Дачний капелюшок
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Про те, що кожна людина має свій особливий характер і особисті вподобання, напевно, ніхто не стане сперечатися. Але найдивовижніше те, що навіть речі та предмети, які оточують нас у повсякденному житті, з часом стають чимось схожими на своїх господарів, і в них теж з’являється характер. Ось, наприклад, капелюшки — адже вони теж, як люди...
На загальну думку своїх найближчих капелюшних приятелів, Дачний капелюшок вважався дещо легковажним мрійником і, мабуть, навіть надто захопленим. Крім того, що йому дуже подобалося прикрашати себе різноманітними яскравими квітами та строкатими стрічками, капелюшок товаришував з легкокрилими метеликами та медоносними бджолами. А коли в саду наставала пора дозрівання, він любив дихати свіжим ароматом стиглих яблук і ще… о, який жах! – він просто обожнював усілякі романтичні історії, особливо про кохання, і мріяв про подорожі до загадкових далеких країн! Але, як не дивно, при цьому сам капелюшок ніколи не бував далі околиць маленького дачного селища, в якому провів усе своє життя. Так, потайки посміхаючись над ним, шепотілися його капелюшкові товариші.
Втім, Дачний капелюшок зовсім не звертав на це уваги й ніколи не сердився на приятелів. Йому просто було до цього байдуже. Частенько у погожі дні капелюшок не поспішаючи прогулювався разом із молодою господинею, щиро милуючись навколишньою природою, насолоджуючись зворушливим співом птахів і з задоволенням уловлюючи ледь чутні захоплені компліменти грайливого вітерця, які той нашіптував його господині.
А вечорами, коли м’які сутінки дбайливо огортали селище оксамитовою ковдрою, і у вікнах запалювалися теплі вогники, Дачний капелюшок разом із господинею занурювався у читання улюблених старовинних романів та зачаровуючих романтичних поем. Вони так захоплювалися ними, що навіть не помічали плину часу, частенько засиджуючись до пізньої ночі, а то й до перших півнів.
Що ж, Дачний капелюшок жив у прекрасному світі хвилюючих ілюзій і був цілком щасливий…