Різдво у горах
із серії "Сієста"
До Різдва випало дуже багато снігу, маленький будиночок у горах виглядав з-під снігу тільки дахом і двома верхніми поверхами. Втім, це була всього лише хатина, - двір з однією коровою, однією свинею і вівцею.
Тут жило сімейство і взимку і влітку своїм хазяйством.
Чоловіка звали Тор, а дружину Кірсті, у них було п’ятеро дітей. Старших звали Тиміан і Калдея. Калдея була у служінні внизу під горою, а Тиміан перебрався до Америки. З інших трьох, що залишались вдома, двоє були хлопчиками, одна дівчинка: Рінальд, Дідрик і Томелена. Але Томелену зазвичай звали Леною.
В цьому році, як вже було сказано, до Різдва випало незвичайно багато снігу, і старий Тор весь день розгрібав сніг, так що він зовсім утомився. Він прочитав уже все в молитовнику, що було треба до Різдвяного святвечора, і потім ліг на ліжко, з трубкою в зубах. Дружина щось там готувала і клопоталася біля вогню, метушливо бігаючи весь час по кімнаті, постійно знаходячи щоб ще таке привести в порядок.
- Дали худобі корму на вечір? – спитав Тор.
- Так, звичайно, дали, - відповідала дружина.
Тор покурив ще деякий час і потім сказав, посміхаючись в бороду:
- Що це ти, жінко, вариш і смажиш весь вечір? Не розумію, звідкіля це ти роздобула?
- О, я багатше, чим ви думаєте, - відповіла Кірсті і сама розсміялася власному жарту.
За вечерею в сім’ї повинна була подаватися горілка, це був старий звичай, і Рінальд повинен був розливати її в стакани. Це була для нього урочиста хвилина, він повинен був тримати у своїх ручках графина, розмальованого великими розами. Очі всіх слідкували за ним.
- Тримай графина у лівій руці, коли ти наливаєш старшим, - сказав батько, - ти вже досить дорослий, щоб переймати і привчатися до цього.
Рінальд взяв графина з розами у ліву руку. Він наливав так обережно, що було цікаво дивитися на нього. Він висунув язика, нахилив голову набік і наливав. Їжа була такою ж самою, яку подають гостям: була булка, сироп і по яйцю на кожного. Що це Різдво, було видно ще й по тому, що до хліба було масло.
Тор голосно прочитав перед обідом молитву Лютера.
А після вечері маленький Дідрик переплутавши дні подякував батька і матір за обід, потиснувши їм руки. Батько не зупинив його. Коли той закінчив, Тор все-таки сказав:
- Тобі не треба дякувати нас за обід сьогодні вечором, Дідрик. В цьому немає нічого поганого, але ти ж знаєш, що дякувати за обід потрібно увечері під Новий рік.
Дідрику стало до того соромно, що він весь зіщулився і був готовий розплакатись, коли брат і сестра почали над ним сміятися.
Тор знову улігся на ліжко з трубкою в зубах, а дружина почала мити посуд.
- Так, скільки снігу сьогодні навалило, - сказала вона.
- Він ще довго буде йти, - сказав Тор. – Навколо місяця стоїть коло, і ворони літають зовсім низько над землею.
- Значить, щоб йти завтра до церкви і думати не треба.
- Та, Боже збав, ти, мабуть, в календар не дивилася, якщо розраховуєш завтра йти до церкви.
- А який там прогноз?
- Та на вигляд він не кращий за безноге теля. А то б я так і не говорив.
- Ти просто не хочеш сказати! – вигукнула Кірсті.
- Дай-но мені окуляри, Рінальд, тільки дивись не впусти їх на підлогу, - продовжив Тор. І він ще раз взявся розглядати небезпечний прогноз. – Та ось, подивись, - сказав він дружині, - тут ніскільки не краще того, що я казав.
- Господи Ісусе, помилуй нас грішних, - сказала Кірсті, складаючи молитовно руки. – Це означає завірюху?
- Так, це означає завірюху. Але це не найгірше. Якщо ти хочеш побачити справжній прогноз подивись під п’ятим лютого. Це буде не що інше, як сам антихрист з двома рогами.
- Господи Ісусе, помилуй нас грішних. І Тиміана, який в Америці.
Після цього вигуку в маленькій кімнатці на деякий час запанувала мовчанка. Надворі починалась заметіль. Діти в цей час розмовляли між собою і гралися хто чим, кішка ходила поміж ними і пестилася до них.
- Мені б дуже хотілося узнати, що їсть король у святвечір, - промовив раптом Дідрик.
- О-о, мабуть, найкраще масло і солодкі пиріжки, - вигукнула маленька Лена, якій було всього вісім років і яка не мала великих знань.
- Подумай, солодкі пиріжки! Та ще з маслом! – сказав Дідрик. – І король, мабуть, випиває сам цілий графин з розами?
Але Рінальд, старший з них і який вже давно скуштував «освіти», розсміявся на це базікання.
- Тільки один графин! Ха-ха! Король випиває, принаймні, двадцять.
- Двадцять, ти так думаєш?
- Так, це найменше.
- Та ти що, з глузду з’їхав, Рінальд! Неможливо випити більше двох, - сказала мати, що стояла біля вогню.
Тут в розмову втрутився і Тор.
- Що ви базікаєте, - сказав він, - ви що, думаєте, що король п’є звичайну горілку? Король п’є таке, що називається шампанський напій, ось що я вам скажу. Коштує він п’ять-шість крон за одну пляшку, дивлячись на те, які ціни в Англії. І його, король п’є зранку, як тільки встане і до пізнього вечора, тільки один цей шампанський напій. І кожного разу, як він вип’є стакан, він його ставить на тацю так, що стакан розбивається на друзки, і говорить принцесі: «Прибери його», говорить.
- Господи Ісусе, для чого ж він б’є стакани? – питає Кірсті.
- Хе! От питання! Що ж ти думаєш, він буде пити з одного і того ж стакана, такий-то чоловік, як він?
Мовчання.
- Не розумію я, Тор, звідкіля ти це все знаєш, - говорить дружина, зовсім присмирівши.
- Ах, - відповідає Тор, - і я теж був малюком, але в мої часи не так-то легко було ухилитися від священика, як тепер. Тоді треба було знати свій предмет.
Потім Тор піднявся, відклав свою трубку вбік і спитав, де порох. Він відмінно знав, де був схований порох, тому що сам його засовував у постіль в ногах, коли повернувся в останній раз з лавочки, але він все-таки спитав про нього і викликав цим урочистий настрій у кімнаті.
Коли дістали порох, він розділив його на три рівних частини і загорнув в трикутні шматочки паперу. Потім він надів шапку. Діти з цікавістю оточили його і прохали дозволу піти з ним, тому що вони знали, що відбудеться. І незабаром Кірсті залишилася в кімнаті одна.
Тор з дітьми з трудом пробрався до стійла, де треба було спалити порох. Дорогою завірюха дико крутилася навколо них. Тор перехрестився, потім відкрив двері до стійла і вдруге перехрестився, зайшовши всередину. В стійлі була напівтемрява, було тихо, чутно було, як жувала жуйку корова. Тор запалив недогарок і підпалив ним пакетики, один для корови, один для свині, один для вівці, діти дивилися на це з таємним трепетом, ніхто не говорив ні слова. Потім Тор ще раз перехрестився і вийшов. Він покликав Лену, яка відстала щоб погладити вівцю, щоб вона поспішила йти з ними. І Тор і діти повернулися назад до кімнати.
- Ну, негода на дворі, - сказав він, - вся гора стоїть як в диму.
Він знову ліг на ліжко, доки готувалася кава, між тим як діти почали бавитися зі своїми іграшками біля столу. Вони зчиняли все більший гамір і реготали над усім без толку. Тор говорив через усю кімнату дружині:
- Та я, право, не знаю, що… Ні, ви так кричите, діти, що своїх слів не чуєш… Я, право, не знаю, що мені робити, де мені взнати про який-небудь підробіток, - сказав він.
Дружина налила кави.
- Ну, що-небудь, дасть Бог, і знайдеться, - відповіла вона.
- Можливо, внизу, в селі знадобиться молотильник.
- Що-небудь, та знайдеться… Йди, випий-но кави.
Коли Тор випив каву, він знову закурив свою трубку.
Він відвів дружину до дверей і хвилинку з нею пошептався, а діти в цей час прислуховувались до того, що вони говорили, згоряючи від цікавості. Але коли маленька Лена просунула свою голівку поміж батьками, її негайно відіслали, і брати кричали злорадно:
- Ну що, отримала!
Але маленька Лена була до того мила і лагідна, що ні в кого не було бажання потішатися над нею. Тому Рінальд зразу ж приніс їй великого блискучого ґудзика і порадував тим небагатим, що у нього було.
Батько підійшов до шафи і дістав з неї згорток. У цьому згортку знаходилась посилка від Тиміана з Америки – боа з м’якого чорного хутра. Тиміан пам’ятав, мабуть, як холодно було там наверху в горах зимою, і ось він послав додому це боа, яке було найтеплішим шарфом, який йому тільки приходилось бачити. І коштувало воно теж не так вже й дешево.
Але кому тепер дістанеться це боа? Тор і його дружина з усіх сторін обговорили це питання, і, нарешті, вирішили віддати його Рінальду, тому що Рінальд був старшим, та окрім того йому часто приходилось ходити до села, і йому б не завадило мати що-небудь тепле.
- Рінальд, йди-но сюди, - сказав Тор. – Тут ось для тебе шарф від брата Тиміана, І цей шарф чого-небудь та вартує! Але ти бережи його, щоб у тебе було щось гарне на шию, коли підеш до церкви. Ну, ось, носи собі на здоров’я.
Всі поділяли загальне здивування і радість. М’яке боа розглядали, обмацували півгодини. І маленька Лена, не перестаючи, гладила його своїми маленькими посинілими ручками. Але вона не повинна була надівати його на себе, вона взагалі не повинна була його надівати, вона була занадто малою для цього. Але зате Лена отримала маленьку свічечку, яку вона безперервно запалювала і гасила, так як їй не хотілося її спалити зразу. Тільки один Дідрик нічого не отримав, але батько обіцяв йому розповісти зовсім нову біблійну історію, як тільки він, щось заробить на молотарці.
Сніг все сильніше і сильніше мело у вікна, і час від часу сніг падав навіть через трубу прямо на полум’я в печі. Було вже пізно і час лягати спати, завтра знову за ту ж роботу, розгрібати сніг.
- Ну, діти йдіть наверх і лягайте спати, - сказав Тор. – Помоліться Богу, перш ніж заснете, і перехрестіться як слід.
І діти один за одним вилізли по сходинках нагору, Рінальду дозволили взяти з собою своє боа, загорнуте в папір, і Лена підіймалася зі своєї свічкою в руках…
Опівночі, коли всі спали, мати почула, як щось зашурхотіло наверху. Мати спитала, хто з них прокинувся. Відповіді не було, все було тихо. За хвилину, на горищі почулись чиїсь маленькі крочки, легкі, ледве чутні – це була маленька Лена, яка в темряві прокрадалася до боа, щоб надіти його, і тепер страшно боялася, що її за цим спіймають.
Прекрасне боа! Це була найрозкішніша річ, яка коли-небудь була в цій гірській хатині, і Рінальд одягав його всього лише два рази до церкви з найбільшою обережністю. І, не дивлячись на це, все ж таки влітку з нього почало сипатись волосся, бо в ньому завелася міль.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Норвегія, XX ст. н. е.