялося найважливішим. У Дро Ма Дера не було горба, у С. Л. Она – носу, у Жи Рафи – шиї, Ле Лека пересувався на гороб’ячих лапках, О. Сел махав малесенькими вушками, Ли Си Ця опинилася без хвоста, а Нос О. Ріг і зовсім без рогу.


Звичайно, тварини були дуже незадоволені, і якби не страх перед грізним голосом, здоровенними ручищами і очищами Вс. Е. Вишнього, від одного виду якого всі зразу ж скисали і піджимали хвоста (якщо такий у них був, звичайно), то, скажу я вам, вони цілком могли б влаштувати переворот. Зате вони зганяли на ньому своє невдоволення, розповсюджуючи всілякі єхидні гостроти та каламбури. Наприклад такі:


Ну і планету

На диво світу,

Сотворив ти Боже!

На що вона схожа?

Занадто мала

І навіть не кругла!

Ну і планета!

Як з того світу!


А ось епіграма, яку приписують одній Ко Няці:


Нащо мені сонце

Зорі і місяць!

Мені би хвоста,

Щоб мух відганяти могла!


А ось друга, ще крутіше:


Ти як млинці випікаєш по всесвіту в день,

А у хвилину – по цілій планеті.

Скажи, як же ж тобі не лінь?

Бо знають і діти – кішка спішила

Сліпих котенят народила.


Вам, звичайно, хочеться спитати, чи розумів сам Вс. Е. Вишній, що він натворив. Мабуть-що, і розумів, і не розумів. Скоріш за все, розумів, але був до того самолюбний, що не бажав в цьому зізнаватися. До того ж і клопоту у нього було більше, чим треба: приходилося сотворяти по планеті якщо і не через кожну хвилину, то, у всякому разі, через кожні декілька годин. Взагалі, у нього були турботи більш важливіші ніж ніс для С.Л.Она і горб для Дро Ма Дера.


Але епіграма про млинці зовсім вивела Вс. Е. Вишнього із себе. Він якраз займався створенням чергової планети, а саме Сатурна. Дуже йому хотілося зробити кулю, а навколо неї багато кілець, і щоби куля крутилася в одну сторону, а кільця – в іншу, загалом задумав він щось на кшталт вселенської дзиги, і навіть, якщо вийде, музикальної. Він вже сотворив перше кільце, але тут якраз донеслась до нього з Землі епіграма, і він, розізлившись, схопив ще не зовсім готовий Сатурн і закинув його в небо, де той знаходиться і зараз – без усякої музики і з одним тільки кільцем. Потім глянув на Землю і закричав:


- Досить з мене ваших епіграм! Зараз я вами займусь, тільки від вас вимагається терпіння. Багато терпіння. Я сотворив світ за сім днів – і, з огляду на все, наробив багато помилок. Тепер я їх виправлю. Але попереджаю, діло це довге, тому що вас багато, а поспішати я більше не маю наміру. На все про все мені потрібно буде півтора мільярда років. Згодні?


Тварини відповіли, що згодні, і зразу ж вишикувались в довгу-предовгу чергу, яка, протягнувшись через обидва полюси, обігнула всю земну кулю. Вс. Е. Вишній влаштувався у теплому місці – на екваторі – і, коли підходила черга якої-небудь тварини, розпитував її, узнавав, що та як, все обмірковував. Під рукою у нього була велика грифельна дошка, крейда і ганчірка. Він малював тварину такою, якою вона повинна бути, стирав, виправляв, сперечався…Загалом працював терпляче і уважно. Справа в тому, що він не бажав знову помилитися. Ні в якому разі.


В результаті ця операція затяглася, тварини просто знемагали від утоми. Уявляєте, на те, щоб зрозуміти, наприклад, що у С. Л. Она повинні бути величезні вуха, дуже довгий ніс і малесенькі очка, Вс. Е. Вишній витратив рівно триста років. А міг би навіть витратити вдвічі більше, якби рішуче не відмовився змінити С. Л. Ону колір шкіри. С.Л. Ону хотілося чого-небудь такого, наприклад, червоного з синіми квіточками. Але після декількох примірок і поправок Вс. Е. Вишній заявив:

- Залишишся сірим. І жодних квіточок. З цим питанням все. Хто тут головний, ви чи я?


В решті-решт кожен отримав майже все, що бажав. Жи Рафа – довгу-передовгу шию; О. Сел – великі вуха; Ли Си Ця – пухнастого хвоста; Чере Паха – панциря; Буй Віл – роги; Дро Ма Дер – горба, Лео Пард – шкіру в крапочку; Кен Гуру – живіт з господарською сумкою і т. д. і т. п. Деякі тварини претендували на щось зовсім вже екстравагантне – взяти хоча б бажання С. Л. Она бути в синю квіточку, - але Вс. Е. Вишній не захотів навіть слухати.


- Хто тут головний, ви чи я?! – кричав він. І незадоволені зразу ж змовкали. Вс. Е. Вишній всіх зробив трохи меншими зростом. Гіганти стали тваринами середнього розміру, тварини середнього зросту маленькими. Блискучим було рішення проблеми про надзвичайний розмір Вош Ки. Гарненько подумавши, Вс. Е. Вишній схопив її обома руками і вдарив об землю з такою силою, що вона розлетілася на тисячі найдрібніших шматочків, кожен з яких став її манюсінькою копією; в кого водились Вош Ки – знає, які вони тепер маленькі.


І от проминуло півтора мільярда років, закінчився строк, призначений Вс. Е. Вишнім. Черга тварин зникла. Задоволені і щасливі, повернулися вони до себе: хто в джунглі, хто в гори, хто на рівнину. Зморений до смерті Вс. Е. Вишній потер руки, зівнув і сказав собі: «Ляжу зараз в ліжко і посплю мільйончик років. Хай тільки спробують мене розбудити!».


І от треба ж такому бути, щоб саме в цю мить з’явилася Мав Па, дивна така істота, яка більшу частину свого життя проводила, перестрибуючи з гілляки на гілляку, і тепер вирішала стати в чергу з однієї тільки пристрасті до наслідування. Явилася ця сама Мав Па і закричала:

- А я? А мені? Нічого в мені не зміниш? Де впевненість, що, створюючи мене, ти не натворив помилок, як з іншими?

Вс. Е. Вишній почухав, як водиться, потилицю і говорить:

- По-моєму, ти гарна і така. Але не хочу бути несправедливим. Скажи, що тобі потрібно, і я постараюсь задовольнити твоє прохання.

А Мав Па у відповідь:

- Я сама не знаю, чого мені хочеться, Просто відчуваю якусь незадоволеність, якесь внутрішнє занепокоєння. Чогось мені все-таки недостає. Але чого саме – не знаю!

- Невдоволення, занепокоєння? А що це, - питає Вс. Е. Вишній, - таке? Що все це означає? Проси що-небудь певне, конкретне як всі інші! Хочеш довшого хвоста? Хочеш роги? Хочеш великі вуха? Якщо тобі хочеться, щоб я тебе якось змінив, скажи, але не мороч голову всілякими історіями про внутрішнє занепокоєння. Треба все-таки знати, чого ти бажаєш.

А Мав Па йому:

- І все-таки саме це я відчуваю, саме це: мене щось турбує, але нічого певного я не хочу. Вірніше… мені хотілось би…

Вс. Е. Вишній зрадів:

- Ану-ну!

- Мабуть-що, мені хотілося б змінити своє ім’я. «Мав Па» мені не подобається.

- А як би ти хотіла називатися?

- Я хотіла би, щоб мене всі називали Лю Ди На.

- Лю Ди На? Що це означає? І чому саме Лю Ди На?

- Тому що я абсолютно точно знаю: варто мені змінити ім’я, як змінюсь і я сама. Тим і пояснюється мій неспокій, що я відчуваю: назви мене Лю Ди Ною, і я зможу стати кращою, розумнішою, добрішою, більш здібною.

У Вс. Е. Вишнього вже очі злипалися, і він вигукнув:

- Ладно, хай буде по-твоєму! Віднині ти будеш називатися не Мав Пою, а.. як ти сказала?

- Лю Ди Ною.

- Так, Лю Ди Ною. І розвивайся скільки тобі завгодно. Нічого поганого в прогресі не бачу. Ну, а зараз, прошу вибачити, я йду спати. Побачимось коли прокинусь. Скажемо десь через півмільйона років. Бувай, і бажаю тобі успіхів у твоєму розвитку.


Вс. Е. Вишній пішов спати, а хазяйкою становища стала Мав Па, яка, залишаючись все такою ж незадоволеною і неспокійною, почала називатися Лю Ди Ною і під цим іменем чого тільки не натворила.


Насамкінець, вона між тим, задалася метою знищити знамениту Землю, створену Вс. Е. Вишнім за сім днів, і впевнена, що скоро, дуже скоро перетворить її на купу розвалин. Адже відомо, що мавпи легко дратуються, люблять робити на зло, ламати, забруднювати, руйнувати.


А Вс. Е. Вишній між тим все спить та й спить. Якби він прокинувся, то, можливо б ще можна було зупинити Мав Пу і відвернути катастрофу. Але нічого не поробиш, він сказав, що проспить півмільйона років, значить, так і буде.


А коли він, нарешті прокинеться, подивиться на світ, то, побачивши, що він перетворився на суцільний смітник, схопиться за голову і вигукне:

- Який жах! Що сталося, хотів би я знати?

Присоромлена Мав Па, вірніше Лю Ди На, зніяковіло відповість:

- Не знаю. Я відчувала якусь невдоволеність, внутрішній неспокій і спробувала змінити світ на краще, але щось у мене не вийшло.


Вс. Е. Вишній не буде витрачати час на пусті балачки. Він візьме нашу планету, піддасть її ногою і закине куди подалі. Потім скаже:

- Я сотворю все наново, від початку до кінця. Але без усяких мавп. Це буде найпрекрасніший світ з усіх, які я коли-небудь створював. І цього разу виконаю будь-які забаганки тварин, навіть С. Л. Она зроблю червоним в синю квіточку! Але що стосується імені, так тут вже дудки. Імена змінювати не буду. С.Л. Он ти є, С.Л. Оном і залишишся!


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



Італія, Рим., XX ст. н. е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!