Капелюшок з грушами
з рубрики / циклу «Мініатюри»
На затишній дачі, що розташувалася неподалік тиховодної річки з гарною назвою – Срібляночка, жив собі був старенький солом`яний Капелюшок. Ну, звичайно ж, він жив там не зовсім один, а зі своєю Господинею, та ще й з Пухнастиком – так звали кота, який дуже полюбляв вигріватися на сонечку.
З усіх місяців Капелюшку найбільше подобався серпень - коли літня спека починала поступово пом`якшуватись, а до осінніх холодів було ще далекувато. До того ж саме цього щедрого місяця на дачі збиралася вся численна рідня Господині. Здалеку приїжджали її вже дорослі діти та привозили своїх галасливих дітлахів – улюблених онуків Господині. От тоді вже наставала справді весела пора, яка капелюшку дуже подобалася. Пустотливі внучата цілими днями бігали по саду, а Пухнастик поблажливо спостерігав за ними, розлігшись на товстій гілці старої груші і умиротворено мружачись. Іноді малеча вилазила на запорошене горище в пошуках яких-небудь забутих піратських скарбів або ходили зі старшими на річку купатися та ще й поспостерігати за веселими жабенятами і кришталевими бабками.
Відірвавшись від міської метушні, дорослі із задоволенням поралися на грядках, займалися консервуванням або щось ремонтували в будинку. А ввечері всі дружно збиралися за великим дощатим столом, що розташовувався під дерев`яним навісом, і ось тоді старий капелюшок опинявся в самому центрі уваги. Справа в тому, що Господиня збирала в нього дозрілі груші з рудуватими від сонця підпалинами на боках і ставила посеред столу – поряд із баночкою запашного меду та ніжними квітами. Всі простягали до Капелюшка руки і брали з нього солодкі соковиті груші, а він млів від насолоди, бо, так само як і його Господиня, був дуже гостинним і любив пригощати…
