Про смерть Перегріна
з рубрики / циклу «ЛУКІАН»
Лукіан бажає Кронію (1) благоденства.
Нещасний Перегрін, або, як він любив себе називати, Протей, випробував якраз те саме, що і гомерівський Протей. Заради слави Перегрін намагався бути всім, приймав найрізноманітніші образи і, врешті-решт перетворився навіть на вогонь: ось до якого стану він був одержимий жагою слави. А тепер цей шанований муж перетворений на вугілля за прикладом Емпедокла, з тою лиш різницею, що Емпедокл кидаючись в кратер, старався це зробити непомітно; Перегрін же, вгадавши час, коли було найбільш багатолюдне зібрання еллінів, наваливши величезне багаття кинувся туди на очах у всіх присутніх. Мало того, Перегрін, за декілька днів до свого безумного вчинку, виголошував перед еллінами відповідну промову.
Уявляю, як весело ти будеш сміятися над дурістю старого. Мені здається, я чую твої вигуки, які ти зазвичай говориш: «Що за безглуздість, що за дурна гонитва за славою!» і тому подібне, - вигуки, що вириваються у нас при схожих випадках. Але ти можеш говорити все це далеко від місця події і, не піддаватися небезпеці, а я говорив біля самого вогнища, говорив ще й до того перед величезним натовпом слухачів, при чому деякі з них, захоплюючись безумством старого, обурювалися на мої слова; втім, знайшлись і такі, які самі сміялися над ним. Але все ж кініки ледве не розтерзали мене, як справжні собаки розірвали Актеона чи менади - свого родича Пенфея.
Порядок дій у цій драмі був такий. Автора її ти знаєш, знаєш, що це був за чоловік і скільки він представив трагедій на протязі всього свого життя, перевершивши самих Софокла і Есхіла. Що стосується мене, то я, лиш тільки-но прибувши до Еліди, став блукати гімнасієм, слухаючи якогось-там кініка, що гучним хрипкуватим голосом кричав про, всім відомі, звичні речі, закликаючи до чесноти, і всіх просто напросто лаяв. Його криклива промова завершилась вихвалянням Протея. Я постараюсь, наскільки зможу, точно передати по пам’яті, що говорилось; ти ж зможеш уявити собі це досить чітко, так як неодноразово був присутнім при викриках цих філософів.
Кінік говорив: «Знаходяться люди, які сміють називати Протея зарозумілим! О мати – земля, о сонце, о ріки, о море і ти, рідний Геракл! (2) І це говориться про Протея, котрий сидів в ув’язненні у Сирії, який подарував рідному місту п’ять тисяч талантів, якого було вигнано з Риму, який ясніше за сонце і який може змагатися з самим володарем Олімпу! Вирішив Протей покинути це життя за допомогою вогню – ось і приписують це його зарозумілості. А хіба не зробив точно так же Геракл? Хіба не від блискавки постраждали Асклепій і Діоніс? Нарешті, хіба не кинувся в кратер вулкану Емпедокл?»
Коли Феаген (2) - таким було ім’я крикуна – виголосив ці слова, я спитав у одного з присутніх: що значить, згадка про вогонь і яке відношення до Протея мають Геракл з Емпедоклом? Той відповів: «Протей незабаром спалить себе в Олімпії». – «Як, заради чого?» - спитав я. Тоді мій сусід спробував було все розповісти, але кінік так кричав, що не було жодної можливості слухати кого-небудь іншого. Тому прийшлося і далі вислуховувати, як кінік розсипається в самих дивних перебільшеннях на рахунок Протея. Він стверджує, що з Протеєм неможна порівнювати не тільки Діогена Сінопського чи його вчителя Антисфена, але навіть Сократа. Самого Зевса він викликав на змагання! Насамкінець все ж таки йому заманулося визнати Зевса рівним Протею, і промову свою він закінчив приблизно так:
«Життя, - говорив він, - бачило два найвеличніші творіння: Зевса Олімпійського (4) і Протея; їх створили художники: Зевса – Фідій, а Протея – Природа. Але це творіння мистецтва тепер відійде, вознесене вогнем від людей до богів, і залишить нас осиротілими». Коли він, обливаючись рясним потом, все це виклав, то почав всім на потіху плакати і рвати волосся, але досить обережно, щоб насправді не вирвати їх. Нарешті якісь кініки забрали з собою ридаючого Феагена, пробуючи його втішити.
Після нього зразу ж, не дочекавшись, поки натовп розійдеться, піднявся другий оратор, щоб принести жертвопринесення на олтар, де ще палала жертва попередника. Спочатку він довго сміявся, при чому було видно, що це він робить від щирого серця, а потім почав говорити приблизно так: «Оскільки проклятий Феаген закінчив свою нечестиву промову сльозами Геракліта, то я, навпаки, почну сміхом Демокріта» (5) Після цих слів він почав знову довго сміятися, так що розсмішив багатьох з нас.
Потім, заспокоївшись, він сказав: «Хіба можна, громадяни, вчиняти інакше, коли вислуховуєш такі забавні промови, коли бачиш, що люди похилого віку заради огидної слави готові мало не перекидатися перед усіма? А щоб ви змогли взнати що за мистецький витвір збирається себе спалити, послухайте мене, чоловіка, що спостерігав з самого початку за образом думок Протея і який дослідив його життя. Про деякі вчинки я узнав від його співгромадян, а також від осіб, які повинні були його добре знати.
Це дивне творіння природи, втілення канону Поліклета, (6) ще не встигло змужніти, як було спіймане у Вірменії за перелюб. За це Протей отримав достатню кількість ударів, але в кінці врешті-решт уникнув небезпеки, зістрибнувши з даху з редькою в сідниці. (7) Потім він розбестив якогось квітучого юнака, але за три тисячі драхм відкупився від батьків, що були бідними людьми, і тому не був доставлений до правителя Азії.
Але це і все інше таке ж саме я думаю залишити в стороні: адже Протей був тоді ще безформною глиною, а не довершеним витвором мистецтва. А ось що він зробив зі своїм батьком – про це варто послухати; хоча, втім, всі ви чули і знаєте, що він задушив старого, не в змозі винести, що тому виповнилося більше шістдесяти років. Коли ж про це всі почали голосно говорити, Протей осудив себе на добровільне вигнання і блукав по різних місцях.
Тоді-то він і познайомився з дивним вченням християн, зустрічаючись в Палестині з їхніми жерцями і книжниками. І що ж вийшло? Невдовзі він всіх їх перетворив на малят, сам ставши і пророком, і главою общини, і керівником зібрань – словом, один був усім. Що стосується книг, то він тлумачив, пояснював їх, а багато чого і сам написав. Християни шанували його як бога, підкоряючись встановленим ним законам і вибрали своїм покровителем: адже християни ще й тепер шанують того чоловіка, що був розіп’ятий в Палестині (8) за те, що ввів у життя ці нові обряди.
Тоді Протей був схоплений за свою приналежність до них і посаджений до в’язниці, але навіть і це надало йому чималої ваги в подальшому житті для шарлатанства і гонитви за славою, якої він жадав. Лиш тільки Протей попав в ув’язнення, як християни, вважаючи те що сталося нещастям, пустили в хід усі засоби, щоб його звідти вирвати. Коли ж це виявилося неможливим, вони намагалися з найбільшою уважністю доглядати Протея. Вже з самого ранку можна було бачити біля в’язниці якихось стареньких, вдів, дітей – сиріт. Очільники ж християн навіть ночі проводили з Протеєм у в’язниці, підкупивши сторожу. Потім туди почали приносити обіди з різних блюд і вести священні бесіди. Милий Перегрін – тоді він ще носив це ім’я – називався у них новим Сократом.
І як це не дивно, прийшли посланці навіть від малоазійських міст, за дорученням християнських общин, щоб допомогти Перегріну: замовити за нього слівце в суді і втішити його. Християни проявляють неймовірну швидкість дій, коли стається подія, що стосується всієї общини, і прямо-таки не жаліють нічого. Тому до Перегріна від них надходили значні кошти, так що ув’язнення у в’язниці само-собою перетворилося для нього в гарне джерело прибутків. Адже ці нещасні упевнили себе, що вони стануть безсмертними і будуть жити вічно; внаслідок цього християни зневажають смерть, а багато хто навіть сам її шукає. Окрім того, перший їх законодавець (9) вселив у них впевненість, що вони брати один одному, після того як відречуться від еллінських богів і почнуть поклонятися своєму розіп’ятому софісту і жити за його законами. Тому, прийнявши без достатніх доказів це вчення, вони однаково зневажають будь – яке майно і вважають його загальним. І от, коли до них приходить обманщик, майстер своєї справи, що вміє використовувати обставини, він швидко стає досить багатим, знущаючись з простаків.
Повернемось, одначе до Перегріна. Він був звільнений тодішнім правителем Сирії, чоловіком, схильним до занять філософією, який бачачи дурість Перегріна і його готовність померти, аби лиш залишити після себе славу, відпустив його з миром, не вважаючи навіть гідним якого-небудь покарання. Тоді Перегрін прийшов на батьківщину, (10) але узнав, що обурення, викликане вбивством батька, ще не зникло і багато хто готовий виступити проти нього зі звинуваченням. Більша частина його майна була розкрадена під час його відсутності; збереглася тільки земля вартістю біля п’ятнадцяти талантів. Та і все майно, що лишилося після старого, мало вартість приблизно тридцять талантів, а не п’ять тисяч, як запевняв цей скоморох Феаген. Таких грошей неможливо було виручити, якби, навіть продати все місто паріан і ще п’ять сусідніх на додачу разом з мешканцями, тваринами і іншим добром.
Але судове звинуваченні і викривальні чутки ще не встигли охолонути, і, здавалось, що хто-небудь ось-ось виступить обвинувачем; в особливості ж обурювався народ, жаліючи про таку жахливу загибель досить шанованого, як говорили ті, хто знав старого. Тепер прошу звернути увагу на те, який засіб знайшов наш мудрець Протей проти цієї загрози і як він уникнув небезпеки. Протей прийшов в Народне зібрання паріан; на той час він вже носив довге волосся, був закутаний у плащ, через плече висіла сума, в руках була сукувата палиця – одним словом, вигляд був досить трагічний; і от, з’явившись у такому вигляді до народу, він сказав, що дарує паріанам все своє майно, яке залишив його, блаженної пам’яті батько. Лиш тільки про це почуло зібрання, що складалося з бідних людей і жадібних до всілякого поділу, як зразу ж почулися вигуки, що він єдиний чоловік, який любить свою батьківщину, єдиний послідовник Діогена і Кратета. Таким чином, ворогам закрили рота, і той, хто б наважився нагадати про вбивство, негайно був би побитий камінням.
Отже, Протей вдруге відправився мандрувати. Гарним джерелом для покриття своїх дорожніх витрат для нього були християни, під охороною яких він ні в чому не мав нестачі. Таке існування він вів на протязі деякого часу. Після якоїсь провини по відношенню до християн, - здається, помітили, начебто він їсть щось у них заборонене, - вони перестали допускати його в своє товариство. Опинившись у скрутному становищі, Перегрін вирішив заспівати іншу пісню і вимагати від міста повернення майна. Тому він подав прохання і клопотав, щоб імператор розпорядився повернути йому майно. Але і місто зі свого боку відправило посольство до імператора, і Протей нічого не здобув: йому було наказано дотримуватися того, що він одного разу вирішив за своєю доброю волею.
За таких обставин Перегрін рушив у дорогу втретє – тепер до Єгипту до Агатобула. Там він почав займатися дивними вправами в чесноті: поголив половину голови, мазав обличчя багнюкою, в присутності багаточисельного натовпу викликав у себе статеве збудження (кініки називають це байдужим), а також палицею сік чужі сідниці і свою підставляв для побиття; окрім того робив безліч інших, ще безглуздіших речей.
Виховавши себе таким чином, Перегрін відплив звідтіля до Італії, Лиш тільки він зійшов з корабля, як зразу ж почав лаяти всіх, а в особливості імператора. (11) знаючи, що він дуже лагідний і необразливий, так що це можна було робити безпечно. Імператор, як і личить, мало звертав уваги на його лайливі слова і не вважав можливим карати за балачки кого б то не було, хто прикривається філософією, а особливо, якщо хула вибиралася ремеслом. Але слава Перегріна збільшувалася навіть від таких речей: за своє безумство він користувався повагою неосвічених людей. Нарешті міський префект, чоловік розумний, вислав Протея, коли той перевершив міру; при цьому він сказав, що місту непотрібен такий філософ. А втім, і це послужило для слави Протея, і у всіх на вустах було ім’я філософа, вигнаного за волелюбні слова і самовіддану правдивість. В цьому відношенні Перегріна зіставляли з Мусонієм, Діоном і Епіктетом, (12) а також з іншими, які зазнали такої ж долі.
Після цього прибувши до Еллади, Протей то лаяв елейців, то переконував еллінів підняти зброю проти римлян, то злословив про видатного (13) за освітою і по значенню чоловіка за те, що той, крім інших наданих Греції благодіянь, провів воду в Олімпії і усунув болісний нестаток води серед тих, хто збирався на святкування: Перегрін говорив, що він розніжив еллінів і що глядачі Олімпійських ігор повинні вміти переносити спрагу, хоча б навіть багато хто і помирав від лютих хвороб, що до цих пір лютували внаслідок нестачі води і скупчення народу. І це він говорив, сам користуючись тією ж водою. Всі жителі збіглися і ледве було не побили Протея камінням, але цей благородний муж шукав захисту біля олтаря Зевса і там знайшов спасіння від смерті. (14)
На наступній же олімпіаді (15) Протей прочитав перед еллінами промову, яку створив на протязі чотирьох проміжних років. Ця промова містила в собі похвалу людині, що провела воду, а також виправдання своєї тодішньої втечі. Будучи у всіх у зневазі і не користуючись попередньою славою (всім його витівки вже набридли), Протей не міг придумати нічого такого, чим би вразити уяву оточуючих і заставити їх знову звернути увагу на себе, про що він пристрасно піклувався. Нарешті Протей придумав цю витівку з багаттям і після попередніх ігор негайно розпустив серед еллінів слух, що він спалить себе під час теперішніх святкувань.
І от зараз, як кажуть, він втілює свою забавну затію: риє яму, носить дрова і обіцяє при цьому проявити якусь небувалу мужність. А, на мою думку, першим його обов’язком було б дочекатись приходу смерті, а не втікати від життя; а якщо він вже безповоротно вирішив позбавитися від нього, в будь – якому випадку слід не вдаватися до допомоги вогню та трагічної обстановки, а вибрати інший який-небудь спосіб смерті, благо таких способів незлічена кількість. Але нехай йому подобається вогонь, що нагадує про смерть Геракла, - чому б йому нишком не обрати покриту лісом гору і не спалити себе там, взявши в якості Філоктета хоча б от цього Феагена. Але ні, він хоче засмажити себе в Олімпії серед багатолюдного святкування і ледве не на сцені. Втім, клянусь Гераклом, це цілком заслужено, якщо тільки батьковбивця і безбожники повинні понести покарання за свої злочини. Тому, мабуть, Протей запізно все це робить. Щоби отримати гідну відплату, йому слід було вже давно кинутись в черево бика Фаларіса, (16) а не піддавати себе миттєвій смерті, відкривши рота на вогонь. Адже багато хто запевняє, що немає більш швидкого способу померти, як від вогню: варто відкрити рота – і ти мертвий.
На додаток до всього Протей, мабуть-що, вважає, що готує благочестиве видовище – спалення чоловіка у священному місці, де навіть мертвих ховати нечестиво. Ви, мабуть, чули, що в давні часи дехто, теж бажаючи уславитись і не маючи можливості досягти цього якимось іншим шляхом, спалив храм Артеміди Ефеської. (17) Дещо подібне замишляє і Перегрін: настільки сильна пристрасть до слави охопила його.
Він, звісно, запевняє, що робить це заради людей, щоб навчити їх зневажати смерть і мужньо переносити нещастя. Я би хотів запропонувати питання – не йому, звісно, а вам: невже б ви захотіли, щоб злочинці зробилися його учнями і засвоїли цю мужність і зневагу до смерті, тортурам вогнем і тому подібним жахам? Я твердо впевнений, що ви цього не захотіли б. Але як розібратися в цьому Протею, як зрозуміти, що бажаючи приносити користь порядним людям, не слід робити негідників більш зухвалими і рішучими.
Але припустимо, що дивитися на це видовище піде тільки той, хто отримає корисне повчання. Тоді я вам запропоную інше питання: чи хотіли б ви, щоб ваші діти стали послідовниками подібного чоловіка? І можна справедливо дорікнути Феагену в тому, що він, у всьому, наслідуючи вчителю, не йде за ним і не супроводжує його «на шляху Геракла», як він говорить, і нехтує можливістю в короткий час стати досить щасливим, кинувшись втративши голову разом з ним у вогонь. Адже наслідування не в сумі, палиці і лахмітті – це безпечно, легко і кожному доступно; треба наслідувати кінцевим і головним діям і, склавши багаття з колод, по можливості з сирого фігового дерева, задихнутися від диму. Адже вогонь як засіб смерті звіданий не тільки Гераклом і Асклепієм, але також грабіжниками храмів і вбивцями, яких, як це можна бачити, спалюють після засудження. Отже краще смерть від диму: це був би особливий спосіб, застосований єдино вами.
Що стосується Геракла, то він, якщо і відважився на таке діло, зробив так під впливом хвороби, змучений кров’ю кентавра, як говорить трагедія. (18) Ну, а Протей чого ради піде кидатися у вогонь? А ось, кажуть нам, для того щоби показати свою мужність подібно брахманам; адже Феаген, знайшов за потрібне і з ними його порівняти, як наче серед індійців не може бути також дурних і марнославних людей. Але вже в такому випадку нехай він дійсно наслідує їм. Ті не стрибають у огонь, як запевняє керманич Олександра Онесікріт, який бачив спалення Калана, (19) а спорудивши багаття, стоять нерухомо поблизу і дають себе підсмажувати з одного боку; потім вони піднімаються на багаття, зберігаючи шляхетну поставу і спалюють себе, навіть не ворухнувшись при цьому. А якщо Перегрін кинеться в багаття і помре, охоплений полум’ям, що в цьому великого? Та і не виключена можливість, що він напівобгорілим вистрибне назад, якщо тільки не влаштує багаття, як говорять, в глибокій ямі
Деякі стверджують, що Протей передумав і збирається пояснювати якісь-там сновидіння, начебто Зевс не дозволяє осквернити священне місце. Що стосується цього, то нехай Протей не турбується. Я готовий принести урочисту клятву, що ніхто з богів не розгнівається, якщо жалюгідний Перегрін загине жалюгідним чином. А втім, і нелегко йому йти назад: кініки, що оточують збуджують його і підтягують до вогню, підігріваючи його наміри і не допускаючи приступів слабкості. Якби Протей, кинувшись у вогонь, захопив з собою двох-трьох із них, це було б єдиним його гарним ділом.
Я чув, що він не хоче більше називатися Протеєм, але перейменував себе на Фенікса, так як і фенікс, індійський птах, кажуть, сходить на багаття, коли досягає глибокої старості. Окрім того, Перегрін складає небилиці і тлумачить якісь оракули, звісно ж стародавні: начебто йому суджено стати нічним ангелом-хранителем. Ясно: вже домагається, щоб йому поставили олтарі, і має надію, що будуть установлені його зображення із золота.
І право, немає нічого неправдоподібного в тому, що серед багатьох дурнів знайдуться такі, що будуть стверджувати, начебто вони за допомогою Протея зцілилися від лихоманки і вночі стрілися з духом-хранителем. Прокляті його учні, треба думати, влаштують на місці спалення і храм і оракул, так як відомий Протей, син Зевса, родоначальник цього імені, теж був віщуном. Я урочисто стверджую, що Протею будуть призначені жерці з бичами, знаряддями припалювання і подібними вигадками і, клянусь Зевсом, на його честь будуть установлені нічні містерії і процесії з факелами навколо багать.
Як розповів мені один з товаришів Протея, Феаген недавно стверджував, що Сивіла дала передбачення про ці події. Він передавав навіть наступні вірші оракула:
В день, коли кініків вождь, незрівняний Протей велемудрий,
Вогонь розпаливши яскравий в ограді Зевеса гримливого,
Прийнятий у нього і зразу ж вознісся на висі Олімпу, -
В цей день я велю вам усім, що плоди поїдаєте з ниви,
Честь велику віддати преславному ночі герою;
Адже він богам співпрестольник - Гераклу і силі Гефеста.
Феаген говорить, що він це чув від Сивіли. Я ж нагадаю до нього оракул Бакіда, (20) який дуже вдало примикаючи до Сивіліного так мовить:
В день, коли увійде в огонь вождь кініків, багатоіменний,
Вражений жалом, у надра простої душі, марнославства,
Слід лисопсам, що були за життя біля нього,
Здохлого вовка участь прийняти собі у повчання.
Якщо ж зі страху хтось уникне сили Гефеста,
Зразу ж велю я ахейцям камінням побить боягуза,
Щоби не смів він, холодний, гарячого слова старанням,
Златом суму заповняти, наче ли́хвар безбожний,
Що в Патрах прекрасних собі накопичив п’ятнадцять талантів.
Як вам здається, громадяни? Хіба Бакід як віщун гірше Сивіли? Тому пора шановним товаришам Протея надивитися місце для перетворення себе на «повітря» - так вони називають спалення».
Так він сказав, і всі оточуючі вигукнули: «Нехай кініки себе негайно спалять; вони гідні спалення». Оратор зі сміхом зійшов вниз, але «від Нестора шум не сховався», (21) тобто від Феагена. Лиш тільки він почув крик, як зразу ж зійшов на підвищення, почав кричати і обіцяти безкінечну кількість зла оратору, який спустився з трибуни; я не називаю ім’я цього шанованого чоловіка, так як не знаю його. Я дав можливість Феагену надриватися від крику і пішов дивитися атлетів, так як говорили, що елланодіки вже знаходяться на місці боротьби. Ось все, що сталося в Еліді.
Коли ж ми прийшли до Олімпії, задня частина храму була наповнена людьми, які або лаяли Протея, або восхваляти його намір. У багатьох діло дійшло до рукопашної. Нарешті прийшов і сам Протей у супроводі незліченого натовпу. Виступаючи після глашатаїв, він виголошував довгу промову, розповідаючи, як провів своє життя, яким піддавався небезпекам і що він переніс заради філософії. Сказаного Протеєм було багато, але я мало чув через багатолюдність зібрання. Потім, злякавшись, що мене можуть затиснути в такому натовпі, як це сталося з багатьма, я пішов, кинувши мудреця, що шукав смерті і який перед кончиною виголошував про себе надгробну промову.
Все-таки я зміг розчути приблизно наступне. Протей говорив, що хоче золоте життя закінчити золотим вінцем; той, хто жив подібно до Геракла, повинен померти, як Геракл, і поєднатися з ефіром. «Я хочу, - продовжував він, - принести користь людям, показавши їм приклад того, як треба зневажати смерть; тому всі люди по відношенню до мене повинні бути Філоктетами». При цьому більш простуваті з натовпу почали плакати і кричати: «Побережи себе для еллінів», а більш рішучі кричали: «Виконуй рішення». Остання обставина дуже збентежила старого, так як він мав надію, що всі за нього схопляться і не допустять до вогнища, але проти його волі збережуть йому життя. Всупереч очікуванню доводилося виконувати рішення, і це заставило його ще більше збліднути, хоча він і без того вже був мертвенно-блідий; тепер же, клянусь Зевсом, його кинуло в тремтіння, так що він був вимушений закінчити свою промову.
Можеш собі уявити, як я реготав: адже не заслуговував співчуття чоловік, охоплений нещасною пристрастю до слави більше за всіх інших, одержимих цим безумством. Як би там не було, Протея супроводжували багато хто, і він насолоджувався своєю славою, кидаючи погляди на своїх прихильників, не знаючи, нещасний, що набагато більше людей товпляться навколо тих, кого везуть розпинати або хто переданий до рук ката.
Нарешті Олімпійські ігри закінчились, найпрекрасніші з усіх, які я бачив; А бачив я їх уже вчетверте. Оскільки багато хто роз’їжджався по домівках і не легко було зразу дістати повозку, я мимоволі повинен був залишитись на деякий час. Перегрін постійно відкладав рішення, нарешті, призначив ніч, щоби явити своє спалення. Один з моїх друзів взяв мене з собою, і я, вставши опівночі, направився прямо до Гарпина, (22) де було складене багаття. Відстань була всього - навсього в двадцять стадій, якщо йти від Олімпії в напрямку іподрому на схід. Прийшовши, ми вже застали багаття, яке було зроблене в ямі глибиною приблизно в оргію. Було багато факелів і хмизу, щоб багаття могло швидко розгорітися.
Коли зійшов місяць, - а він повинен був дивитися на це прекрасне видовище, - виступив Перегрін, одягнений у звичайну одіж; разом з ним були вожаки кініків, і на першому місці цей шанований кінік із Патр з факелом – достатньо гарний другий актор. Ніс факел також Протей. Кініки підходили з різних сторін, і кожен підпалював багаття. Зразу ж спалахнув сильний вогонь, так як було багато факелів і хмизу.
Перегрін же, - тепер поставився з повним розумінням до моїх слів, - зняв суму і лахміття, поклав свою гераклову палицю і лишився в дуже брудній білизні. Потім він попросив ладану, щоб кинути у вогонь. Коли хтось подав те, що він просив, Протей кинув ладан до вогнища і сказав, повернувшись на південь (південь також входив складовою частиною в його трагедію): «Духи матері і батька, прийміть мене милостиво!» З цими словами він стрибнув у вогонь. Бачити його, звісно, неможна було, так як піднялося велике полум’я що його охопило.
Знову бачу, що ти смієшся, добрий Кронію, з приводу розв’язки драми. Коли Перегрін призивав дух матері, я нічого, звісно, не мав проти, але коли він звернувся з закликом до духу батька, я ніяк не міг утриматися від сміху, згадавши розповідь про його вбивство. Оточуючі багаття кініки сліз не проливали, але, дивлячись на вогонь, мовчки виказували печаль. Нарешті мені це набридло, і я сказав: «Давайте підемо геть, диваки, адже неприємно дивитись, як засмажується старий, ще й при цьому нюхати неприємний запах. Чи ви, можливо, чекаєте, що прийде який-небудь художник і замалює вас точно так же, як зображаються учні Сократа у в’язниці?» (23) Кініки розсердились і почали мене лаяти, а деякі навіть схопилися за палиці. Але я пригрозив, що, схопивши кого-небудь, кину у вогонь, щоб він пішов за вчителем, і кініки, переставши лаятись, почали поводити себе тихо.
Коли я повертався, різноманітні думки юрмилися у мене в голові. Я думав, в чому полягає суть устремління до слави і наскільки вона є роковою навіть для людей, які здаються видатними; так що нічого і говорити про цього чоловіка, який і раніше жив у всіх відношеннях по-дурному і всупереч розуму, цілком заслуговуючи на спалення.
Потім мені стали зустрічатися багато тих, хто йшов подивитися своїми очами на видовище. Вони вважали, що застануть Перегріна ще живим, так як напередодні було пущено слух, що він зійде на вогнище, помолившись сонцю що буде сходити, як це, за словами знаючих, роблять брахмани. Багатьох із зустрічних я примусив повернутися, повідомивши, що діло вже зроблено, але, звісно, повернув тільки тих, що не вважали важливим подивитися хоча б на одне те місце спалення або знайти залишки вогнища. Тоді-то, милий друг, у мене з’явилося багато справ: я розповідав, а вони ставили запитання і старалися про все точно узнати. Коли мені попадався толковий чоловік, я викладав розповідь про подію, як і тобі зараз; передаючи ж людям простуватим і слухаючим розвісивши вуха, я придумував дещо від себе; я повідомив, що, коли розгорілося багаття і туди кинувся Протей, спочатку виник сильний землетрус, супроводжуваний підземним гулом, потім з середини полум’я злетів шуліка і, піднявшись в піднебесся, гучним людським голосом вимовив слова:
Покидаю юдоль, підношусь на Олімп!
Мої слухачі дивувалися і від страху молилися Перегріну і питали мене, на схід чи на захід полетів шуліка. Я відповідав їм те, що мені спадало на думку.
Повернувшись у зібрання, я підійшов до одного сивого чоловіка, який цілком вселяв у себе довіру своєю поважною бородою та поставою. Він розказував все, що сталося з Протеєм, і добавив, що він після спалення бачив його в білому одязі і тільки що залишив його в Семиголосому портику (24) де він радісно розгулював у вінку зі священної маслини на голові. Потім до всього сказаного він додав ще й шуліку, клятвено запевняючи, що бачив своїми очима, як той вилетів з вогнища, хоча я сам лиш хвилину назад пустив літати цього птаха в насмішку над людьми дурними та простодушними.
Ти можеш собі уявити, у що це розростеться, які тільки коники не цокотітимуть, які тільки ворони не злетяться, як на могилу Гесіода, (25) і так далі, і так далі… Впевнений, що дуже скоро буде поставлено багато зображень Перегріна самими елейцями і іншими еллінами, яким він, кажуть, писав. Як запевняють, Протей, розіслав листи майже у всі славні міста із завітами, умовляннями та законами. Для їхньої передачі він призначив декількох своїх товаришів посланниками, назвавши їх «вісниками мертвих» і «гінцями пекла».
Таким був кінець нещасного Протея, чоловіка, який, говорячи коротко, ніколи не звертав уваги на істину, але все говорив і робив у гонитві за славою і похвалами натовпу і навіть заради цього кинувся у вогонь, хоча і не міг насолоджуватися похвалами, ставши до них нечутливим.
Нарешті я додам ще одну розповідь, щоби ти міг від душі посміятися. Одну історію, втім, ти вже давно знаєш: повернувшись із Сирії, я тоді ж розповідав тобі, як плив разом з Перегріном з Троади, як він, розкошуючи під час плавання, віз з собою також юнака, якого переконав стати кініком, щоб також мати при собі кого-небудь в ролі Алківіада; (26) як він злякався, коли вночі посеред Егейського моря спустився туман і почали здійматися величезні хвилі, і як плакав тоді разом з жінками він – цей дивний чоловік, що виявляв свою перевагу над смертю.
Незадовго до своєї кончини, так днів за дев’ять приблизно, Протей, мабуть, з’їв більше, чим слід. Вночі з’явилася блювота і сильна лихоманка. Це мені розповідав лікар Олександр, якого запросили до хворого. Застав він Протея що метався на підлозі. Не маючи сил перенести жар, він дуже настійливо просив Олександра дати йому чого-небудь холодного, але той не дав і сказав йому, що якщо він має велику потребу у смерті, то ось вона сама підходить до його дверей, так що дуже зручно піти за нею, аж ніяк не звертаючись до вогню. Перегрін же сказав: «Такий спосіб смерті не принесе слави: адже він для всіх доступний».
Така розповідь Олександра. Втім, декілька днів тому назад я сам бачив, що Протей намастив свої очі їдкими ліками, що викликають сльози. Мабуть, Еак не дуже охоче приймає людей зі слабким зором. Адже це все одно, як якби хто-небудь, перед тим як його приб’ють до хреста, почав би лікувати забитий палець. Як ти думаєш, що зробив би Демокрит, якби це бачив? Він би по праву став сміятися над цим чоловіком. Тільки звідкіля б у Демокрита взялось достатньо сміху? Отже, смійся і ти, любий, а в особливості, коли почуєш, як інші захоплюються Перегріном.
Примітки:
1)…Кроній…- філософ-платонік, до якого звертається Лукіан, в інших джерелах не згадується.
2)… і ти, рідний Геракл!...- кініки вважали Геракла своїм покровителем, приймаючи його за зразок для наслідування.
3)…Феаген…- історична особа, філософ - кінік середини II ст. н.е., соратник Перегріна.
4)… Зевс Олімпійський – статуя Зевса в Олімпії, створена великим скульптором Фідієм.
5)…сльозами Геракліта … сміхом Демокрита…- в античні часи Геракліт завжди зображувався похмурим і суворим, а Демокрит – життєрадісним, веселим. У першого людські вади були причиною плачу, у другого – сміху.
6)…канон Поліклета…- статуя списоносця (Дорифора) роботи великого грецького скульптора Поліклета (V ст. до н. е.) вважалася зразком (каноном) краси і пропорцій чоловічої постаті.
7)…з редькою в сідниці…- таке покарання за розпусту засвідчене і іншими древніми авторами (наприклад, див. Аристофан, «Хмари»).
8)… того чоловіка, що був розіп’ятий в Палестині…- мається на увазі Христос, якого Лукіан вважає чоловіком. Можливо, що це місце вставлене яким-небудь пізнішим християнським переписувачем.
9)… перший їх законодавець…- Христос.
10)…Перегрін прийшов на батьківщину…- батьківщина Перегріна – Парій (римська колонія на березі Геллеспонту). Жителі цього міста були повноправними римськими громадянами.
11)…почав лаяти всіх, а в особливості імператора…- мається на увазі Антонін Пій (138 – 161 рр.)
12)… зіставляли з Мусонієм, Діоном і Епіктетом…- римський філософ – стоїк Мусоній Руф (Iст.) був покараний Нероном, оратор і філософ Діон Хризостом і стоїк Епіктет – імператором Доміціаном (Iст.)
13)… то злословив про видатного…чоловіка…- мається на увазі Герод Аттік.
14)… шукав захисту біля олтаря Зевса…- у греків злочинці, що ховалися в храмі і припадали до олтаря, користувалися недоторканістю.
15)… На наступній же олімпіаді…- кожні чотири роки, починаючи з 776 року до н. е., в Олімпії проходили загальногрецькі спортивні змагання (Олімпійські ігри), участь і перемога в яких були особливо почесними.
16)… бик Фаларіса…- тиран сицилійського міста Акраганта Фаларіс (VI ст. до н. е.) застосовував знаряддя жорстокої страти: злочинців кидали в черево великого мідного бика, під яким розводили сильний вогонь; завдяки особливому пристрою крики жертв перетворювалися на мукання.
17)… спалив храм Артеміди Ефеської…- мається на увазі Герострат. Храм Артеміди згорів в 356 році до н. е. Ефесці назавжди заборонили згадувати ім’я Герострата.
18)…як говорить трагедія…- трагедія Софокла «Трахинянки».
19)…Онесікріт…- учасник походу Олександра Македонського в Азію, один з керівників його флоту. Залишив апологетичний та нечуваний опис діяльності Олександра. Калан – брахман, що знаходився у війську Олександра і який вчинив самоспалення.
20)… Бакід…- міфічний віщун, автор збірки пророцтв, що користувалися популярністю в Беотії, Аттиці і Аркадії. Цей оракул, а також приведений вище оракул Сивіли – пародії Лукіана.
21)… «від Нестора шум не сховався»…- «Іліада», пісня XIV.
22)…Гарпина…- містечко в 4-кілометрах від Олімпії.
23)… учні Сократа у в’язниці…- коли Сократ був ув’язнений за звинуваченням у шануванні нових богів і в розбещенні юнацтва (399 рік до н. е.), учні навіщали його і вели довгі бесіди. Про останні дні Сократа розповідається в діалозі «Федон» Платона.
24)…Семиголосий портик…- колонада, де відлуння повторювалося сім разів. Портик знаходився недалеко від храму Зевса Олімпійського (Павсаній, «Опис Еллади»).
25)…як на могилу Гесіода…- жителям міста Орхомена, за переказом, могилу поета Гесіода указала ворона (Павсаній, «Опис Еллади»).
26)…в ролі Алківіада…- про учня Сократа, юного Алківіада, розпускали чутки, ніби він перебував у зв’язку зі своїм учителем.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.