Монолог української Смерті
Частина І – «комунальна»(нарис жартома)
Ех-хе-хех, кістки ломить. Мабуть на погоду. Знову Творець у своїм захмар’ї гніває, а мені страждати. Примхуватий дідуган!!! Бога - геть!!! Ой, що це я? Хоча б не почув, що я тут скімлю про нього. Бо не бачити пусто-порожнім очницям премії! А то ще й зарплатню уріже. А вона ж у мене й так невеличка, в одну кишеню балахону на денце влазить. Ледве на ліки та на оплату комунальних вистачає.
Комунальні ж, не приведи Гос…, чортяку у печінку… О! Їм же й сплачую! У Райську контору за сонячне світло та дощову воду, до Адового офісу – за опалення. Тарифи космічні! А якість послуг, не то щоб шкутильгала, клигає задрипаним злиднем на скалічених ратицях. Приміром світло: з кожним тисячоліттям стає усе тьмяніше й радіоактивніше, почастішали випадки перебоїв у постачанні через затемнення, зменшилася кількість ясних днів… А ціна зросла! Парадокс!?!? Пішла скаржитися до Самого, янгольський секретаріат послав… до Біса, мовляв Йому не до дрібниць зараз - екологія, перенаселення і все таке.
Добре думаю, спущусь на рандеву до Куцого, бо й там справу маю. Поскаржусь йому на рогатих паровичників, що вже кілька років поспіль опалення навіть влітку не вимикають. Задуха, парня! А в мене тиск і астма..! Грошей силу витратила! Правда було в мене кілька попутних «душевних» шабашок.., ну там нещасний випадок у ванні з… прости Господи, хлопчиками-коханцями (тху,тьху,тху не дай… такої біди на мій кістлявий таз) та асфіксія у директора ринку від шматка баранячого шашлику. Так увесь же той бариш віддала нахабному німому таксисту-поромнику за 666-ти секундну поїздку на обшарпанім іномарочнім човні, пом’ятім з усіх боків, мов газета «Правда» перед альтернативним використанням! І що? Ні-чо-гі-сінь-ко!!! Спихнули все на Ранкову (наголос на А)! Мовляв «звідти накази шлють, а нам виконуй і не бекай, наш казан з краю і ратиці наші нічого не брали». Яка брехня!!!
І тут я не стрималась, як шарахнула кіссям об казан, аж грішники з несподіванки бульбашками його в джакузі переобладнали. Кажу «Нічого не брали?! А хто квоти на викиди парникових газів американцям, потайки від Творця загнав? Не ваших то кіптявих писків справа?! Ні? Мені американська колега все донесла! А хто зайве тепло японцям та філіпінцям через вулкани збуває? Знов не ви? Так у мене й там подруги-агенти маються. Я не згадую вже за танкер смоли зі ста котлів, що Харон Стіксом, під виглядом дизеля на Херсонські заправки збагрив. Доречи, за такі навари міг би собі і нового човна з салону придбати. Скнара! Дійшло вже ваше хвостороге братство до того, що навіть смоляний осад реалізували як бітум СМУ-13, що автостради до «Євра» ладить. А ті, раденькі у пів ціни і хапонули. Ото катастроф буде! А в мене й так викликів по другий хребець… Що заощаджу, все на заточку коси йде! А кісся, щомісяця купую! Мало того, що якість «не того»… китайська, так ще й ціна «піднебесна»!».
Коротше, добряче вербально надавала їм по підхвістю. А толку нуль. Відфутболили мене з першим виверженням за хмари і все. Лише не змащені щелепні шарніри понатирала та гроші в адовім полум’ї спалила. Ось і сиджу тепер на Ранковій з прив’язаним до коси плакатиком «Куцого геть! Чортам – тюрми! Смерті – гідну пенсію»! Не почують – горе, а почують – в тричі більше: доведеться назавжди кишені зашити. Та мушу відстояти гроші, що партія "Янголів-вигнанців" приплатила...
