01.06.2024 06:09
для всіх
39
    
  1 | 1  
 © Рене Реджані

Опудало

Опудало

з рубрики / циклу «Казки для ДОРОСЛИХ»


Жило-було на одному пшеничному полі Опудало, та таке гарне – ну, прямо, як живе. Зношений піджак і старі штани були настільки майстерно набиті соломою, що справляли повне враження міцної людської постаті. На місці голови стирчала ганчіркова куля з натягнутою зверху полинялою шляпою. В тіні цієї шляпи було майже не помітно, що одне око більше другого, рот, повний кривих зубів, занадто великий, а ніс, навпаки, замінює крихітна наліпка. В цілому вираз обличчя мав належну лютість. Шкіряні рукавички, теж набиті соломою, були розчепірені так, наче Опудало в будь-яку мить було готове кого-небудь схопити.


Коли Опудало вперше установили посеред поля, всі ледве не померли зі страху. Птахи, що безтурботно клювали зернятка, з шумом зірвалися з місць і поховалися на найближчих деревах; цикади зразу ж примовкли. Колоски втекти не могли, а тому тремтіли на своїх високих стебельцях і, шелестячи, схилялись до ніг страшного ідола. Васильки притискались до Маків, ховаючись під їхніми червоними голівками.


Вервечка Мурашок, що з трудом тягла пшеничне зерно, кинулась врозсип. Сарана з усіх сил поскакала геть, польове Мишеня, яке вийшло на прогулянку, почало з переляку стукати у двері до Крота, але той з перестороги, прикинувся ще більш глухим, ніж був, і бідному Мишеняті, прийшлося з усіх сил бігти до себе в нірку.


А Опудало, при тому, що голова у нього була з ганчірок, все ж зуміло оцінити ситуацію і зробити для себе корисні висновки. Воно прийнявши позу, випросталося на своїй жердині і крикнуло:

- Я – ваш хазяїн, і всі ви повинні мені підкорятися!

Колоски боязко прошелестіли:

- А хто тебе призначив?

Птахи обурено зацвірінькали:

- Ми завжди були вільними, і не треба нам ніякого хазяїна!

Мурашки тільки плакали, адже вони такі маленькі, що їхніх протестів все одно б ніхто не почув.

Мишеня висунуло голову з нірки і пискнуло:

- Нікому не підкорюсь!


Треба сказати, що всі ці виступи були даремними, оскільки Опудалу забули намалювати вуха. Але погляд у нього був такий лютий, а фігура така велика, що це не могло не справити враження. До того ж здійнявся вітер, і Опудало почало грізно розмахувати руками. Всі одразу стихли.


Настали дні страху. Колоски не сміли підняти голову. Мурахи, запершись вдома, рахували і перераховували запаси, що швидко танули. Птахи зовсім схудли, тому що тепер в пошуках їжі їм приходилось літати за багато кілометрів. Цикади не подавали голосу, а Мишеня, великий оптиміст за натурою, впало в меланхолію. Від голоду мешканці полів почали нарікати, однак ніхто не насмілювався виразити свій протест.


І все ж таки через деякий час почали влаштовувати таємні сходки в норі у Крота: він був підсліпуватий і тугий на вухо, тому навряд чи зміг би видати змовників.

Якось ввечері після звичних скарг, від яких, як відомо, ніякої користі, польове Мишеня раптом заявило:

- Досить нити, треба діяти. Ми повинні організувати підпільну боротьбу з тиранією.

Такого не очікував ніхто.

- Але ж ми маленькі.

- І слабкі.

- А він великий, сильний.

- І страшний.

- І жорстокий.

- Нічого, ми візьмемо його не силою, а хитрістю, - сказало Мишеня. – Нехай ми маленькі, але наша сила в тому, що нас багато.

- І вірно! – пожвавішали присутні. – Треба тільки діяти разом.

- Правильно, - схвалило Мишеня. – Це головне. Ну, так будете мені допомагати?

- Будемо! – хором відгукнулися всі.

- А що треба робити? – поцікавився хтось.

- Я вмію тільки скакати, - зніяковіло сказала Сарана.

- А ми - тільки співати, - сказали Цикади.

- А ми – літати, - сказали Птахи.

- Все згодиться, відповідало Мишеня. – Значить, розстановка сил така: Сарана стрибне йому на носа, щоб відволікти його увагу і забезпечити раптовість атаки Птахів, - всі слухали відкривши рота.

- А Птахи тим часом накинуться на нього і виклюють йому очі.

Треба ж таке, як все просто! Нікому і в голову не приходило…

І що ж потім?

- Потім Мурашки всім скопом обліплять і паралізують йому ноги. В цю мить по сигналу Цикад я почну кусати його куди попало, однак, постараюсь дібратися до голови.

Всі були у повному захваті.

- Ну що, згодні?

- Згодні!

- Ніхто не злякається, не втече в останню мить?

- Ніхто.

- І ніхто не зрадить?

- Зрадникам – смерть!

- Геть тирана! Геть Опудало!


І раптом Кріт, який все прослухав, тому що був зайнятий ремонтом своєї зимової шуби, підняв голову і, поправивши окуляри на носі, спитав:

- Що його знову поставили?

- Кого?

- Опудало.

Тобто як?

- Та їх час від часу виставляють, щоб наганяти на всіх страху, - пояснив Кріт. – Кого може налякати дурна солом’яна лялька…

Зчинився неймовірний галас.


Тоді Мишеня постукало хвостом, вимагаючи тиші, і оголосило:

- Друзі мої! Якщо Кріт говорить правду, значить, ми врятовані і жодне рабство нам більше не загрожує. Однак не будемо радіти передчасно. Спочатку, треба обережно з’ясувати, чи дійсно наш диктатор – всього лише опудало, набите соломою.

Посипались запитання:

- А як це з’ясувати?

- Хто насмілиться підійти до нього так близько?

Мишеня зібралося з духом і – вигукнуло:

- Я піду!

Ця смілива пропозиція була зустрінута овацією, і Мишеня супроводжене напуттями своїх друзів, вискочив з нори.


Стояла темна ніч; небо зрідка освітлювалося спалахами блискавок. Думаючи про те що його очікує, бідне Мишеня якось одразу втратило увесь свій запал. На щастя, воно будо не одне: Колоски підбадьорливо шаруділи над ним, провівши до самих ніг гігантського Опудала.


Коли Блискавка висвітила страшний силует, Мишеня затряслося дрібним тремтінням і ледве не кинулося назад. І справді момент був важкий: тиран навис над Мишеням всією своєю моторошною громадою. Мишеня подумало, що його життя, мабуть-що, на волосині, але якщо воно не виконає взятої на себе місії, то підставить під удар життя всіх мешканців поля. Ця думка наче підштовхнула Мишеня; єдиним духом воно видерлося по жердині, шмигнуло під штанину і вгризлося в ногу Опудала.


Смак соломи. Так значить Кріт був правий!

Мишеня торжествувало: битва виграна, обман викрито! Тільки страх міг до такого стану засліпити їх, тільки страху і треба боятися, думало Мишеня, бігом повертаючись до нори Крота.

Зустріли його загальним тріумфом; веселощі тривали цілу ніч, поки всі не попадали від утоми і не заснули глибоким сном.


А зовні тим часом вибухнула страшна гроза. Вранці друзі, ледь прокинувшись, висипали з нори і не впізнали Опудала. Солома, якою воно було набите, від дощу розмокла і розкисла, вітер зірвав шляпу, риси обличчя, намальовані чорнилом, майже зовсім зникли, з очей текли дві чорні потворні сльози, ніс злився з безформними губами, пусті рукавички сумно повисли, а куртка обліпила жердину.

Жалюгідне видовище!


Мишеня на радощах почало стрибати через свого хвоста, як через вірьовочку; Птахи, заливаючись, літали навколо голови з ганчірки, а Мурашки, не втрачаючи часу, збирали зерна, збиті бурею з Колосків, і поспішали віднести їх до своїх підземних галерей.


Кріт теж виглянув з нори, примружившись, довго розглядав перекошене Опудало і нарешті прорік:

- Рано чи пізно всіх очікує така участь. Опудало тримається, доки йому вдається когось обдурити, а такі, на жаль, завжди знайдуться. Ех, скільки цих опудал я перебачив за своє життя! – Кріт зітхнув, похитав головою, протер окуляри рукавом своєї шуби і зник у норі, зачинивши за собою двері.


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



Італія, XX ст. н. е.

Каллистрат цікавиться

  • КаллистратМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.06.2024 07:36  Каранда Галина => © 

це точно...