Зуб, нерви, вальс
(Саморуйнування)
Знаєш, це як зуб, що болить. Нестерпний біль огортає тебе... Хочеш вирвати цього зуба, а не можеш. Сили не вистачає, терпіння і ше чогось...
Зачіпає останні нерви і ворушить їх, ворушить...А вони із величезним задоволенням заплутуються ще дужче, немов пари у вальсі і кружляють, здається, вже, що і не в моїй голові, а в чужій.
Так...про шо це я ?..Зуб, нерви, вальс.
Вже котрий день я ніяк не можу змиритись зі своїм життям, яке, ніби живе окремо від мене. Живе собі самотньо, сіро, сльозливо. Здавалось би, сезон дощів вже давно закритий, але ні... Квитки на такі "сеанси" ще продає моя душа...та що там продає? - Віддає задарма, аби тільки брали.
Все ж мучить це мене...
Зуб, нерви, вальс...
Хотіла розібратись, чого я хочу найбільше від життя... Як висновок- сиджу в глухому кутку під назвою - "дожилася". Університет, сесія, друзі, сім`я, університет, сесія... Все ж чогось мені та не вистачає для повного щастя. Чого? Зубів? Ні. Нервів і вальсу. А ще мізків. Було б їх вдосталь, то не забивала б зайвими дурницями свою голову і не примушувала б тебе ось це все читати.
Але що ж зробити?.. Напевно, я романтик, раз схильна до ось такого нестерпного саморуйнування.
