Повість про свиню Мак - Дато
з рубрики / циклу «Саги Ірландії»
Був у лагенів знаменитий король на ім’я Месройда, прозваний Мак – Дато. (1) У нього був пес, який охороняв увесь Лаген; (2) звали його Айльбе, і вся Ірландія була сповнена славою про нього.
Одного разу з’явилися посланці від Айліля і Медб просити Мак – Дато, щоб він віддав їм цього пса. І в той же самий день і час прийшли посланці від Конхобара просити його про те ж саме. Привітали і тих і других і провели в замок (3) до Мак – Дато.
В ті часи було тільки шість замків у всій Ірландії. Замок Мак – Дато мав сім воріт, до яких вели сім доріг. Всередині нього було сім вогнищ з сімома котлами на них; і в кожному котлі варилася бичатина і солена свинина. Всякий, хто приходив по одній із доріг, опускав ножа в котел. Якщо він попадав з одного удару у шматок м’яса, то і з’їдав його; якщо ж не попадав з першого разу, то і не отримував нічого.
Отже, привели посланців до ложа Мак – Дато, щоб вони розповіли йому, за чим прийшли, до початку банкету. Вони виклали йому свої справи.
- Ми прийшли, - сказали посланці з Коннахту, - просити у тебе твого пса для Айліля і Медб. Ти за нього отримаєш негайно шістдесят дійних корів і колісницю з двома найкращими кіньми, які тільки є в Коннахті; а через рік – ще рівно стільки ж.
- І ми прийшли, - сказали посланці з Уладу, - просити про те ж саме для Конхобара. Його дружба для тебе значить не менше. І він готовий дати тобі стільки ж худоби і таку ж кількість рівно через рік, та ще й добру дружбу на додачу.
Мак – Дато поринув у велике мовчання і перебував так багато годин, не приймаючи їжі і питва, а тільки повертаючись з боку на бік. Нарешті дружина спитала його:
- Що за довгий піст? Їжа перед тобою, а ти нічого не їси. Що з тобою?
Він не відповідав. Тоді вона заговорила знову :
Завітало зле безсоння
До Мак – Дато у будинок.
Хотів би він мати пораду,
Але ні з ким не розмовляє.
До стіни від мене відвертається
Славний подвигами герой
Переживає дружина розумна,
Чому у чоловіка безсоння.
МАК – ДАТО.
Слово мудре сказав Кримтан Ніа – Найр (4)
Не довіряй свою таємницю жінці.
Погано вони її зберігають.
Рабам скарби не довіряють.
ДРУЖИНА.
Якщо ти про діло дружині розкажеш,
Хіба тобі стане від цього гірше?
Якщо на розум нічого не йде самому,
То може, вона тобі допоможе.
МАК – ДАТО.
На горе нам пса Месройди Мак – Дато
Прийшли сьогодні просити для себе.
Винуватцем великої чвари, стане цей пес
І багато загине через нього героїв.
Якщо не віддам Конхобару його,
Нападе він на нас неминуче,
Ні худобі моїй, ні землі
Пощади не буде від війська його.
Якщо ж я Айлілю відмовити зважусь,
Обрушиться він на країну мою.
Усіх нас настигне і в попіл оберне,
Кет, син Матаха, всі наші будинки.
ДРУЖИНА.
Розумну пораду я тобі дам.
Для блага твого вона буде.
Собаку віддати обом обіцяй,
Хай тільки в бою між собою один хтось здобуде.
МАК – ДАТО.
Добрячу пораду дала ти мені.
Задума мене відпустила.
Не відаю, як оцей пес опинився у мене,
І знати не хочу, хто його візьме.
Встав Мак – Дато і струснувся.
- Ну, тепер повеселимося з гостями, що прийшли до нас.
Три дні і три ночі пробули посланці в його домі.
Після цього він покликав до себе спочатку тих, хто прийшли з Коннахту.
- Я мав велике утруднення і довго вагався, - сказав він їм. – Але, нарешті я прийняв рішення. Віддаю свого пса Айлілю і Медб. Нехай приходять вони урочисто за ним самі, щоб забрати з собою. Буде їм гарне частування і добрі напої, і вони отримають пса. Ласкаво просимо!
Задоволеними лишилися коннахтські посланці такою відповіддю. Тоді він відправився до тих, хто прийшов з Уладу і сказав їм:
- Після довгих вагань я прийняв рішення віддати пса Конхобару. Нехай він буде гордим від цього! Нехай найбільш знатні з уладів приходять за псом. Будуть їм дари і добрий прийом від мене.
Задоволеними лишилися уладські посланці.
Один і той же день призначив Мак – Дато і уладам і коннахтам, щоби прийшли за псом. І ніхто не пропустив цього дня. Воїни двох королівств Ірландії з’явилися в один і той же час біля воріт замку Мак – Дато. Він сам вийшов назустріч і привітав їх.
- Хоча я і не зовсім приготувався до прийому, - сказав він, - ласкаво просимо! Заходьте у двір до замку.
Вони всі увійшли до замку: в одній половині його розташувалися коннахти, в другій – улади. Воістину, не малим був цей дім. Сім воріт було в ньому, і між кожними двома воротами було по п’ятдесят лож. Але не були привітними обличчя тих, хто прийшов на банкет: між багатьма з них уже і раніше бували сутички. З часів ще років за триста до народження Христа (5) йшов розбрат між уладами і коннахтами.
Для гостей була заколота свиня Мак – Дато, яку шість років вигодовували молоком шістдесяти корів. Мабуть, отрутою викормили її, бо велике побоїще сталося між мужами Ірландії через неї.
Отже, подали їм свиню, навколо обкладену сорока биками, не рахуючи іншої другої їжі, яка була окрім того. Сам Мак – Дато розпоряджався банкетом.
- Даю слово, - сказав він, - других таких биків і свині не знайти у всьому Лагені. Якщо всього цього сьогодні видасться замало, то завтра ми заколемо для вас ще нових.
- Гарна свиня, - сказав Конхобар.
- Воістину, гарна, - сказав Айліль. – Але хто буде її ділити, о, Конхобар?
- Чого простіше! – вигукнув Брікен, син Карбада, (6) зі свого верхнього ложа. (7) – Раз тут зібралися найславніші воїни Ірландії, то, звичайно, кожен повинен отримати частку за своїми подвигами і перемогами. Адже кожен наніс вже не один удар кому-небудь по носі.
- Нехай буде так, - сказав Айліль.
- Прекрасно, - сказав Конхобар. – Тут нас багато молодців, що погуляли на рубежі.
- Нині увечері вони тобі дуже згодяться, о Конхобар! – вигукнув Сенлайх Арад (8) з очеретяної зарослі Коналад, що в Коннахті. – Не один раз вони залишали в моїх руках жирних корів, коли я викрадав їхню худобу на дорозі в очерети Дедаху.
- Ти залишив у нас жирнішого бика, - відповідали йому улади, - свого брата Круахнена, сина Радлома, з пагорбів Коналада.
- Краще того було, - сказав Лугайд, син Курої, - коли ви залишили в руках у Ейбела, сина Дедада, в Темрі Очеретяній, вашого Лота Великого, сина Фергуса, сина Лете.
- А що, коли я нагадаю вам, як я убив Конганкнеса, сина Дедада, знявши з нього голову?
Довго безчестили вони один одного, поки з усіх мужів Ірландії не висунувся один, Кет, син Матаха, (9) із Коннахту. Він підняв свою зброю вище за всіх інших. Взявши в руку ніж, він підсів до свині.
- Нехай знайдеться, - вигукнув він, - серед мужів Ірландії той, хто посміє заперечувати моє право ділити свиню!
Занурились у мовчання улади.
- Ей, Лойгайре, - сказав Конхобар.
Лойгайре підійнявся і вигукнув:
- Не бувати тому, щоби Кет ділив свиню перед нашим лицем.
- Підожди, Лойгайре, (10) – відповідав Кет. – Я тобі дещо скажу. У вас, уладів є звичай, що кожен юнак, отримавши зброю, повинен випробувати її в перший раз на нашій межі. (11) Пішов і ти на наш рубіж, і ми зустрілися там. Прийшлося тобі на межі залишити і колісницю і коней, а самому рятуватися, отримавши рану списом. Не тобі підступати до свині!
І Лойгайре сів на своє місце.
- Не бувати тому, - вигукнув другий прекрасний, рослий воїн із уладів, встаючи зі свого ложа, - щоби Кет ділив свиню перед нашим лицем!
- Що це за воїн? – спитав Кет.
- Кращий, чим ти, - була йому відповідь. – Це Ойнгус, син Рука-в-Біді, з Уладу.
- А чому прозвали твого батька Рукою-в-Біді? – спитав Кет.
- Чому ж?
- Мені-то відомо, - сказав Кет. – Одного разу виїхав я на уладів. Почався гармидер. Всі збіглися, в тому числі і твій батько. Він метнув в мене великого списа. Я підхопив його і пустив у нього назад; спис відбив йому руку, так що вона впала на землю. Не його сину йти проти мене.
І Ойнгус сів на своє місце.
- Виходьте ще, - сказав Кет, - або я візьмусь ділити свиню.
- Не бувати тому, щоби Кет ділив свиню перед нашим лицем! – сказав ще один прекрасний, видний воїн із уладів.
- Що це за воїн? – спитав Кет.
- Еоган, син Дуртахта, - сказали йому, - король Ферманага. (12)
- Я тебе одного разу вже зустрічав, - сказав Кет.
- Де ж це було? - спитав той.
- Це було перед твоїм домом, коли я забирав твою худобу. Навколо здійнявся крик, і ти прибіг на нього. Ти метнув у мене списа, якого я відбив щитом. Потім я підняв його і кинув у тебе: він попав тобі в голову і вибив око. Всі мужі Ірландії бачать, який ти, одноокий. Це я вибив тобі одне око.
І Еоган сів на своє місце.
- Ей, улади, - крикнув Кет, - виходьте далі!
- Не будеш ти ділити свиню! – заявив Мунремур, син Гергена.
- Чи це бува не Мунремур? – спитав Кет. – Так знай же, Мунремуре, що я, нарешті, виплатив тобі борг. Не пройшло і половини дня з того часу, як я зняв голови з трьох людей, і один із них твій старший син.
І Мунремур сів на своє місце.
- Виходьте далі! - Вигукнув Кет.
- Виходимо! – сказав Менд, син Салхолкана.
- Це хто такий? – спитав Кет.
- Менд, - відповідали йому.
- Еге, - вигукнув Кет, - славні імена виступають сьогодні проти мене. Адже через мене твій батько отримав своє прізвисько. Я відрубав йому п’ятку мечем, так що він врятувався від мене стрибаючи на одній нозі. Сину Одноногого спорити зі мною?
Той сів на своє місце.
- Виходьте далі! – крикнув Кет.
- Виходимо! – вигукнув величезний сивий воїн з уладів, страшний на вигляд.
- Хто це? – спитав Кет.
- Кельтхайр, син Утехайра, - відповідали йому.
- Почекай трохи, Кельтхайр, перш ніж вбивати мене, - сказав Кет. - Одного разу сталося так, що я підібрався до твого дому. Навколо здійнявся крик. Всі збіглися, і ти в тому числі. Але це погано для тебе скінчилось. Ти метнув у мене списа. Я теж метнув списа в тебе, і він пронизавши тобі стегно поранив трохи вище. З того часу болить твоя рана, і не було в тебе більше ні синів, ні дочок. І ти хочеш зі мною змагатися?
Кельтхайр сів на своє місце.
- Виходьте далі! – крикнув Кет.
- Будь ласка! – заявив Кускрайд Заїка-з-Махи, син Конхобара.
- Це хто такий? – спитав Кет.
- Це Кускрайд, - відповідали йому. – Воістину, у нього королівське лице.
- Нечемний ти, що не впізнаєш мене, - сказав юнак.
- Ладно, - відповів Кет. - Перший твій бойовий виїзд, юначе, ти направив на нас. На рубежі ми зустрілися з тобою. Ти залишив нам третину людей, що були з тобою, і сам, згадується, пішов з дротиком у горлі. Тому-то ти і не можеш вимовляти слова як слід, бо мій удар порвав тобі зв’язки в горлі. З того часу тебе і зовуть Кускрайд Заїка.
І так одного за одним, обезчестив Кет всіх воїнів Уладу.
В той час як він, з ножем у руці, вже був готовий взятися за свиню, всі побачили Конала Переможного, (13) що заходив до будинку. Одним стрибком він опинився серед тих, хто зібрався. Великим привітанням зустріли його улади. Сам Конхобар зняв вінця зі своєї голови і змахнув ним.
- Хотів би я отримати свою частку! – вигукнув Конал. – Хто ділить свиню?
- Довелося поступитися тому, хто ділить зараз, - сказав Конхобар, - Кету, сину Матаха.
- Чи правда, - вигукнув Конал, - що ти, Кет, ділиш свиню?
Заспівав Кет:
Привіт тобі Конале! Серце із каменю!
Полум’я дике! Виблиск кристалу!
Лютая кров палає у грудях героя,
Вкритого ранами і переможного!
Ти можеш, сину Фіндхойм, (14) змагатись зі мною!
У відповідь заспівав Конал:
Привіт тобі, Кет, первісток Матаха!
Вигляд героя! Серце з кристалу!
Лебедя пір’я! Воїн у битві!
Море бурхливе! Бик бойовий і прекрасний!
Побачать усі, як тут ми зійдемось,
Побачать усі, як ми розійдемось.
Пастух розповість про битву вже потім,
Простий робітник про неї згадає.
Виходять герої на бій, як два леви.
І хто з них кого в цьому домі здолає?
- Ей, відійди від свині! – вигукнув Конал.
- А в тебе яке право на неї? – спитав Кет.
- У тебе є право викликати мене на поєдинок, - сказав Конал. – Я готовий битися з тобою, Кет! Клянусь клятвою мого народу, з того часу, як я взяв списа в руку свою, не проходило дня, щоб я не вбив хоча б одного з коннахтів, не проходило ночі, щоб я не вчинив набіг на їхню землю, і жодного разу не спав я, не підклавши під коліно голови коннахта.
- Це правда, - сказав Кет. – Ти кращий боєць, ніж я. Якби тут був Анлуан, він викликав би тебе на єдиноборство. Жаль, що його немає в домі.
- Він тут, ось він! – вигукнув Конал, дістаючи голову Анлуана з-за свого пояса. І він метнув її в груди Кета з такою силою, що у того кров ринула горлом. Відступив Кет від свині, і Конал зайняв його місце.
- Нехай тепер поспорять зі мною! – вигукнув він.
Жоден з воїнів Коннахта не насмілився виступити проти нього. Але улади зімкнули навколо нього щити на кшталт великої бочки, - бо у поганих людей в цьому домі була погана звичка тайком вражати у спину.
Конал взявся ділити свиню. Але спершу він сам вгризся зубами у її хвіст. Дев’ять чоловік потрібно було, щоб стягнути цей хвіст; але, одначе, Конал дуже швидко з’їв його весь без залишку.
Коннахтам при поділі Конал дав лише дві передні ноги. Але малою їм здалася ця частка. Вони повскакували зі своїх місць, улади теж, і вони накинулися один на одного. Почалося таке побоїще, що купа мертвих тіл посеред дому досягла висоти стін. Ручаї крові ринули через поріг.
Затим весь натовп кинувся назовні. З великим криком вони почали там різатися. Потік крові, що проливалась у дворі, міг би привести до руху млина. Всі вбивали один одного. Фергус вирвав дуба, що ріс серед двору, разом з корінням, і вимів ним ворогів за огорожу двору. Побоїще продовжувалося за воротами.
Тоді вийшов назовні Мак-Дато, тримаючи рукою свого пса. Він відпустив його, щоб подивитися, чию сторону він прийме своїм собачим розумом. Пес став на бік уладів і накинувся разом з ними на коннахтів, які, вщент розбиті, кинулися тікати.
Розповідають, що на полях Айльбе, через які відступали Айліль і Медб, пес вчепився зубами в дишло їхньої колісниці. Тоді Ферлога, візник Айліля і Медб, так вразив його мечем по шиї, що його тулуб відвалився; голова ж лишилася вчепившись зубами в дишло. Через те, по імені пса Айльбе, і назвали це місце Полями Айльбе. (15)
ПРИМІТКИ:
1)… Мак – Дато..- буквально «син двох німих» - алегоричне прізвисько, що натякало на його мовчазність.
2)… був пес, який охороняв увесь Лаген…- сторожові і бойові пси користувалися славою в ірландському епосі; таким був і пес Кулана.
3)… і провели в замок…- власне, укріплений дім; замки в справжньому смислі слова з’явилися в Ірландії пізніше, лише після приходу туди скандинавів IX – X ст. н.е.
4)… Кримтан Ніа – Найр…- верховний король Ірландії, що правив, згідно з хроніками, з 17 р. до н. е. і який уславився набігами на Британію.
5)… ще років за триста до народження Христа…- вставка вченого переписувача. Якщо вірити їй, то виходить, що ця боротьба тяглася вже три століття.
6)… вигукнув Брікен, син Карбада…- відомий пересмішник і сіяч розбратів, Терсіт уланського циклу.
7)… зі свого верхнього ложа…- очевидно ложа в цьому домі йшли навколо стін у два яруси.
8)… вигукнув Сенлайх Арад…- про цього героя, як і про більшість інших, що згадуються нижче, не збереглося майже ніяких відомостей. Це – явно указує на велику древність цієї саги.
9)… Кет, син Матаха…- найлютіший з коннахтських бійців, що виставлявся з їхнього боку на противагу Кухуліну.
10)… Лойгайре…- один зі славетних уладських героїв, суперник Кухуліна і Конала.
11)… на нашій межі…- уланські і коннахтські юнаки виховувалися у почутті взаємної ненависті.
12)… Еоган, син Дуртахта…- див. прим. до «Вигнання синів Уснеха».
13)… всі побачили Конала Переможного…- двоюрідний брат Кухуліна.
14)… Фіндхойм…- сестра Конхобара. Тут знову – позначення на ім’я матері.
15)... ми опускаємо кінець саги, де перераховуються місцевості, через які відступає військо коннахтів; їх шлях лежить по території графства Kildare, потім повертає на захід і йде до Білле, - в нинішньому баронстві Farbile, в графстві West Meath. До цього, у вигляді епілогу, приєднано наступний епізод. Візничий Айліля, Ферлога, раптом заскакує на колісницю Конхобара, охоплює його ззаду і, погрожуючи смертю, не випускає, доки той не обіцяє дати необхідний викуп, а саме – дозвіл жити в Емайн - Масі і безкарно користуватися любов’ю усіх уладських жінок. Гротескний характер цього епізоду що зовсім не в’яжеться з усім попереднім, викриває у ньому жартівливе додавання останнього редактора чи переписувача саги.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII ст. н. е.