Бій Кухуліна з Фердіадом
частина Iз рубрики / циклу «Саги Ірландії»
Почали мужі Ірландії думати, хто би зміг вступити з Кухуліном завтра вранці у поєдинок і витримати його. І сказали всі, що здатен на це лише Фердіад, син Дамана, сина Даре, найхоробріший герой з роду Домнана. Бо в битві, в боротьбі і в бою вони були рівними між собою. У одних виховательок навчались вони ловким прийомам мужності і бойової сили, в школі Скатах, Уатах і Анфе. І не було у жодного із них ніякої переваги перед іншим, якщо не вважати удару рогатим списом, яким володів Кухулін, проти чого Фердіад мав роговий панцир для битви і єдиноборств з противником біля броду.
Послали вісників і послів за Фердіадом. Але Фердіад відмовився, відкинув, відіслав назад вісників і послів. Не пішов на їхній заклик Фердіад, бо він знав, чого хотіли ті, хто їх послав: щоби він бився з другом, товаришем, названим братом своїм.
Тоді Медб послала друїдів, заклиначів і злих співаків до Фердіада, щоб вони заспівали йому три пісні, що приводять до зціпеніння і три злих заклання і наслали три нариви на його обличчя – нариви ганьби і сорому, від яких він повинен був померти, якщо не зразу ж, то не пізніше чим через дев’ять днів, якщо відмовиться прийти. І Фердіад пішов з ними, бо йому здавалося більш легким, загинути від спису сили, сміливості і бойової спритності, чим від спису ганьби і сорому.
Коли прибув Фердіад, його прийняли з честю і привітом, запропонували йому приємний п’янкий напій, від якого він захмелів і розвеселився, і обіцяли великі дари в нагороду за майбутній бій-поєдинок. Ось що обіцяли йому: колісницю вартістю в чотири по сім рабів, цвітний одяг всіх кольорів на дванадцять чоловік і в обмін на його власну землю – землю на плодючій рівнині Маг – Ай, вільну від данини і податків, зі звільненням від служби і повинностей його самого, його синів і всього прямого потомства на віки вічні, а ще - Фіндабайр (1) йому в дружини і, окрім того, золоту пряжку з плаща Медб.
Заговорила Медб, і Фердіад обмінявся з нею такими промовами:
Медб:
Ти отримаєш від нас нагороду велику:
Мою пряжку і землю з полем і лісом
І свободу від служби для всього потомства
З цього дня і вовіки віків.
О Фердіад, син Дамана,
Отримаєш ти над усяке бажання!
Чи відкинеш дари ти мої,
Які б кожен прийняв охоче?
Фердіад:
Не прийму я дарів твоїх без поруки,
Бо я вправний у списів метанні.
Завтра зранку мені буде тяжко,
І буде потреба у всій моїй силі!
Пронизує жорстко героя спис,
Що носить ім’я Пес Кулана!
Грізний удар його бойовий,
Страшенні наносить рани!
Медб:
Будуть дані тобі поручителі,
Не прийдеться тобі їх шукати.
Коні прекрасні з прекрасною збруєю
Будуть дані тобі як міцна застава.
О Фердіад, могутній у битві,
Ти сміливіший за всіх бійців,
Станеш моїм любимим героєм,
Найвище за всіх і вільний у всьому!
Фердіад:
Ні, не піду без заручників я
Грати у битви страшні біля броду,
Про їхнє жахіття і мужність велику
Пам’ять лишиться на довгі віки!
Ні, не піду я туди, і заклик ніякий
Не зрушить мене хто б тут не стояв
Зараз переді мною.
Поклянись же мені
Сонцем, землею і місяцем з морем!
Медб:
Що ж змушує так зволікати тебе?
Укласти угоду, щоб ти був їй радий!
Дай руку твою – хай в неї вкладуть
Правицю свою королі із князями (2)
Того, що ти маєш, ми не віднімем,
Отримаєш все ти, за власним бажанням.
Адже нам відомо, що ти його вразиш,
Того, з ким ти завтра будеш у битві.
Фердіад:
Тоді лиш прийму я умови твої.
Коли поручителів шість, ти від себе даси,
Раніш чим я вийду на подвиг великий
Перед військом усім, що вже там зібралось.
То виконай волю мою,
І я тоді я згоджусь на поєдинок,
Кривавий і зовсім для мене не рівний.
Супроти могутнього Кухуліна.
Медб:
Нехай то буде Домнан, нехай буде Кайрпре,
Чи Ніаман, воїн блискучий,
Або кого хочеш із бардів моїх
Вони всі охоче дадуть свою згоду.
Візьми в поручителі ти і Морана, (3)
Якщо виникає таке бажання,
Візьми собі Кайрпре із Мін – Манана,
Візьми врешті-решт синів наших обох.
Фердіад:
О Медб, з язиком, отрутою повним.
Чужа тобі жалість до нареченого дочки!
Воістину, ти є пастух суворий
В Круахані з ровами могильними. (4)
Вперед же до слави, з дикою люттю!
Чекає на мене бархат строкатий.
Дай мені золото, дай мені срібло,
Негайно ж, про що обіцяла.
Медб:
Чи не ти є, герою, наша опора,
Кому я віддам свою пряжку з кільцем?
Багатства всі світу отримаєш ти,
Як цю пряжку, о, славний герою!
Що ж до дочки Фіндабайр моєї,
Королеви Західного Царства,
Візьмеш її – стримай своє серце!
Як тільки ти вразиш Пса Коваля.
Таким чином, Медб отримала від Фердіада згоду битися наступного ранку з шістьма воїнами – поручителями, якщо він не захоче битися з Кухуліном. І в той же час Фердіад отримав від нею згоду на те, що ці шість мужів будуть поручителями перед ним в тому, що Медб обіцяла йому дати, у випадку якщо Кухулін буде ним вбитий.
Привели до Фергуса його коней, запрягли їх в його колісницю, і він поїхав туди, де знаходився Кухулін, щоб розповісти йому про це все. Кухулін привітав Фергуса.
- В добрий час ти з’явився, мій пане Фергус, - сказав він.
- З довірою приймаю я твоє привітання, - відповідав йому Фергус. – Але я з’явився до тебе з метою назвати тобі того, хто завтра вийде з тобою на бій.
- Послухаємо тебе, - мовив Кухулін.
- Знай же, - сказав Фергус, - що це друг, товариш і названий брат твій, чоловік рівний тобі в сміливості, спритності і бойовій силі: Фердіад, син Дамана, сина Даре, найсміливіший з мужів Домнана!
- По правді сказати, - відповідав Кухулін, - я хотів би, щоб не для бою зі мною прийшов мій друг!
- Тому і з’явився я, - сказав Фергус, - попередити тебе, щоб ти приготувався до бою, бо не такий я, як інші: цього разу твій противник Фердіад, син Дамана, сина Даре!
- На цьому місці я міцно стою, - сказав Кухулін, - відбиваючи силу чотирьох п’ятин Ірландії, з понеділку початку зими до початку весни, і за весь цей час не знайшлося бійця, перед яким би я відступив на крок, думаю, що не відступлю і перед цим.
Після цього Фергус повернувся на свою стоянку, до табору мужів Ірландії.
Фердіад увійшов до свого шатра і, скликавши воїнів, розповів їм про угоду, укладену ним з Медб. Невеселими були цього вечора воїни Фердіада, але збентежені, засмучені та стурбовані, бо вони знали, що якщо в бою зійдуться два таких героя – переможці сотень бійців у січі, то один із них неминуче повинен загинути, якщо тільки не обидва разом; і якщо одному з них судилося загинути, то, думалося їм, це скоріше буде їхній господар, бо нелегко було битися з Кухуліном.
Міцним сном проспав Фердіад першу частину ночі, але ближче до кінця ночі сон зник і хміль покинув його. І повстала перед ним думка про поєдинок який його очікував. Він наказав своєму візнику привести коней і запрягти в колісницю. Візник спробував його відговорити.
- Краще б тобі не виїздити на бій, - сказав він.
- Мовчи, хлопчику, - відповідав Фердіад, - не тобі судити про наші справи.
Обмінялись Фердіад і візник такими промовами:
Фердіад:
Ми прямуємо на поєдинок,
Для битви з бійцем, що чекає на нас.
Скоро дістанемось ми славного броду,
Над яким Бодб (5) випустить крик свій.
Бо я зустріну там Кухуліна,
І списом пройму його тіло, мале (6)
Рану важку я йому нанесу,
Від якої він помре неминуче.
Візник:
Краще б тобі залишитися вдома,
Страшна небезпека чекає тебе.
Погано там буде одному із вас,
Сумним буде ваше прощання.
Бій з найгіднішим бійцем із уладів
Велику біду тобі принесе.
Довгою буде пам’ять про це!
Кожному горе, хто затіяв таке!
Фердіад:
Не годиться нам те, про що ти говориш,
Не личить герою, боягузливим бути.
Не діло для нас вагатись.
І слова твої не зупинять нас.
Не тобі рішати, що робити бійцям!
Настав нині час доблесним бути.
Для нас краще мужність, аніж боягузтво.
То скоріше ж назустріч, до ворогів!
Привели коней Фердіада і запрягли їх в колісницю, і він направився на ній до бойового броду, коли день ще не наповнився світлом і не піднявся над ним.
- Гей, хлопчику, - сказав Фердіад, візьми з колісниці ковдри та хутра і розстели їх тут для мене, щоб я відіспався від моєї сильної дрімоти, бо в кінці цієї ночі не спав від думок про бій-поєдинок.
І візник розпріг коней, розіслав ковдри і хутра, і, улігшись на них Фердіад міцно заснув.
З Кухуліном в цю ж ніч було ось що. Він прокинувся не раніше, чим день повним світлом не осяяв його, щоб мужі Ірландії не змогли сказати, що страх і переживання розбудили його. Коли ж день засяяв повним світлом, він наказав своєму візнику привести коней і запрягти їх в колісницю.
- В добрий час, хлопчику, - сказав Кухулін, - запрягай коней, бо має звичку рано вставати герой, що йде з нами на бій, Фердіад, син Дамана, сина Даре!
- Коні вже приведені і запряжені, - відповідав той. – Підіймайся на колісницю, і нехай не торкнеться ганьба твоєї зброї!
І тоді видатний герой, майстер ловких бойових прийомів, переможний в бою, з червоним мечем, Кухулін, син Суалтама, зійшов на колісницю. І пролунали тоді навколо нього крики демонів схожих на козлів і бліднолицих, духів долин і повітря, бо плем’я богині Данан завжди здіймало крик навколо Кухуліна, щоб ще більше збільшити страх, трепет, жах і здригання, які він викликав у кожному бою, битві, січі, де б він тільки не бився.
Недовго прийшлося чекати візнику Фердіада, поки він щось не почув. То було гудіння, гуркіт, шум, тріск, стук, гул від зіткнення щитів і ловких ударів списа, дзвін мечів, шолома, панцира і іншої зброї, що стрясалася в лютій бойовій грі, стогін підків, а гучніше за все це – потужний голос бійця – героя, що направлявся до броду.
Підійшов візник Фердіада до свого хазяїна і поклав йому руку на плече.
- В добрий час, Фердіад, - вигукнув він, - піднімайся! Тебе вже чекають біля броду!
І він додав:
Я чую як котиться колісниця
З прекрасною срібною дугою.
Обличчя великого воїна
Здіймається над жорстокою колісницею.
Пересікши Брі – Росс, проминувши Бране,
Вони скачуть по рівній дорозі
Мимо дерева Байле – ін – Біле.
Переможна їх велич!
То вправний Пес свій біг підганяє,
Воїн прекрасний, що рве перемогу,
То сокіл дивний коней направляє
На південь, до нас назустріч.
Червоний як кров герой кривоокий.
Немає сумніву, він до нас повертає.
Відомо вже всім, - чого там ховати?
- Що летить він на битву з нами.
Горе воїну, що зустріне
На пагорбі дивного пса!
Рік скоро пройде, як я передбачив,
Що на нас він кинеться в час нежданий,
Цей грізний Пес з Емайн – Махи,
Цей лютий Пес з кольоровим лицем,
Пес, що стережить, Пес лютої битви.
Я чую його – і він нас учуяв!
- Гей, хлопчику, - сказав Фердіад, - чому ти прославляєш цього чоловіка з того часу, як виїхав з дому? Надмірна твоя похвала йому, і воістину я міг би на тебе розгніватись. І заради великої нагороди я скоро його роздроблю. Прийшов твій час бути мені помічником!
Не багато часу витратив візник Фердіада, щоб досягти броду. І там він побачив прекрасну колісницю з чотирма осями, що котилася в стрімкому пориві, майстерно керовану, з зеленим пологом, з прикрашеним остовом з тонкого, сухого, довгого, твердого, як меч, дерева, в яку були запряжені двоє коней, швидких, довговухих, стрибаючих, з чутливими ніздрями, широкими грудьми, крутими стегнами, великими копитами, тонкими ногами – сильними, палкими, стрімкими.
Один з коней був сірий з крутими стегнами, з довгою гривою, що робив короткі стрибки; другий – чорний, з кучерявим волоссям, довгим кроком і короткою спиною. Подібно до соколів, що налітають на здобич, коли дме різкий вітер; схожі на порив буйного вітру, що летить по рівнині в березневий день; подібні до дикого оленя, що почув уперше мисливських псів, були коні Кухуліна. Вони здавалися такими, що скачуть по розпеченому полум’ям камінню, і земля тремтіла під ними від шаленого їхнього бігу.
Кухулін досяг броду. Фердіад чекав його з південного боку броду. Кухулін став на північному його боці.
Привітав Фердіад Кухуліна.
- В добру годину з’явився ти, Кухуліне! – вигукнув він.
- Правду сказав ти про добру годину, - відповів Кухулін, - лише про цю мить нашої зустрічі. А далі немає в мені віри до твоїх слів. Краще було б, Фердіад, якби я вітав твій прихід, чим ти мій, бо ти вступив у землю і королівство, де стою я! І не дуже личить тобі з’являтися сюди, щоб нападати і битися зі мною, а скоріш би мені пристало напасти і битися з тобою, бо від тебе йде образа нашим дружинам, синам і дітям, нашим коням і табунам, нашій худобі і нашим стадам!
- Ладно, Кухулін, - мовив Фердіад. – Що за причина тобі битися зі мною? Коли ми жили разом у Скатах, Уатах і Айфе, ти прислуговував мені, готував списи, стелив ліжко.
- Правда, що так, - відповідав Кухулін. - За молодістю, за своєю юністю робив я це для тебе, тепер же все інакше. Немає нині у світі бійця, якого б я не зміг вразити.
І вони стали обсипати один одного гіркими докорами за зраду колишньої дружби.
Обмінялись вони такими промовами:
Фердіад:
Що привело тебе, кривоокий,
На поєдинок зі мною, могутнім?
Тіло твоє все обіллється кров’ю
Над димними кіньми твоїми!
На горе собі ти виїхав зараз!
Ти спалахнеш як вугілля в будинку,
Що палає потужним вогнем,
Велика потреба у лікарі буде,
Якщо тільки зможеш до дому дістатись!
Кухулін:
Я стою попереду молодих бійців,
Як старий вепр, що руйнує все навкруги,
Перед військами, перед сотнею воїнів,
Щоби втопити тебе в цій воді,
Щоб у лютому гніві
Пізнати всю твою міць
В бою з сотнею різних ударів.
Прийдеться тобі понести утрату:
Тобі я зніму голову з пліч.
Фердіад:
Тут знайдеться, той, хто роздробить тебе,
Я прийшов, щоб тебе убити.
Зараз чекає тебе від моєї руки
Смерть жахлива в кривавім бою.
Перед лицем героїв, що всі тут стоять,
Перед лицем уладів, що дивляться бій.
Щоб вірную пам’ять вони зберегли,
Про те, як міць моя розтрощила їхню силу.
Кухулін:
Як же ми будемо битись з тобою?
Наші тіла застогнуть від ран.
Що ж, хай все буде як буде,
Ми з тобою зійдемось
В поєдинку у цього броду!
Будемо битись важкими мечами
Або кривавими вістрями списів,
- Загинеш ти перед зібраним військом,
Бо для цього година настала.
Фердіад:
До заходу сонця, до ночі початку.
Коли вже мені судилось напасти на тебе,
Битись ми будемо біля гори Бойрхе.
Вдосталь проллється гарячої крові!
На крик твій смертельний збіжаться улади.
«Він повалив його!» - крикнуть вони.
Те, що вони побачать, буде досить тяжким,
Не скоро вони забудуть, страшну цю подію!
Кухулін:
Ти стоїш біля згубної прірви,
Твоєму життю вже настав кінець.
Лезом меча я його дістану,
Здивовані будуть моїм ударом.
Буде слава бійцю, що уб’є тебе,
Довгою буде людська поголоска
З цього дня і до скону віків!
Фердіад:
Геть від мене з твоїм віщуванням,
О найбільший базіка на світі!
Не отримаєш ти нагороди, ні честі,
Не твоєму дереву рости над моїм!
Я, що стою тут, знаю тебе.
В тебе серце трепетного птаха,
Ти, слабкий хлопчик, боїшся лоскоту,
Чужа тобі доблесть, чужа тобі сила.
Кухулін:
Коли ми разом служили у Скатах,
Вивчаючи в неї спритність у битві,
Ми разом з тобою ходили всюди,
Поряд стояли у кожній битві.
Завжди для мене ти був другом серця,
Мені племінний, рідний по крові.
Я не зустрів ще, того, хто був би мені дорожче.
Тяжким горем буде для мене твоя загибель!
Фердіад:
Як же мало ти дбаєш про честь,
Коли пропонуєш позбутися бою!
Ще до того як півень про день возвістить,
Підійму я на списі своєму твою голову!
О Кухуліне, боєць із Куалнге,
Люте безумство охопило тебе.
Якщо загинеш ти від моєї руки,
В цьому повинен будеш ти сам.
- О Фердіад, - сказав Кухулін, - це не добре, що ти вийшов на бій-поєдинок зі мною, підмовлений Айлілем і Медб, через чвари, які вони ведуть з нами. Ніхто з тих, хто виходив проти мене до цього часу не здобував собі ні честі, ні вигоди, і ти теж загинеш від моєї руки.
Ще він сказав Фердіаду, який слухав його:
Не виходь на бій зі мною,
О Фердіад, син Дамана!
Кінець для тебе буде поганим,
Багато загибель твою оплачуть.
Йдучи на мене, ти правду рушиш.
Смертне ложе тобі приготую я.
Як і інші, ти не втечеш від кари
- Геройських моїх бойових ударів.
Скрушать тебе сила моя і спритність,
Не врятує тебе роговий твій панцир.
Не отримаєш ти, о, син Дамана,
Фіндабайр, дочку королеви Медб,
Хоча і прекрасна вона лицем,
І полонить тебе її красота,
За битву тобі не дістанеться.
Про неї, яку ти чекаєш в нагороду за бій,
Ось тобі моє слово правдиве:
Багато хто був нею зраджений.
Багато хто загинув за неї, як ти.
Не порушуй же ти безрозсудно
Нашої вірності, нашої дружби,
Не порушуй слова, що нас пов’язало,
Не йди на мене, о, славний герою!
П’ятдесяти воїнам (о, безумні!)
Була вже обіцяна ця дівчина.
Всіх п’ятдесят поклав я в могилу,
Вони спізнали правду спису мого.
Фербайт був могутнім вождем сміливців,
Одним ударом звалив я його.
Прикрашений славою був Срубдайре,
Не врятував його ні одяг, ні золото.
Якби мені обіцяли Фіндабайр,
На яку вся країна любується,
То, повір мені, я не здійняв би
На тебе руку заради краси її.
- Воістину, Фердіад, - продовжив Кухулін, - не повинен ти був викликати мене на бій-поєдинок, після того як, проживаючи у Скатах, Уатах і Айфе, ми разом ходили в кожну битву, у кожну сутичку і бойову затію, в кожний ліс і пустелю, в кожне вороже лігво.
І він додав:
- Ми були названими братами,
Товаришами у темних лісах,
Ми завжди ділили ложе,
Коли спали глибоким сном
Після тяжких боїв і сутичок
В багатьох далеких і прекрасних країнах!
Завжди разом ми всюди бродили,
В небезпечних лісах разом ходили,
Навчаючись у Скатах мистецтву бою!
Відповідав йому Фердіад:
- О Кухуліне мій милий, в прийомах майстерний,
Подвизались ми разом зі спритністю рівною.
Нині дружбу нашу угода зламала
За діло тобі будуть твої перші рани.
Не згадуй про побратимство наше,
О кривоокий, воно тобі не допоможе!
Потім він вигукнув:
- Досить довго зволікаємо ми! З якої зброї почнемо ми сьогодні, о Кухуліне?
- Тобі належить сьогодні вибір зброї, - відповідав той, - бо ти першим прийшов до броду.
- Пам’ятаєш ти перші бойові прийоми, - спитав Фердіад, - яким ми навчилися у Скатах, Уатах і Айфе?
- Звичайно, я пам’ятаю їх.
- Якщо так, почнемо з них.
І вони почали перші прийоми бою. Вони взяли два рівних великих щита, вісім малих щитів з гострими бортами, вісім дротиків, вісім мечів з рукоятками з риб’ячого зуба і вісім списів, оздоблених риб’ячим зубом.
Полетіли їхні дротики і списи вперед і назад, як бджоли в ясний день. Не було удару, який би не попав у ціль. Кожен з обох намагався вразити другого, відбиваючи удари противника шишками і бортами щитів; і тривало це від ранкового світанку до середини дня. Наскільки чудовим був напад, настільки ж був чудовим і захист, і жоден з них не зміг закривавити іншого.
- Кинемо цю гру, - сказав Фердіад, - видно, таким шляхом нам не вирішити суперечку.
Вони зупинили бій і перекинули свої дротики до рук візниць.
- Якоб ж зброєю почнемо ми тепер битися? – спитав знову Фердіад.
- Вибір належить тобі, - відповідав Кухулін, - адже ти перший прийшов до броду.
- Якщо так, то візьмемось за важкі списи, обтесані, гладенькі, з вірьовками з тугого льону.
- Візьмемось за них, - сказав Кухулін.
Вони схопили два міцних рівних щита і взялися за важкі списи, обтесані, гладенькі, з вірьовками з тугого льону. Кожен намагався вразити списом іншого, і тяглося це від середини дня до заходу сонця. І хоча прекрасним був захист, настільки ж прекрасним був напад, і жоден з них не зміг закривавити і поранити іншого.
- Кинемо це, Кухулін, - сказав нарешті, Фердіад.
- Кинемо, - сказав Кухулін, - вже пора.
Вони перервали бій і перекинули свою зброю до рук візниць. Після цього підійшли один до одного, обійнялися за шию і тричі поцілувались.
ПРИМІТКИ:
1)… Фіндабайр…- дочка королеви Медб, яку остання пропонувала в дружини кожному зі свої бійців, якщо, той, у битві з Кухуліном, переможе його.
2)… хай вкладуть у неї /Свою правицю королі і князі…- вона сама і її чоловік Айліль.
3)…Моран…- знаменитий своєю мудрістю суддя. Всі інші згадані тут імена означають також різних коннахтських суддів і воїнів.
4)… В Круахані з могильними ровами…- Круахан – столиця коннахтів з найдавніших часів до 648 р. н. е. Королівський дім в ній, згідно з переказами, відрізнявся величезною пишністю. Епітет «з могильними ровами» емоційно характеризує Круахан, ворожий до Уладу. Підставою для нього є те, що за півмилі від Круахану знаходилось найбільше кладовище у Ірландії, біля якого була печера, де начебто проживали різноманітні чудища і духи; у ніч на Самайн вони виходили звідтіля, спричиняючи людям багато зла.
5)…Бодб – богиня війни.
6)… Списом пройму його мале тіло…- тут або вираження презирства до ворога, або відгомін архаїчного уявлення про Кухуліна.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII ст. н. е.