Доля чи Вибір?
Розділи 4-6з рубрики / циклу «Доля чи Вибір?»
В ділах, стосунках, в щирості й любові.
У цьому сенс життя і голос крові.
Щоденний вибір Долею стає.
Віталій Іващенко
Розділ 4
Нічого не буває просто так,
Нічого не буває випадково:
Ні зустріч, ні подія, ані слово.
До того йшло, або ж це Долі Знак.
- О, мать! О це ти попала зранку! – майже співчутливим тоном сказала Маріна, побачивши подругу на перерві. – Вона тобі ще довго це буде згадувати.
На це Надя знизала плечима з усмішкою на устах.
- Ей, а чого це ти така весела? – запитала Маріна, прищуривши очі.
- Та якось так. А як там пройшло з Деном? – спробувала перевести розмову Надя.
- Та придурок… поки що. Ти стрілки, жінко, не переводь! Ану колись!
- Вирішила, що годі уже страждати, пора переключитись. О, до -речі мене пограбували. – без особливих емоцій додала Надя.
- Що?! У міліцію вже ходила?
- Ні, а толку?
- Дурна чи що? Ану вали у відділок, я поясню «преподу», чому ти відсутня. Вона хороша жінка, зрозуміє. – сказала Маріна і з погрозливим виглядом вказала на двері
«А може й справді щось дасть?» - подумала Надя і направилась за вказаним маршрутом.
- Заповніть заяву, зараз до вас прийде слідчий.
Надя помалу почала писати за поданим шаблоном. Раптом чоловік у формі став у неї над душею.
- Здрастуйте. …Надя? – запитав, як виявилося, знайомий їй чоловік.
- Саша?.. – розгублено продовжила парад питань Надя, не повіривши своїм очам.
- То це тебе грабанули? – з усмішкою запитав Саша.
- Дякую за співчуття. – дівчина оцінила його співчутливість.
- Та я ж без задніх думок. Давай подивимось, що у нас тут.
Він взяв листочок зі свіжо написаними закарлючками і, після паузи, зробив висновок:
- Ну, будемо шукати.
Після невеличкої трапези і владнання формальностей, Саша запропонував Наді провести її додому. Вона погодилась.
Надя була зачарована несподіваною зустріччю і її переповняли емоції: хотілося стрибати чи то від радості, чи то від передчуття чогось хорошого близькому майбутньому.
- Ну ось він дім, рідний дім. – Надя вказала на п’ятиповерхову будівлю.
- Гаразд, побачимось ще. Будь обережна!
Вона посміхнулась у відповідь і пішла. Потім озирнулась подивитись, чи не озирнувся він, щоб подивитись, чи не озирнулась вона. Та план не вдався і погляди їх не зустрілися. Лише невдовзі, коли Надя впевнено крокувала до дверей, Саша подивився їй у слід.
Переповнений сюрпризами день не переставав її дивувати.
Не зрозуміла?.. - протягнула Надя, коли ключ не повертався в замку вхідних дверей. Отже, вони були відчинені.
«Яка наволоч сказала, що один снаряд не потрапляє двічі в одну воронку?!» - з досадою і злістю протягнула вона.
********
Заняття вже давно скінчились і Маріна направлялась у спортзал. Вона завжди відвідувала спортивний комплекс по вівторках і четвергах. Та, як відомо, на самоті тренуватись не так вже й цікаво, тому разом з нею тренувався Стас, якого вона чекала біля центрального виходу з навчального корпусу. Стас навчається на 4-му курсі факультету фізичної культури. «Не занадто перспективна професія» - подумаєте ви, але спорт – це невід’ємна частина його життя. А хіба це не є щастям – займатися улюбленою справою? Напрошується відповідь: «Так». Хлопець підробляє барменом у вільний час. Але спортзал – то діло святе, а якщо серйозно, то просто з роботою зараз туго.
Познайомилась Маріна зі Стасом, як не дивно, в Інтернеті, у соціальній мережі. Він керував групою її улюбленого серіалу завдяки якому два майбутніх друга і познайомились. Потім розговорились, а далі пішло-поїхало. Маріна відчула симпатію до гарненького і милого однодумця. І все було б добре, якби вона не дізналась, що він закоханий в іншу. Тоді її примарні надії на стосунки з ним зруйнувались. І це, не зважаючи на те, що вони жили у різних куточках України: вона на Півночі, а він – на Півдні. Але спілкування вона все ж продовжила, хоч і без перспектив. Про кохання «Он-лайн» не могло бути мови по кількох уже відомих причинах. Ці розмови по Інтернету затягували все більше і вона, змирившись з тяжкою долею і не чекаючи нічого більшого, могла вже поправу назвати його другом. Якою ж несподіванкою стало для них обох зустрітись в одному університеті, на вступній кампанії. Від тоді вони були ще й реальними друзями.
Знайомий голос перервав Марінині спогади.
- Маріна, тебе шукав учорашній гість. – повідомила Ліля.
- Дякую за детальний опис цієї таємничої особи. – іронічно подякувала Маріна.
- Ну той, що тебе обламав. – Ліля вирішила уточнити.
- Лілічка, прикрий ротика, бо твоя жовч уже до мене долітає.
Сусідка скорчила незадоволену гримасу і пішла. Стосунки цих дівчат були дуже своєрідними. Вони були далеко не подругами і , здавалося б, вчепились одна одній в горло, якби їхня воля. Але жодна ніколи не вдавалась до радикальних дій. Гостре слівце завжди супроводжувало їх розмови, разом з підколами, насмішками і т. д. Та доводилось їм розв’язувати конфлікти більш-менш мирним шляхом. Так через деякий час їхня ворожість обмежилася гострими фразами в сторону одна одній, адже жити їм під одним дахом.
Маріна подивилася на годинник і вирішила йти в спортзал на самоті. Але її плани перервав учорашній гість.
- Ну нарешті зустрілись! – бадьоро сказав Денис.
- Не скажу, що і я дуже рада.
- Ну не треба так грубо. Я взагалі-то запросити тебе хотів кудись в якості подяки.
- Навіть так? Вчора ти не був здатен на таке.
- Ну, вчора і ти не була красунею. Сьогодні набагато краще.
Маріна скривилася і відповіла:
- Дуже мило. Прийму це за комплімент.
- То ти ще й розумна. – підмітив Ден.
- У мене багато талантів.
- Ну, можна спробувати їх розкрити сьогодні. Заїду після пар.
- Мені треба подумати. – протягнула Маріна.
- А це було не питання. До зустрічі. – Денис підморгнув і пішов.
Маріна засміялась сама до себе і направилась за попередньо заданим маршрутом.
Після тренування вона йшла додому разом зі Стасом, який, як виявилося, чекав тоді на неї в спортзалі. Мова зайшла про запізнення Маріни на тренування, тому вона розповіла про зустріч з Денисом.
- То от на кого ти запала! На мажора? – дивувався Стас.
- А тобі заздрісно чи що?
- Та блін, скільки вам, дівкам, треба, щоб втюхатись? Видимість грошей, наглість і гарненька мордочка?
- А хіба цього мало? І взагалі, ти що, ревнуєш?
- Зараз! Я недавно з Алкою порвав, а ти хочеш, щоб я вже тебе ревнував?
- Міг би й порадіти за подругу. – жартівливо-ображено сказала Маріна.
- Згадаєш мої слова: добра з цього не вийде. Мало таких дурочок, як ти чи що?
- Сам ти такий! – дівчина стукнула Стаса в плече.
- Ей, синець залишиться! – жартівливо обурювався Стас. Це обурення перейшло в лоскотання тої, що образила. Це була жорстока їй помста.
Вони реготали і чубрались, як діти, посеред алеї. Коли ж зупинилися, то помітили, що якось по-іншому дивляться один на одного, але поспішили завершити цю паузу.
- Гм, Стасік, ти їй-бо як дитина! – зробила висновок Маріна.
- Ну такий я…
Розділ 5
Надя зайшла у квартиру, очікуючи нового погрому. З її грудей вже виривався істеричний сміх, але її очікування не справдилися: з-за спини вона почула знайомий голос:
- Привіт, сеструха! – привітався Богдан, старший брат Наді, який був у армії.
- Бодя?! – здивовано запитала вона і ногою вдарила його по нозі.
- А це за що? – не зрозумів Богдан.
- А попередити не було?!
- Ні, ну нормально? Дорогий, чудовий брат повернувся з армії, а вона ще й б’ється! – вдаючи обурення сказав хлопець. – Але не переживай, я все стерплю.
Богдан вдав розпач, сумно схилив голову, але не витримав і засміявся, розкриваючи обійми. Надя обійняла брата і з полегшенням зітхнула:
Рада, що ти вдома.
Дівчина дійсно була рада поверненню брата, без якого в квартирі було так пусто і нудно. Адже Богдан – це єдина рідна людина, що залишилась у неї: батько пішов до іншої жінки ще до народження Наді, а мама поїхала закордон на заробітки, коли дівчинці ще не виповнилось 13. Тож практично її виховував старший брат, якого вона любила і яким дорожила.
А що це за переверти в кімнаті? – запитав Богдан, вказуючи на спальню.
Та так, пограбували.
А міліція?
Толку? Все одно нічого не знайдуть…
Розділ 6
Дівчата люблять сильних і крутих,
Відомих, наглуватих і багатих.
А щастя в тому, щоб зустріти тих,
Хто вміє розуміти й цінувати!
Образили. А вибачень нема,
Людська безтактність і невдячність
серце крає.
Простіть їх. Ображатися дарма,
У них для вибачень душі не вистачає.
Наступного дня Маріна вирішила заглянути до подруги і розвідати обстановку особисто, бо трубки Надя не бере.
На дверях ліфту у будинку Наді висіла табличка «Тимчасово не працює».
«Одубіти!» - подумала Маріна і прийняла курс на підняття «потьомкінськими сходами».
Ось Маріна дісталась пункту призначення. Подзвонила в двері.
Двері відкрив Богдан, який, видно, тільки-но з ліжка. Про це свідчив його зовнішній вигляд: з одягу на ньому були тільки одні «сімейки».
- Я перенеслась в минуле? – жваво запитала Маріна.
- Давно здогадувався, що ти відьма. Але чари тобі не вдались, це просто я.
- Ха-ха. – дівчина легенько стукнула його по нозі.
- Чого весь час в ногу?! – обурювався Богдан.
- Можу й вище. – пояснила Маріна і хитро усміхнулась.
- О ні, не треба. – поквапився з відповіддю Богдан і засміявся.
- З поверненням! – привітала Маріна і поринула в обійми колишнього хлопця.
Вони почали зустрічатись ще до університету, але через менш як рік їх стосунки закінчились. Тепер жоден з них не шкодує про це, навпаки – вони стали друзями, що рідко буває в таких випадках. Звісно дружба у них була своєрідна: з підколами, насмішками, але в той час підтримкою і розумінням. Коротше, Богдан для Маріни був, як старший брат, про якого вона завжди мріяла. Може через такі сестринсько-братські почуття вони й розійшлися. Але минуле не заважає їм спокійно і з легкістю спілкуватись тепер.
- Сестра вдома? – запитала Маріна, заходячи до кімнати.
- Це ти тільки, сонечко, в рань таку по хатах тиняєшся. – іронічно сказав Богдан, вказуючи на кухню.
Маріна скривилася і пішла за вказаним маршрутом.
- Привіт, подруго! – привіталась вона.
Надя саме смажила картоплю.
- Привіт! – жваво відповіла Надя. – Їсти з нами будеш?
- Ні, дякую. Я вже поїла. А чого це ти така рада?
- Я зустріла відпадного хлопця!
- О, з цього місця детальніше. – протягнула подруга.
Дівчата почали ділитись одна з одною історіями про особисте життя. Мова зайшла про Стаса.
- Задивляєшся ти, подруго, на мажориків усяких, а в самої під носом такий класний хлопець крутиться. – сказала Надя.
- Це ти на Стаса натякаєш? – здогадувалась Маріна.
- Ні, блін, на Бодю! – сказала Надя з іронією.
- Е, не зрозумів: а я, значить, не класний? – жартував Богдан, зайшовши на кухню.
- Ти взагалі поза конкуренцією. – запевнила Надя.
- Йолки, а ти ще й штани вмієш носити! – зі здивуванням звернулась Маріна до хлопця, помітивши, що він одягнувся.
Заздри мовчки. – відповів Богдан, всідаючись за стіл. – Давай їсти, жінко!
Надя не забарилася з відповіддю:
- Будеш командувати – взагалі їсти не отримаєш! – пригрозила сестра.
- Мовчу-мовчу. – погодився хлопець.
Дівчата продовжили свою трапезу, поки Надя закінчувала з приготуванням:
- Стас тут до чого? – не зрозуміла Маріна.
- Просю, - звернулась Надя до брата, вказуючи на пательню, і сіла біля Маріни. – Як до чого, мать? Він же до тебе явно не байдужий.
- Що за Стас? Це той чмир, а якого ти мене проміняла? – знов утрутився Богдан, сідаючи за стіл з повною тарілкою картоплі.
То був Рома! І в нас нічого не було! – Маріна галасливо нагадала Боді ім’я свого колишнього залицяльника. – І взагалі, це дівчача розмова!
- Мовчу-мовчу. – на цей раз він і справді замовк: картоплю наминав на два боки.
- Смачного. – побажала Надя братові. – Ой, Марін, невже ти справді думаєш, що оце ви просто дружите? Може ви цього й самі не розумієте, але з боку видніше: ви подобаєтесь один одному.
Може ти й права. Треба якось перевірити.
- Ага-ага, так і скажеш йому: «Ти мене лю…?» - почав Богдан, але зупинився, вловивши незадоволені погляди дівчат.
- Ну, гаразд. Я вже піду. Зустрінемось ввечері.
Маріна недавно прийшла з пар і встигла тільки посваритись з сусідкою через розкидані по всій кімнаті речі Лілі. Речі остання не прибрала, а бігом чкурнула з кімнати.
- От коза! – кинула Маріна їй в слід і замкнула двері.
Через кілька хвилин почувся стукіт.
Невже совість замучила? – запитала Маріна, відчиняючи двері і очікуючи побачити там Лілю. Але на порозі стояв Денис.
«Блін! Я ж забула!» - подумки докоряла собі Маріна.
- Ти так рано. – підмітила вона.
- Не зміг довше чекати. – пояснив Ден і, зробивши крок уперед поцілував Маріну в губи.
Вона відсахнулась:
- Ти чого це? – здивовано запитала дівчина.
- Кому треба ця прелюдія? – здвинув плечима Денис. – Ми ж дорослі люди і обоє знаєм, що нам треба.
Він усміхнувся і вказав поглядом на ліжко.
- А ти береги не сплутав? Повій на трасі шукай! – роздратовано сказала Маріна і штовхнула горе-залицяльника. Дівчина була обурена поведінкою хлопця, який недавно їй подобався
- Та що ти ломаєшся? – хлопець наполягав на своєму і підійшов до Маріни впритул, поклав руки на її талію.
Інстинкт самозбереження спрацював у Маріні і вона вдарила Дена в пах.
- Пішов ти, виродку! – користуючись тим, що хлопець був не в змозі щось зробити, так як корчився від болю і бурчав нехороші слова в Маринину адресу, дівчина випхала його за двері і зачинилась.
- Ще зустрінемось! – погрожував Денис з-за дверей.
Маріна зіперлась на двері і зітхнула: от тобі й багатий красунчик. Ще й не виключено, що він обкурився перед візитом до неї.
Маріні було дуже образливо через цей випадок. Важко знімати рожеві окуляри і бачити людей такими, які вони є. Денис – ідеал для багатьох дівчат: багатий, харизматичний, красивий голубоокий блондин. Про що ще можна мріяти? Та ж ніхто з них, в тому числі й Маріна раніше, не знають, яким «не ідеальним» може виявитись цей «мачо». Куди зникають вся його краса і харизма, коли він обкурений чи п’яний пристає до малознайомої дівчини тільки з одною метою – фізіологічною потребою? Такі чоловіки як Ден розглядають жінок як іграшок, придатковий матеріал, яким користуються доки не набридне. А далі дістають новий… А яка жінка захоче бути річчю в руках чоловіка? Хіба що тут спрацьовує закон «Любов зла – полюбиш і козла» або вона просто мазахістка. Маріна не любила Дениса і тим паче вона не мазахістка, і не відносить себе до тих дівчат, які стрибають в ліжко до першого зустрічного. Тому вона вправно розібралась із «залицяльником», хоча образа залишилась.
*******
Увечері дівчата, як і домовлялися, пішли у місцевий клуб.
Надя помітила, що подруга якась сумна.
- Що з тобою? – запитала Надя.
- Та так… Сьогодні Ден підтвердив, що ви зі Стасом були праві щодо нього.
- А що зробив?
- Ну, вирішив пропустити прелюдію і перейти відразу до діла. Невже я схожа на повію? – не могла зрозуміти мотивів Дена Маріна.
- Ні, сонечко, це він придурок! – заспокоювала Надя, обіймаючи подругу. – На таких не варто навіть уваги звертати, не те щоб переживати.
- Та знаю я. – погодилась Маріна і зробила глибокий вдих. – Треба переключитись. Як на рахунок випивки?
Тільки після вас. – Надя усміхнулась і уступила дорогу Маріні, на що остання вклонилась.
Ді-джей оголосив білий танець. Не встигли дівчата замовити випивку, як добре знайомий Маріні оксамитовий голос долинув з-за її спини:
- Можна тебе запросити? – запитав Стас.
Маріна обернулася. Коли вона побачила його поряд, на душі стало так добре і тепло, що вона усміхнулась.
- А нічого, що це білий танець?
- Ну то запроси мене. – знизав плечима Стас
Маріну розвеселила відповідь хлопця. У залі було темнувато, але його очі вона могла розгледіти.
«І хто сказав, що найкрасивіші очі – це сині» - дивувалась вона, дивлячись в його такі рідні карі очі.
Надя спостерігала за подругою і дивувалась, чому люди, які так підходять один одному і між якими, здається, є взаємна симпатія, ніяк не можуть зійтися. Вона бачила, як Маріна схиляє голову на плече Стаса, як він ніжно обіймає її за талію. Надя помічала це, на відміну від самої парочки. І тут вона згадала про свого друга, Сашу, який обіцяв зателефонувати, якщо знайде щось по її справі. Але він так за цілий день і не подзвонив, тому Наді самій закортіло розвідати обстановку. В той же час найбільш проблемна частина її характеру – гордість, - не дозволяла Наді цього зробити. В її душі виникла боротьба бажання і гордості, яку вона не відразу подолала. Але все-таки переконувала себе, що телефонує не до хлопця, а до міліціонера, тому переборола себе і вирішила зателефонувати. Якщо Надя переступила через свої принципи, то вона була далеко небайдужа до Саші.
Вона саме збиралась набирати його номер, як на дисплеї з’явився його ж номер з підписом «Викликає абонент». Вона, недовго думаючи, відповіла.
- Ало, Надя?
- Так.
- Це Саша, мент і ваш друг по «В контакті» за сумісництвом. – він засміявся, Надя відповіла тим же.
Вона завжди вважала військових людей строгими, черствими і дещо грубими, але Саша був зовсім не таким: чи то її стереотипи застаріли, чи то цей хлопець був винятком.
- Я зрозуміла. Є новини?
- Так. Вибач, що так пізно, але знайшлась твоя пропажа.
- Серйозно?! А приїжджати коли можна?
- Та хоч зараз. – відповів Саша.
- Скоро буду. – пообіцяла Надя і поклала трубку.
Надя жестами показала Маріні (яка повільно наближалась, розмовляючи про щось зі Стасом), що йде і потім все пояснить. Подруга кивнула на знак згоди.
Миколаївка, Січень 2011