Забутий капелюшок
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Якось навесні з далекого галасливого міста до бабусі у село приїхала погостювати улюблена онучка, яка виросла і стала вже досить дорослою дівчиною. На її голові красувався модний фетровий капелюшок з атласним червоним бантиком. Цей пихатий капелюшок зверхньо трохи зарозуміло поглядав на оточуючих. Всім своїм виглядом він виказував подив з приводу того, яким чином потрапив до такого провінційного місця. Напевно, якби він міг рухатися сам, то негайно покинув би глухе село. Одним словом – той ще міський задавака…
День видався дуже теплим, сонячним, і онучці стало спекотно. Вона зняла капелюшок і повісила на старий паркан біля лави. Від такого недбалого поводження з ним капелюшок дуже образився. Цілий день він на самоті мовчки провисів на паркані, жаліючи себе і ображаючись на легковажну господиню.
Вже ближче до вечора, коли настав час їхати додому, онучка похапцем зовсім забула про свій капелюшок і поїхала без нього. Той хотів, було, гукнути господиню, але пихата гордість не дозволила.
Коли зовсім стемніло, повіяв потужний вітер. Він сердито мотав капелюшок з боку в бік, а потім рішуче зірвав його з паркану, затягнув за старий курник і там зневажливо кинув. Ах, як тужливо і самотньо стало гордію, адже про нього всі зовсім забули.
Час йшов. Капелюшок потихеньку чахнув. В нього набилася стара солома, а в одному місці навіть увірвалася дірка... Але одного разу бабусина курка, яка прогулювалася неподалік, облюбувала капелюшок і вирішила влаштувати у ньому гніздо. З того часу вони потоваришували і тепер разом висиджують пухнастих курчат. А забутий капелюшок навіть став по-своєму щасливим, бо зрозумів, що знайшов своє теперішнє покликання – вирощувати нове покоління…
