Конспективно про ірландські саги
з рубрики / циклу «оповідання - 3»
Ірландія.
Дохристиянська епоха. Св. Патрік ще не прибув.)))
Саги, саги, саги… (А що робити коли немає ні телевізора, ні Інтернету?).
Навколо абсолютно натуральне життя (цікаво, був тоді справжній пломбір, чи ні?).
А в ще не знесилену «прогресом» людину можна було умістити цілий всесвіт і, навіть, трохи більше, можливо саги отим «трохи більше» і були (хто знає?).
Отже:
- ДРУЇДИ, тоді це були такі розумні мужі, що не заглядаючи до Інтернету і не радячись зі штучним інтелектом могли передбачити події на сто років наперед, а то й більше, аби тільки запит був від нормальної людини. Так ось, вони на самих початках, окрім всіх своїх обов’язків були ще й хранителями «магічної поезії», а ви як думали, це вам не «Партія веде…» і подібне чорті - що, а – МАГІЯ!. Але час він – НЕВМОЛИМИЙ, бо летимо ми по Всесвіту невідомо куди. ))) А поезія – БЕЗСМЕРТНА! Тому вона з часом, поволеньки, поволеньки перейшла до філідів, а потім і до бардів.
- хто такі – ФІЛІДИ? Тут варто зауважити, що тоді на планеті порядку було більше ніж зараз, бо незабаром і на Марсі пилюка буде стояти така, що в ній і зорі поховаються. ))) А тоді - ні, повітря було чистим, а зорі на небі кожного дня були такими, як наче свіжим дощем умиті, тому і люди були іншими.
Так хто ж такі тоді були філіди? Якщо коротко – провидці і віщуни, тобто за нинішнім часом – учені люди. (у Вікіпедії про них багато що сказано). Та й кому ж іще можна було передати таке божественне діло? Отож-бо й воно…
- і, нарешті – БАРДИ! Невмирущі і нездоланні хлопці у будь-якому стані і в будь-якому вигляді. Вірні діти своєї матері – ПОЕЗІЇ!
А тепер технічна сторона цього діла. )))
Барди, барди, барди…
Школи бардів виникли майже на самому початку християнства, як тільки-но Св. Патрік приніс на своєму хресті розіп’ятого іудея (така дивина!) з його пригодами до Ірландії, можливо, щоб хоч якось пом’якшити враження від розіп’ятого ні за що хлопця своїм місцевим колоритом. І вони, ті школи утримувалися за кошти суспільства, отак от, а навчалось у тих школах, інколи, до третини всього населення (і коли вони тільки ходили до тієї церкви?). Веселі і талановиті були люди. І ті школи протримались аж до XVII століття, церква – церквою, а саги, то є - душа власного народу.
Але так як у них існував ще й порядок, то барди розділялися на вісім розрядів, в залежності від ступеню їхньої майстерності (це вам не «трактор в полі дир – дир - дир»…) і об’єму знань в мистецтві віршування, музики і т.д. Не всіма віршованими розмірами можна було користуватися: деякі із них були привілеєм тільки вищих розрядів бардів. Щоб досягти у своєму ремеслі довершеності, барди повинні були навчатися на протязі 9 а то, навіть, і 12 років.
Цариною творчості бардів була виключно лірика, але при цьому не вся, а тільки нижчі її види, а саме: панегірики і сатири, що мали своїми об’єктами як окремих осіб, так і різні події. Вищі ж види лірики – бойові пісні, похоронні плачі і т. д. – були надбанням третьої групи майстрів слова, філідів. Філіди ж були не тільки поетами, а ще й оповідачами і, без сумніву, авторами різних повістей, які потім і стали сагами у нашому загальному сприйнятті.
Кількість саг, які збереглися до нашого часу величезна. Один дослідник (можливо, бухгалтер) якось підрахував, що якщо їх всі надрукувати, то було б десь біля трьохсот томів середнього розміру (от було людям про що поговорити!). І вони ж з’являлися ще з ранніх часів. В одному з текстів Х ст. зберігся перелік назв 161 саги, які виникли до 650 року.
Зрозуміло ж, щоб запам’ятати таку кількість текстів філідам потрібно було мати не тільки розумну, але й чисту від Фейсбука голову і вони, як і барди, проходили не менш багаторічне навчання. У відповідності до нього вони ділилися на 10 розрядів. Філід найвищого розряду – оллам, повинен був знати напам’ять 300 повістей (ходячий сервер!), анрут (2-й розряд) – 175 і т. д. до самого останнього філіда 10-го розряду, який був зобов’язаний знати всього лише 7 саг (орднунг юбер аллес!).
Всі повісті-саги були педантично розділені на категорії. Перш за все відрізнялися «великі» і «малі» повісті, при цьому тут мався на увазі не стільки їхній об’єм, скільки значущість тексту.
«Великі» повісті за своєю тематикою були розділені на 17 родів: 1) Взяття замків, 2) Викрадення корів, 3) Сватання, 4) Битви, 5) Печери (тобто пригоди в диких місцях), 6) Плавання, 7) Насильницькі смерті, 8) Святкування, 9) Облоги, 10) Пригоди, 11) Викрадення жінок, 12) Побиття, 13) Повені, 14) Видіння, 14) Повісті про любов, 16) Набіги (або походи) і 17) Переселення.
Обсяг саг, за деяким виключенням, був невеликий, щоб кожна із них могла бути розказана лише за один зимовий вечір (щоб не розбалувати слухачів) і всі вони мали епізодичний характер. І якщо ти, наприклад, був філідом найвищого ступеня, то тобі 300 саг вистачало на дві гарні зими (а ви думали звідкіля взялись оті серіали, та було вже таке, було!).
Також були спроби створити великі, монументальні епопеї і до нас дійшли дві-три саги величезних розмірів і широких за задумом: Банкет Брікрена, Викрадення бика з Куальнге, Зруйнування замку Да - Дерга.
Отак от колись жили люди!
м. Київ, 6 липня 2026 року.