22.11.2024 05:37
для всіх
19
    
  - | -  
 © О. ГЕНРІ

Дебют Меггі

з рубрики / циклу «О. ГЕНРІ»


Кожного суботнього вечора клуб «Трилисник» влаштовував танці в залі спортивного товариства «Рівні шанси», що знаходився в Іст-Сайді. Щоб отримати право відвідувати ці танці, вам належало або бути членом товариства «Рівні шанси», або ж працювати на картонажній фабриці Райнгольда – останнє, звичайно, за умови, що, танцюючи вальс, ви не путали, де у вас права нога, а де ліва. Втім, будь-який член «Трилисника» користувався разовим привілеєм прийти у супроводі стороннього – партнера чи партнерки. Але в переважній більшості випадків кожен з «трилисників» приводив з картонажної фабрики ту, до якої відчував особливу прихильність. Мало хто з чужих міг похвалитися, що він регулярно розминає ноги на суботніх зустрічах «Трилисника».


У Меггі Тул були тьмяні очі, великий рот і екстраклишоногий стиль в тустепі, і тому на танці вона ходила з Анною Мак-Каргі та її «хлопцем». Анна і Меггі працювали на фабриці пліч-о-пліч і були нерозлучними подругами, тому Анна заставляла Джиммі Бернса кожної суботи заходити з нею до Меггі додому, щоб та теж могла побувати з ними на танцях.


Спортивне товариство «Рівні шанси» виправдовувало свою назву. Його гімнастичний зал на Орчард-стріт був обладнаний всілякими снарядами, що допомагали розвитку мускулатури. Члени товариства, характер яких склався за таких обставин, були схильні до бадьорих фізичних змагань з поліцією і з різними спортивними і неспортивними організаціями-суперниками. Суботній бал, що переривав ці серйозні заняття, одночасно надавав благородний вплив і слугував надійною ширмою. Бо час від часу повзли чутки, і якщо ви належали до числа вибраних, то ви навшпиньках підіймалися темними сходами чорного входу і могли бути присутніми при найбездоганнішій зустрічі борців напівсередньої ваги, яка час від часу проходила за канатами арени.


В суботу картонажна фабрика Райнгольда закінчувала роботу о третій годині. Одного такого дня Анна і Меггі разом поверталися додому. Біля дверей будинку, де жила Меггі, Анна, як завжди, сказала:

- Рівно о сьомій будь готова, Меггі, ми з Джиммі зайдемо за тобою.

Але що це? Замість того, щоб як завжди, почути від невдачливої подруги принижені прояви подяки, Анна побачила високо підняту голову, горді ямочки в кутках широкого роту і подібність блиску в тьмяних карих очах.

- Дякую Анно, - сказала Меггі, - але сьогодні вам з Джиммі нема чого турбуватися. За мною зайде один знайомий.


Миловидна Анна кинулася до подруги, почала її смикати, попрікати і вмовляти. Меггі Тул підчепила хлопця! Славна, віддана, непримітна, некрасива Меггі – гарна подруга, але така неприваблива в якості партнерки в танцях або на залитій місячним сяйвом лавці у маленькому парку! Як це так? Коли це сталося? Хто він?

- Сьогодні увечері побачиш, - сказала Меггі, зашарівшись від вина з перших грон, зібраних у винограднику Купідона. – Шикарний як треба. На два дюйма вище за Джиммі, і модний далі нікуди. Я познайомлю вас з ним, як тільки увійдемо до залу.


Анна і Джиммі того вечора прибули одними з перших. Анна не відривала жадібних очей від входу у зал, щоб скоріше побачити, що спіймала Меггі у свої сіті.

О пів на дев’яту міс Тул вступила в зал у супроводі свого кавалера. Її тріумфуючий погляд миттєво знайшов подругу під крильцем вірного Джиммі.

- Ого! Оце так, так!- вигукнула Анна. – Ось це називається, відірвала! Шикарний! Ось це я розумію! Нічого собі! Ти тільки подивись, Джиммі!

- Давай, давай, не соромся, - промовив Джиммі голосом з наждачним відтінком. – Іди, лови його, якщо так подобається. Прийде новий тип, фасонить і вже «ах, ах!». Можеш не звертати на мене уваги. Мабуть, не всі до одної на нього клюнуть. Подумаєш!

- Та заткнись, Джиммі! Ти ж розумієш, про що я говорю. Я рада за Меггі. Адже це у неї перший хлопець у житті. Ось вони йдуть сюди!


Меггі рухалася через зал, немов кокетлива яхта, під конвоєм величного крейсера. Та й насправді, її кавалер заслуговував панегіриків вірної Анни. На два дюйми вище за середнього атлета з «Рівних шансів»; темне кучеряве волосся; очі і зуби виблискують при кожній посмішці, що мелькала раз за разом. Молоді люди з клубу «Трилисник» цінували в чоловікові не стільки зовнішню привабливість і вишукані манери, скільки відвагу, успішність у вирішенні конфліктів «вручну» і вміння ухилятися від постійної загрози «казенної квартири». Член такого товариства, який бажав прив’язати до своєї переможної колісниці діву з картонажної фабрики, не принижувався до того, щоб постаратися виграти битву методами Красеня Бруммеля. (1) Подібні прийоми у воєнних діях вважалися негідними. Залізні біцепси, піджак на широких грудях, що ледве стягувався ґудзиками, в очах вираз повного переконання в тому, що представник роду людського є вершиною світобудови, - такими були узаконена зброя і спорядження лицарів з «Трилисника» Навіть ноги, вигнуті дугою, не тільки не бентежили їхніх власників, але як би входили в арсенал додатковою зброєю, що нагадувала ту, якою користується Купідон. І тому атлети-ветерани клубу дивилися на вишукані пози і поклони випадкового відвідувача, виставивши підборіддя під новим кутом.


- Мій друг, містер Террі О ́Саллівен, - так представляла його Меггі. Вона обвела його навколо всього залу, знайомлячи з кожним «трилисником» в міру їх появи. Вона стала майже гарненькою, в її очах з’явився той особливий блиск, який буває у кожної дівчини, яка отримала свого першого шанувальника, або у кошеняти, що спіймало свою першу мишу.

- Ну, нарешті Меггі знайшла собі хлопця, - всі як одна говорили дівчата з картонажної фабрики.

- Меггі приманила шаркуна, - в такій формі спортсмени товариства «Рівні шанси» виразили своє байдуже презирство.


Зазвичай на цих щотижневих танцюльках Меггі весь вечір зігрівала спиною частину стіни. Якщо інколи хто-небудь з почуття самопожертви і запрошував її на танець, вона відчувала і висловлювала в голос стільки подяки, що значною мірою зменшувала і знецінювала його задоволення. Вона навіть звикла помічати, як Анна штовхає Джиммі ліктем, подаючи йому знак, що він повинен виконати свій обов’язок – запросити її подругу і дати їй можливість на протязі декількох хвилин наступати йому на ноги.


Але цього вечора гарбуз перетворився на карету з шестіркою коней. Террі О ́Саллівен став принцом – переможцем, і Меггі Тул розпустила свої крильця для першого польоту метелика. І хоча в наших метафорах чарівні казки дещо переплутались з ентомологією, вони не зменшують жодної краплі амброзії з увінчаного розами першого чудового балу Меггі.

Дівчата оточували Меггі, просячи познайомити з «її хлопцем». Молоді люди з «Трилисника», після двох років сліпоти, раптом прозріли і помітили, що міс Тул не позбавлена чарівності. Вони пружинили біцепси і запрошували її потанцювати.


Так Меггі взяла реванш за минуле. А щодо Террі О ́Саллівена, то його успіх на вечорі був вищим за будь-яку міру. Він струшував кучерями, дарував посмішки і з легкістю виконував всі ті сім рухів тіла, на які ви кожного дня витрачаєте десять хвилин у себе в кімнаті перед відкритим вікном для придбання гнучкості і вишуканості. Він танцював, як фавн. Він створював навколо себе атмосферу люб’язності та тонкого звернення:слова вільно злітали з його язика і… і, він двічі підряд протанцював вальс з тією картонажною дівчиною, яку привів Демпсі Донован.


Демпсі був головою товариства. Він носив фрак і міг двічі підтягтися на перекладені, тримаючись однією рукою. Він був одним з підручних «Великого Майка» О ́Саллівена, і тривоги його не тривожили: жоден фараон не насмілився би його арештувати. Якщо Демпсі випадало пробити голову вуличному торговельнику або всадити кулю в колінну чашечку члена Клубу любителів природи і літератури імені Хайнріха Б. Суіні, хто-небудь з поліцейського відділення мимохіть заходив до нього і говорив:

- Заглянь якось до нас, Демпсі, коли матимеш час. Капітан хоче перекинутися з тобою парою слів.


Але зазвичай виявлялося, що там зібралися якісь джентльмени з широкими золотими ланцюжками для годинників на животі і з чорними сигарами. Хтось розповідав забавний анекдот, і після цього Демпсі повертався до себе і півгодини працював з шести фунтовими гантелями. Тому прогулянку по канату, натягнутому через Ніагару можна вважати безпечним балетним номером у порівнянні з тим, щоб двічі провальсувати з дівчиною Демпсі Донована. О десятій годині біля входу у зал показалася весела кругла фізіономія «Великого Майка» О ́Саллівена і на протязі п’яти хвилин осяювала посмішкою бальний зал. «Великий Майк» завжди заглядав на п’ять хвилин на ці суботні танцюльки, посміхався дівчатам і роздавав справжні перфекто (2) молодим людям, до великого задоволення останніх. Демпсі Донован миттєво опинився з ним поряд і щось швидко проговорив. «Великий Майк» уважно оглянув танцюючих, посміхнувся, похитав головою і відбув.


Музика змовкла. Танцюристи розсілися на стільцях вздовж стін. Террі О ́Саллівен, артистично уклонившись, повернув гарненьку дівчинку в голубому її звичному партнеру і пішов на пошуки Меггі. Посеред залу Демпсі Донован перегородив йому дорогу.


Якийсь тонкий інстинкт, що ми унаслідували, мабуть, від часів Давнього Риму, заставив майже всіх присутніх обернутися і подивитися на них – у всіх виникло відчуття, що це зустріч двох гладіаторів на арені. Двоє чи троє з «Рівних шансів» з біцепсами, що щільно заповнювали рукави піджака, підійшли ближче.

- Хвилинку, містер О ́Саллівен, - проговорив Демпсі. – Надіюсь, вам у нас сподобалось Де, ви сказали, ви живете?


Обидва гладіатори були один одному під стать. Демпсі, можливо, не завадило б скинути фунтів десять ваги. О ́Саллівен відрізнявся деякою нестриманість рухів. У Демпсі був льодяний погляд, владна лінія рота, несокрушимі щелепи, колір обличчя юної красуні і холоднокровність чемпіона. Гість більш гаряче виражав своє презирство і менше стримував уїдливу насмішку. Вони були ворогами згідно закону, написаному вже у той час, коли ще не охололо каміння. Обидва були надто чудові, надто потужні, надто незрівнянні, щоби ділити верховенство. Лише один із них міг вижити.


- Я живу на Гранд-стріт, - сказав О ́Саллівен з викликом. – І застати мене вдома неважко. А от де ви живете?

Демпсі наче не чув питання.

- Так ви кажете, вас звати О ́Саллівен, - продовжував він. – А ось «Великий Майк» сказав, що ніколи вас раніше не бачив.

- Він багато чого не бачив, - відповів фаворит бального залу.

- Взагалі-то кажучи, - продовжував Демпсі люб’язним, але дещо хриплуватим голосом, - в нашому районі всі О ́Саллівени один одного знають. Ви прийшли з однією із наших дам, членом нашого клубу, і нам би хотілося бути в курсі справи. Якщо у вас є фамільне древо, дайте нам можливість познайомитись з якими-небудь історичними паростками, що виросли на ньому. Чи ви віддаєте перевагу тому, щоб ми це древо вирвали із вас з корінням?

- А чи не краще вам не сунути свого носа, куди не треба? – запропонував О ́Саллівен незворушно.

Очі Демпсі пожвавішали. Він підняв вказівний палець, і на обличчі у нього з’явився такий вираз, наче до нього прийшла блискуча думка.

- Зрозумів, - проговорив він сердечним тоном. – Зрозумів. Сталося невелике непорозуміння. Ви не О ́Саллівен. Ви чіпкохвоста мавпа. Прошу вибачення, що не впізнав вас зразу.

Очі О ́Саллівена блиснули. Він зробив швидкий рух, але Енді Гоуген був насторожі і встиг перехопити руку.


Демпсі кивнув Енді і Вільяму Мак-Мохену, секретарю клуба, і швидко пішов до дверей в кінці залу. Ше двоє спортсменів з товариства «Рівні шанси» миттєво приєдналися до невеликої групки. Террі О ́Саллівен був тепер в руках Ради клубу і Громадських суддів. Вони поговорили з ним м’яко і коротко і вивели його із залу через задні двері.


Цей маневр з боку членів товариства потребує деякого пояснення. За просторим танцювальним залом знаходилася трохи менша кімната, також орендована клубом. В цьому приміщенні всі персональні конфлікти, що виникали на балах, вирішувалися один на один за допомогою зброї, яку людині дарувала сама природа, і під наглядом Ради товариства. Жодна представниця прекрасної статі не могла би сказати, що коли-небудь своїми очима бачила рукопашну сутичку під час балу «трилисників». Чоловічі представники клубу не допускали цього.


Так легко і гладко пройшли попередні переговори, що багато хто в залі і не помітив, як перервався бальний тріумф О ́Саллівена. Серед таких була і Меггі. Вона ходила і шукала свого проводжатого.

- Прокинься! – сказала їй Роза Кассіді. – Ти що, не знаєш? Демпсі Донован зчепився з твоїм красунчиком, і вони всі провальсували на бійню. Скажи, Меггі, як тобі подобається моя нова зачіска?

Меггі притиснула руку до грудей своєї маркізетової блузки.

- Він пішов битися з Демпсі! – ледве вимовила вона. – Треба їх зупинити! Демпсі Донован не може з ним битися. Але ж…та він же його вб’є!

- А-а, тобі яке діло? – сказала Роза. – Вони на кожній танцюльці б’ються, не знаєш, чи що?


Але Меггі вже бігла, з трудом пробираючись в лабіринті танцюючих. Вона стрімголов влетіла через двері в кінці залу у темний коридор і натиснула міцним плечем на двері кімнати, що слугувала ареною для поєдинків. Двері піддались, і в одну мить Меггі побачила все – Раду клуба з годинником в руках, Демпсі Донована без піджака, з войовничою грацією сучасного боксера, що пританцьовував майже перед носом противника, і Террі О ́Саллівена, який стояв, склавши руки на грудях, з лютою ненавистю в темних очах. Меггі, не збавляючи швидкості, кинулась вперед з голосним криком – вона якраз встигла схопити О ́Саллівена за руку, повиснути на ній і вирвати з неї блискучий довгий стилет, який він вихопив із-за пазухи.


Ніж зі дзвоном упав на підлогу. Холодна сталь в приміщенні клубу «Рівні шанси»! Такого ще ні разу не було. З хвилину всі стояли, застигши на місці. Потім Енді Гоуген з цікавістю глянув на стилет і двинув його носком черевика – наче археолог, що стикнувся з древньою, ще невідомою йому зброєю.

І тоді О ́Саллівен прошипів крізь зуби щось незрозуміле. Демпсі і члени Ради обмінялися поглядами. Потім Демпсі глянувши на о ́Саллівена без гніву, як дивляться на приблудну собаку, і кивком голови показав йому на двері.

- З чорного ходу, Джузеппе, - сказав він уривчасто. – Хто-небудь кине тобі услід твою шляпу.


Меггі підійшла до Демпсі Донована. На її щоках горіли червоні плями і по ним повільно текли сльози. Але вона мужньо подивилась йому в обличчя.

- Я знала це, Демпсі, - сказала вона, і її очі потускніли навіть в потоках сліз. – Я знала, що він італієць. Його звати Тоні Спінеллі. Я прибігла сюди, коли мені сказали, що у вас бійка. Такі, як він, завжди носять ножі. Але ти не розумієш, Демпсі: у мене ще ніколи не було хлопця і мені так набридло кожної суботи таскатися разом з Анною і Джиммі, і я домовилась з цим Спінеллі, щоби він назвався О ́Саллівеном, і сама привела його сюди. Адже до нас його б не пустили, якби знали, хто він такий. Мені прийдеться вийти з клубу, я розумію.

Демпсі повернувся до Енді Гоуена.

- Викинь цю пилку для сиру у вікно, - проговорив він. – І скажи там в залі, що містера О ́Саллівена викликали по телефону до Темені-холлу. (3)

Потім він знову повернувся до Меггі.

- Послухай, Мег, - сказав він, - я проводжу тебе додому. І як щодо до наступної суботи? Хочеш піти зі мною на танці, якщо я зайду за тобою?

Вражаюче, з якою швидкістю карі очі Меггі з тусклих ставали блискучими.

- З тобою, Демпсі? – сказала вона, затинаючись. – Ти ще спитай – чи хоче качка плавати?



Примітки:

1)…піжон, денді…- від імені знаменитого законодавця мод Джорджа Бруммеля (1778-1840), англійця, друга Георга IV.

2)…справжні перфекто…- сорт дорогих сигар.

3)… Темені-холл – штаб демократичної партії в Нью-Йорку.


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



м. Нью – Йорк., 1905 рік.

Каллистрат цікавиться

  • КаллистратМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!