Скандинавські сказання
частина IСказання про богів
АСГАРД І АСИ.
Високо-високо над хмарами, так високо, що жодне навіть найпильніше людське око не може її побачити, лежить прекрасна країна богів - Асгард. Тонкий, але міцний міст Біврьост – люди називають райдугою – з’єднує Асгард із землею, але погано буде тому, хто насмілиться по ньому піднятися. Червона полоса, що тягнеться вздовж Біврьосту, - це вічне, ніколи не згасаюче полум’я. Нешкідливе для богів, воно спалить будь-якого смертного, який осмілиться до нього доторкнутися.
Посеред Асгарду здіймається вершина велетенського ясеня Іггдрасіля. Гілки Іггдрасіля розкинулися над усім світом, а коріння лежить у трьох країнах – Нифльхеймі, Йотунхеймі і Мітгарді. З-під цього коріння б’ють чудесні джерела. Перший, Хвергельмір, знаходиться у Ніфльхеймі – про нього ви вже чули, другий тече в Йотунхеймі. Це джерело мудрості. Грізний велетень Мімір, наймогутніший з усіх велетнів, пильно стереже його води і нікому не дає з нього напитися. Ось чому джерело мудрості називають також джерелом Міміра.
Третє джерело, Урд, б’є в Мітгарді. Воно таке прозоре і чисте, що кожен, хто викупається в ньому, стає білим як сніг. Вечорами над Урдом густим туманом здіймається медова роса. Вона окропляє всі квіти на землі, а потім її збирають бджоли і виробляють з неї мед.
Біля джерела Урд оселилися віщі норни. Тут стоїть їхній розкішний палац, в якому вони визначають долі людей з першого дня їхнього життя і до самої смерті.
Вершина ясеня Іггдрасіля називається Лерад. На ній сидить велетенський орел, а її гілками стрибає туди-сюди пустунка білка Рататоск. Біля Лераду, на найвищому місці Асгарду, стоїть трон володаря світу і найстарішого з богів – Одіна. З цього трону він бачить все, що робиться і в Асгарді, і в Мітгарді, і навіть в далекому Йотунхеймі.
Одін – батько асів і наймудріший серед них. Колись, ще в молодості, він прийшов до велетня Міміра і попросив у нього дозволу напитися води з його джерела.
- Нічого не дається дарма, а особливо розум, - відповідав велетень. – Скажи, що я отримаю від тебе натомість?
- Все, що забажаєш, - сказав Одін. – Мені нічого не жаль, тому що мудрість дорожче за все.
- Тоді віддай мені своє праве око, - зажадав Мімір.
Одін призадумався, але потім відповів:
- Добре, Мімір, я згоден. Розумний і одним оком бачить більше, ніж дурний двома.
З того часу у Одіна лишилося одне ліве око, але зате він напився води з джерела мудрості і для нього більше немає таємниць ні в сучасному, ні в минулому, ні в майбутньому.
На плечах у володаря світу сидять два ворони: Гугін і Мунін, а біля його ніг лежать вовки Гері і Фрекі. Гугін і Мунін кожного дня облітають землю, а Гері і Фрекі кожної ночі оббігають її і розповідають своєму хазяїну про все, що вони бачили і чули.
На голові у Одіна крилатий золотий шолом, а в правій руці він тримає спис Гунгнір, який ніколи не пролітає мимо цілі і вражає на смерть кожного, в кого попаде. Кінь батька богів, восьминогий сірий жеребець Слейпнір, може скакати не тільки по землі, але й повітрям. Володар світу часто об’їздить на ньому землю чи, невидимий приймає участь у їхніх битвах, допомагаючи гідним отримати перемогу.
Одін любить ходити і пішки. Під виглядом бідного мандрівника, в старій широкополій шляпі і в такому ж старому синьому плащі, він блукав світом, і погано бувало тому, хто, забувши закони гостинності, відштовхне його від свого порогу.
Палац Одіна, Вальгалла, найбільший і найкрасивіший у Асгарді. В ньому п’ятсот сорок просторих залів, в яких живуть хоробрі воїни, що загинули в битві з ворогом. Тут вони їдять м’ясо величезного вепра Сехрімніра, якого кожного дня ріжуть і варять і який наступного ранку знову оживає точно таким же, як і був, і п’ють міцне, як старий мед, молоко кози Хейдрун, яка пасеться біля вершини ясеня Іггдрасіля, об’їдаючи його гілки і листя, і дає стільки молока, що його вистачає на всіх мешканців Асгарду.
Тільки найстаріший з асів, Одін, не має потреби в їжі: він ніколи не їсть, а живе лише тим, що п’є мед або брагу.
Окрім Одіна, в Асгарді живуть ще дванадцять богів – асів.
Першим із них по праву вважається старший син Одіна, бог грому Тор, могутній рудобородий богатир. Він не такий мудрий, як його батько, натомість в усьому світі немає нікого рівного йому по силі, як немає не землі людини, яка б могла перерахувати всі його подвиги. Тор – син богині землі Йорд. Він опікується селянами-хліборобами і пильно охороняє їхні будівлі і поля від нападів злих велетнів - хрімтурсів. Недарма люди говорять, що, якби не було Тора, велетні б знищили весь світ.
Бог грому великий і важкий, і його не може витримати жоден кінь, а тому він або ходить пішки, або їздить небом у своїй окованій залізом колісниці, в яку запряжено двох козлів: Тангіострома і Тангісніра. Вони швидше вітру, швидше навіть восьминогого жеребця Одіна мчать свого хазяїна через моря, ліси і гори.
У Тора є чарівний пояс, який удвічі збільшує його силу, на його руках товсті залізні рукавиці, а замість списа, меча чи лука він носить важкий залізний молот Мьолльнір, який розбиває вщент найтовстіші і найміцніші скелі.
Тор рідко буває в Асгарді: він днями і ночами б’ється на сході з велетнями. Але коли асам загрожує небезпека, їм варто лише вголос проговорити його ім’я – і бог грому зразу ж з’являється їм на допомогу.
Молодшого брата Тора, сина Одіна і богині Фрігг, звати Бальдр. Він такий красивий і чистий душею, що від нього утворюється сяйво. Бальдр – бог весни і найдобріший серед асів. З його приходом на землі пробуджується життя і все стає світлішим і кращим.
Бог війни Тюр, син володаря світу і сестри морського велетня Хюміра, - третій з асів після Одіна і найхоробріший серед них. У нього одна ліва рука, так як праву він втратив, рятуючи богів від одного страшного чудовиська – від якого, ви узнаєте потім, - але це не заважає Тюру бути майстерним воїном і приймати участь у битвах.
Хеймдалль – його називають також Мудрим Асом – вірний страж райдужного мосту. Він бачить і вдень і вночі на відстані ста миль і чує, як росте трава в полі і шерсть на вівцях. Мудрий Ас спить менше, чим птахи, і сон його такий же чутливий, як у них. Його зуби з чистого золота, а у нього на поясі висить золотий ріг, звуки якого чути у всіх країнах світу.
Брагі – бог поетів і скальдів. Ніхто не вміє так гарно складати вірші і пісні, як він, і всякий, хто хоче стати поетом, повинен просити його заступництва.
Хьод, або Сліпий Ас, так само як Тюр, Хеймдалль і Брагі, - син Одіна. Він має величезну силу, але ніколи не полишає Асгарду і рідко виходить зі свого палацу.
Бога Відара зовуть Мовчазним Асом, так як він не любить говорити, не дивлячись на те що дуже мудрий і хоробрий. Мовчазний Ас – син Одіна і велетки Грід – майже так само могутній, як і бог грому Тор.
Валі краще за всіх володіє зброєю і в битвах не поступається самому Тюру, але він поганий радник і не дуже мудрий.
Пасинок Тора, Улль, - прекрасний стрілець з лука. Всі його стріли попадають в ціль, якою б далекою і малою вона не була. Улль також швидше за всіх бігає на лижах. Від нього цьому мистецтву навчилися і люди.
Бог Ньорд – не ас. Він походить з роду духів – ванів, про яких ви почуєте пізніше. Він захищає мореплавання і йому підвладні вітри і море. Ньорд багатший за всіх асів і, як всі вани, дуже добрий.
Його син Фрейр, бог літа, мало поступається в красі самому Бальдру і такий же добрий, як і його батько Ньорд. Фрейр посилає людям багаті врожаї. Він не любить війни і сварки і захищає мир на землі як між окремими людьми, так і між цілими народами.
Останній з богів, бог вогню Локі, не ас і не ван. Він походить з роду велетнів, але аси вже давно дозволили йому жити з ними в Асгарді за його надзвичайний розум і хитрість. Локі високого зросту, сміливий і красивий, але дуже злий і підступний. Своїми витівками і забавами він часто піддавав асів великим небезпекам, з яких потім виручав їх своєю спритністю та кмітливістю. Від бога вогню завжди можна було очікувати і поганого і хорошого, і тому ніхто не може на нього покластися.
Над богинями, що живуть в Асгарді по праву царює дружина Одіна, богиня Фрігг. Вона так само мудра як і володар світу, але ніколи не говорить про те, що знає. Подібно до свого чоловіка, Фрігг часто спускається на землю і, переодягнена, ходить серед людей, слухаючи про їхні прикрощі і турботи.
Дочка Ньорда і сестра Фрейра, богиня кохання Фрейя – її називають також Ванадіс, тому що вона з роду ванів, - перша в Асгарді після Фрігг. Рівних їй у красі не було і немає в усьому світі ні серед богів, ні серед людей, а її серце таке м’яке і ніжне, що співчуває стражданню кожного. У Фрейї є чарівне соколине оперення, надівши яке вона часто літає над хмарами, і чудесне золоте намисто Брісінгамен, а коли вона плаче, з її очей капають золоті сльози.
Дружина Брагі, ніжна і лагідна Ідунн, - богиня вічної юності. Вона скромна і тиха, але без неї асів давно би вже не було в живих. У Ідунн є корзина з яблуками вічної молодості, якими вона пригощає богів. Ця корзина чарівна: вона ніколи не пустіє, так як на заміну кожного вийнятого яблука в ній зразу ж з’являється нове.
Богиня Ейр – захисниця лікарів. Вона лікує всі хвороби і рани.
Мати Тора, Йорд – богиня землі, а його дружина Сів – богиня родючості. Красою Сів поступається лише Фрейї, а такого волосся, як у неї, немає ні в кого у світі.
Богиня Льовн освячує шлюби між людьми; богиня Сюн охороняє їхні будинки від злодіїв, а Сьовн старається, щоб вони жили мирно і дружно.
Богиня істини Вар вислуховує і записує клятви людей, а богиня Фулла, Сага, Хлін і Гна прислуговують Фрігг і виконують її доручення.
Окрім богів і богинь, в Асгарді живуть прекрасні діви-войовниці – валькірії. Їх керівниця – богиня Фрейя. Валькірії невидимо беруть участь в кожній битві, даруючи перемогу тому, кому її присуджують боги, а потім виносять загиблих воїнів до Вальгалли і там прислуговують їм за столом.
Так влаштований Асгард, і такі його мешканці. А тепер, коли ви знаєте всіх асів, послухайте розповіді про їхні чудові справи. Про те, що траплялося з богами раніше, про те, що з ними буде в останній день світу. Про подвиги могутнього Тора, про витівки підступного бога вогню і його страшних дітях.
ДІТИ ЛОКІ.
Одного разу, це було ще до того, як велетні почали війну з асами, бог вогню Локі, мандруючи світом, забрів до Йотунхейму і прожив там три роки у велетки Ангрбоди. За цей час вона народила йому трьох дітей: дівчинку Хель, змію Йормунганд і вовченя Фенріра. Повернувшись знову до Асгарду, бог вогню нікому не розказав про своє перебування в країні велетнів, але всезнаючий Одін скоро узнав про дітей Локі і відправився до джерела Урд, щоби спитати у віщих норн про їхню подальшу долю.
- Дивіться, дивіться, сам мудрий батько богів прийшов до нас! Але він почує від нас погані вісті, - ледве побачивши його, сказала старша норна.
- Він прийшов почути від нас те, що надовго позбавить його спокою, - додала середня норна.
- Так, він прийшов почути від нас про дітей Локі і велетки Ангрбоди, - підтвердила молодша з норн.
- Якщо ви знаєте, для чого я до вас прийшов, так дайте мені відповідь на те питання яке я вам хотів поставити, - сказав Одін.
- Так, ми відповімо тобі, - знову заговорила Урд. – Але краще б тобі не чути наших слів. Знай, що ті, про яких ти хотів спитати, принесуть богам багато нещасть.
- Двоє з них принесуть смерть тобі і твоєму старшому сину, а третя буде царювати після вас, і її царство буде царством темряви і смерті, - додала Верданді.
- Так, вовк уб’є тебе, а змія – Тора, але і самі вони загинуть, а царство третьої буде недовгим: життя отримає перемогу над смертю, а світло – над темрявою, - сказала Скульд.
Сумний і стурбований повернувся володар світу до Асгарду. Тут він скликав всіх богів і розповів їм про передбачення норн, а Тора послав до Йотунхейму за дітьми Локі. З тривогою вислухали аси слова Одіна, але ще більше вони злякалися, коли бог грому привіз з собою на колісниці Хель, Йормунганд і Фенріра.
Ще зовсім юна Хель була вже на дві голови вищою за свою велетенську матір. Ліва половина її обличчя і тулубу була червоною, як сире м’ясо, а права – синьо-чорною, як беззоряне небо країни вічної ночі. Змія Йормунганд, друга дочка Ангрбоди, ще не встигла вирости – в ній було не більше п’ятдесяти кроків, - однак з її пащеки вже сочилася смертельна отрута, а її холодні світло-зелені очі виблискували нещадною злобою. У порівнянні з обома сестрами їх молодший брат, вовченя Фенрір, здавався зовсім невинним. Зросту як звичайний дорослий вовк, веселий і лагідний, він сподобався богам, які не знайшли в ньому нічого небезпечного для себе.
Одін, сидячи на своєму троні, уважно оглянув усіх трьох.
- Слухай мене, Хель, - промовив він. – Ти така велика і сильна, що ми вирішили зробити тебе володаркою цілої країни. Ця країна лежить глибоко під землею і навіть під Свартальвхеймом. Її населяють душі померлих, тих, хто негідний жити з нами у Вальгаллі. Йди туди і ніколи більше не з’являйся на поверхні землі.
- Я згодна, - сказала Хель, схиляючи голову.
- Ти, Йормунганд, - продовжував Одін, - будеш жити на дні світового моря. Там для тебе знайдеться достатньо і місця і їжі.
- Я згодна, - прошипіла Йормунганд, звертаючись в кільце і дивлячись на богів жорстким немиготливим поглядом.
- А ти, Фенрір, - промовив Одін, звертаючись до вовченяти, - будеш жити у нас в Асгарді, і ми виховаємо тебе самі.
Фенрір нічого не відповів: він був такий малий і нерозумний, що ще не вмів говорити.
Того ж дня Хель відправилася у царство мертвих, де і живе до цих пір, повеліваючи душами мертвих і пильно слідкуючи за тим, щоб жодна з них не вирвалась на свободу.
Змія Йормунганд спустилася на дно світового моря. Там вона все росла і росла, так що нарешті опоясала кільцем всю землю і поклала голову на власний хвіст. З цього дня її перестали називати Йормунганд, а прозвали Мітгард, що означає «Світова змія».
Фенрір цілий рік жив у Асгарді, але з кожним часом ставав все більшим і більшим, і невдовзі з грайливого вовченяти перетворився на таке чудовисько, що вже ніхто з богів, окрім бога війни Тюра, який його годував, не наважувався підійти до нього близько.
Тоді аси вирішили прив’язати Фенріра і більше місяця працювали, поки не викували ланцюг, який як вони думали, зможе його утримати. Цей ланцюг називався Ледінг і був найтовстішим у світі. Боги принесли його вовченяті і сказали:
- Ти уже виріс Фенрір. Пора тобі випробувати свої сили. Спробуй розірвати ланцюг, який ми зробили, і тоді ти будеш гідним жити в Асгарді.
Фенрір уважно, ланка за ланкою, оглянув Ледінг і відповів:
- Добре, надіньте мені його на шию.
Задоволені аси зразу ж виконали його побажання і наділи на нього ланцюга.
- А тепер відійдіть подалі, - сказало вовченя.
З цими словами воно піднялося, струснуло головою, і Ледінг зі дзвоном розлетівся на куски.
- Ось бачите, я гідний жити серед вас, - гордо заявив Фенрір, знову лягаючи на своє місце.
- Так, так, Фенрір, ти гідний жити серед нас, - переглядаючись між собою, відповідали налякані аси і поспішили піти, щоб почати виготовляти нового ланцюга.
Цього разу вони працювали цілих три місяці, і викуваний ними ланцюг Дроммі, був у три рази товщим, чим Ледінг.
- Ну, вже його-то Фенріру не розірвати, - говорили вони один одному, весело несучі Дроммі вовченяті.
Однак, коли він встав, щоб їх привітати, і вони помітили, що його спина височиться над гребенем даху Вальгалли, веселість богів зразу ж пройшла.
Побачивши Дроммі, Фенрір оглянув її так само уважно, як перед тим Ледінг.
- Ваш новий ланцюг набагато товщий старого, - сказав він, - але і мої сили збільшились і я з задоволенням їх випробую.
І він підставив богам свою шию. Аси наділи на неї ланцюг, і ледве вовченя повернуло шию, як ланцюг розірвався і впав на землю.
Вражені жахом, боги знову зібралися на нараду.
- Нам ні для чого робити третій ланцюг, говорили вони, - все одно поки ми його викуємо, Фенрір виросте ще більше і розірве його так само, як і два перших.
- Добре, тоді давайте звернемось за допомогою до гномів, - сказав Одін. – Можливо їм вдасться те, що не вдалося нам.
І викликавши до себе гінця асів Скюрміра, він послав його до Свартальвхейму.
Почувши прохання батька богів, гноми довго сперечались між собою, не знаючи, з якого металу кувати ланцюг, але нарешті найстаріший із них сказав:
- Ми зробимо його не із металу, а з коренів гір, шуму кошачих кроків, борід жінок, слини птахів, голосу риб і сухожилля ведмедів, і я думаю, що такий ланцюг не розірве навіть Фенрір.
Так і сталося, що ще через два місяця Скюрмір приніс богам ланцюг Глейпнір, зроблений за порадою найстарішого із гномів… А кошачі кроки стали з тих пір безшумними, у жінок немає борід, у гір – коріння, у птахів – слини, у ведмедів – сухожилля, а у риб – голосу.
Коли аси вперше побачили Глейпнір, вони були дуже здивовані. Це був ланцюг не товще руки і м’який, як шовк, однак, чим сильніше його розтягували, тим міцніше він ставав.
Тепер залишалося тільки надіти його на Фенріра, але боги вирішили спочатку відвести його на острів Лінгві, що лежав у світовому морі, де б вовченя не могло спричинити шкоди ні їм, ні людям.
- Ти повинен піддатися останньому і найважливішому випробуванню, Фенрір, - оголосили вони молодшому з дітей Локі. – Якщо ти його витримаєш, твоя слава розлетиться далеко по всьому світу, але для цього ти повинен слідувати за нами туди, куди ми тебе відведемо.
- Я готовий, - згодився Фенрір.
Однак, коли аси привели його на острів Лінгві і хотіли було накинути на нього Глейпнір, вовченя сердито оскалило зуби.
- Цей ланцюг такий тонкий, - заявив він, - що, якщо він не чарівний, розірвати його ніщо не завадить, а якщо він чарівний, то я можу і не розірвати його, не зважаючи на всю мою силу. Значить, я або не здобуду ніякої слави, або зроблюсь вашим полоненим.
- Ти помиляєшся, Фенрір, - заперечив Одін. – Якщо ти не розірвеш нашого ланцюга, значить, ти настільки слабкий, що нам нічого тебе боятись і ми зразу ж дамо тобі свободу, якщо ж ти його не розірвеш, то ти і так нічого не втратиш.
- Мудруваті речі ти говориш, - посміхнулось вовченя. – Добре, я дозволю вам піддати себе і цьому випробуванню, тільки нехай хто-небудь із вас замість застави покладе мені в пащу свою праву руку.
Аси невільно опустили голови, і тільки один Тор безстрашно виступив наперед.
- Я згоден, - сказав він і засунув свою руку в пащеку Фенріру.
Той обережно стиснув її своїми гострими зубами.
- А тепер надіньте на мене ланцюга, - проговорив він глухо.
Полегшено зітхнувши, але зі страхом дивлячись на Тора, боги накинули на шию вовченяті Глейпнір, другий кінець якого вони вже зарані міцно прикріпили до величезної скелі. Фенрір потряс головою, потім потяг все сильніше і сильніше, але чарівний ланцюг не рвався.
- Ні, - прохрипіло нарешті на пів задавлене вовченя, - я не можу його розірвати, звільніть мене!
Аси не зрушили з місця.
- Ах, так! Значить, ви мене обдурили!- шалено загарчав Фенрір.
Одним порухом щелеп він відкусив руку у Тора і, скрегочучи зубами, кинувся на інших асів. Назустріч йому виступив Хеймдалль і увіткнув в його пащеку меча з двома клинками. Кінці цих клинків встромилися у верхню і нижню щелепу вовченяти, і той, не в змозі їх закрити, завив від болю і злоби. Поки одні із богів перев’язували рану Тора, інші, на чолі з Одіном, взяли скелю, до якої був прив’язаний Фенрір, і опустили її разом з ним глибоко під землю, де цей страшний вовк живе і донині, продовжуючи рости і набиратися сил і вичікуючи тієї хвилини, коли виповниться передбачення норн.
Так асам вдалося на довгий час позбавитися страшних дітей бога вогню, а незабаром вони отримали чудову зброю і проти велетнів, і ось як це сталося.
ВОЛОССЯ СІВ.
Ми вже говорили про те, що дружина Тора, богиня родючості Сів, поступається за красою лише одній Фрейї і славиться на весь світ своїм прекрасним волоссям. Тепер ми розкажемо, як вона його отримала.
Колись в старину у Сів було довге біляве волосся, яким вона дуже пишалась, але одного разу Локі через заздрощі до Тора прокрався до неї вночі і обстриг сплячу богиню наголо. Підступний бог не встиг ще далеко відійти, як Сів уже прокинулась і, помітивши пропажу свого волосся, з голосним плачем почала кликати Тора. Примчавшись на заклик і побачивши обстрижену голову своєї дружини, бог грому довго не міг прийти в себе від здивування, але потім зрозумів, в чому справа, і тоді його здивування змінилося люттю. Тору неважко було здогадатися, хто зіграв з Сів такий злий жарт, і він зразу ж кинувся розшукувати Локі.
Дуже задоволений своєю витівкою, бог вогню спокійно сидів під вітами Лераду, з цікавістю дивлячись на забавні стрибки білки Рататоск, коли перед ним не очікувано з’явилася могутня фігура найсильнішого з асів.
Густе, жорстке волосся Тора стояло дибки, очі налилися кров’ю, і навіть його руда борода і та тряслася від люті.
- Готовся до смерті, Локі, - прогримів він, - тому що я зараз переламаю тобі всі кістки!
- Пощади мене, Тор, - пролепетав не на жарт переляканий бог вогню. – Пощади мене, і я виправлю свою вину.
- Ти брешеш, обманщик! Як зможеш ти повернути Сів її волосся? – спитав Тор.
- Я зразу ж відправлюсь до гномів, Тор, - відповів Локі. – Ти знаєш, які прекрасні речі вони роблять. Вони зуміють виготовити і волосся, і при цьому з чистого золота. Клянусь тобі в цьому!
Тор знав, що навіть такий запеклий брехун, як Локі, і той не насмілиться порушити клятву, а тому стримав свій гнів і відпустив хитрого бога.
Задоволений тим, що так дешево відбувся, Локі не втрачаючи ні хвилини, стрілою полетів до країни гномів.
Серед цих підземних мешканців було чимало прекрасних майстрів, але особливо славились серед них своїм мистецтвом брати Івальді. До них-то і направився Локі. Почувши його прохання, брати гноми дуже зраділи. Їм вже давно хотілося показати богам своє незвичайне мистецтво, і вони зразу ж взялися до роботи. Не пройшло і години, як волосся для Сів було вже готове. Довге і густе воно було тонше за павутину, і, що дивніше за все, як тільки його прикладали до голови, як воно зразу ж до неї приростало і починало рости, як справжнє, хоча і було зроблене з чистого золота.
Полегшено зітхнувши, бог вогню встав і вже хотів віднести волосся Тору, але його зупинив один з братів.
- Почекай трохи, - сказав він, - ми ще не закінчили свою роботу.
Локі послухався і залишився, а гноми знову спритно застукали своїми невеликими молоточками і невдовзі виготовили довгий, прикрашений різьбленням спис і корабель. Спис називався Гунгнір. Він мав чарівну властивість без промаху вражати будь-яку ціль, пробиваючи найтовстіші і найміцніші щити і панцирі і розбиваючи на куски найзагартованіші мечі. Ще чудовішим був корабель. Він називався «Скідбладнір», і, в яку б сторону він не плив, для нього завжди дув попутний вітер. «Скідбладнір» був найбільшим кораблем у світі, але в той же час він складався так, як ніби був зроблений зі звичайного полотна, і тоді ставав таким маленьким, що його можна було заткнути за пояс чи покласти за пазуху.
Взявши корабель, списа і волосся, старший з братів Івальді передав все це Локі і сказав:
- Ці вироби – наші подарунки богам. Віднеси їх в Асгард і віддай: списа – Одіну, корабель – Фрейру, а волосся – Тору.
Локі подякував братам, взяв їхні подарунки і весело відправився у зворотний путь. Він вже майже дійшов до кордонів підземного царства, як раптом побачив у одній з печер гнома Брока і його брата Сіндрі, і йому захотілося їж подражнити.
- Ей ви, горе-майстри! – закричав він. – Подивіться-но сюди, на ці прекрасні речі, і повчіться, як треба працювати по-справжньому…
Гном Сіндрі був досвідченим і вправним майстром. Він уважно роздивився волосся, корабель і спис, а потім сказав:
- Безперечно, вони зроблені чудово, але я можу змайструвати і дещо краще.
- Ти просто жалюгідний хвастун! – вигукнув Локі. – Чого варте твоє мистецтво у порівнянні з мистецтвом братів Івальді! Я готовий битися об заклад і ставлю свою голову проти твоєї, що тобі ніколи не вдасться зробити що-небудь краще цього волосся, корабля і списа.
- Ладно, - спокійно відповідав Сіндрі, - поспоримо на наші голови; і попереджаю тебе, що ти свою втратиш, тому що я її відріжу без жалю. А тепер трохи почекай, і ти побачиш хвастун я чи ні.
З цими словами Сіндрі увійшов до печери, де знаходилась його майстерня, поклав до палаючого горну кусок золота і наказав своєму брату не перестаючи роздмухувати вогонь ковальськими міхами.
- Пам’ятай, що, якщо ти хоча б на мить зупиниш свою роботу, все буде зіпсовано, - сказав він брату і вийшов з майстерні.
Між тим Локі вже почав розкаюватися у тому, що так легковажно заклав свою голову, і вирішив будь-що-будь завадити Сіндрі її виграти. Він перетворився на муху і, усівшись на обличчя Броку, почав з усіх сил його лоскотати. Брок морщився, тряс головою, але роботу не кидав. Незабаром до майстерні зайшов Сіндрі, і Локі поспішив прийняти свій звичайний вигляд.
- Готово, - сказав Сіндрі. Він підійшов до горну і витяг з нього золоте кільце, красивіше якого Локі ще не бачив. – Це кільце Драупнір, - продовжував Сіндрі. – Тому, хто надіне його на палець, воно кожного дев’ятого дня буде приносити ще вісім таких же самих кілець.
- Зроблено непогано, - сказав Локі, - але корабель і спис братів Івальді зроблені ще краще.
Сіндрі нічого не відповів. Він поклав до горну стару свинячу шкіру і, повторивши наказ брату ні в якому разі не припиняти роботу, знову вийшов. Локі знову перетворився на муху і ще з більшим старанням взявся кусати і лоскотати лоб, щоки і шию Брока. Бідний Брок почервонів як рак. Він обливався потом і ледве-ледве утримувався, щоб не підняти руку і не прогнати настирливу муху. Нарешті, коли його терпіння вже майже вичерпалося, до майстерні зайшов Сіндрі і назустріч йому з горну вискочив величезний вепр з шерстю із чистого золота.
- Це вепр Гулінн - бурсті, - сказав гном. – Він швидкий, як восьминогий жеребець Одіна, і може нести свого вершника через ліси, моря і гори так же легко і вільно, як і гладкою дорогою.
- Вепр гарний, - сказав Локі, - але спис Гунгнір все-таки кращий.
Сіндрі і на цей раз нічого не відповів. Він поклав до горну великий кусок заліза і, попросивши свого брата бути особливо уважним, знову залишив його одного. Відчуваючи, що його голова в небезпеці, Локі під виглядом мухи ще лютіше накинувся на Брока. Він усівся прямо йому на око і почав безжально кусати. Брок завив від болю. Не в змозі далі стримуватися, він кинув роботу і схопився за око рукою, але в цю саму хвилину у дверях показався Сіндрі. Він швидко пройшов до горну і витяг з нього важкий залізний молот.
- Це молот Мйольнір, - сказав гном, звертаючись до Локі, який вже як нічого і не було стояв у кутку майстерні. – У всьому світі немає нічого, щоб могло витримати його удар, а вразивши ціль, він сам повертається до рук свого хазяїна. Скажи-но тепер, який із виробів братів Івальді може з ним зрівнятися?
- Пішли краще до богів, - відповідав зніяковілий Локі, - і нехай вони вирішують, хто з нас виграв спір.
Сіндрі охоче згодився. Він взяв молот, кільце і вепра, а Локі – волосся, списа і корабель, і обидва відправились в путь.
Через декілька годин вони підійшли до джерела Урд, біля якого боги вершили свій суд, і побачили тут Одіна, Фрейра і Тора, що сиділи на вершині одного з пагорбів. Локі виступив наперед і передав: Одіну – спис Гунгнір, Фрейру – корабель «Скідбладнір», а Тору – золоте волосся для Сів. Потім до богів підійшов Сіндрі. Він розповів про свою суперечку з Локі і вручив Одіну кільце Драупнір, Фрейру – вепра Гулінн-бурсті, а Тору – молот Мйольнір. Боги радились недовго. Вони одноголосно визнали Мйольнір кращою зброєю проти велетнів, а тому і кращим із виробів гномів і таким чином вирішили спір на користь Сіндрі.
- Ну, Локі, - сказав задоволений гном, прощайся зі своєю головою, тому що зараз я її відріжу.
- Перш ніж відрізати мені голову, мене треба спочатку спіймати, - насмішкувато відповідав Локі. – А для цього потрібно бігати швидше за мене.
Після цих слів він надів свої крилаті сандалії і як вихор полетів геть.
- Це нечесно! – закричав Сіндрі. – Спіймай його Торе. Він програв мені свою голову і повинен її віддати.
Правда була на боці Сіндрі, і Тор негайно кинувся в погоню. Йому неважко було спіймати втікача: як би швидко не мчав бог вогню, Тор біг ще швидше, і не пройшло і півгодини, як він повернувся назад, тягнучи за собою Локі, який упирався.
- Тепер ти від мене не втечеш! – радісно вигукнув Сіндрі, підбігаючи до втікача з ножем в руці.
- Стій! – закричав Локі. – Стій! Я програв тобі тільки голову, а не шию. Шия моя, і ти не маєш права її чіпати.
Сіндрі зупинився і задумався. Нарешті він сказав:
- Ти дуже хитрий і зміг врятувати свою голову, тому що відрізати її, не зачепивши шиї, я не можу, але ти все одно не підеш безкарним. Зараз я зашию твого брехливого рота, щоб ти вже ніколи більше не зміг хвалитися.
З цими словами Сіндрі дістав з кишені шило, проткнув в декількох місцях губи Локі і міцно зшив їх ремінцями. Але! Не встиг він ще зникнути з очей, як Локі вже звільнився від ремінців, що стягували йому рота, і взявся базікати і хвалитися як і раніше.
Боги не сердились на нього за це. Як-ніяк, але тільки завдяки його базіканню Одін отримав своє прекрасне кільце, Фрейр не менш прекрасного вепра, а Тор – молот, який зробив його грозою велетнів.
Не сердилась на Локі і Сів. Та це й зрозуміло: хіба не його витівці вона зобов’язана тим, що тепер у неї було найпрекрасніше волосся у світі.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
СРСР, 1970 рік