Осінній блюз
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Тихо… казково тихо осінньою порою у найдальшому куточку старенького міського парку, де на березі напівсонного глибокого ставка вогнівіє золотаво-рудою копицею листя розлогої берези. Немов рідні сестри, які так і не наважилися відірватися від батьківського дому і прожили все своє життя разом, стоять п`ять стовбурів на одному корені і про щось ледь чутно перешіптуються. Їм є що згадати за довгі роки, як і старій, але все ще міцній, хоч і потемнілій від часу лавці, що вже давним-давно влаштувалася під затишним покровом могутньої берези. Як багато палких та бажаних слів було вимовлено тут хвилюючим нашіптуванням, яку незлічену кількість пролито радісних сліз щастя або гірких сльоз ранимої образи… а які романтичні історії розказано та й скільки захоплюючих казок вигадано, і вже не злічити скільки ліричних пісень лунало тут під звуки гітари! Сором`язливі і поспішні поцілунки щасливих закоханих, перший безневинний белькіт допитливих малюків, ще тільки починаючих пізнавати навколишній світ, туманна вуаль чарівних спогадів веселої юності, що давно вже пішла в неосяжні далі, і солодкі видіння мирно дрімаючої старості... все це пам`ятають і надійно охороняють вірні подруги - береза та лавка. Вони вміють зберігати чужі таємниці. Втім, потрібно визнати, що ніхто їх про це і не розпитує…
Нескінченною чергою пролітають швидкоплинні дні життя, миготячи, наче кілометрові стовпці за вікном швидкісного поїзда. Світ поступово, але неминуче змінюється. Можливо, і тут колись все буде виглядати зовсім інакше, але сьогодні у тихому шелесті золоченого листя старої берези над застиглою водою пливе ностальгічна мелодія осіннього блюзу. І нехай так буде…