Йон Тру
із серії "Сієста"
Один з приятелів розповідає:
О п’ятій годині в різдвяний святвечір, я запер свою кімнату і пішов до Квіслінга. Надворі було холодно, а я знав, що у Квіслінга було натоплено, можливо, у нього знайдеться і що поїсти. У Квіслінга не було ніяких коштів для існування, але він все-таки жив і кожного дня у нього були свої турботи, він ніколи не був у крайнощі, тиждень тому він роздобув собі навіть нові калоші, хоча, насправді, вони і були дещо замалими для нього.
Я заходжу і застаю Квіслінга у напівтемряві за столом.
- Ну, сідай, - сказав він. Це у нього була така манера, що він не говорив «Сідай, будь ласка».
- Зі святом, - сказав я. – Як у тебе гарно і тепло сьогодні, а я в себе не топив, та у моєї пічки і тяги немає, і топити не варто.
На це Квіслінг не відповів нічого. Він встав і приніс шматочок копченої ковбаси і великий кусень хліба. Я сидів і дивився у протилежну стіну, поки він це робив, і, коли Квіслінг запропонував мені сісти і навіть присунув до столу стільця, я вигукнув вражений:
- Ах, милий друже, чого ти тільки не придумаєш. У тебе і поїсти є що? Ну, якщо так, дуже вдячний, звичайно, варто поїсти, особливо, коли таке смачне, як у тебе.
Закінчилось тим, що я трохи поїв.
- Залиш свої дурниці, їж як слід, - сказав Квіслінг.
І я почав їсти, як тільки він це сказав. Деякий час Квіслінг сидів задумливий, але раптом він встав, схопив себе за волосся і пробурмотів:
- Тебе треба було б пригостити горілкою, але її у мене немає… що ти думаєш, якби нам піти до Йона Тру?
- Для чого, - відповів я добродушно, відчуваючи себе ситим. – Що нам там робити? Але якщо ти бажаєш…
Так, Квіслінг хотів іти до Йона Тру. І він почав одягати калоші.
Йон Тру був дуже дивний чоловік, селянин, студент – богослов і практичний, як коваль. Він був до того обачливий і скупий, що рідко платив акуратно за найману квартиру, а жив він так погано, як тільки може жити людина, в комірчині, в якій не було ні пристойних стільців, ні занавісок на вікнах. Але ніхто, хто бачив Йона на вулиці, не думав, що він живе гірше за інших, він був завжди так гарно одягнений, на мій погляд, і в дощ ходив навіть з парасолькою.
- Тепер він, мабуть, буде вдома, - сказав Квіслінг і постукав у двері.
Так, він був вдома.
- Зі святом! – Ми всілися якомога краще і почали теревенити. Я оглядівся. Підлога була сильно нахилена до дверей, стеля нависала, вікно одне. Циліндр і солом’яна шляпа висіли на стіні. Окрім цього на всіх чотирьох стінах не було нічого, тільки ці дві шляпи. І на ліжку майже не було постільної білизни.
Раптом Квіслінг сказав:
- Ти, по суті, дуже дивний хлопець, Йон Тру. Але не буде нічого неможливого в тому, що ти позичиш мені п’ять крон, якщо я тебе про це попрошу.
- Гм. Ні, цього я, справді не можу, - заперечив Йон. – Це не від мене залежить. Я повинен був отримати з дому трохи грошенят, але вони ще не прийшли.
- Так, цими днями я теж отримаю гроші, - продовжував Квіслінг, - так, я отримав листа, що вони мені вже послані, так що вони не пропадуть за мною.
- Так, я знаю, але… Мені дуже жаль, але зараз я не можу. Я сьогодні, на святвечір, не зміг надіти чистої сорочки, тому що мені нічим було заплатити за прання, - говорить Йон і показує нам, що він не поміняв білизну.
Мовчання.
- І тобі, значить, туго приходиться, - вставляє Квіслінг. – А ми - то обидва мали на тебе надію.
Йон хитає головою і посміхається. Я нічого не говорив, я був ситий і мені нічого не було потрібно. Але я усміхнувся про себе від думки, що Квіслінг повинен на днях отримати гроші, звідкіля б це він міг їх отримати?
- Так, але Різдво буває тільки один раз на рік, Йон. Ти повинен, чорт забирай, пригостити нас сьогодні чим-небудь, - відверто заявив Квіслінг. – Інакше ніяк не можна.
- Я, ні, - заперечує Йон, зовсім переляканий. – Чим же я можу вас пригостити?
Тут Квіслінг показує на стіну, де шляпи, і говорить:
- Так, якщо у тебе немає грошей, тоді заклади для нас циліндр.
- Циліндр? – Йон вскакує. – Ну, ні, я ще не з’їхав з глузду.
- Чи бачив ти коли-небудь таку свиню! – кричить до мене Квіслінг і робить надзвичайно вражене обличчя. – У нього дві шляпи, і він не хоче позичити нам одну, щоб закласти її!
- Ну, так візьми солом’яну шляпу.
- Солом’яну? Дякую покірно, що ж, ти думаєш, мені в цю пору року дадуть за солом’яну шляпу?
- Ні, ні.
Мовчання.
Квіслінг повторює свою вимогу.
- Ніколи не чув такого безглуздя, - вигукує Йон Тру. – Можливо, ти хочеш, щоби я у Різдво гуляв вулицями у солом’яній шляпі?
Я все ще нічого не говорю, таким ситим і благодушним відчуваю я себе після обіду. Але починаю думати, чи не пришити бува навушники до цієї солом’яної шляпи, щоб зробити її придатною до використання, і я уявляю собі щось у вигляді червоних фланелевих навушників, тому що за хвилину до цього я уявляв собі теплі фланелеві сорочки.
Між тим, ті двоє, продовжували сперечатися.
- Якщо вже говорити про це, то ти сидиш зараз у зовсім новеньких калошах, - говорить Йон Тру. – Чому б тобі їх не закласти?
Тут Квіслінг стягує одну калошу і підіймає ногу вверх. На його черевиках зіяючі дірки, це було жалісливим до неможливості, ми бачили це всі троє.
- Ти думаєш, що я можу обійтися без калош? – питає він.
- Ні, ні, але, господи боже мій, мені-то що до цього!
Квіслінг встає і збирається зняти циліндр зі стіни, це відбувається в одну мить. Але Йон опередив його, він схопив шляпу і тримає її далеко від себе, з обережністю, щоб не зім’яти.
- Вставай же! – закричав мені Квіслінг. – Віднімемо у нього шляпу, чорт забирай!
Я встав. Йон грізно закричав:
- Не зіпсуйте мені шляпу, дивіться, я вам це говорю.
Але він все-таки повинен був віддати шляпу. Нам нічого не вартувало справитись з ним. Мужицький інстинкт Йона, окрім того, говорив йому ясно, що, якби ми зім’яли шляпу, то вона стала б непридатною ні для нього ні для інших, тому він зразу ж випустив її.
Тепер Квіслінг хотів її закласти і на ці гроші купити частування. Лиш би тільки каси, що видають позички, не були ще закритими! Виходячи за двері, він все ще бурмотів:
- Ну, чи бачив хто таку свиню! У мене гроші майже що на пошті лежать, а він не хоче…
- Сам ти свиня, - відповідав йому Йон. І він відчинивши двері, закричав йому вниз на сходинки. – Та, дивись, квитанцію не загуби, а то з тобою станеться.
Йон Тру, насправді, був розлютований. - По суті, йому слід було б тепер піти геть, - сказав він. Але потім йому спало на думку що і йому можливо захочеться взяти участь в гулянці, і краще врятувати те, що можна було врятувати від циліндру. Він сів і почав вираховувати, скільки Квіслінг отримає за шляпу, він знову заспокоївся і його гнів пройшов, і він навіть спитав мене, як я думаю, чи можливо отримати за шляпу шість крон. Я знову усівся на підлозі і притулився спиною до стіни, ще б трохи, і я б зовсім заснув. Йон знову почав переживати, чому не повертається Квіслінг, де він застряг? Не піде ж він з грошима? І Йон відкрив вікно на своєму горищі, не дивлячись на холод, висунув голову і виглянув на вулицю.
- Хоча б він здогадався купити трохи копченої ковбаси, - пробурмотів він.
Нарешті Квіслінг повернувся. Ні, ковбаси він не приніс, він отримав за шляпу всього лише дві крони, і вони пішли на коньяк. Квіслінг поставив пляшку на стіл.
- Що ти за шляпи носиш, - загудів він. – Дві крони! Хе, хе, дві крони!
- А де квитанція? – закричав Йон, починаючи знову хвилюватися. І коли він отримав квитанцію, він запалив свічку і підозріло її розглядав, чи не дали йому більше за шляпу.
За хвилину кожен з нас підійшов до столу і випив по стаканчику. Я пив багато і дуже жадібно, і Йон Тру пив багато, здавалось він хотів випити як слід за свої грошенята. Тільки Квіслінг був обережним і наливав собі кожного разу не більше чим пів стакану.
- Як ви гидко напиваєтесь, - сказав він.
Коньяк мене знову дуже оживив, я не бажав пропускати таке зауваження, я відчував себе таким сильним і бадьорим, що відповів:
- Що ж тобі жаль коньяку? Чуєш, Йон Тру, нам не треба так безсовісно напиватися коньяком.
Квіслінг подивився на мене.
- Що це з тобою? – сказав він.
Йон помітно повеселів, він випив ще стакан, щоб показати, що коньяк належить йому, він ставав все веселішим і почав радіти. За мить він знову почав питати про ковбасу. Квіслінг налив мені стакан і подав його мені, коли я вже сидів на підлозі, - але я не прийняв його.
- Що це, ти образився? – спитав Квіслінг і уважно подивився на мене.
Я заперечив, що йому не варто про мене турбуватися, я, звичайно, не вип’ю весь його коньяк. Якщо він не має нічого проти цього, я буду сидіти там, де я сиджу. Але я можу так само гарно піти.
Мовчання.
Квіслінг нерухомо і уважно дивився на мене.
- Якби ти був тверезим, я би дав тобі у вухо, розумієш. Але ти, бідолаха, нетверезий, - сказав він і відійшов від мене.
- Ти, можливо, думаєш, що я п’яний? – вигукнув я.
- П’яний? Ні. Ти просто ситий.
Я продовжував сидіти і думав про це в той час, як Йон взявся за коньяк. Тепер він вже був готовий, він наспівував і розмовляв сам з собою.
- Образився? – сказав він. – Хто образився? Я хочу сказати, ви говорите про когось, кого образили.
Він теж ніяк не міг забути про ковбасу і все відвертіше заявляв, що ще ніколи не чув про Різдво без ковбаси. Раптом він запропонував нам що-небудь заспівати. Йон і Квіслінг затягли:
«Вечірнє сонце сміється».
- На різні голоси, - вигукнув Йон, і вони знову заспівали пісню на «різні голоси».
Я слухав, але вони не доспівали ще й першого куплету, як я встав і виступив вперед, я був розчулений до глибини душі. Я схопив Квіслінга за руку і щось пробурмотів.
- Ну, добре, - сказав Квіслінг.
І як тільки він сказав: «Добре», я знову сів.
Йон затягнув іншу пісню, шведську пісню про «Б’янку».
- Послухай, піди і добудь хоча б трохи ковбаси, - сказав він.
- То дай грошей, - заперечив Квіслінг. – Я знаю, у тебе є гроші, мене ти не обдуриш.
Йон Тру зразу ж змінився в обличчі, він сів на край ліжка і справився наскільки міг зі своїм оп’янінням. Мужик знову прокинувся в ньому, він обережно доторкнувся до кишені на грудях і сказав з хитрою дурістю п’яного:
- Так ти знаєш, що у мене є гроші? Хто це тобі сказав? Можеш мене обшукати – я не зміг сьогодні взяти з прання навіть білизну.
- Так, звичайно, - сказав Квіслінг, - я тільки пожартував. Тобі, звичайно, так же погано живеться, як і нам.
- Так, ти абсолютно правий.
- Ніхто і не запідозрить чоловіка, який живе в такій дірі, що він грошовитий чоловік, - продовжував Квіслінг.
- Ну, стосовно цього…
- Тут і говорити ні про що. Чоловік який живе як свиня, звичайно, бідняк, точнісінько такий, як ми, справжня голота. Зрозуміло, нічого соромитися носити шляпу за дві крони, коли нужда заставляє.
- Нужда заставляє? – вигукнув Йон. – Це ще невідомо, щоб я…
- Ні, навіть дуже відомо! Чи не хочеш ти переконати нас в протилежному?
Йон Тру схопився зі стільця, обережність залишила його. Він віддався своєму обуренню, він вдарив по столу, називаючи себе сином багатого Тру, молодшим Тру. Він витяг гаманця з бокової кишені, сунув його під самий ніс Квіслінга і сказав:
- Ти бачиш оце? Я питаю, ти бачиш оце?
Квіслінг, здавалось, був дуже здивований і відступив перед ним.
- Ось він син багатого Тру, - сказав Йон. – Але, можливо, цьому не можна повірити? Адже ти мене таким не вважав?
- Ні, - сказав Квіслінг і, переможений, похитав головою.
Йон все більше і більше впадав в азарт. Він насолоджувався збентеженням Квіслінга і хвалися все більше і більше. Він весь роздувся від поважності, став навшпиньки і кричав, підійшовши до мене і розмахуючи своїм гаманцем перед моїм носом.
- Але пустий гаманець мені нічого не говорить, - сказав Квіслінг з викликом.
- Пустий! Ха, яка дурниця! – Йон почав діставати великі купюри і, затиснувши їх в руці, махав всіма своїми грошима і бігав за Квіслінгом з кутка в куток комірки, переслідуючи його своїми купюрами.
- Можливо, він це називає пустим гаманцем? Хе-хе-хе! Так, йому приходиться про це питати, тому що він такий простуватий. Адже він тільки Йон Тру, бідний хлопчик Тру, у нього в кишені не було ні гроша. Хе-хе-хе!
Його вихвалянню не було кінця. Він сів, спустошив до краплі пляшку і продовжував хвалитися. Квіслінг сказав:
- Я ж весь час говорив, що ти чудовий чоловік, Йон Тру! Ну, а як же бути з п’ятьма кронами? Частування скінчилося, а у нас же святвечір.
- Але, - сказав Йон, як наче він продовжував, не перериваючи свою промову, і не чув Квіслінга, - але я вам показував свої гроші не для того, щоб вам позичати. В цьому ви дуже помиляєтесь.
І коли Квіслінг знову взявся обкладати його відбірною лайкою, Йон побачив, що йому треба щось робити, він перервав Квіслінга і продовжував:
- Поки ви мої гості, вам не треба позичати грошей, щоб купити що-небудь для цього дому. Про це потурбується сам хазяїн Тру, я ставлю вам частування.
- Браво! – вигукнув весело Квіслінг.
І це «браво» спонукало ще більше Йона Тру, він встав, пошукав в кишені жилетки, дістав монету в півкрони, яку він кинув на стіл Квіслінгу так, що вона задзвеніла, і сказав:
- На ковбасу.
Квіслінг був переможений, це було занадто багато.
- На ковбасу? Все це? Та ти з глузду з’їхав! – вигукнув він.
І Йон стояв, застигши у своїй гордості, і думав, щоб йому ще зробити для нас, він був урочистий, він навіть змінив тон і схопив Квіслінга за петлю.
- Цим дозволяю тобі купити довгу ковбасу в ім’я моє! Стій, ні кроку! Ось п’ять крон, давай мені півкрони назад. Дозволяю тобі купити найдовші ковбаси, які ти тільки знайдеш! І ще одну пляшку коньяку в ім’я моє. Ось п’ять крон: якщо їх не вистачить, ти тільки скажи: тут, у мене на грудях, є ще. Ось, тепер ти бачиш сина багатого Тру в його справжньому вигляді, якщо ти його раніше не бачив.
Квіслінг нарешті вирвався від нього і поспішно пішов. Йон кричав йому ще вслід:
- Дивись, щоб тобі вірно дали здачу. Тому що ти отримаєш багато здачі.
Пройшло кілька хвилин, пройшло цілих десять хвилин. Йон говорив не змовкаючи, і мене від цього знову почало хилити в сон. Чотири рази він сідав на підлогу поряд зі мною і все говорив, він ніяк не міг заспокоїтись і знову схоплювався. Він навіть заспівав.
Ми почули кроки на сходинках, повільні кроки. Йон посміхнувся.
- Чуєш ти, як важко йому нести? - сказав він і, засміявшись, висунув язика.
Але Квіслінгу не важко було нести, він не ніс нічого. Всі лавки були закриті, коли він вийшов. Квіслінг люто лаяв всіх торговців у місті.
Тільки один Йон був дуже задоволений, не було сумніву, він радів у душі, і зразу ж попросив свої гроші назад. Він теж люто лаяв торговців, і його ні в чому не можна було попрікнути. Хіба він не хотів нас почастувати? Та він навіть збирався бігти за Квіслінгом ще з п’ятьма кронами на частування для нас. Тому що він не рахує гроші…
Свічка догоріла, був пізній вечір. Йон почав позіхати і хотів лягати спати. Квіслінг, зовсім притихнувши, сидів і про щось роздумував, Квіслінг був завжди дуже спритний.
- Ну, тепер нам, мабуть, треба йти, - сказав він, звертаючись до мене, - йти додому і лягати спати, можливо, ми тоді забудемо, що у нас Різдво.
І він звернувся до Йона Тру і побажав йому доброї ночі.
- Нам в такий вечір не треба було б розходитись, нам трьом, - сказав він. – Але що ж робити, адже Йон з нами не піде.
Він не піде?..
Так, адже він не вийде на вулицю в солом’яній шляпі.
- Ні, Тру неодмінно вийде.
І Йон надів свою солом’яну шляпу і, хитаючись, пішов попереду нас вниз по сходинках.
Коли ми вийшли на вулицю, Квіслінг направився в бік кафе, солом’яна шляпа Йона світилася як вінець на його хитливій голові, і він кожну хвилину був вимушений її притримувати від поривів вітру. Квіслінг йшов попереду поки ми не підійшли до кафе Катакомби. Тут він зупинився.
- Ні, це негарно, Йон Тру, - сказав він. – Люди на тебе лупляться і говорять, що ти блазень, святкове опудало в солом’яній шляпі. Ти ж не допустиш, щоб над тобою сміялися.
Йон стрепенувся.
- Хто говорить, що я блазень? – закричав він і був готовий накинутися на першого зустрічного. Він знову спалахнув, він підійшов надзвичайно близько до ліхтаря на дверях кафе, щоб люди могли якомога краще роздивитись його солом’яну шляпу, він зняв її, помахав нею в повітрі, потім надів її на потилицю і говорив, що він спітнів, так сьогодні тепло, і він би бажав, взагалі, подивитись на того, хто б насмілився лупитися на Тру.
Коли Квіслінг довів його до цього стану, було вже неважко заманити його в Катакомби, де Йон Тру і просадив свої п’ять крон.
І виявилось, що Квіслінг весь день нічого не їв, хоча і пригостив мене ситим обідом…
Тут почав розказувати інший приятель.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Норвегія, XX ст. н. е.